ОСКАРЖЕННЯ УХВАЛ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

summary

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Перетворення, що відбувалися в державі та суспільстві на початку 90-х років ХХ ст., призвели не тільки до докорінних змін державних форм та інститутів в цілому, але й справили значний вплив на сферу законодавства. Об’єктом інтересів законодавця та інших державних органів стали не тільки відносини, пов’язані із власністю, можливістю широкої участі фізичних та юридичних осіб в різноманітних сферах діяльності, але й проблеми судової влади та процесуальних форм її здійснення (слід згадати Постанову Верховної Ради України «Про Концепцію судово-правової реформи в Україні» від 28.04.1992 р., прийняття нових ЦПК України 18.03.2004 р., КАС України 06.07.2005 р., Указ Президента «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» від 10.05.2006 р. та ін.).

Будь-які перетворення, а тим більше в сфері встановлення і реалізації норм права, слід провадити тільки спираючись на загальні фундаментальні принципи, на яких вони мають базуватися. Одним з таких принципів є можливість оскарження судових рішень і  ухвал як гарантія забезпечення права на судовий захист і правосудності винесених судом актів. Однак тільки проголошенням права на оскарження судових актів можна досягти поставленої мети. Крім цього необхідне належне теоретичне розроблення усієї системи оскарження, конструкцій апеляційного і касаційного провадження, а також перегляду справи в зв’язку з винятковими та нововиявленими обставинами з наступним застосуванням отриманих результатів в законотворчій діяльності.

При цьому особливе місце слід приділити інституту оскарження судових ухвал, який протягом тривалого часу безпідставно перебував «в тіні» оскарження судового рішення, котрому законодавець та теоретики цивільного процесу приділяли основну увагу. Кодифікація цивільного процесуального законодавства та прийняття нового ЦПК України ще більше загострили проблему оскарження ухвал і надали процесуальному регулюванню досить непослідовного та незавершеного характеру, внаслідок чого судова практика йде різними шляхами, що утруднює досягнення цілей та виконання завдань цивільного судочинства.

Основою дисертації стали загальні теоретичні положення, викладені в роботах науковців цивільного процесуального права ХІХ-ХХІ ст., зокрема С.М. Абрамова, Є.В. Васьковского, М.А. Гурвича, В.М. Жуйкова, О.П. Клейнмана, Л.Ф. Лєсницької, В.К. Пучинського, В.І. Тертишнікова, Г.П. Тимченка, М.К. Треушнікова, С.Я. Фурси, Д.М. Чечота, М.Й. Штефана, К.С. Юдельсона та ін. Окремі аспекти оскарження ухвал досліджувались в працях М.Г. Авдюкова, С.С. Бичкової, О.О. Борисової, Г.В. Воронкова, Л.Е. Гузя, І.М. Зайцева, О.В. Караваевой, С.Ю. Катукової, О.В. Кохановської, В.В. Комарова, І.М. Кучеренко, О.П. Орлюк, Ю.М. Притики, Ю.Д. Притики, О.С. Смагіної, П.Я. Трубникова, Є.А. Чернушенко, Ю.Н. Чуйкова, Я.М. Шевченко, П.І. Шевчука, О.М. Шиманович, Р.Б. Шишки, О.В. Шутенко, Ю.С. Червоного.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з тематикою плану науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України “Суб’єкти українського цивільного права” (реєстраційний № РК 0106 U 012117  I кв. 2006 р. – IV кв. 2008 р.).