ОПТИМИЗАЦИЯ ДИАГНОСТИКИ ПОРАЖЕНИЙ ОРГАНОВ ПИЩЕВАРЕНИЯ ПРИ ХРОНИЧЕСКОМ ОПИСТОРХОЗЕ

summary

Матеріали і методи дослідження. Для виконання поставлених в роботі завдань обстежено в динаміці 140 хворих  (80 чоловіків і 60 жінок) на хронічний опісторхоз у фазі загострення у віці від 16 до 60 років (середній вік 39,6±3,3 року), що перебували на стаціонарному лікуванні у відділенні паразитології Обласної клінічної інфекційної лікарні м. Харкова. Діагноз у всіх хворих був підтверджений копроовоскопічно та/або при дослідженні дуоденального вмісту. Рівень виділення яєць опісторхісів, згідно з прийнятою градацією, був помірно виражений, що відповідало слабкому або середньому ступеню інвазії. До числа обстежених хворих не включалися особи із захворюваннями органів ГГДПЗ, а також з іншою глистною інвазією. Результати досліджень на вірусні гепатити були негативними у всіх хворих. Для вивчення зворотного розвитку органної патології і ефективності комплексної (антигельмінтної, патогенетичної і симптоматичної) терапії повторно обстежено 75 хворих через 4-6 місяців і 1-2 роки після закінчення лікування.

При обстеженні хворих на хронічний опісторхоз крім загальноприйнятого клініко-лабораторного обстеження було проведено дослідження імунологічного статусу з визначенням комплексу показників, що характеризують клітинний і гуморальний імунітет, включаючи визначення вмісту лейкоцитів, лімфоцитів крові та їх фракцій, а також імуноглобулінів класів А, M, G, E.  Концентрацію імуноглобулінів основних класів – А, М і G – в сироватці крові обстеженої категорії хворих визначали методом простої радіальної імунодифузії [G. Mancini, G. Carbonara, I. Hertnrans, 1965]. Рівень імуноглобуліну Е визначали методом радіоімунного аналізу (Славнов В.М., 1988) з використанням стандартних тест-наборів фірми «Cis» (Франція).

Крім того, для загальної оцінки лейкоцитарної реакції визначався лейкоцитарний індекс інтоксикації (ЛІІ), який оцінюється як інтегральний показник функції лейцкоцитів, що дозволяє судити не тільки про зміну структури і диференціацію елементів крові, але і до певної міри про імунну реакцію взагалі.

Клінічні прояви опісторхозу вивчалися шляхом поглибленого стаціонарного обстеження в динаміці до і після комплексної антигельмінтної терапії. Діагноз паразитології встановлювався на підставі копроовоскопії    методами     Като    або     формалін-ефірного та/або дуоденального зондування (Горбунова Л.О., 1985). Інтенсивність інвазії оцінювали за методом Като-Кац. Копроовоскопічне дослідження свідчило про слабкий ступінь інтенсивності інвазії у обстежених хворих (від 1-10 до 500-1000 яєць/г). Висновок про повний гельмінтоцидний ефект ґрунтувався на негативних результатах 3-5-10-кратної копроовоскопії і 2-3-кратного дуоденального зондування.

З метою більш поглибленого вивчення стану хворих на хронічний опісторхоз, крім загальноприйнятого клініко-лабораторного обстеження            застосовані гепатосцинтиграфія, ультразвукове дослідження, дослідження печінкової гемодинаміки і контактна рідкокристалічна термографія органів ГГДПЗ. ГСГ здійснювали на гаvма-камері МВ-9100 А (ВНР), а УЗД органів ГГДПЗ проводили за допомогою луноскопа Toshiba SAL 77А (Японія) відповідно до методичних рекомендацій «Комплексная ультразвуковая и радионуклидная диагностика заболеваний печени» (1992). Геодинаміку печінки досліджували за допомогою РГГ. Для виконання КРТ застосовувся набір термоіндикаторів багаторазового використання, виготовлений у НПО «Монокристалреактив» (м. Харків). Дослідження проводились в однотипних умовах, зранку та натще.

Враховуючи багаторічний досвід кафедри медичної паразитології і тропічних хвороб ХМАПО і численні дані літератури про залежність між частотою ураження органів ГГДПЗ при опісторхозі і тривалістю інвазії, обстежені хворі були розділені на три групи. До першої групи було віднесено 36 хворих з тривалістю інвазії від 0 до 1 року, 70 хворих з тривалістю інвазії від 2 до 5 років складали другу групу, і 34 хворих з тривалістю інвазії від 6 до 10 і більше років складали третю групу.        

Специфічне лікування хворих проводилося празіквантелем (білтрицид фірми Байер, Меркнув, ФРН). Препарат призначався з розрахунку 40-60 мг на 1 кг маси тіла в 2-3 прийоми протягом доби. До початку специфічного лікування проводилася патогенетична і симптоматична терапія за допомогою спазмолітичних, жовчогінних, антигістамінних, десенсибілізувальних протизапальних засобів і вітамінів. Для підвищення ефективності лікування  застосовували препарат прополін у 32 хворих на хронічний опісторхоз. Прополін призначався по 2 таблетки 3 рази на день за 10-15 днів до початку, під час хіміотерапії і впродовж 1-2 місяців після її закінчення. Імуномодулювальна і адаптогенна дія циклоферону вивчена у 19 хворих на хронічний опісторхоз (раніше при опісторхозі не застосовувався). Циклоферон є економічно доступним для клінічної практики, не має вікових обмежень або протипоказань і може бути рекомендований для широкого упровадження при лікуванні і профілактиці паразитарних інвазій.  Препарат вводили внутрішньом'язово по 250 мг на 1, 2, 4, 6, 8, 11, 14, 17, 20, 23-й дні лікування.

Порівняльна оцінка різних варіантів комплексної антігельмінтної терапії хворих на хронічний опісторхоз послужила основою для складання методичних рекомендацій з лікування опісторхозу. Статистичне опрацювання проведено загальноприйнятими методами з обчисленням відсотків, середніх значень та їх помилок з використанням комп'ютерних програм Statgraphics Plus for Windows 2.1., Microsoft Excel 2000. У ряді випадків використаний метод статистичного аналізу із застосуванням критерію х² (таблиця спряженості 2х2). Виходячи з того, що середні значення багатьох показників, що вивчаються, знаходилися в межах прийнятої норми, був застосований більш інформативний в подібних випадках спосіб – аналіз частоти стрівальності порушень показників [В.С. Генес, 1967]. 

При виконанні дисертаційної роботи дотримані правила безпеки для здоров’я обстежених, збережені права і канони людської гідності пацієнтів, а також морально-етичні норми у відповідності до принципів Гельсінської декларації прав людини, Конвенції Ради Європи про права людини і біомедицини та відповідних законів України.