Програма, обсяг та методи дослідження. Аналіз світового досвіду та відповідних інформаційних відомостей свідчить про очевидну взаємозалежність між підготовкою та професійним формуванням військово-медичних кадрів і вагомими обставинами соціального, медичного, економічного та психологічного порядку, зокрема конкретними завданнями і чисельністю Збройних Сил, традиціями підготовки військових і медичних кадрів у кожній державі. Саме в цій площині розглядаються стан військово-медичної освіти в Україні і зарубіжних країнах, виявляється невирішеність питань, характерних також для нашої держави, з’ясовуються можливі шляхи використання зарубіжного досвіду для створення й удосконалення власної системи військово-медичної освіти.
Дослідження проводились на базі військових кафедр цивільних медич-
них навчальних закладів, успадкованих від Радянської армії, Військово-медичного відділення при УДМУ, Української військово-медичної академії, кафедр екстремальної і військової медицини вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів.
Досягнення заданої мети потребувало створення спеціальної програми (рис. 1), характерною ознакою якої було базування на сучасних фундаменталь-
них положеннях соціальної медицини як науки, з одночасним критичним співставленням матеріалів власних досліджень і особистих науково-практичних розробок з проблем поданої до захисту праці, а також використання досвіду науковців, праці яких стосувалися досліджуваних в даній роботі різноаспектних питань.
Об‘єктом дослідження стало існуюче, на час здобуття Україною незалежності, становище з підготовкою і формуванням кадрових ресурсів військової медицини.
В якості предмету дослідження виступали військово-медичні кадрові ресурси, зміст військово-медичної освіти, стан здоров‘я абітурієнтів і слухачів УВМА, їх медичне забезпечення.
На всіх етапах дослідження використовувався статистичний метод. Розрахунки необхідної кількості спостережень вираховувались за загальновідомими методами. При необхідності статистичний метод інтегрувався з іншими, що сприяло отриманню репрезентативних результатів.
Результати дослідження та їх обговорення. Обгрунтована необхідність розгляду процесу створення національної системи військово-медичної освіти і науки (ВМОН) в поетапному варіанті. Перший характеризується підготовкою і практичним створенням системи. До його складових належали: усвідомлення необхідності створення в Україні власної системи ВМОН; розробка і затвердження концепції системи; опрацювання шляхів реалізації концепції та практичної побудови системи ВМОН; створення організаційного ядра Військово-медичного відділення при Українському державному медичному університеті ім. О.О. Богомольця (ВМВ при УДМУ); опрацювання штату ВМВ, методик і технології навчально-педагогічного процесу, навчальних планів і програм підготовки слухачів; затвердження і, як завершення етапу, – введення в дію штату Військово-медичного відділення (рис.2). Другим етапом створення і становлення системи ВМОН вважається практичне її функціонування у вигляді ВМВ при УДМУ. Провідною проблемою, яка була успішно вирішена на той час, стало відкриття вищого військово-медичного навчального закладу і початок його функціонування, практичне впровадження теоретично опрацьованих оригінальних технологій навчального процесу, перманентне удосконалення організації функціонування системи.
Третій етап – це початок організаційного експерименту, що тривав
майже 10 років і був пов’язаний з функціонуванням системи ВМОН, її реформуванням і перетворенням на єдиний навчально-науковий центр військової медицини в державі – Українську військово-медичну академію. Пріоритетними напрямами діяльності в цьому часовому періоді були: опрацювання організаційно-штатної структури і принципів функціонування УВМА та її закладів; проведення комплексу заходів щодо практичного переходу системи ВМОН на функціонування в новій структурі у вигляді Української військово-медичної академії. Одночасно була створена єдина система підготовки лікарів з екстремальної та військової медицини, здійснювалося формування у вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладах відповідних кафедр.
Четвертим етапом розвитку системи військово-медичної освіти і науки стало різноаспектне становлення УВМА, подальший її розвиток за обставинами, що складалися. Суттєвими завданнями цього періоду були опрацювання принципів функціонування Академії в існуючій специфічній її структурі та подальший пошук шляхів удосконалення всієї системи військово-медичної освіти і науки в державі. Завершенням зазначеного терміну є створення Української військово-медичної академії, яка в заданій організаційній структурі функціонує (рис. 3), набуваючи подальшого розвитку.
На сучасному етапі формування системи військово-медичної освіти і науки найбільш актуальними питаннями залишаються вибір оптимальних варіантів управління навчальною і науково-технічною діяльністю у медичній службі ЗС України та найбільш доцільних схем організаційно-функціональної структури національної системи військово-медичної освіти і науки.
Підготовка військово-медичних фахівців здійснюється відповідно до державних стандартів освіти за освітньо-кваліфікаційними рівнями, прийнятими в державі, тобто: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст і магістр.
Стосовно військово-медичної служби була розроблена власна концепція побудови системи військово-медичної освіти. Вона передбачала:
- обов‘язкову військову підготовку всіх лікарів, однак атестація їх в офіцерський склад здійснювалася лише на добровільних засадах;
- інтегрування в загальнодержавну систему медичної освіти з максимальним використанням її можливостей та врахуванням її вимог до якості підготовки спеціалістів, орієнтованих на світові стандарти;
- максимальне дотримання вимог головного замовника – військово-медичної служби до рівня підготовки військово-медичних кадрів;
- спільне навчання студентів на етапі загальнолікарської базової освіти, подальшу диференціацією на військових лікарів кадрових і запасу лише на етапі спеціалізації в інтернатурі при вищих медичних навчальних закладах;
- створення вищого військово-медичного навчального закладу нового типу з науковим центром;
- безперервність і етапність підготовки військово-медичних фахівців.
Результати дослідження обгрунтовано засвідчили необхідність підготовки військово-лікарських кадрів для військово-медичної служби шляхом етапного принципу, тобто: додипломної та післядипломної освіти. Додипломний етап здійснювався на кафедрах екстремальної і військової медицини вищих медичних навчальних закладів Міністерства охорони здоров’я і передбачав оволодіння студентами, інтернами і курсантами знаннями з питань організації медичного забезпечення населення у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу і з військової та військово-медичної підготовки за програмою офіцерів медичної служби запасу. Стосовно післядипломної освіти військових лікарів, то особливої пріоритетності за цих умов набуває насамперед первинна спеціалізація, яка здійснюється в Українській військово-медичній академії. Це потребувало розробки і використання комплексу відповідних освітньо-кваліфікаційних характеристик, освітньо-професійних програм, навчальних планів та програм, формування механізмів їх впровадження.
Науково-практичний досвід означеного підходу виявився плідним і дозволив зокрема, обгрунтувати, що оптимальною формою підготовки військових лікарів є магістратура з терміном навчання 2-3 роки (в залежності від спеціалізації).
Концептуальна модель вищої військово-медичної освіти представлена на рис. 4
