НАЦІОНАЛЬНА ДЕРЖАВА: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ, ФУНКЦІЇ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, а також наведені дані про їх упровадження й апробацію.

Розділ 1 “Поняття національної держави” складається з трьох підрозділів, у яких здійснено огляд основних наукових джерел у сфері національного державотворення. Також визначено поняття та зміст національної держави.

У підрозділі 1.1. “Огляд джерел та літератури за темою дослідження” обґрунтовано теоретико-методологічні основи дослідження національної держави. Зокрема зазначається, що в правознавстві та теорії держави і права не розроблено чітких методологічних засад дослідження національної держави.

Концептуальною основою дослідження послужили праці вітчизняних та зарубіжних науковців, предметом вивчення яких є окремі структурні аспекти національної держави з позицій різних дисциплінарних підходів. Важливим методологічним і теоретичним підґрунтям дослідження стали розробки цієї проблематики такими суспільними науками, як історія, історія держави і права, історія політичних і правових вчень, міжнародне право, теорія міжнародних відносин, етнодержавознавство, націологія, політологія, етнополітологія, безпекознавство та інші.

Незважаючи на те, що стан розробки національної проблематики охоплює значну кількість літератури, її аналіз не дає цілісного уявлення про концепцію національної держави як окрему політико-правову категорію. Тому теретико-правова проблематика становлення і розвитку національної держави є особливо актуальною на сучасному етапі державотворення як України, так і інших цивілізованих держав світу.

У підрозділі 1.2. “Основні концепції національної держави в контексті європейської інтеграції та глобалізації” здійснено узагальнений аналіз основних наукових теоретичних концепцій національної держави та визначено напрями її розвитку в епоху євроінтеграційних та глобалізаційних процесів.

Історичні етапи глобалізації в основному визначались особливостями становлення та розвитку національних держав. Тому одним з важливих питань сучасної глобалізаційної епохи є подальша перспектива розвитку національних держав, їх роль та значення в системі міжнародних відносин. На сьогодні ця проблема набула особливої актуальності.

У контексті сказаного зауважується, що глобалізація – якісно новий етап розвитку людської цивілізації, який є невідворотним та необхідним у світовому державотворенні, однак країни в цьому процесі повинні проводити політику, не втративши власної державності та національної ідентичності.

Досліджуючи глобалізацію, звернено увагу на те, що вона, окрім впливу на держави, сприяє збільшенню кількості недержавних суб’єктів, які в окремих випадках частково перебирають на себе ті функції, які раніше входили до компетенції державної діяльності. Це обумовлює створення великої кількості міжнародних неурядових організацій, які впливають на формування громадської думки, здійснення політичної влади та правотворчості.

Однак, незважаючи на те, що сучасні процеси глобалізації сприяють утворенню нових форм та методів управління, підходів до визначення державного суверенітету, національна держава все ж таки, як і раніше, залишається основним суб’єктом у міжнародно-правових відносинах, оскільки створення та функціонування транснаціональних корпорацій і міжнародних організацій визначається рішеннями держав.

Загальні тенденції глобалізації зумовлюють поглиблення і розвиток державно-правової універсалізації на національному і міжнародному рівнях, що відображається у процесах сучасної регіональної інтеграції держав у різних частинах світу. Прикладом такої інтеграції держав є Європейський Союз (ЄС).

Україна як європейська цивілізована держава з демократичними цінностями повинна повною мірою реалізувати власний потенціал у сучасних умовах. Основою входження України у світову глобалізаційну систему має бути чітко вироблена та впроваджена в життя за допомогою правових засобів стратегія розвитку національної держави на основі поваги та дотримання прав і свобод людини.

У підрозділі 1.3. “Національна держава як форма універсально-загальної організації суспільства” дається характеристика теорії національної держави, визначається її зміст як сучасної форми організації суспільної влади.

Автор доводить, що теорія національної держави знаходиться в постійному взаємозв’язку з історичними процесами розвитку людської цивілізації. Однак у сучасних умовах вона набуває особливої актуальності у зв’язку з посиленням ролі національних чинників у світових процесах державотворення.

Одночасно наводяться аргументи про те, що в окремих випадках процеси національно-державного будівництва, окрім позитивних аспектів, можуть супроводжуватись негативними тенденціями розвитку людства. Це відбувається тоді, коли трактування національної держави зводиться до поняття націократії чи етнократії, тобто спрямованості державної влади, як правило, на захист однієї нації чи етнічної спільноти, наслідком чого стає національна нерівність. Звичайно, таке явище є неприпустимим у демократичному суспільстві, оскільки воно є причиною постійних міжнаціональних конфліктів. Дисертант вважає, що такий підхід до вирішення національних питань як в історичному минулому, так і в сучасних умовах є недемократичним.

Для сучасної національної держави притаманні принцип національної рівності та демократичні засади здійснення державної влади. Такі аргументи на користь національної держави дають вагомі підстави стверджувати, що саме вона є новою формою організації публічної влади в сучасних поліетнічних суспільствах. Національна держава знаходиться в тісному взаємозв’язку з демократичною, правовою державою та відрізняється від них тільки новими підходами щодо здійснення державної влади, насамперед у сфері етнонаціональної політики.

Що стосується особливостей формування національної держави в Україні, то, на думку дисертанта, цей процес проходить виважено та послідовно, адже для сучасного українського суспільства притаманний високий рівень національної толерантності, а державна політика у сфері національних відносин характеризується демократичною спрямованістю.

Розділ 2 “Сутнісні ознаки національної держави” містить три підрозділи, у яких розкривається зміст нації, національного суверенітету та національної ідеї як визначальних ознак національної сутності держави.

У підрозділі 2.1. “Нація як системоутворювальна ознака національної держави” зауважується, що більшість сучасних національних держав є поліетнічними. Тому саме цей чинник є вагомою підставою для визначення такої концепції нації, яка б могла консолідувати суспільство та бути гарантом колективних прав і свобод представників інших національностей, що проживають на її території. На сьогодні у світі практично немає суто етнічних держав, тобто таких, які утворені одним етносом, що становить однорідний склад їх населення.

У зв’язку з цим поняття “нація” у науковій літературі розглядається у двох основних значеннях: як “політична спільнота”, що пов’язується з державою, (західна концепція) та як “етнічна спільнота”, що найчастіше є синонімом до народу (східна концепція). Оскільки метою дослідження є загальнотеоретичний аналіз категорії нації як суб’єкта національної держави, то дисертант зосередив увагу на Західній концепції розуміння нації. Поняття нації пов’язане з державотворчими чинниками, тому саме нація є активним суб’єктом державотворення.

Надзвичайно важливе значення для формування нації та її активної участі в процесі розбудови національної держави мають правові засади закріплення цього поняття на законодавчому рівні.

До основних нормативно-правових актів, які в загальному аспекті заклали, але чітко не визначили розуміння концепції української нації, відносяться Декларація про державний суверенітет України та Конституція України.

Так, розділи І – ІІ Декларації про державний суверенітет визначають Україну як незалежну національну державу, що утворилась внаслідок здійснення українською нацією власного невід’ємного права на самовизначення. Основною метою діяльності держави є захист і охорона національної державності українського народу. До народу України в Декларації віднесено громадян всіх національностей Республіки, яким гарантується рівність перед законом. Проте в Декларації немає визначення поняття “українська нація”.

Згідно зі статтею 11 Конституції України, “держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України”. Таким чином у зазначеній статті вже є згадка про українську націю, але її визначення не чітке. З аналізу зазначених положень статті 11 Конституції України та коментарів до неї можна зробити висновки, що в ній існує поєднання двох основних концепцій розуміння нації – “політичної” та “етнічної”. Проте це тільки припущення, які можуть мати суперечливий характер.

Тому в Основному законі держави доречно було б чіткіше визначити такі поняття, як “український народ” та “українська нація”, що, зі свого боку, дало б змогу визначити орієнтири формування концепції політичної нації в Україні на основі принципів єдиного громадянства, спільного усвідомлення власних прав і обов’язків, а також єдиних державних та економічних інтересів.

Концепція української політичної нації має базуватись на національній державності та громадянському суспільстві. У такій ситуації особливу роль повинна відіграти титульна українська нація як основний суб’єкт національного державотворення в українському суспільстві. Головними інтегруючими ознаками політичної нації в такому випадку мають бути культурна, соціальна, економічна та правова спільність населення країни.

На думку дисертанта, саме політична концепція нації може бути визнана прогресивною основою створення та розвитку сучасної української національної держави. Тобто в Україні повинна сформуватись нація на принципі державності.

У підрозділі 2.2. “Національний суверенітет як визначальна ознака національної держави” національний суверенітет визначається як самостійна політико-правова категорія, що має важливе теоретичне та практичне значення для утвердження національної держави.

У сучасному розумінні національний суверенітет надає можливість нації обирати шляхи власного розвитку, які можуть бути реалізовані в національній державі. Тому національний суверенітет є якісною характеристикою нації та невід’ємною ознакою національної держави.

Концепція національного суверенітету повинна однаковою мірою закріплювати та гарантувати права як титульної етнонації, так і інших національних спільнот, що проживають на території країни, а також забезпечувати належні та рівні умови щодо їх реалізації. Тільки в такому випадку можна вести мову про демократичні форми національного самовизначення та національну сутність держави.

Отже, національний суверенітет закріплює право націй на самовизначення. Проте самовизначення в сучасних умовах не потрібно зводити тільки до права на відокремлення та утворення самостійної держави. На сьогодні національна держава спроможна забезпечити такі демократичні форми реалізації самовизначення, як національно-культурна та національно-територіальна автономії.

У такому контексті політика держави у сфері національного самовизначення має відповідати міжнародним правовим стандартам та реаліям сьогодення. Механізм реалізації цього принципу не повинен порушувати територіальну цілісність держави та основні права людини, які, згідно з нормами міжнародного права, визнаються єдиними та неподільними.

Отже, у сучасних умовах розвитку людської цивілізації саме національна держава є належною умовою закріплення та гарантій реалізації політико-правового статусу нації і народу з дотриманням права на самовизначення та повагою до нього.

Як варіант вирішення зазначених актуальних проблемних питань, автор пропонує закріплення національного суверенітету, який є демократичною формою самовизначення всіх людських спільнот у поліетнічному суспільстві, як сутнісну ознаку сучасної національної держави.

В підрозділі 2.3. “Національна ідея – ідеологічно-консолідуюча ознака національної держави” досліджується національна ідея як ідеологічна основа становлення та розвитку сучасних національних держав.

У цьому підрозділі аналізується еволюція історичних умов зародження та становлення національної ідеї в процесі суспільного розвитку та її значення для процесів державотворення, узагальнюються основні наукові погляди щодо змісту сучасної концепції української національної ідеї, досліджуються особливості взаємозв’язку національної ідеї та стабільності суспільства в процесі національного державотворення, а також виявляються особливості сутності української національної ідеї в умовах глобалізації та європейської інтеграції.

Зокрема зазначається, що в історичному контексті національна ідея була і залишається могутньою рушійною силою світових історичних процесів державотворення, оскільки її основною метою є суверенна національна держава.

Поняття національної ідеї є комплексним поєднанням історичних, політичних та державотворчих чинників, які в цілому визначають її зміст. Проте, незважаючи на власну внутрішню структурованість, сучасні науковці визначають основну функцію національної ідеї – консолідуючо-інтегративну. Завдяки їй поліетнічне суспільство набуває ознак внутрішньої єдності та згуртованості, що є гарантом політичної стабільності та громадянської злагоди. Отже, національна ідея є певним суспільно-політичним ідеалом нації та ідеологічною основою формування національної держави.

У зв’язку з цим сучасна українська національна ідея повинна базуватись на національному патріотизмі, тобто усвідомленні всіма громадянами України власної належності до української національної спільноти, на повазі до її історичних та духовних цінностей. Проте при формуванні такого типу національної ідеї потрібно не тільки пам’ятати та поважати історичне минуле, але і турбуватись про майбутню долю нації, глибоко усвідомлюючи її невідкладні національні потреби.

При формуванні сучасної української національної ідеї мають бути взяті за основу духовні та моральні особливості менталітету титульної української нації з обов’язковим врахуванням інтересів і потреб всіх етносів, які проживають на території України.

Національна ідея може бути ефективним консолідуючим чинником суспільства та сприяти процесам національного державотворення тільки у випадку, якщо вона відповідає національним та державним інтересам.

Розділ 3 “Функції української національної держави” присвячений дослідженню основних функцій держави, реалізація яких допоможе забезпечити довготривале та стабільне існування української держави в сучасних глобалізаційних умовах. До таких функцій автор відносить забезпечення національної безпеки та національних інтересів держави, захист прав національних меншин та регулювання сучасних міграційних процесів.

У підрозділі 3.1. “Забезпечення національної безпеки та національних інтересів” зосереджена увага на теоретичних основах національної безпеки та національних інтересів як важливого напрямку державної політики, спрямованої на забезпечення демократичного рівня стабільності і розвитку української національної держави.

При розгляді основних підходів до визначення національної безпеки, дисертант зазначає, що нормативно закріплене в українському законодавстві поняття національної безпеки є занадто громіздким. Більш оптимальною може бути така дефініція: “Національна безпека – це сукупність життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави, механізм забезпечення яких визначає стабільний та прогресивний розвиток України як національної держави, а також її статус на міжнародному рівні”.

Аналізуючи перелік об’єктів національної безпеки, варто зауважити, що цілком виправданим є невключення до цього переліку поряд з людиною, громадянином, суспільством та державою нації як окремого об’єкта національної безпеки, оскільки етнічні групи та національні меншини, які проживають на території України, самоідентифікують себе у ролі членів української політичної спільноти.

При дослідженні проблеми забезпечення національних інтересів держави в умовах глобалізації в дисертації звертається увага на проблему визначення національних інтересів у державах з поліетнічним складом населення. При цьому в сучасних умовах важливим для України є вирішення проблеми формування та максимального задоволення інтересів, здатних об’єднати різні етнічні меншини в українському поліетнічному суспільстві та усунути чинники дестабілізації в державі.

В процесі формування політики національної безпеки в Україні необхідно враховувати культурно-історичні особливості її становлення. Поліетнічність населення України обумовлює необхідність формування в державі української національної ідеї, здатної консолідувати різні національні та етнічні меншини навколо себе.

Також акцентується увага на проблемах, пов’язаних з недосконалістю нормативно-правового регулювання системи національної безпеки в Україні та відсутністю налагодженого механізму взаємодії сучасного українського суспільства з владою. Ці проблеми становлять серйозну загрозу національній безпеці та національним інтересам держави.

У підрозділі 3.2. “Захист прав національних меншин у сучасних умовах” досліджуються проблеми захисту прав і свобод національних меншин як однієї з основних умов забезпечення стабільності в державах із поліетнічним складом населення.

Поряд із поняттям “національна меншина” у дисертації аналізуються такі поняття, як “етнічні меншини”, “корінні народи”, а також розглядаються проблеми співвідношення колективних прав національних меншин та системи індивідуальних прав людини.

Аналіз сучасного стану правових засад та організаційних умов захисту прав національних меншин в Україні на внутрішньодержавному та міжнародному рівні свідчить, з одного боку, – про їх повноту, а з іншого, – про декларативність деяких із них через відсутність або недосконалість належних механізмів реалізації гарантій захисту прав національних меншин.

Окремо досліджуються форми та проблемні питання реалізації захисту прав національних меншин в Україні.

У підрозділі 3.3. “Регулювання міграційних процесів” досліджуються теоретичні та практичні засади міграційної політики України як важливого напряму здійснення її завдань та реалізації функцій в етнонаціональній сфері.

Дисертант зазначає, що сучасні міграційні процеси негативно впливають на функціонування української держави та стабільність українського суспільства.

У роботі досліджено основні тенденції міграційних процесів, які в сучасних умовах здійснюють визначальний вплив на функціонування української національної держави. Зокрема це зовнішньодержавна трудова міграція українських громадян, імміграційні процеси, нелегальна міграція.

Ці явища негативно впливають на різні сфери життєдіяльності українського суспільства: зростання показника зовнішньодержавної трудової міграції українських громадян призводить до значних негативних економічних, соціальних, соціально-психологічних та зовнішньополітичних наслідків; результатом імміграційних процесів стають збільшення етнокультурних конфліктів та підвищення рівня міжнаціональної конфліктності; нелегальна міграція є однією з причин тінізації економіки, міжетнічної напруги в суспільстві, підвищення рівня злочинності тощо.

Основним засобом вирішення цих проблем є проведення Україною виваженої міграційної політики, яка передбачає вжиття першочергових заходів правового та організаційного характеру.