ОБОСНОВАНИЕ ОПТИМАЛЬНЫХ ДОНОРСКО-РЕЦИПИЕНТНЫХ СОСУДИСТО-НЕРВНЫХ СВЯЗЕЙ ПРИ АЛЛОТРАНСПЛАНТАЦИИ ПАНКРЕАТОДУОДЕНАЛЬНОГО КОМПЛЕКСА (Экспериментальное исследование)

summary

Матеріали і методи дослідження. Дослідження виконані на 80 дорослих безпорідних собаках (15-27 кг) та 30 нативних трупах дорослих людей. Експериментальна частина досліджень була розподілена на 5 серій. В I серії (n=15) тваринам робили пересадку донорського ПДК з портальним відведенням крові трансплантата. В II серії (n=15) здійснювали пересадку ПДК з ентеральним відведенням екзосекрету трансплантата. III серія (n=15) – тваринам здійснювали трансплантацію ПДК з використанням нейрозберігаючої методики забору та активної хірургічної реіннервації трансплантата. В IV серії (n=15) було виконано комплексну пересадку ПДК новим розробленим нами способом “neuro-portal-enteric” (активна хірургічна реіннервація, портальне відведення інкрету та ентеральне відведення екзосекрету трансплантата). V (контрольна) серія (n=20) – тваринам було виконано класичну трансплантацію ПДК із системним (інтракавальним) відведенням венозної крові та сечоміхуровим відведенням екзосекрету   трансплантата поза використання реіннервації органокомплексу. Дослідження виконували через 30 і 60 хвилин, а також через 1, 5, 10, 15 та 20 діб після пересадки. Відтворюваність класичної методики пересадки ПДК на клубові судини (n=5) та технічна апробація запропонованих методик проводилась на базі прозектури облсудмедбюро Донецька на нативних  трупах (n=25) дорослих людей обох статей, що померли у віці  від 21 до 52 років раптовою смертю протягом 6 годин опісля її констатування при відсутності судово-медичних протипоказань.  

Хірургічні експерименти проводилися з урахуванням принципів Гельсінської декларації, прийнятої Генеральною асамблеєю Всесвітньої медичної асоціації (1964–2000 рр.), Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину (1997 р.), Європейської конвенції по використанню хребетних тварин для експериментів (1986 р.), відповідним положенням ВООЗ, Міжнародної ради медичних наукових товариств, міжнародного кодексу медичної етики     (1983 р.), та законам України; про що свідчить протокол комісії з питань біоетики  ДонНМУ № 166/16 від 20.04.2006. Анестезіологічне забезпечення здійснювали з використанням комплексної премедикації, комбінованого (внутрішньовенного та інгаляційного) наркозу з міорелаксацією та адекватного післяопераційного знеболювання. Тривалі травматичні втручання поєднували з перидуральною анестезією. Виведення об’єктів із експерименту досягались внутрішньовенним передозуванням (100 мг/кг) тіопенталу натрія. Пункційні біопсії ПТ здійснювали в умовах лідокаїнової анестезії за допомогою голки НДІКЕХ; ексцизії ж тканин – під наркозом, через мікролапаротомію. Морфологічні дослідження здійснювали за допомогою методів макро- й мікропрепаровки. Зрізи тканин забарвлювали гематоксиліном та еозином, толуідіновим синім за Нісслем, пікрофуксином за ван Гізон, алохромним способом Ліллі; ставили також PAS-реакцію реактивом Шиффа. Нервові волокна та нейрони виявляли в заморожених зрізах, що імпрегнували солями азотнокислого срібла й хлорного золота, використовуючи класичні методики Більшовського-Грос і Рассказової, а також їх модифікації за Лаврент`євим та Щербаковим. Використовували стаціонарний бінокулярний мікроскоп МБИ-15 (“ЛОМО”). Гістофлюоресцентні дослідження норадренергічних нейроструктур здійснювали в люмінесцентному мікроскопі “ЛЮМАМ”-11 із використанням обробки зрізів параформальдегідом за Falk-Hillarp. У прецизійно взятих та заморожених рідким азотом тканинах ПЗ собак визначали вміст норадреналіну.

Імпульсну активність нейронів черевних гангліїв досліджували кроковими зануреннями (по 5 мкм) мікроелектрода у вузол, використовуючи катодний осцилограф С І-93.

Статистичну обробку результатів кількісних досліджень здійснювали методами варіаційної статистики, використовуючи ПЕОМ із процесором Intel Pentium-3 та пакетом програм Microsoft Office-2000. Обчислювали середні арифметичні величини (М), їх середньоквадратичні відхилення (σ), помилки визначень середніх арифметичних величин (m); визначали рівень достовірності розбіжностей (р) порівнюваних групових середніх за допомогою t-крітерію Ст`юдента. Відмінності середніх величин оцінювали як статистично значущі при Р<0,05. 

Результати досліджень та їх обговорення. За результатами проведених досліджень нами виявлено 7 різних варіантів анатомії воротної вени. При цьому, якщо анатомічна довжина донорської воротної вени менша, ніж 3 см, ми вважаємо, що треба використовувати (хоча й вимушено) системне відведення інкрету трансплантата, запобігаючи тим самим розвиток післятрансплантаційних ускладнень (тромбози, неспроможність міжвенозного анастомозу та ін.), в усіх інших випадках – інрапортальне. На цій підставі нами вдосконалено методику забору донорського ПДК із подовженою куксою донорської воротної вени завдяки максимальній мобілізації останньої до самої її біфуркації на праву та ліву гілки на етапі взяття органокомплексу. Цей хірургічний прийом дозволив використати інтрапортальне відведення у всіх 15 експериментальних тварин, оскільки довжина кукси донорської воротної вени складала понад 5 см.