ОЦЕНКА ЭФФЕКТИВНОСТИ КОМПЛЕКСНОГО ЛЕЧЕНИЯ ОСТРОГО ГЕМАТОГЕННОГО ОСТЕОМИЕЛИТА У ДЕТЕЙ

summary

Матеріали і методи дослідження. В основу дисертаційної роботи покладено аналіз результатів обстеження та лікування 354 дітей у віці від 10 місяців до 18 років з ГГО, які перебували на лікуванні у клініці хірургії дитячого віку Луганського державного медичного університету МОЗ України з 1991 по 2006 роки. З них осіб чоловічої статі було 216 (61 %), жіночої - 138 (39 %). Була використана класифікація ГГО залежно від поширення запального процесу (Краснобаев Т.Н., 1939). Відповідно до цієї класифікації ГГО було розподілено на токсичну, септикопіємічну та локальні форми. З огляду на значну подібність токсичної і септикопіємічної форм, перебіг яких здійснюється тяжко і має певну клінічну картину, біохімічні й імунологічні зрушення, ми у своїй роботі ці 2 форми об'єднали в одну - генералізовану форму. В основну групу ввійшло 157 дітей (90 хворих з локальною і 67 - з генералізованою формами), лікування яких здійснювалося за розробленою нами лікувально-діагностичною методикою. У контрольну групу було включено 197 хворих (111 пацієнтів з локальною і 86 - з генералізованою формами), лікування яких проводилося традиційним способом. Групи були ідентичні за локалізацією патологічного процесу, віком, статтю, наявністю супутньої патології, змінам з боку інших органів і систем, основними симптомами захворювання. Була проведена порівняльна оцінка результатів досліджень хворих в основній і контрольній групах. Отримані результати порівнювалися з показниками практично здорових дітей.

Всім  пацієнтам проводили комплексне обстеження, що включає клініко-лабораторні, біохімічні, мікробіологічні, морфологічні і рентгенологічні методи досліджень. Проводилися загальні клініко-лабораторні дослідження (загальний аналіз крові та сечі). Підраховувався лейкоцитарний індекс інтоксикації (ЛІІ). Визначали вміст загального білка і його фракцій, залишкового азоту, сечовини, С-реактивного білка, сіалових кислот, електролітів крові. Поряд з якими, до й після лікування у всіх хворих проводилися дослідження імунного статусу, перекісного окислювання ліпідів (ПОЛ) і антиоксидантної системи, визначення активності лізосомального ферменту катепсину Д і молекул середньої молекулярної маси (МСММ) сироватки крові.

Т-клітинну ланку імунітету, В-лімфоцити та натуральні кілери вивчали за допомогою реакції непрямої імунофлюоресценції з використанням відповідних моноклональних антитіл фірми “Ortho Diagnostic Systems” (США). Підраховувалися процентні й абсолютні показники CD3+, CD4+, CD8+, CD22+ і CD16+ клітин. Розраховувався індекс субпопуляцій лімфоцитів: CD4+/CD8+. Досліджували вміст Ig класів А, М, G методом радіальної імунодифузії за G. Mancini (1965). Концентрацію Ig Е досліджували імуноферментним методом за допомогою наборів фірми “Roche” (Швейцарія). Фагоцитарну активність лейкоцитів оцінювали за НСТ-тестом у його спонтанному варіанті (Park B.H., 1968). Вивчали  активність комплементу (Меньшиков В.В. и соавт., 1987) і рівень циркулюючих імунних комплексів (ЦІК (Гриневич Ю.А. и соавт., 1981)).

Інтенсивність ПОЛ оцінювали по вмісту в крові його продуктів - дієнових  кон’югатів (ДК (Гаврилов В.Б. и соавт., 1983)), малонового діальдегіду (МДА (Knight F.A. et al., 1988)), а також ступеня перекісного гемолізу еритроцитів (ПГЕ (Ладів Е.А. и соавт., 1986)). Про рівень антиоксидантного захисту судили по активності ферментів супероксидисмутази (Макаревич О.П. и соавт., 1983), каталази (Королюк М.А. и соавт., 1988), а також по вмісту в сироватці крові  ендогенного антиоксиданту  б-токоферолу (Киселевич Р.Ш. и соавт., 1972) і визначенню загальної антиокисної активності плазми крові (Клебанов Г.И. и соавт., 1988). Вміст білка визначали по методу Lowry (1951). У сироватці крові визначали активність лізосомального ферменту катепсина Д (Дин Р.Т. и соавт., 1980).

Оцінка синдрому ендогенної інтоксикації проводилося на підставі дослідження вмісту МСММ у сироватці крові (Ковалевский А. Н. и соавт., 1989) скринінговим методом при наступних довжинах хвиль: 238, 254, 260 і 280 нм (фракції СМ-238, СМ-254, СМ-260 і СМ-280). Розраховували значення коефіцієнта ароматичності, рівного співвідношенню екстинкцій при 238 і 280 нм, пептидно-нуклеотидного коефіцієнта, рівного співвідношенню екстинкцій при 238 і 260 нм, індексу розподілу, рівного співвідношенню екстинкцій при 280 і 254 нм  (Ковалевский А.Н. и соавт., 1989).

З метою ранньої діагностики ГГО використовували ультразвукове дослідження (УЗД). Рентгенологічні зміни в кості при ГГО вивчали на рентгенограмах, зроблених у прямій і бічний проекціях. Проводилися інструментальні методи діагностики ГГО - транскутана мікроостеоперфорація. Пунктирували кістково-мозковий канал і за допомогою апарата Вальдмана  вимірювали внутрішньокістковий тиск. Під час проведення оперативного втручання здійснювали забір ексудату на флору та чутливість до антибіотиків, а також біопсію кістки. Посіви здійснювали з ранового каналу, кісткового мозку, міжм’язового простору. Мікробіологічне дослідження здійснювали бактеріоскопічним і бактеріологічним методами відповідно до Додатка до наказу Міністерства охорони здоров'я України № 4 від 05.01.1996 р. Морфологічні дослідження кістки здійснювали шляхом фарбування зрізів гематоксиліном і еозином.

Статистична обробка результатів дослідження виконувалася за допомогою стандартних програм (Statistica'99 Edition (США)) із проведенням кореляційного аналізу Pearson і визначенням коефіцієнта кореляції.  Нормальність розподілу перевіряли за допомогою критерію Колмогарова-Смирнова. Для порівняння категорійних даних використовували непараметричний U-тест Mann-Witney.