Наближення вітчизняної системи врядування до європейських стандартів: регіональний рівень




  • скачать файл:
title:
Наближення вітчизняної системи врядування до європейських стандартів: регіональний рівень
Альтернативное Название: Приближение отечественной системы правления к европейским стандартам: региональный уровень
Тип: synopsis
summary:

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, ступінь наукової розробки проблеми, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, подано інформацію про апробацію результатів дослідження і впровадження роботи, відомості про публікації з теми дисертаційної роботи, зазначено структуру дисертації та її обсяг.


У першому розділі «Теоретичні засади врядування на регіональному рівні» – подано огляд зарубіжної та вітчизняної наукової літератури за темою дисертації; визначено базові поняття дослідження; розкрито сутність концепції демократичного врядування як нового способу публічного управління; проаналізовано особливості регіоналізму та регіоналізації в Україні та країнах Європейського Союзу.


Доведено, що розкриття сутнісних особливостей становлення регіонального врядування можливе лише через теоретичне узагальнення та розуміння таких категорій, як: регіон, державна регіональна політика, регіональне самоврядування, врядування на регіональному рівні, регіоналізм, регіоналізація.


На основі аналізу науково-теоретичних підходів, поглиблено визначення понять:


-       «регіон» – це одна з одиниць територіальної структури національної держави, ланка адміністративно-територіального поділу субнаціонального рівня, де діють регіональні владні інститути з визначеними повноваженнями і відповідними фінансовими ресурсами для їх реалізації та відбувається регіональний політичний процес;


-  «державна регіональна політика» – це сукупність заходів органів державної влади, спрямованих на реалізацію стратегії регіонального розвитку на основі погодження інтересів держави та її регіонів у всіх сферах суспільного життя та врахуванні регіональних особливостей з метою забезпечення їх розвитку;


-   «врядування на регіональному рівні» – це взаємопов’язана діяльність органів державної влади на регіональному рівні, органів регіонального самоврядування, інститутів громадянського суспільства щодо вироблення публічних рішень з метою ефективної реалізації державних та регіональних інтересів;


-  «регіональне самоврядування» – це здійснення регіональною спільнотою безпосередньо або через вільно обрані нею органи управлінського впливу на регіональну систему;


-  «регіоналізм» – це громадсько-політичний рух або відповідна система ідеологічних орієнтацій, де метою є ствердження регіонів як субєктів політичних та управлінських відносин, розширення повноважень регіональних органів влади;


-  «регіоналізація» – це процес делегування регіонам, як територіальним одиницям субнаціонального рівня, суттєвих повноважень у галузі публічного управління, а також підвищення статусу регіонів через реформування державного устрою країни.


Аналіз наявних у науковій літературі підходів до визначення сутності поняття регіоналізація, дозволів дійти висновку про існування географічного та інституційного підходів. Перший підхід розглядає регіоналізацію як об’єктивний процес диференціації (поділу) території, пов’язаний з її господарським освоєнням, розселенням населення і зумовлений відмінностями природно-ресурсного та соціально-економічного потенціалу її окремих частин, другий – як економічний процес та інституційну зміну.


Відповідно до політико-правового статусу регіонів, рівня їх самоврядних прав, за інституційним підходом проаналізовано моделі регіоналізації в Європі. Дослідження нормативно-правових документів дало змогу виділити п’ять форм регіоналізації, а саме: регіоналізація через федеральні утворення (Австрія, Бельгія, Боснія та Герцеговина, Росія, ФРН, Швейцарія); регіональна автономія (Іспанія, Італія, Сполучене королівство Великобританії та Північної Ірландії); регіональна децентралізація (Франція, Угорщина, Нідерланди, Норвегія, Польща, Словаччина, Чехія, Швеція); квазірегіоналізація через існуючі місцеві органи влади (Фінляндія, Франція); адміністративна (імітаційна) регіоналізація (Албанія, Вірменія, Білорусь, Болгарія, Греція, Грузія, Данія, Ірландія, Литва, Португалія, Румунія, Україна, Фінляндія, Туреччина, а також Росія в частині утворення т.зв. федеральних округів, Сполучене королівство в частині регіоналізації Англії тощо). Встановлено, що в країнах Європи моделі регіоналізації не дублюють одна одну, вибір тієї чи іншої моделі більшою мірою обумовлений історією територіально-політичного будівництва країни, територіальної консолідації суспільства країн та конкретною політичною практикою й інституційним дизайном. Також моделі європейської регіоналізації відрізняються між собою за принципами формування регіональних утворень: з домінуванням національних засад (Бельгія, Боснія та Герцеговина); історико-культурних (Австрія, Сполучене королівство Великобританії та Північної Ірландії, ФРН, Іспанія, Італія, Швейцарія); економіко-територіальних (Угорщина, Норвегія, Польща, Швеція, Болгарія, Греція, Ірландія, Румунія, Туреччина).


Варіанти вітчизняної моделі регіоналізації базуються на розробках схем та проектів таких вчених як: Ф.Заставний, А.Маринич, М.Пістун, В.Поповкін, Т.Ковальчук і С.Тулуб, О.Шаблій та ін. З’ясовано, що, у порівняні з європейськими моделями, вітчизняна регіоналізація визначається як змішана. Для регіоналізації України характерним є також її асиметричний характер: АРК, області, міста зі спеціальним статусом значною мірою відрізняються за своїм правовим статусом, повноваженнями, відповідальністю, структурою органів та посадових осіб тощо. В основі утворення вітчизняних регіонів здебільшого було покладено географічні та соціально-економічні принципи, в деяких випадках використовувалися й історико-культурні.


Як засвідчив аналіз, існуюча модель публічного управління в Україні на регіональному рівні характеризується внутрішніми суперечностями: з одного боку, поєднанням організаційно-правових форм, що дісталися у спадок від радянських часів з моделями, сформованими у період новітньої української державності; з іншого боку, новітні моделі публічного управління на територіальному рівні несистемно поєднують запозичення з кількох, іноді прямо протилежних, західних моделей адміністративного устрою. Внаслідок цих та інших факторів фактично нереалізованим є конституційний принцип територіального устрою України – органічне сполучення засад централізації та децентралізації у здійсненні публічної влади, врахування соціально-економічних, екологічних, історичних, соціокультурних особливостей регіонів тощо.



У другому розділі «Європейські стандарти врядування на регіональному рівні» – розглянуто витоки та подано характеристику європейських стандартів регіонального врядування, проаналізовано зміст проектів Європейських Хартій регіональної демократії та регіонального самоврядування, інших діючих документів Ради Європи, проведено аналіз принципів демократичного врядування, здійснено комплексний аналіз європейських стандартів регіонального врядування, досліджено


Намагання теоретично обґрунтувати та закріпити принципи регіоналізму знайшли своє втілення, перш за все, у цілому ряді документів Ради Європи, що виробляють сучасні стандарти регіональної демократії – і в найбільш концентрованому вигляді у проекті Європейської Хартії регіональної  демократії.


У дисертаційному дослідженні проаналізовано зміст проекту Європейської Хартії регіональної демократії. Встановлено, що зазначений документ є результатом політичного компромісу між європейським регіональним рухом та органами Ради Європи, які є відповідальними за впровадження прийнятих рішень. Виявлено, що поява Хартії була викликана посиленням різнорівневої інтеграції в Європі, у тому числі на регіональному рівні, що викликало необхідність зіставлення систем регіонального врядування у різних країнах і пошуку уніфікованих підходів до їх подальшого розвитку. Доведено, що принципи регіональної демократії – це обумовлені природою регіоналізму корінні початки й ідеї, що лежать в основі організації і діяльності регіональних спільнот, сформованих ними органів та посадових осіб, що разом й здійснюють управління регіональними справами.


Європейські стандарти врядування на регіональному рівні – це політико-правові документи, що встановлюють комплекс норм, правил та вимог до системи врядування на регіональному рівні, спрямованості регіональної політики держави, в яких з метою добровільного багаторазового застосування встановлюються певні характеристики врядування на регіональному рівні, правила формування регіональної політики та принципи її запровадження.


Доведено, що найважливішим елементом європейських стандартів врядування на регіональному рівні є принципи: демократичного врядування; громадської участі; субсидіарності; належного врядування; різноманітності форм при збереженні базових принципів; взаємовідносин регіональних влад з органами місцевого самоврядування; лояльності та поваги до територіальної цілісності; «сплетіння»; свободи дій. Зазначені принципи поки що не набули свого конституційного закріплення в Україні й здебільшого підміняються або ототожнюються з принципами місцевого самоврядування, закріплених у Конституції України та розвинених у конституційних законах – «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про службу в органах місцевого самоврядування», Бюджетному кодексі України тощо.


Документи Ради Європи визначають врядування на регіональному рівні як право та спроможність регіональної влади в межах Конституції або закону регулювати та реалізовувати регіональні інтереси, що не виключені з їх компетенції або не передані іншим органам влади, чинним законодавством, під свою власну відповідальність і в інтересах населення регіону.


В Україні склалося кілька типів організаційної моделі врядування, які відрізняються поміж собою в залежності від правового статусу територіальних одиниць верхнього територіального рівня. Найбільш розвиненою та такою, що відповідає принципам проекту Європейської хартії регіональної демократії є організаційна модель врядування на рівні АРК.


Проведений порівняльний аналіз загальних засад, принципів демократичного врядування та інституційно-правових аспектів розбудови системи врядування на регіональному рівні країн Європи та України показав необхідність доповнення українського законодавства відповідними, до стандартів країн з розвинутою демократією, положеннями та розроблення напрямів модернізації механізму врядування на регіональному рівні.


У третьому розділі «Шляхи наближення системи врядування на регіональному рівні в Україні до європейських стандартів» – теоретично обґрунтовано та запропоновано шляхи реформування публічної влади на регіональному рівні, оптимізації територіальної основи здійснення врядування на регіональному рівні; розглянуто механізми забезпечення громадської участі у вирішенні питань регіонального значення та напрямки перетворення регіональних бюджетів у ефективний інструмент соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць.


Як показав аналіз, до основних недоліків адміністративного устрою України відносяться наступні: відсутність повноцінного інституту самоврядування на районному та обласному рівні внаслідок невизнання тут територіальних колективів; дуалізм публічної влади на обласному, районному рівнях та у містах (зі спеціальним статусом та обласного значення); відсутність виконавчих органів у органів спільної компетенції територіальних громад; дуалізм державної виконавчої влади в областях та районах; подвійний характер підпорядкованості державної виконавчої влади (місцевої державної адміністрації) як органу загальної компетенції – Кабінету Міністрів України, з одного боку, та Президенту України – з іншого, який, до того ж, не входить до системи державної виконавчої влади; неврахування принципу субсидіарності при розподілі компетенції між територіальними рівнями; нерозвиненість горизонтальних зв’язків між територіальними одиницями; організаційна нерозділеність регулятивних, виконавчих, контрольних функцій та повноважень в системі органів публічної влади; наявність контрольно-наглядових повноважень як у органів виконавчої влади (загальної та спеціальної компетенції), так і у органів прокуратури; обмеженість делегування повноважень публічних органів громадським організаціям; наявність гіпертрофованої делегованої компетенції виконавчих органів місцевих рад.


         Доведено, що основними напрямками модернізації вітчизняної системи врядування на регіональному рівні у відповідності до європейських стандартів є:


-       визнання інституту регіонального самоврядування в системі територіальної організації влади;


-       оптимізація територіальної основи врядування на регіональному рівні;


-       забезпечення громадської участі у вирішенні питань регіонального значення та створення системи демократичного врядування;


-       організація матеріально-фінансового забезпечення врядування на  регіональному рівні у відповідності до європейських стандартів.


Визнання інституту регіонального самоврядування в системі територіальної організації влади потребує здійснення конституційних перетворень у напрямку закріплення основних положень щодо формування та функціонування цього інституту в Україні. Цей процес передбачає внесення змін до чинної Конституції України в частині:


-       гарантування не лише місцевого, але й регіонального самоврядування (розділ перший «Загальні засади»);


-       визначення різних видів територіальних одиниць, посилення гнучкості територіального поділу (стаття 133);


-       розширення кола територій, де самоврядування здійснюється з певними особливостями (п. 2 статті 140);


-       передбачення переходу від принципу «дозволено те, що дозволено» до принципу «дозволено те, що не заборонено» відносно органів регіонального та місцевого самоврядування (стаття 19);


-       урахування регіонального самоврядування та можливості утворення на добровільній основі органів спільної компетенції територіальних колективів різного роду (стаття 142);


-       визначення конституційної моделі побудови державної виконавчої влади з урахуванням переходу до системи регіонального самоврядування (стаття 118);


-       закріплення механізмів та термінів формування регіонального самоврядування, зміни статусу місцевих державних адміністрацій, передбачення можливості проведення відповідних експериментів («Перехідні положення»).


Оптимізація територіальної основи врядування на регіональному рівні вимагає розробки спеціального закону України щодо територіального устрою, необхідність прийняття якого визначена в Конституції України. Нова модель адміністративно-територіального устрою має бути реалізована шляхом прийняття Концепції адміністративно-територіального устрою та Комплексної програми її впровадження.


Таким чином, адміністративна реформа в Україні, що пов’язана з реформуванням системи публічної влади та створенням інституту врядування на регіональному рівні, повинна органічно доповнюватися територіальною. Це дозволить вирішити три органічно взаємозв’язаних питання: запровадження більш раціонального територіального поділу країни, її соціально-економічної регіоналізації та модернізації всієї системи публічної влади і управління.


Забезпечення громадської участі у вирішенні питань регіонального значення та створення системи демократичного врядування потребує:


-       прийняття нової редакції Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», де слід більш чітко регламентувати основні форми участі громадян у здійсненні самоврядування в Україні;


-       проведення кодифікації законодавства про місцеве самоврядування з розділом актів прямого народовладдя та тих, що приймаються представницькими органами місцевого самоврядування;


-       запровадження програми підготовки висококваліфікованого персоналу, здатного розуміти загальну філософію нової структури самоврядування та працювати в цих умовах;


-       запровадження інституту уповноважених із прав людини на місцях;


-       розробки та запровадження Регіональних програм правового навчання жителів регіону;


-       розробки та утвердження на вищому законодавчому рівні рекомендацій щодо прийняття статутів територіальних громад.


Для організації матеріально-фінансового забезпечення врядування на регіональному рівні потрібно здійснити:


-       законодавче закріплення відносин власності на регіональному рівні, що передбачено п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»;


-       перетворення регіональних бюджетів у ефективний інструмент соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць шляхом виконання основних цілей, закладених у Програмі інтеграції України до Європейського Союзу та Концепціях реформування місцевих бюджетів.


 


 

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины


THE LAST ARTICLES AND ABSTRACTS

ГБУР ЛЮСЯ ВОЛОДИМИРІВНА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА