ОБРАЗ ФІЗИЧНОГО Я: СТАНОВЛЕННЯ ТА ДЕФОРМАЦІЇ У ПАЦІЄНТІВ З КОСМЕТИЧНИМИ ВАДАМИ

summary

У першому розділі дисертації „Проблема образу фізичного Я в психологічній науці” здійснюється аналіз теоретичних підходів до проблеми Я-концепції і образу фізичного Я в її структурі, з’ясовується будова такого образу фізичного Я, його функції у розвитку особистості, визначаються деформації образу фізичного Я при різних соматичних та психічних захворюваннях (М.І. Боришевський; Р. Бернс; О.Є. Гуменюк; О.Т. Соколова; В.В. Столін), виявляється співвід­ношення понять „Я-образ” та „образ фізичного Я особистості” (Д. Бенет; А.Н. Дорожевець; А.О. Реан; О.Т. Соколова; С. Фішер; Р. Шонц).

Спираючись на позиції провідних вчених, ми визначаємо образ фізичного Я як структурний компонент Я-образу, що виявляється у самопізнанні Я-фізичного, його самосприйманні і самооцінці.

Дослідження образу тіла у зарубіжній психології почали формуватися у 60–70-ті роки минулого століття (С. Журард, Р. Секорд; Х. Когут; С. Уейнстейн; С. Фішер, С. Клівленд; Т. Шаш; Ф. Шонц). В останні десятиліття увага психологів була спрямована на розлади харчової поведінки, розлади статевої ідентифікації, гендерні дослідження проблеми образу тіла у пацієнтів з фізичними дефектами і тих, що потребують пластичної операції, культурно-соціальні аспекти формування образу тіла та інше.

Проведено теоретичний аналіз існуючих підходів до проблеми образу фізичного Я, що склалися у вітчизняній психології, починаючи з розгляду дисморфофобічних захворювань (М.В. Коркіна; А.Є. Лічко), образу фізичного Я в аспекті вікових змін (В.А. Авєрін; В.Н. Куніцина; А.О. Реан; О.Т. Соколова) і закінчуючи проблемами вивчення деформацій образу фізичного Я при нервовій анорексії та булімії, порушенні статевої ідентифікації (А.Н. Дорожевець; О.С. Кочарян; В.І. Крилов; О.Т. Соколова).

Приділено увагу новому напряму у психологічній науці – психології тілесності (Г.В. Ложкін, А.Ю. Рождественський; В.Н. Нікітін; В.В. Ніколаєва, А.Г. Аріна; Т.М. Титаренко; А.Ш. Тхостов).

Проаналізовано структуру образу фізичного Я як взаємодії когнітивного, афективного та поведінкового компонентів (О.Т. Соколова), розглянуто структуру образу тіла, що має чотири рівні: схема тіла, тілесне Я, тілесне уявлення і концепція тіла (Р.Шонц). Як сукупність установок на себе виділяються такі компоненти фізичного Я: Я-ідеальне, Я-реальне, Я-дзеркальне, Я-фантастичне, Я-динамічне (П.І. Сидоров, А.В. Парняков).

Проведено аналіз та систематизацію існуючих досліджень деформацій образу тіла у людей з різними психічними та соматичними захворюваннями, у тому числі при хворобах шкіри чи необхідності проведення пластичної операції, прояви тривожності при деформаціях образу фізичного Я (Н.Д. Лакосіна, Г.К. Ушаков; М. Мольц; Ф. Райс; А.О. Реан; О.Т. Соколова; П. Хеден).

Зроблено огляд робіт з вивчення хвороб (як соматичного, так і психічного характеру) та пов’язаних з ними деформацій образу фізичного Я: синдром дисморфофобії (М.В. Коркіна; Б.В. Нічіпоров), нервова анорексія та булімія (І.В. Вараксін; А.Н. Дорожевець; В.І. Крилов; О.Т. Соколова), пору­шен­ня статевої ідентифікації (О.С. Кочарян; О.Т. Соколова), деформації образу фізичного Я у пацієнтів стоматологічної клініки, різні розлади схеми тіла. Вплив дерматологічних хвороб на появу деформацій образу фізичного Я проявляється насамперед у пацієнтів з ураженнями обличчя (О.В. Богомолець; В.Д. Менделевич; Ф. Райс). Встановлено, що різні косметичні вади викликають дискомфорт психічного стану людини та можуть бути досить травмуючими для неї. Особливо це стосується підліткового та юнацького віку, коли відбувається значний тілесний розвиток і кожне відхилення від „стандартного” розвитку викликає у людини хвилювання, тривогу, напру­женість.

Проводячи теоретичний огляд літератури, ми дійшли висновку, що проблема деформацій образу фізичного Я у пацієнтів з дерматологічними захворюваннями залишається на сьогодні майже не вивченою у вітчизняній психології. В галузі пластичної та реконструктивної хірургії проблема образу фізичного Я розробляється здебільшого за кордоном (Р. Комер; М. Мольц; Ж.-М. Субіран; П. Хеден).

Необхідність застосування психотерапії при лікуванні пацієнтів з хворобами шкіри та в практиці реконструктивної, пластичної хірургії доводиться рядом вчених (В.П. Адаскєвіч, В.П. Дуброва; О.В. Богомолець; Л.А. Болотна, І.М. Сєрбіна, Є.С. Шмєлькова, В.М. Сідєльнік; Н.Д. Лакосіна, Г.К. Ушаков; А.А.Мутаєв; П. Хеден; В.А. Цепколенко, В.В. Грубнік, К.П. Пшеніснов).

Багатьма вченими (як медиками, так і психологами) підкреслюється необхідність поглибленого вивчення проявів тривожності та депресивних станів у пацієнтів з хворобами шкіри (Ю.Ф. Антропов, Ю.С. Шевченко; О.В. Богомолець; Л.А. Болотна, І.М. Сєрбіна, Є.С. Шмєлькова, В.М. Сідєльнік; В.Д. Тополянський, М.В. Струковська). Складним є питання взаємозв’язку неадекватної самооцінки фізичного Я та виникнення межових психічних розладів, яке також потребує більш глибокого вивчення (О.В. Ліпова, І.В. Максимова; Ф. Райс; А.О. Реан; О.Т.Соколова).

У другому розділі „Дослідження становлення образу фізичного Я у підлітковому та юнацькому віці” дається загальна характеристика методів дослідження та вибірки, аналізуються вікові, статеві та індивідуальні особливості становлення образу фізичного Я у підлітковому та юнацькому віці, особливу увагу звернено на опис деформацій образу фізичного Я в індивідів з надуманими косметичними вадами у підлітковому та юнацькому віці.

Всього у дослідженні взяли участь 170 осіб чоловічої та жіночої статі віком від 13 до 21 року.

Загальна кількість пацієнтів з косметичними вадами становила 80 осіб підліткового та юнацького віку (експериментальна вибірка), у тому числі: 15 пацієнтів підліткового віку чоловічої статі, 20 пацієнтів підліткового віку жіночої статі, 20 пацієнтів юнацького віку чоловічої статі, 25 пацієнтів юнацького віку жіночої статі. Вибірка досліджуваних з косметичними вадами складалася із пацієнтів з дерматологічними захворюваннями різної етіології (вугрова хвороба, атопічний дерматит, коловидне облисіння). Всього було обстежено 60 пацієнтів з хворобами шкіри (тривалість захворювання перебігом 0,5 – 4 роки) та 20 пацієнтів клінік рекон­структивної та пластичної хірургії (тривалість захворювання – вроджена або 1–5 років). У клініках пластичної хірургії дослідження проводилося в доопераційний період. Пацієнти звернулися до клінік для проведення таких операцій: ринопластика, реконструкція уражених опіками ІІ–ІІІ ступеню ділянок шкіри, корекція вух.

Загальна кількість досліджуваних, що не мають косметичних вад становила 90 осіб підліткового та юнацького віку (контрольна група). До цієї вибірки ввійшли учні загальноосвітніх шкіл та студенти вищих навчальних закладів, у тому числі: 20 осіб підліткового віку чоловічої статі, 25 осіб підліткового віку жіночої статі, 20 осіб юнацького віку чоловічої статі, 25 осіб юнацького віку жіночої статі.

Відповідно до завдань дослідження нами були використані такі психодіагностичні методики:

1. Шкала реактивної та особистісної тривожності Ч. Спілбергера – Ю.Л. Ханіна. 2. Шкала нейротизму особистісного опитувальника Г. Айзенка. 3. Семантичний диференціал (спеціально розроблений для дослідження варіант методики). 4. Тест САРТ – кольоровий тест незадоволеності власним тілом (The Color-A-Person Body Dissatisfaction Test, CAPT, автори О.В. Вулей, С. Ролл, 1991 р.). Переклад та апробацію тесту проведено дисертантом. 5. Проективна методика „Автопортрет” („Намалюй людину”, інтерпретація Є.С. Романової, О.Ф. Потьомкіної, 1992 р. та авторська інтерпретація). 6. Опитувальник-анкета ставлення до зовнішності (авторська розробка).

Як додаткові використовувалися методики: 1. Бесіди з досліджуваними. 2. Методика самоопису зовнішності. 3. Методика „об’єктивного” оцінювання зовнішності.

Застосування методик „САРТ” та „Семантичний диференціал” дало можливість визначити вікові і статеві відмінності у самооцінці окремих частин зовнішності, дослідити, якою мірою досліджуваних влаштовує власна зовнішність і яка дистанція між Я-реальним та Я-ідеальним. Виявлено розбіжності у самооцінці Я-реального та Я-ідеального образу фізичного Я у підлітковому та юнацькому віці. При порівнянні одержаних результатів за методикою „Семантичний диференціал” встановлено вікові і статеві відмінності у самооцінці Я-ідеального та Я-реального у підлітків та юнаків, а саме: 1) найбільший розрив в оцінках Я-реального та Я-ідеального образу фізичного Я у всіх досліджуваних виявлено за такими шкалами: „красива” – „некрасива”, „струнка” – „сутула”; 2) оцінки Я-реального у представників жіночої статі є нижчими за їх оцінки ідеальної жінки; 3) у дівчат вимоги до ідеальної жінки є значно вищими, ніж у хлопців.

Визначення рівня незадоволеності (задоволеності) окремими частинами тіла з’ясовувалося за допомогою тесту САРТ. Виявлено значну різницю в оцінках власної зовнішності у представників чоловічої і жіночої статі. Найбільші відмінності спостерігаються в оцінці таких частин тіла як стегна, сідниці, литки, верхня та нижня частина рук. Виявилося також, що представники жіночої статі у підлітковому та юнацькому віці більше занепокоєні своєю зовнішністю. Найбільше незадоволення у жіночої статі як підліткового, так і юнацького віку викликають сідниці (х=3,65 за 5-бальною шкалою), верхня частина стегон (х=3,50), нижня частина стегон (х=3,35 для юнацького віку). Найбільше незадоволення у чоловічої статі обох вікових категорій викликають плечі (х=4,24 для юнацького віку), передпліччя (х=4,0), груди (х=3,71).

У цьому ж розділі наведено результати дослідження категорії людей (з контрольної вибірки), які не мають косметичних вад за об’єктивними показниками (оцінка експертів), але самі вони вважають, що мають певні недоліки зовнішності. За допомогою „Опитувальника-анкети ставлення до зовнішності”, методики „Автопортрет”, бесід з досліджуваними, самоопису зовнішності, методики „об’єктивного” оцінювання зовнішності з’ясувалося, що у підлітковому віці група людей з вигаданими дефектами зовнішності становила 12% від загального числа контрольної вибірки, у юнацькому віці – 26%. Причому кількість таких людей жіночої статі майже вдвічі вища, ніж чоловічої в обох вікових категоріях. За іншими методиками з’ясувалося, що люди з надуманими косметичними вадами мають підвищений рівень ситуативної та особистісної тривожності, нейротизму, низький рівень загальної самооцінки зовнішності та самооцінки окремих частин тіла.

Виявлено чотири типи самооцінки зовнішності: висока (позитивне ставлення до власної зовнішності незалежно від її дефектів і узгодженості із існуючими стандартами соціуму), низька (негативна оцінка образу фізичного Я при наявності дефектів, а також при їх відсутності, коли зовнішність можна розглядати як “норму”), індиферентна (відносна безпечність і байдужість до властивостей зовнішності, спокійне ставлення до неї незалежно від наявності чи відсутності дефектів), адекватна самооцінка.

Аналіз результатів дослідження показав ряд тенденції: 1) наявність афективно-когнітивної оцінки Я-фізичного; 2) існування значного розриву між Я-реальним і Я-ідеальним образу фізичного Я; 3) суттєва різниця в оцінюванні окремих частин зовнішності (тіла і обличчя); 4) неоднакове оцінювання Я-фізичного представниками протилежної статі.

У розділі аналізуються чинники, що викликають деформації образу фізичного Я у пацієнтів з косметичними вадами, захисні психологічні стратегії, наводиться структурно-функціональна модель образу фізичного Я. Виникнення деформацій образу фізичного Я у підлітків та юнаків з косметичними вадами (як реальними, так і надуманими) може відбуватися під впливом різних груп чинників:

1. Об’єктивні чинники (наявність вад зовнішності різних ступенів тяжкості). 2. Суб’єктивні чинники (низька самооцінка, підвищена ситуативна та особистісна тривожність, підвищений рівень нейротизму, що може мати місце як при наявності об’єктивної вади зовнішності, так і при їх відсутності). 3. Соціальні чинники (вплив засобів масової інформації, реклами та інше). 4. Комунікативні чинники (ставлення і оцінка оточуючими зовнішності людини у процесі спілкування). 5. Родинні чинники (вплив сім’ї на формування образу фізичного Я дитини). 6. Гендерні чинники (ставлення і оцінка особами протилежної статі зовнішності людини у процесі спілкування). 7. Культурно-етнічні чинники (стандарти, що складалися у певній етнічній групі).

Розглянуто захисні психологічні стратегії, які людина „використовує” у разі наявності у неї реальних чи надуманих косметичних (чи інших) вад зовнішності: пасивно-адаптивна стратегія, пасивно-деструктивна стратегія, активно-адаптивна стратегія, активно-деструктивна стратегія, сублімаційно-творча стратегія.