НАМЕСТНІК Вікторія Василівна ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СУБ’ЄКТИ ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито стан її наукової розробленості та зв’язок роботи з науковими програмами і темами; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження; аргументовано використання методології; розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне та теоретичне значення, а також наведено дані щодо їх апробації та публікацій за темою роботи, структури та обсягу дисертації.
У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження діяльності громадських організацій як суб’єктів державної політикиˮ – висвітлено еволюцію наукових поглядів на місце і роль громадських організацій у суспільно-політичному розвитку, розкрито специфіку використання термінології, обґрунтовано методологію наукового дослідження та розкрито типологію громадських екологічних організацій.
Становлення й розвиток громадських організацій відбувались починаючи від стародавніх суспільств і до сучасності у вигляді філософських течій, наукових шкіл тощо. Виявлено, що умовно становлення та розвиток громадянського суспільства можна розділити на три стадії (Дж.Александер). У наукових працях кінця XVII – першої половини ХІХ ст. суспільство протиставлялося державі. Представниками цього періоду є Дж.Лок, А.Фергюссон, Ш.Монтеск’є, І.Кант, Г.Гегель, А.Токвіль. Із середини ХІХ – до середини ХХ ст. відбувається загострення класових суперечностей, набирають популярності соціалістичні концепції суспільного розвитку, зокрема марксизм. Надбаннями цього періоду стали праці українських класиків М.Драгоманова, І.Франка, М.Грушевського, Б.Кістяківського, М.Шаповала та ін. З другої половини ХХ ст. відбувається осучаснення тлумачення громадянського суспільства та його ролі в процесах державного управління. Серед наукових напрацювань цього періоду особливої уваги заслуговують розвідки авторства Ю.Габермаса щодо теорії публічної сфери та Дж.Кіна щодо аналізу процесів формування й поширення поняття громадянського суспільства у світі.
Визначено, що сучасний підхід до використання термінології громадянського суспільства є найбільш широким. Зокрема, досліджено та розкрито зміст понять “громадський екологічний рух”, “громадська організація”, “неурядова організація”, “громадська екологічна організація”.
Запропоновано розглядати громадський екологічний рух як масові колективні дії, що спрямовані на захист навколишнього природного середовища та раціональне природокористування, покращення стану довкілля і підвищення суспільної свідомості в питаннях, що стосуються екологічної безпеки, а також захисту права громадян на безпечне для здоров’я і життєдіяльності навколишнє середовище.
За допомогою аналізу використання термінології у вітчизняних і зарубіжних наукових джерелах встановлено спільні й відмінні ознаки між поняттями “громадська організаціяˮ й “неурядова організаціяˮ та доведено, що вони є близькими за значенням, але не синонімічними (табл. 1).
Уточнено визначення громадських екологічних організацій на основі узагальнення та поєднання державно-управлінського та екологічного підходів, а саме: громадські екологічні організації – це добровільні, неприбуткові, неполітичні (тобто не прагнуть до зміни владної вертикалі чи загального керівництва державою), юридично зареєстровані об’єднання громадян місцевого, регіонального, всеукраїнського чи міжнародного рівня, що мають на меті здійснення загальної екологічної діяльності чи спрямовані на окремий її напрям (захист певного виду природних ресурсів, збереження природоохоронних територій, захист екологічних прав громадян тощо) та діють у межах чинного законодавства.
Методологічну основу дисертаційного дослідження визначено та обґрунтовано на основі наукових праць вітчизняних і зарубіжних науковців, а саме: М.Ільїна, В.Кобильник, А.Кокоріна, А.Лейпхарта, С.Симановськи, Л.Сморгунова, О.Чальцевої, П.Шляхтуна. Наголошено на особливій актуальності використання методу порівняльного аналізу для дослідження громадських організацій як суб’єктів формування та реалізації державної екологічної політики.