МОТИВАЦИЯ РУССКИХ ОТСУБСТАНТИВНЫХ НАРЕЧИЙ В КОГНИТИВНО-ОНОМАСИОЛОГИЧЕСКОМ АСПЕКТЕ

summary

У вступі обґрунтовано тему дослідження, визначено його актуальність, об’єкт, предмет, мету і завдання, методи, новизну роботи, її теоретичну та практичну цінність.

У першому розділі “Прислівники в когнітивно-ономасіологічному аспекті теорії номінації” розглянуто теоретичні засади дослідження прислівників як граматичного класу слів, викладено методику когнітивно-ономасіологічного аналізу мотивації російських відсубстантивних прислівників, обґрунтовано двовекторний напрямок дослідження мотивації від інтерпретації ономасіологічної структури до моделювання концепту – ментально-психонетичного комплексу з огляду на психолінгвістичну модель породження найменувань; проаналізовано різні концепції мотивації та підходи до її типологізації.

Прислівники в традиційній граматичній теорії визнаються однією з найбільш складних і дискусійних частин мови. Розв’язання проблем їхнього виокремлення серед інших класів слів та їх лексико-граматичних властивостей залежало від зміни наукових лінгвістичних парадигм та специфіки частиномовних класифікаційних критеріїв.

Як самостійна частина мови прислівники виділені представниками Олександрійської школи (2 ст. до н.е.) з огляду на власне лінгвістичну, на відміну від логічної, класифікацію словника. Незмінюваність прислівників зумовила їхнє віднесення до класу службових частин мови, зокрема часток, представниками порівняльно-історичної наукової парадигми (М.І.Греч, О.І.Соболєвський, С.К.Булич, Ф.Міклошич). Перехід до системно-структурного опису частин мови в російському мовознавстві характеризується виділенням прислівників на основі синтаксичного (К.С.Аксаков, О.О.Потебня, О.О.Шахматов та ін.) та морфологічного (Ф.Ф.Фортунатов, Д.М.Ушаков, М.М.Петерсон та ін.) критеріїв. Дослідження частин мови в межах таксономічної наукової парадигми визначили комплексний підхід до аналізу лексичних, морфологічних та синтаксичних властивостей прислівника, що виокремлюються на підставі лексико-граматичного критерію, який ураховує загальнограматичне значення непроцесуальної додаткової ознаки другого порядку, синтаксичну функцію обставини, граматичну незмінюваність тощо.

Орієнтація мовознавців середини ХХ ст. на комунікативно-функціональну наукову парадигму доповнила таксономізацію прислівників аналізом їхнього місця у висловлюванні, функціонально-прагматичних властивостей цього класу слів, їхньої марґінальності за принципом асиметрії системи та середовища (О.В.Падучева, І.К.Галаншина, І.Р.Вихованець, В.Ю.Апресян, А.Ю.Підгірна, С.Я.Шмаков, Н.С.Семчинська, А.А. Лучик та ін.).

Синтез комунікативно-функціональної наукової парадигми з пріоритетною в сучасній лінгвістиці когнітивною парадигмою спрямовує дослідження прислівників на розгляд когнітивно-ономасіологічного механізму творення, залежності їхнього граматичного статусу від семантичної динаміки, концептуальних конекцій та мотиваційних зв’язків з іншими частинами мови.

У традиційному словотворі проблема творення прислівників розглядається неоднозначно, зокрема, через розбіжність поглядів на синхронію та діахронію словотворчої системи мови, морфологічний та неморфологічний способи прислівникової номінації тощо. Когнітивно-ономасіологічний підхід до цієї проблеми передбачає аналіз зв’язку ономасіологічної структури прислівників, що складається з ономасіологічної ознаки та ономасіологічного базису (М.Докуліл, О.С.Кубрякова), зі структурою репрезентації знань, на підставі якої відбувається внутрішнє програмування та подальша селекція прислівникового мотиватора.

Двовекторність аналізу номінаційного механізму прислівників є основою встановлення мотивації, яка в традиційній дериватології досліджувалася лише на рівні зв’язків словотворчої структури слова з його семантикою. З огляду на це мотивація російських відсубстантивних прислівників розглядається у дисертації як концептуальне переміщення від іменника, що позначає аргумент пропозиції або його асоціат, які пов’язані з модусом та різними психічними функціями етносвідомості, до прислівника як непроцесуальної ознаки другого порядку. Головним методом установлення мотиваційних відношень у дослідженні є когнітивно-ономасіологічний аналіз, що складається з двох етапів. Перший передбачає інтерпретацію ономасіологічної структури з урахуванням семантичної залежності мотиватора-іменника та похідного прислівника. На другому етапі здійснюється моделювання структури знань про позначуване або її фрагменту, з якого обирається мотиваційна база та мотиватори російських відсубстантивних прислівників.

У сучасній когнітивній лінгвістиці структурою репрезентації знань зазвичай є концепт – різносубстратний фрагмент свідомості та тієї інформаційної структури, яка відображає знання та досвід людини; оперативна змістовна одиниця пам’яті, ментального лексикону, концептуальної системи й мови мозку, всієї картини світу, відображеної в психіці людини (О.С.Кубрякова). З огляду на завдання когнітивно-ономасіологічного аналізу, концепт прирівнюється до ментально-психонетичного комплексу, що містить пропозитивну структуру істинних об’єктивних знань (рівні диктуму), їхню суб’єктивну оцінку (модус), асоціативно-термінальний компонент неістинної, зокрема метафоричної інформації, сформований на основі зв’язків диктуму з іншими ментально-психонетичними комплексами, а також численні реляції з психічними функціями: відчуттями, почуттями, інтуїцією, образами тощо (О.О.Селіванова). Згідно з принципом конекціонізму (Д.Руммельхарт, Дж.Макклелланд) тип мотивації відсубстантивних прислівників у російській мові визначається статусом фрагменту, який обирається мотиваційної базою найменування з урахуванням його численних реляцій з іншими компонентами комплексу. На цій підставі виокремлено пропозитивно-диктумну, асоціативно-термінальну та модусну мотивацію.

Другий розділ “Когнітивно-ономасіологічні типи мотивації відсубстантивних прислівників у російській мові” присвячений аналізу різновидів пропозитивно-диктумної мотивації російських відсубстантивних прислівників, опису когнітивної природи їхніх метафоричних значень та мотиваційної специфіки полісемії на підставі дослідження функціональних властивостей цього класу слів.

Пропозитивно-диктумна мотивація характеризується селекцією мотиватора з диктумного компонента, який входить до складу пропозиції або ототожнюється з нею. Термін “пропозиція” був запозичений лінгвістикою із схоластичної логіки і вживається у семантичному синтаксисі та когнітивній лінгвістиці як мисленнєвий аналог судження, що є істинним та об’єктивним. Диктум є ядром пропозиції та являє собою предикатно-аргументну структуру, центром якої є слот предиката, а аргументи представлені різними слотами його корелятів (Ш. Баллі, Л.Чейф, Ч.Філлмор, В.В.Богданов та ін.). З огляду на матеріал дослідження встановлено аргументні позиції за “Синтаксическим словарем” Г.О.Золотової. Пропозитивно-диктумну мотивацію за загальним механізмом найменування можна назвати метонімічною, адже при творенні прислівника мотиватор його ономасіологічної структури обирається з фрагменту об’єктивних знань як одна ознака, що характеризує його за суміжністю. Метонімічність процесів деривації спирається на механізми інформаційної редукції знака, які дають змогу лише на підставі одного компонента викликати в пам’яті носіїв мови всю ситуацію в цілому. Так, прислівник сбоку – “с боковой стороны” (Холодный ветер дует сбоку (В. Солоухін); Сбоку валялась опрокинутая картонка” (О. Грін) обирає мотиватор-партитив бок – “правая или левая часть туловища животного или человека” – та створює при позначенні ситуації нову концептуальну позицію директива або локатива. Така концептуальна метонімізація є ілюстрацією дії закону мовної економії та важливим креативним чинником, що дає змогу позначити нову інформацію вже наявними в мові засобами. За способом метонімічного перенесення визначено два типи пропозитивно-диктумної мотивації: категоріальний та предикатно-аргументний.

Категоріальний тип характеризується переходом граматичних значень від іменника до похідного прислівника при збереженні концептуальної позиції мотивата та мотиватора. Таким способом утворені переважно прислівники часу, місця, що формуються на підставі висвітлення аргументу темпоратива або локатива, позначеного іменником, при збереженні їхньої концептуальної позиції. Прислівники весной, зимой, утром, вечером, вверху, внизу використовують на позначення часу або простору ситуації знаки тієї ж семантики але іншого граматичного статусу. Збереження вихідної позиції у мотивованих прислівників відбувається на підставі семантики відмінкової або прийменниково-відмінкової форми іменника, транспонованої в ономасіологічний базис деривата.

На противагу категоріальному, предикатно-аргументний тип демонструє зміну диктумної позиції прислівника, порівняно з позицією мотиватора-іменника. Так, у прислівнику верхом, що позначає медіатив предикатно-аргументної структури, вихідною є іменникова позиція партитива (верх – “верхняя часть, оконечность чего-либо”, верхом –”сидя на лошади, свесив ноги по бокам ее”: Я только что приехал верхом из деревни (О. Купрін). Метонімічність предикатно-аргументної мотивації забезпечує два типи концептуальних зв’язків позицій мотиватора та похідного слова: класифікаційні та імплікаційні (М.В. Нікітін). Перші демонструють взаємодію диктумних позицій з рівнем генералізації як зв’язок окремого та загального, що є продуктивним щодо творення відсубстантивних прислівників із значенням часу (пора – “время, период”, время – “длительность существования всего происходящего, измеряемая веками, годами, часами”, час – “единица измерения времени”, минута – “короткий промежуток времени” та порой, временами, подчас, часом, минутами – “иногда” – перехід від окремого до загального: Пусть порой мне шепчет синий вечер… (С. Єсенін); Дождливый мрак грудью навалился на землю, временами колыхая в лицо душным, сырым ветром (О. Грін). Інші, імплікаційні, зв’язки між іменником-мотиватором та прислівником передбачають залежність за суміжністю локатива та директива (даль – “далекое пространство, видимое глазом; простор, ширь” ® вдаль – “далеко вперед, на далекое расстояние”; издали – “с далекого расстояния; издалека”). Регулярними кореляціями мотиватора та мотивата в цьому типі мотивації є партитив > локатив (сбоку, спереди, впереди, сзади, (находиться), локатив ® транзитив (низом, верхом, поверху, понизу (идти), локатив ® директив (вниз, вверх, вдаль, издали тощо). Предикатно-аргументна мотивація у вторинному означуванні є підґрунтям метонімічного перенесення. Так, на основі просторового значення прислівника впереди – “на некотором расстоянии перед кем-, чем-нибудь” формується вторинне значення часу “в будущем”. Пор.: Наконец впереди совсем посветлело, и Люся увидела поле (В. Распутін); Что ждет меня впереди (В. Каверін). У результаті вторинної метонімізації сформувались прислівники, які отримують поряд із просторовою семантикою значення часу (позади, вперед, назад). Це відображає загальну тенденцію свідомості суміщати часові та просторові показники на підставі першості простору (О.Я.Гуревич, В.В.Виноградов), що фіксується в мові як операція метонімізації прислівників (О.О.Тараненко, І.К.Галаншина): Все трудности и все лишения остались позади” (В. Арсеньєв); Что ждет меня впереди? (В. Каверін).

Асоціативно-термінальна мотивація російських відсубстантивних прислівників, на відміну від пропозитивно-диктумної, ґрунтується на селекції мотиватора слова з асоціативно-термінального компонента ментально-психонетичного комплексу, що є фрагментом неістинних знань, утворених шляхом тяжіння пропозицій різних концептів. Отже, асоціативно-термінальна частина в концепті демонструє можливості свідомості пов’язувати різні сфери знань за аналогією. Тому, за загальним механізмом найменування, така мотивація є метафоричною, оскільки термінали ментально-психонетичного комплексу формуються на підставі уподібнення, що спричиняє до використання знаків-мотиваторів іншої концептуальної сфери. Специфіка аналогізації та механізм закріплення в концепті терміналів-асоціатів, що є мотиваторами відсубстантивних прислівників, зумовлює диференціацію означеної мотивації на асоціативно-метафоричний, асоціативно-уподібнювальний та фразеологічний типи.

Асоціативно-метафоричний тип базується на концептуальній метафорі, механізм якої полягає у використанні знаків однієї концептуальної сфери (донорської) на позначення фрагментів іншої концептуальної сфери (реципієнтної) (Дж.Лакофф, М.Джонсон, Р.Ліпка, О.В.Рахіліна). Так, прислівник авансом – “вперед, заранее в счет будущего”, що позначає часову позицію концепту ЛЮДСЬКІ ВІДНОСИНИ, обирає мотиватор аванс зі значенням “деньги, выдаваемые вперед в счет заработка или причитающихся кому-то платежей” із концептуальної сфери ФІНАНСИ: Из опыта он знал: чем больше переоценивают вначале, авансом, тем глубже и острее разочарованее потом (В.Ігішев). Залежно від природи взаємодії донорської та реципієнтної зони виділено структурно-метафоричний, дифузно-метафоричний та орієнтаційно-метафоричний різновиди асоціативно-метафоричної мотивації.

Структурно-метафоричний різновид характеризується уподібненням двох різних концептів на підставі одного або двох суміжних понять. Так, суміжними поняттями для прислівника залпом концептуальної сфери ВІЙСЬКОВА СПРАВА у метафоричному значенні “сразу без передышки” є диктумні кореляти інтенсива “швидко” та темпоратива “одночасно”. Метафоричне значення змінює сполучуваність прислівника (пор.: выстрелить залпом, выпить залпом, высказать залпом) і переносить його до концептуальної сфери ЛЮДИНА: Он [Драйер] выпил залпом кофе (В.Набоков); Так бывает иногда с детьми – у них спросишь только имя, а они с усердием, залпом, выпаливают о себе все (І.Лазутін).

Метафорична аналогізація може здійснюватися ще в іменнику-мотиваторі, що транспонує це значення на похідний прислівник. На основі вторинного значення іменника хор – “совокупность, группа людей, согласно высказывающих какое-либо суждение, мнение” – та ономасіологічного базису – ом (рефлексу орудного відмінка) формується прислівник з переносним значенням “все сразу, одновременно, единодушно”. Прислівник хором на підставі метафоричної семантики мотиватора набуває метафоричного значення і сполучуваності з предикатами говорить, благодарить (хором): – Нет, – отвечаем мы хором. – Никакого Элефанта Леви у нас не было и нет (І.Одоєвцева).

Дифузно-метафоричний різновид пов’язаний з дифузною природою аналогізації концептів, яка зумовлена численними зв’язками компонентів двох концептуальних сфер, шо утворюють асоціативний ореол (В.М.Телія), нове смислове поле шляхом онтологічного уподібнення різних сценаріїв свідомості (Дж.Лакофф, М.Джонсон) та фокусування їх контекстом. Так, вихідне значення мотиватора чистота, що належить до сфери НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ є базою для утворення прислівника начистоту – “Откровенно, ничего не скрывая”, що стає компонентом концепту ЛЮДСЬКІ ВІДНОСИНИ: [Андрей:] ты, Маша, здесь, Ирина здесь, ну вот прекрасно – объяснимся начистоту, раз навсегда (А.Чехов); Я понял, что надо действовать начистоту (К.Паустовський).

Орієнтаційно-метафоричний різновид виходить з уподібнювального сприйняття носіями мови мотиваторів з локативним значенням верх, низ, глубь і под. як оцінних й уможливлює позначення прислівниками шкали абсолютних оцінок ДОБРЕ/ПОГАНО: Быть знаменитым некрасиво, не это подымает ввысь (Б.Пастернак); Рыбешкой в чешуе нарядной все хочет вглубь (В.Федоров). Дж. Лакофф, М.Джонсон кваліфікували таке явище як орієнтаційну метафору, а В.М. Телія та О.М.Вольф виокремили загальну тенденцію свідомості до кореляції сенсорно-моторного досвіду, просторової орієнтації людини з емоціями, позитивною та негативною оцінністю світу. Так, параметри вверх, вперед, ввысь є позитивними, а параметри вниз, внизу – негативними: Этот день никто не позабудет, этот день деревню поднял ввысь (М.Ісаковський); Но только теперь парень понял, почему уже во втором сезоне он так резко пошел вниз (Г. Ніколаєва).

Асоціативно-уподібнювальний тип асоціативно-термінальної мотивації ґрунтується на зіставленні різних концептуальних сфер; мотиватором відсубстантивних прислівників є знак донорської зони, що стає компонентом реципієнтної на підставі операції порівняння, яка за загальним механізмом також є симілятивно-метафоричною. Таке порівняння може мати гештальтну природу та пов’язуватись із зоровими, слуховими та ін. відчуттями й утворенними на їхній підставі образами: калачиком (свернуться, согнуть руку), крючком (палец), крестом (руки), дугой (бровь); бантиком, сердечком (губы). У таких випадках відбувається зіставлення концептуальних сфер АРТЕФАКТ-ЛЮДИНА, що приводить до зміни лексичного значення – семантичного усунення вихідного денотата, його інтенсіоналу (головного поняття) і більшої частини імплікаціоналу (другорядних ознак поняття): Глобус прыгнул, но Юра, свернувшись калачиком, кинулся под ноги Глобуса (В. Бєлов); [Владимир Игнатыч] выпрямился и, сложив палец крючочком, ответил… (М. Булгаков); Губы его, сложенные сердечком, насвистывали песню (О. Грін).

Зіставлення різних концептуальних сфер у цьому типі асоціативно-термінальної мотивації може ґрунтуватися на певній властивості, що динамізує семну структуру похідного прислівника, який запозичує з семної структури мотиватора диференційну сему, що стає в ньому інтегральною (вихрем, пулей, стрелой и др): Пулей слетел он по лестнице (М. Дубов); И ворвалась в комнату вихрем Лелька (Б.Лавреньов); Лодка летит стрелой (В. Бєлов). Граматичний статус таких уподібнювальних відсубстантивних прислівників розглядається лінгвістами неоднозначно через збереження словом форми орудного відмінка. Когнітивно-ономасіологічний аналіз дає змогу встановити механізм концептуального переміщення та зміни в семантичній структурі таких дериватів, на відміну від іменників, тому, очевидно, ці слова варто кваліфікувати як прислівники.

Фразеологічний тип асоціативно-термінальної мотивації встановлюється з огляду на традиційне словотворче поняття фразеологічності дериватів як зв’язаності їх семантики, зумовленої додаванням значення в похідному на основі його ідіоматичної сполучуваності (В.В.Виноградов). Фразеологічно мотивовані прислівники в процесі творення обирають компоненти асоціативно-термінальної сфери, знаки яких, отримавши ідіоматичну сполучуваність, втрачають об’єктивний характер вихідного значення і використовуються в іншій реципієнтній зоні. Так, форма орудного відмінка іменника прахом, утворивши стійке словосполучення з дієсловом идти (пойти), перетворюється на прислівник, що змінює значення на базі переміщення до сфери ЛЮДСЬКІ ВІДНОСИНИ: Он [Федор] понимал только одно, что все его планы, обдуманные ночью, пошли прахом (М.Шолохов). Подібний механізм творення характерний для прислівникових лексем в корне (не согласен), до чертиков (надоесть, обрадоваться), в лоск (напиться, занести) тощо.

Пропозитивно-диктумна та асоціативно-термінальна мотивація можуть поєднуватись з модусною, яка характеризується використанням в процесі внутрішнього програмування прислівника оцінного компонента концепту. При такій взаємодії модусний компонент в кореляції з сильними емоційними почуттями впливає на формування в похідному відсубстантивному прислівнику семантики інтенсивності (міри). Так, у похідних семантичних дериватах страх, ужас, страсть, жуть, смерть – “очень, чрезвычайно, в высшей степени” відчутним є вплив почуттів, переживань на негативну оцінність мотиватора, що є за своєю природою психонетичною (емоційно-екстатичною): Мне страх не нравится, что ты поэт (С. Єсенін); – А я, дядя Карп, страсть по тебе соскучился (Ф. Гладков). На противагу такій оцінності, негативну інтелектуально-логічну закладено в семантиці надмірності (поза нормою) мотиватора, що відтворюється в значенні інтенсивності похідного прислівника: слишком – “сверх меры, чересчур” от лишек – “то, что превышает какую-либо норму, меру”: Слишком я люблю на этом свете Все, что душу облекает в плоть (С. Єсенін); Ты сам мне подал слишком много (М. Цвєтаєва). Таке явище дослідники спостерігали і в інших мовах та пояснювали його переходом від сильних переживань та оцінки надмірності до семантики інтенсивності. Модусно мотивованими також є російські відсубстантивні прислівники добром, добро, волей, неволей, ладом, ладком, назло, де мотиватори, що є позначеннями базових концептів російської етносвідомості, передають власну аксіологічність похідним словам: Но речь одна, когда добром, – не по нужде суровой Мы край на край и дом на дом Иной сменить готовы (О. Твардовський); Сядем рядком, поговорим ладком (Нар. творч.); К решению Светланы поехать в Сибирь прибавилось и желание сделать назло (І. Лазутін).