ОПТИМІЗАЦІЯ ДІАГНОСТИКИ І ПРОФІЛАКТИКИ СПАЛАХІВ НЕГОСПІТАЛЬНОЇ ПНЕВМОНІЇ, ЩО ВИНИКАЄ НА ТЛІ ГОСТРИХ РЕСПІРАТОРНО-ВІРУСНИХ ІНФЕКЦІЙ СЕРЕД ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ СТРОКОВОЇ СЛУЖБИ

summary

Об’єкт і методи дослідження. Для вирішення задач дослідження провели аналіз (з 1990 по 1999 рр. - ретроспективний, а з 2000 по 2006 рр. - проспективний) захворюваності на гострі респіраторно-вірусні інфекції (ГРВІ) та негоспітальну пневмонію (НП) особового складу військовослужбовців строкової служби одного із навчальних центрів Північного оперативного командування ЗС України. Захворюваність ГРВІ та НП визначалась як кількість випадків захворювання на 1000 військовослужбовців.

Найбільший пік захворюваності на ГРВІ та НП був відмічений у 2000 році, під час двох спалахів. Перший спалах весняно-літній (з травня по серпень). Під час нього ГРВІ виникла у 1835 осіб, а НП - у 367 осіб. Під час другого осінньо-зимового спалаху (з жовтня по грудень) захворіли на ГРВІ 1060 осіб, а на НП - 212 осіб. В обох випадках ГРВІ виникали за 2-10 днів до початку НП.

Обстежено військовослужбовців строкової служби (молоде поповнення) віком від 18 до 20 років, чоловічої статі, з однаковими умовами проживання, харчування, прально-лазневого обслуговування, дозвілля та різних видів військової праці з цілодобовим контактом. Діагноз ГРВІ встановлювався при появі перших випадків захворювання на підставі аналізу скарг і об’єктивного обстеження, а потім при проведенні анкетування всього складу військового підрозділу навчального центру. В випадку, якщо в анкеті була хоча б одна позитивна відповідь на запитання, проводилось об’єктивне обстеження цього військовослужбовця терапевтом.

З метою швидкого (на протязі доби) визначення етіології ГРВІ досліджували змиви з носоглотки за допомогою методики імунофлюоресценції (у 19 хворих І спалаху і 16 хворих ІІ спалаху).

Для підтвердження отриманих результатів використовували серологічні методики: реакція інгібіції гемаглютинації (РІГА), реакція зв’язування комплементу (РЗК). Титри антитіл до грипу, парагрипу (ПГ), аденовірусу і респіраторно-синцитіального (РС) вірусу встановлювали при обстеженні 192 парних сироваток при першому і 164 парних сироваток при другому спалахах. Перша сироватка була забрана на початку захворювання (1-3 день), а друга - не раніше 14 днів після першого забору крові.

Діагноз НП та тяжкість її перебігу встановлювали на підставі аналізу даних клініко-рентгенологічного та лабораторних методів дослідження відповідно до рекомендацій наказу МОЗ України № 499 від 28.10.2003 р. і класифікації Л.І. Дворецького (1996 р.). В залежності від тяжкості перебігу НП всіх пацієнтів розподілили на дві групи. До складу І-ої групи включили 507 хворих з НП нетяжкого перебігу (перший спалах - 310 чоловік, другій спалах - 197 чоловік), а до ІІ-ої групи - 72 хворих з НП тяжкого перебігу (перший спалах - 57 чоловік, другій спалах - 15 чоловік).

Основу медикаментозної терапії хворих на НП складали антибактеріальні препарати, які до визначення етіології спалаху захворювання призначались емпірично, а після встановлення етіології, при необхідності – цілеспрямовано.

У хворих І-ої групи використовували внутрішньом’язово бензилпеніцилін 1-2 млн ОД з інтервалом 4 год. або цефтриаксон 1-2 г з інтервалом 24 год. Тривалість антибактеріальної терапії складала 7-10 днів.

Хворим ІІ-ої групи призначали внутрішньовенно цефотаксим 2 г з інтервалом 12 год. у комбінації з макролідом, або фторхінолоном. Через 3-4 дні від початку лікування, в разі поліпшення стану, пацієнта переводили на пероральний прийом левофлоксацина 0,5 г з інтервалом 24 год. Тривалість антибактеріальної терапії складала 10-14 днів.

Оцінку загального стану хворого та клінічних ознак НП проводили до початку, через 48-72 год. та по закінченні лікування антибіотиком (-ами), але не пізніше 15 днів. До початку лікування та на 10-15 день усім хворим проводили клінічні аналізи крові та сечі, біохімічні дослідження крові та рентгенографію органів грудної клітини в 2-х проекціях.

З метою виявлення бактеріальних етіопатогенів НП до початку антибактеріальної терапії досліджували мокротиння та кров. Доцільність подальшого проведення мікробіологічного аналізу мокротиння визначали за результатами аналізу забарвлення за Грамом мазка - наявність не менше 25 лейкоцитів та не більше 10 епітеліальних клітин у полі зору (х100). Кількісну оцінку мікробної популяції проводили за методом Dixon та Miller (1965) в модифікації Л.Г. Сєміної (1980) шляхом посіву на відповідні живильні середовища. Результати дослідження мокротиння вважали діагностично значущими у разі виявлення патогену в титрі не нижче 10⁶ колонієутворюючих одиниць у 1 мл (С.В. Навашин та співавт., 1998). Мікроорганізми ідентифікували за допомогою тест-систем АРІ ("ВіоМаrіеu", Франція). Використовували диски виробників фірм Росії.

Для серологічного підтвердження етіології НП використовували реакцію латекс-аглютинації (Л.С. Страчунський та співавт., 1999), що дозволяє виявляти пневмококовий антиген у сироватці крові хворих. Реактиви набору представляють собою завись латексних часток, сенсибілізованих моноклональними антитілами кролика, специфічними до Streptococcus рпеитопіае. В присутності достатньо високої концентрації антигену, латекс вступає в реакцію аглютинації з антигеном і утворює агрегати, видимі неозброєним оком. Якщо специфічний антиген відсутній, то агрегати не утворюються і латекс зберігає свій дещо молочний вид.

Клінічну ефективність терапії визначали за результатами аналізу комплексу клініко-лабораторних та рентгенологічних показників. Клінічно ефективним лікування вважали, якщо повністю зникали (одужання) або значно зменшувалися (покращання) симптоми та рентгенологічні ознаки захворювання.

Безпеку терапії оцінювали за частотою виникнення небажаних явищ, їх тяжкістю та появою клінічно значущих змін показників лабораторних досліджень. Небажаними вважали будь-яке несприятливе явище (в тому числі клінічно значуще відхилення даних лабораторних досліджень), яке виникло у пацієнта під час дослідження, незалежно від того, пов’язано воно чи ні з прийомом препарату дослідження.

Обробку результатів дослідження проводили з використанням методів варіаційної статистики (С.М. Лапач та співавт., 2002). Описова статистика (кількість, середнє значення та його помилка, частота, процент) наведена для всіх показників аналізу з урахуванням їхнього типу (кількісний, якісний). Достовірність змін показників у процесі дослідження перевіряли з використанням парного t-критерію Стьюдента. Всі статистичні тести виконували для двобічного рівня статистичної значимості (р<0,05).

Результати дослідження та їх обговорення