ОМОНИМЫ В СОВРЕМЕННОМ КРЫМСКОТАТАРСКОМ ЯЗЫКЕ (НА УРОВНЕ ЛЕКСЕМ И СЛОВОФОРМ)

summary

У вступі обґрунтовується актуальність і наукова новизна роботи, розкривається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, формулюються мета і завдання дисертаційного дослідження, у загальних рисах визначається методологічна база дослідження, окреслюється теоретична та практична цінність одержаних результатів, форми їхньої апробації.

Перший розділ “Теоретичні передумови дослідження омонімії як явища лексичного рівня мовної системи” складається з п’яти підрозділів.

У першому підрозділі розглядаються різні підходи до визначення поняття “омонім”. З’ясовується що дослідники вживають термін “омонім” або в дуже широкому, або в занадто вузькому значенні. Слова-омоніми не можна визначити тільки як однакові за звучанням, але різні за значенням, оскільки такі ознаки притаманні і омоформам, і омофонам. Якщо визначати омоніми як такі, що однаково звучать, але мають різні значення, то при цьому незрозумілою залишається відмінність між багатозначними словами й омонімами. До того ж, в цих визначеннях немає натяку на історичний характер омонімії та існування різних її типів.

На нашу думку, поняття “омонім” однаковою мірою може стосуватися і словоформ (лексем), що однаково звучать (незалежно від їх написання), і словоформ (лексем), що однаково пишуться (незалежно від їх звучання), у разі безумовної відмінності в значеннях і в тих, і в інших. У першому випадку йдеться про омоніми усного варіанту мови, у другому – про омоніми писемної форми мови, і кожний із цих випадків повинен бути предметом спеціального дослідження. Зрозуміло, що під час розгляду омонімів усного (відповідно, письмового) варіанту мови ми можемо (зокрема, у разі класифікації омонімів) враховувати збіг омонімів чи його відсутність у письмовій (відповідно, в усній) формі. Залежно від цього, до омонімів зараховують або слова (словоформи чи лексеми), які збігаються і за звучанням, і за написанням, або слова, які збігаються при обов’язковому однаковому написанні незалежно від звучання, або ж слова, що збігаються при обов’язковому однаковому звучанні незалежно від написання.

У даній роботі, ґрунтуючись на концепції Л.В. Малаховського, використовується визначення, за яким омоніми – це слова однієї й тієї ж мови в один і той же період її існування, що тотожні між собою фонетично і/чи графічно в усіх або в деяких своїх граматичних формах (і в усіх чи деяких фонетичних або графічних варіантах), але не мають нічого спільного у лексичних і/чи граматичних значеннях. Це визначення найбільш повно відповідає меті даної дисертаційної роботи.

У другому підрозділі “Різні трактування явищ омонімії та полісемії в сучасному мовознавстві” йдеться про те, що в мовознавстві не існує однозначної оцінки явищ омонімії та полісемії. А.Л. Василевський вважає багатозначність, до якої він включає і полісемію, і омонімію, ознакою недостатності природних мов (Василевский А.Л. Полисемия и омонимия конструкций с субстантивным сказуемым в современном английском языке: Автореф. дисс… канд. филол. наук. – М., 1962. –С. 6). О.С. Ахманова, Л.А. Булаховський, А.І. Смирницький, С. Ульманн та інші дослідники вважають омонімію явищем негативним, таким, що існує всупереч “природним” тенденціям розвитку мови: омонімія знищує розрізняльні ознаки між значеннями (Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. – К.: Радянська школа, 1955. – С. 41); омонімія – всього лише “результат відомого особливого збігу обставин” (Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. – М.: Учпедгиз, 1957. – С. 109). Негативно оцінювали явище омонімії у мові також В.І. Абаєв, С.І. Ожегов, О.А. Уфимцева, К.Т. Баранцев та ін. протилежну точку зору відстоюють Ю.С. Маслов, Ф.І. Маулер, Г.А. Гасанов та деякі інші дослідники. Позитивна оцінка омонімії, незалежно від її джерел, підкріплюється визнанням того, що в процесі розвитку мови відбувається невпинне зростання кількості омонімів. Омоніми не виступають ані ознакою бідності мови, ані ознакою її надмірності; їх не можна розглядати як “хворі” слова, які підлягають вилученню (Исаченко А.В. О грамматическом значении // В.Я. – 1961. – №1.– С. 28-43). Виникнення омонімів у мові – таке ж природне і закономірне явище, як і виникнення будь-якої іншої лексико-граматичної категорії. Навряд чи цю закономірність можна кваліфікувати як явище негативне. У художніх творах повторення слів, які однаково звучать, але є різними за значеннями, часто вживається для гри слів; цей прийом часто зустрічається у віршованих каламбурах.

Аналізуються погляди лінгвістів на утворення омонімів внаслідок семантичної дивергенції слова (наприклад, утворенню омонімів типу: топ I – “ядро, гармата”, топ ІІ – “пучок, група” і топ ІІІ – “м’яч” сприяв семантичний розвиток слова топ, яке спочатку означало будь-який круглий предмет). Один із дослідників, які не погоджуються із цією позицією, В.І. Абаєв, стверджував, що “між омонімією й полісемією немає нічого спільного, жодних стикань. Полісемія ніколи не може стати омонімією, і навпаки”.

Розглядається проблема подання семантичних омонімів у словниках. Теоретичні засади визначення цих омонімів поки що недостатньо зрозумілі не тільки в сучасній кримськотатарській мові, через що ця група лексичних омонімів, на відміну від іншої їх частини, комплектується в словниках не на загальних умовах відбору слів, а в залежності від суб’єктивного погляду лексикографа. Як наслідок, у більшості сучасних тюрксько-російських словників можна помітити необґрунтований розподіл ряду багатозначних слів на омоніми.

У третьому підрозділі “Подібність омонімів і багатозначних слів у сучасній кримськотатарській мові” виявляються подібні риси омонімів і багатозначних слів. Розмежування омонімів і багатозначних слів у сучасній кримськотатарській мові, як і в багатьох інших тюркських мовах, є однією із невирішених і спірних проблем лексикології та лексикографії. Деяка схожість омонімів і багатозначних слів виявляється в наступному:

а) і омоніми, і багатозначні слова, – це семантичні одиниці, що базуються на тотожності форми. Наприклад, слова зан I – “рілля” і зан II – 1) “думка, переконання” (занымджа – на мою думку); 2) “припущення, здогад” (зан этмек – думати, вважати) мають однакову форму, тобто це і омоніми (зан I, II), і багатозначне слово (зан II у значеннях 1,2);

б) омоніми і багатозначні слова виражаються одними звуковими комплексами;

в) у значеннях багатозначних слів й омонімів немає ідентичності. Наприклад, у значеннях слів омонімів сагъ I – “живий”; сагъ II – “правий” і сагъ III – наказова форма дієслова “дої” від “доїти”, 2-ої особи однини і багатозначного слова “алмакъ” – 1) “брати”; 2) “купувати”; 3) “отримувати”; 4) “приймати”; 5) “позичати” відсутня ідентичність. Проте між значеннями багатозначного слова алмакъ є зв’язок (за функцією), а значення омонімів сагъ між собою ніяк не пов’язані;

г) члени омонімічних рядів (у більшості випадків) і багатозначні слова (в усіх випадках) належать до однієї і тієї ж частини мови тощо.

При визначенні критеріїв подібності між омонімією і полісемією, які ґрунтуються на тотожності форми, вираженні однаковими звуковими комплексами (або одним звуковим комплексом), відсутності ідентичності в значеннях, належності до однієї частини мови і можливості слугувати базою для утворення нових слів, необхідно відзначити, що це різні явища, в яких можна виділити також суттєві розмежувальні критерії.

У четвертому підрозділі “Критерії розмежування омонімів і багатозначних слів у сучасній кримськотатарській мові” відзначається, насамперед, що між багатозначними словами і омонімами у багатьох випадках, дійсно, складно встановити межу, а тим більше встановити критерії для визначення цієї межі.

Поняття омонімії і полісемії, які існують у мовознавстві, відбивають об'єктивно наявні в мові явища, що відрізняються одне від іншого. В одних випадках критеріями розмежування цих явищ можуть служити етимологічні розходження, в інших – семантичні, у третіх – граматичні. Заперечувати наявність цієї межі не доводиться, але слід визнати, що чітке її виявлення для багатьох слів виявляється справою дуже складною і часто неможливою.

Розмежування полісемії й омонімії доцільно здійснювати на основі комплексного підходу, з урахуванням чотирьох аспектів, орієнтованих на власне лінгвістичні критерії, а саме: 1) етимологічного (запозичення), 2) семантичного (у тому числі синонімічний, антонімічний, тематичний, випадання проміжної (сполучної) ланки та інші критерії), 3) формального (словотвірного) і 4) лексико-граматичного та граматичного.

1. Етимологічний критерій ґрунтується на з’ясуванні походження слова. Наприклад, багатозначне слово къурмакъ “будувати” (эв къурмакъ – будувати будинок), “установлювати, ставити” (чадыр къурмакъ – ставити намет), “заводити” (саат къурмакъ – заводити годинник), “задумувати, замислюватися” (келеджекни къурмакъ – замислюватися над майбутнім)” та інші належать до кримськотатарської мови, а члени омонімічних рядів типу хор – до різних мов: хор – “бідолаха” (кр.тат.), хор – “хор” (рос.).

2. Семантичний критерій. Теоретично значущим у дослідженні семантичної омонімії визнається погляд на виникнення семантичних омонімів як на живий процес, що розвивається і характеризується різними стадіями. У семантичному критерії можна виділити такі розмежувальні аспекти:

– синонімічний (наприклад, у сучасній кримськотатарській мові слово “кучь” має два значення: кучь I у значенні “сила, міць” і кучь II у значенні “важкий, складний”. До значення кучь I “сила, міць” можна підібрати синоніми “къувет, такъат, ихтидар”, а до значення кучь II – “важкий, складний” – синоніми “мушкюль, мудхиш, зор”. Зіставляючи слова “къувет, такъат, ихтидар” з однієї сторони і слова “мушкюль, мудхиш, зор” з іншої, з'ясовується, що вони виражають зовсім різні поняття, і, отже, слова “кучь” І: ІІ є омонімами);

– контекстуальний (наприклад, значення слова тутмакъ – “тримати” самостійне, але у словосполученнях къачакъны тутмакъ – “ловити втікача”, сачкъан памидорларым тутмады – “помідори, які я посадив, не прийнялися”, акъылда тутмакъ – “пам'ятати” – залежне). Значення багатозначного слова реалізується і розкривається в сполученні з іншими словами. Значення омонімічних слів не залежать одне від іншого, тому вони зрозумілі й поза контекстом. При омонімії контекст виступає лише засобом уточнення значення слова;

– антонімічний (наприклад, антонімами дублетів яш у значенні “молодий” і яш у значенні “сльоза” відповідно є слова къарт – “старий” і кулькю – “сміх”. Ці антоніми, не маючи загальної семантичної ознаки, не можуть утворити синонімічний ряд. Унаслідок цього значення яш – “молодий” і яш – “сльоза” за антонімічним критерієм вважаються омонімами);

– до другорядних критеріїв, розмежування омонімії та полісемії, які спираються на семантику слова, у кримськотатарській мові ми відносимо такі: а) асоціативний зв'язок, б) єдність централізації, в) підбір фразеологічних одиниць, г) каламбурне застосування омонімів, д) статистичні дані, е) критерій різної предметної віднесеності тощо.

Семантичний критерій є найбільш перспективним.

3. Формальний критерій, у якому важливу роль відіграє форма, що виражається в розходженні словотвірних форм (конструкцій), базується на тому, що при словотворі багатозначних слів утворюється єдине (спільне) значення, а в омонімах значення розпадаються на дві чи більше груп, між якими дериваційний зв'язок цілком відсутній і кожна з яких утворює окремі значення. Наприклад, порівняймо: ойнамакь – 1) гратися (балалар оюнджакьларынен ойнайлар – “діти граються іграшками”); 2) танцювати (бир ойнап тойдым – “натанцювався”); 3) козюм ойнай – “у мене смикається око”; 4) алтын юзюк пармакъта ойнай – “на пальці блищить, переливається золота каблучка” та ін. Утворити нові слова від цього слова в усіх значеннях неможливо, оскільки значення слова ойнамакь – “гратися, танцювати, смикати тощо” групуються навколо одного значеннєвого стрижня. Отже, нові слова утворяться лише на базі основного значення ойнамакь – “гратися”. Омонімія характеризується розходженням значень похідних слів.

4. Лексико-граматичний і граматичний критерій. Питання щодо приналежності слова до омонімів чи полісемантичних слів у разі часткової лексико-граматичної і граматичної омонімії в мовознавстві взагалі не існує. Оскільки збіг частини систем граматичних форм можливий тільки в омонімів (особливо в омонімів – слів, що належать до різних частин мови), вони розрізняються не лише за семантичною структурою, але також і за синтаксичною функцією.

У результаті розгляду низки критеріїв розмежування омонімії і полісемії ми дійшли висновку, що головним для визначення омонімії є встановлення розриву і втрати між значеннєвих зв'язків.

Розглянуті критерії розмежування полісемії й омонімії не є самостійними, а відіграють допоміжну роль у дослідженні, супроводжуючи з’ясування семантичних розходжень.

У п'ятому підрозділі зроблено висновки.

Другий розділ “Класифікація омонімів сучасної кримськотатарської мови” складається із чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі “Омоніми й омонімічні явища” аналізується кількісний і якісний склад таких омонімічних явищ, як омографи, омофони й омоформи.

Омографи в мові найчастіше називаються “графічними омонімами”. Зазвичай у лінгвістичній літературі омографи визначаються як слова з різними значеннями, що по-різному вимовляються, але графічно однакові (наприклад: алма′ І – “яблуко” (іменник) й а′лма ІІ – “не бери” (заперечна форма дієслова 2-ої особи однини); къатлама′ І – “страва із борошна” (іменник) і къатла′ма ІІ – “не складай” (заперечна форма дієслова 2-ої особи однини) та ін.). Омографи в сучасній кримськотатарській мові зустрічаються в основному серед іменників і дієслів і за кількістю значно поступаються омонімам (лексичним омонімам) й омоформам.

Омофони – слова, що мають однакову вимову (артикуляцію наголосу), але різне написання і лексичне значення (тобто це фонетичні омоніми). При цьому омофонічні слова можуть належати як до однієї частини мови, так і до різних: наприклад: яз І – “літо” (іменник однини) і яс ІІ – “жалоба” (іменник однини), але також яз І – “пиши” (наказова форма дієслова язмакъ 2-ої особи однини) і яс ІІ – “жалоба” (іменник однини) і т.д. У сучасній кримськотатарській мові виділено близько двадцяти омофонічних рядів (див. дис. с. 247 – 248).

Омоформи – слова, що відрізняються за значенням і збігаються за вимовою і написанням лише в одній чи в окремих формах. Наприклад: ала I – “строкатий, пістрявий” (прикметник), ала II – “бере” (дієслово теперішнього часу 3-ої особи однини) й ала III – “тітка, сестра батька” (іменник); къыркъ I – “сорок” (числівник) і къыркъ II – “стрижи” (наказова форма дієслова къыркъмакъ 2-ої особи однини). Омоформи зазвичай зустрічаються серед іменників і дієслів, кількість омоформ у лексиці сучасної кримськотатарської мови набагато перевищує кількість омонімів (лексичних), омографів та омофонів.