ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРИ ВОДНО-РОЗВАЖАЛЬНИХ КОПЛЕКСІВ

summary

У вступі викладено актуальність теми, вказаний зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; наведені мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, винесені на захист положення, сформульовано наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, зазначено особистий внесок здобувача, апробація результатів дисертації, публікації.

Перший розділ — «ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ТА ФОРМУВАННЯ ВОД­НО-РОЗВАЖАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ» — присвячений огляду теоретичних досліджень розвитку та формування ВРК, з’ясуванню сучасних тенденцій формування ВРК (узагальненню вітчизняного й зарубіжного досвіду проектування і будівництва), встановленню чинників, що впливають на архітектурну організацію ВРК та їх урахуванню при проектуванні.

Складність дослідження історіографії проектування та будівництва ВРК зумовлена декількома обставинами. По-перше, ВРК — досить новий вид громадського закладу не лише для України, а й для світової архітектурної практики, і тому досвід загального й архітектурно-просторового, й наукового осмислення цього виду об’єктів незначний. По-друге, ВРК — це такий вид громадського закладу, який за функціональним навантаженням і об’ємно-просторовими рішеннями являє собою складну архітектурну систему, в якій знаходять об’єднання декілька різнорідних функцій, досвід дослідження яких в кожному окремому випадку в літературі вже накопичений. По-третє, ВРК — це своєрідний архітектурний організм, в якому функціональна доцільність забезпечується цілою низкою конструкційних, технологічних і суто технічних обмежень створення й експлуатації; і тому якщо в кожному окремому випадку ці аспекти знайшли висвітлення, то стосовно аквапарків як цілого їх ще треба студіювати, узагальнюючи принаймні практичний досвід, якого небагато. Отже, огляд літератури цього питання може бути здійснений двома шляхами. Перший — виявлення зародкових рис аквапарків у різного роду об’єктах в історії архітектури. Другий — огляд літератури з містобудівних, архітектурно-розпланувальних, конструкційних, технологічних і технічних принципів організації й експлуатації аналогічних до ВРК споруд, пов’язаних зі спортивно-релаксаційною тематикою.

Історія питання щодо влаштування закладів відпочинку на воді сягає давніх часів: античних Греції та Риму. Однак оскільки щодо давньогрецької традиції відомості майже відсутні, саме римська практика спорудження спеціальних закладів для релаксації, культурного відпочинку, спілкування разом з прийняттям тих або тих водних процедур може бути схарактеризована зверненням до імператорської доби (I–III ст.), де головним об’єктом виступали знамениті римські терми («лазні»). Греки відвідували лазні при гімнасіях для омивання у зв’язку з гімнастичними вправами, римляни користувалися ними для прийняття гарячих ванн. Тому в Італії гімнасій був частиною терм, а в Греції на лазні дивилися як на частину гімнасія.

Протягом дослідження історії римських старожитностей, починаючи з епохи Ренесансу, був накопичений досвід в галузі вивчення цих з різних точок зору цікавих споруд. До сьогодні підсумковою студією, в якій з майже вичерпною повнотою архітектурознавчим чином був досліджений феномен римських терм, залишається спеціальний трактат Чарлза Камерона «The Baths of the Roman» («Терми римлян», Лондон, 1772 р.). Ч. Камерон наводить перелік основних приміщень римських терм: аподітерій (apodyterium) — приміщення для роздягання; унктуарій (unctuarium) — для зберігання масел; сферістерій (sphaeristerium) — кімната для гімнастичних вправ; calida lavatio — гаряча лазня; лаконік (laconicum) — жарка кімната для потіння; тепідарій (tepidarium) — тепла кімната з підігрітою водою; фрігідарій (frigidarium) — холодна лазня. «Там само знаходилися інші приміщення для бенкетів і зібрань». Цей перелік, можливо, є елементом первісного «ТЗ на проектування» прообразу сучасного ВРК. Так, наприкінці XVIII — на початку XIX ст. вже було відомо про досвід, процес і технологію зведення у давні часи об’єктів для відпочинку, пов’язаного з водними процедурами, а римські терми повною мірою можна вважати давнім аналогом архітектурно-розпланувальної організації сучасного ВРК.

Поява усуспільнених критих басейнів, спортивних споруд — явище Нового часу. Звісно, звичайні лазні у містах Російської імперії не можуть правити хоч за якійсь аналог сучасного аквапарку ані за функцією релаксації, ані за виконуваним ними прагматично гігієнічним призначенням. Зрозуміло, що функція лазні лише за останнім рахунком — функція релаксаційна. Але саме лазня може служити першим, доволі примітивним прикладом створення місця «громадського відпочинку на воді».

Іншим, більш близьким до ідеології ВРК, є плавальний басейн. Беручи початок у термальних залах Давнього Риму, цей тип громадської споруди з’являється чи не вперше у США після доби «Великої депресії», свідчачи про відновлення суспільних відносин на нових, виразно демократичних засадах. Цей тип споруд, як не дивно, зазнав розповсюдження у передвоєнні й особливо у повоєнні часи в СРСР. Адже лише у 1980-х спостерігаємо певну тенденцію до вироблення комплексного підходу до справи проектування фізкультурно-спортивних комплексів як цілісних архітектурних організмів.

У процесі студіювання міри розробленості теми виявилося, що у науковому та проектному тезаурусі архітекторів, які займалися розробкою споруд, близьких за типом до ВРК, було декілька укрупнених типів: фізкультурно-спортивні комплекси, спортивно-видовищні зали, спортивно-оздоровчі, купально-плавальні.

Аби визначити сутність сучасних тенденцій формування архітектурного організму ВРК після огляду теоретичних досліджень їх розвитку і формування, у роботі було звернуто увагу на аспект, пов’язаний з соціально-культурними витоками ідеї сучасного ВРК: із міським дозвіллєво-релаксаційним простором, міським парком. У середині ХХ ст. принципово нову концепцію парку створив У. Е. Дісней. Він вважав, що в парку повинні повноцінно відпочивати як дорослі, так і діти (які до цього часу не допускалися в парки культури і відпочинку). Концепція Діснея сформульована так: уникати усього, що невластиве інтересам сім’ї, може сприйматися як аморальне, і пропонувати відпочинок і розваги для всіх членів родини. Ближче до кінця ХХ ст. розпланувальна організація та функціонально-структурне наповнення парків культури і відпочинку у всьому світі зазнали значних змін. Вони були зумовлені не лише розвитком особливої «індустрії розваг», характерної для усіх економічно розвинутих країн, але і прагненням урізноманітнювати форми проведення дозвілля у століття жорстких технологій, що цілком «усмоктують» людину. Значний вплив на формування архітектурних форм у парках культури і відпочинку (атракціонів, спортивних споруд тощо) справляють витонченість інженерно-конструкторської думки та ринку відповідних будівельних матеріалів.

Пік будівництва ВРК держави Західної Європи пережили років двадцять тому. Криті ВРК, що знайшли широке розповсюдження у Західній Європі (тільки у Нідерландах, незважаючи на несприятливі кліматичні умови, за два десятиліття було побудовано 29 аквапарків), є унікальними центрами дозвілля, що залучають відвідувачів через широкий спектр релаксаційних послуг, котрі надаються у будь-яку пору року (захоплюючі водні атракціони сполучать у собі й лікувально-оздоровчі функції), заняття традиційними видами спорту (теніс, боулінг, більярд), відвідування кафе й барів.

Отже ВРК, аквапарк — середовище водних розваг для колективного відпочинку, зорієнтоване на покращення морально-психологічного й фізичного стану людини. З функціональної точки зору, аквапарк — штучне середовище, стилізоване під природне, з системою басейнів, обладнаних водними атракціонами. З технічної точки зору — це складний архітектурно-інженерний організм, пов’язаний з системами інженерних комунікацій, гідравліки, водопідготовки, кондиціонування, автоматики, програмного забезпечення тощо. Як правило, у європейських країнах з вираженими сезонними коливаннями температур (Німеччина, Польща, Швеція, Австрія) у переважній кількості випадків будуються сучасні криті аквапарки, розраховані на щорічне функціонування. У країнах з теплим кліматом (Греція, Кіпр, Іспанія) набули поширення ВРК літнього функціонування, відкриті.

Якщо проаналізувати загальні тенденції формуванні ВРК у розвинених країнах Європи, слід зазначити наступне: як правило, один значний об’єм, максимально розкритий в інтер’єрі, перекривається великопрогонними металевими або дерев’яними фермами і є добре освітлений. Іноді передбачається можливість трансформування закритого ВРК з зимовим режимом експлуатації у відкритий аквапарк з літнім режимом експлуатації. Оскільки під одним дахом об’єднується одразу багато різних функцій і заклади різного призначення, не завжди вдається досягти в інтер’єрі стилістичну єдність. Головна умова формування архітектурного організму ВРК: зручний функціональний і візуальний зв’язок між його різними функціональними зонами. Цікавим і дуже поширеним у Західній Європі стало сполучення ВРК з термальними центрами.

 В роботі запропоновано клас чинників, які впливають на архітектурну організацію ВРК. Так, встановлено, що визначальними, базовими характеристиками для з’ясування комплексу умов створення ВРК є такі ієрархічно зумовлені блоки, як суспільство, середовище, містобудування, типологія та конструкції. До суспільних засад входять соціально-економічні умови; науково-технічний прогрес; зростання культурного рівня населення; нові форми громадського обслуговування; розвиток туризму. Середовищні засади складаються з природних умов: стан клімату; особливості рельєфу місцевості, на якій проектується ВРК; загальногеологічні умови; наявність рекреаційного довкілля; наявність водних ресурсів (в тому числі унікальних термальних джерел). Містобудівні засади передбачають врахування особливостей розвитку транспортної інфраструктури; показники щільності населення; наявність містобудівних «магнітів»; розвиненість системи громадського обслуговування регіону; народногосподарський профіль міста. Типологічні засади зумовлюються різноаспектністю функціонально-розпланувальної структури ВРК; наявністю сучасних технологій використання води; універсальністю внутрішнього простору; можливістю забезпечити кооперацію функцій ВРК. Нарешті, конструктивні засади містять розвиток місцевої будівельної бази; наявність легких металевих конструкцій; можливість використання великопрогонних конструктивних систем; наявність сучасних будівельних матеріалів; трансформативні якості конструкцій.

Слід зазначити, що більшість з перелічених чинників є універсальними для створення будь-якого типу сучасного громадського комплексу, нехтування ними призводить до втрати тих або тих якостей архітектурного організму. Але в кожному з блоків в роботі було виокремлено чинники, специфічні саме для ВРК. Так, наприклад, нові форми громадського обслуговування й розвиток туризму значно посилює економічний ефект від експлуатації ВРК; середовищні та типологічні чинники безпосередньо і цілком відносяться до проектування саме ВРК; розвиненість системи громадського обслуговування регіону і народногосподарський профіль міста значно впливають на виправданість функціонування ВРК у містобудівному аспекті; конструктивні чинники з огляду на сучасний стан розвитку матеріальної бази будівництва обмежуються лише фінансовими можливостями інвесторів, і відсутність специфічних для ВРК місцевих будівельних матеріалів може бути компенсована їх постачанням зі спеціальних будівельних комбінатів.

Другий розділ — «ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНАЛЬНО-РОЗПЛАНУВАЛЬ­НОЇ ТА ОБ’ЄМНО-ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВОДНО-РОЗВАЖАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ» — присвячений розробці класифікації ВРК, з’ясуванню містобудівних особливостей формування ВРК, питанням функціонального зонування території ВРК і прийомам архітектурно-розпланувальної та просторової організації ВРК.

Якщо уважно поглянути на наведений у ДБН В.2.2-9-99 реєстр будівель і споруд, які стосуються закладів релаксації й оздоровлення, фізичної культури і спорту, лікування й профілактики, можемо спостерігати не зовсім задовільну картину. Набір будівель і споруд у перелічених видах громадських будівель і споруд ДБН має бути переглянутий з точки зору як появи сучасних, новітніх типів будівель і споруд для розваг, дозвілля і оздоровлення, так і з точки зору загальнонаукової логіки побудови самого переліку. Будинки клубів і районних будинків культури як породження радянського ладу і усуспільненого проведення дозвілля на теперішньому етапі поступилися місцем іншим, більш індивідуалізованим типам розваг, а тому зведені протягом радянського часу клуби і палаци культури (виключаючи унікальні з архітектурно-конструктивної точки зору споруди) потребують реконструкції з огляду на сучасні тенденції та «капіталізацію» суспільства. З огляду на предмет і об’єкт нашого дослідження, слід віднайти належне у ДБН місце такому найновішому типу громадських споруд, якими є ВРК, втім, наведене у ДБН класифікаційне розмежування зумовлено тим, що у ВРК є споруди або будинки (зони), які входять до будь-якого об’єкту з цього переліку, а саме: термальні басейни; спортивні басейни та фітнес-зали; елементи культурно-видовищних споруд — декорації, штучне середовище, тематична спрямованість та ін.; сауни та лазні. Саме тому, що ДБН В.2.2-9-99 є чинним документом, ми відносимо ВРК до групи «багатофункціональних будинків та споруд, які включають приміщення різного призначення».

У дисертації пропонується наступна класифікація ВРК, яка формується за дев’ятьма класифікаційними блоками: 1) за використанням рельєфу; 2) за просторовим рішенням; 3) за використанням типу води; 4) за типологією; 5) за місцем розташування; 6) за типом конструкцій; 7) за складом приміщень; 8) за терміном функціонування; 9) за місткістю. У розділі ретельно пояснюється кожний зазначений блок.

У цьому саме розділі розглянуті містобудівні особливості формування та розміщення аквапарків у сучасних умовах, до яких відносяться їх поліфункціональність і можливість кооперування з різними за функціональним навантаженням типами споруд; вимога до унікальності архітектурної форми аквапарку, яка тягне за собою необхідність або рахуватися зі складеним міським (позаміським) середовищем, або протиставляти цьому середовищу нову, незвичну для нього форму; доречність влаштування аквапарків у системі супермаркетів: як міських, так і позаміських.

Функціональне зонування ВРК розглянуто в роботі на прикладі існуючих об’єктів як сезонного, так і цілорічного функціонування. Воно формується за допомогою п’ятьох самостійних зон: 1) вхідна зона; 2) зона активного відпочинку; 3) зона пасивного відпочинку; 4) спортивно-розважальна зона; 5) дитяча зона.

На основі цих опрацювань було побудовано базову модель функціональної структури ВРК, ядром якої виступає вхідна зона, навколо якої об’єднано між собою функціональним чином зону активного відпочинку, зону пасивного відпочинку, дитяча зону та спортивно-розважальну зону. У свою чергу, кожна з цих зон має наступне поєднання: зона активного відпочинку об’єднується з господарською підзоною та технічною підзоною; зона пасивного відпочинку об’єднується з підзоною ресторанів і кафе та підзоною фітнесу; дитяча зона — з підзоною фітнесу та технічною підзоною; спортивно-розважальна — з господарською підзоною та підзоною ресторану і кафе.

Поряд з моделлю функціональної структури ВРК запропоновано модель-схему об’ємно-просторової структури ВРК. Ця модель у тривимірному представленні відображає процес протікання функції у критому ВРК (КР). Серед складових, які формують КР, входять: басейни (Б), атракціони (А), трансформовані конструкції (ТК), вертикальні комунікації (ВК) та технічна зона (ТЗ). Об’ємно-про­сторову структуру ВРК на доданок до функціональної структури КР можна виразити у формулі, що включає ці зони:

КР (ТК, ВК, А, Б, ТЗ) + ОЗ + Р = ВРК,

де (ОЗ) — відкрита зона, (Р) — рельєф.

З огляду на специфіку функціональної організації ВРК, віддзеркалену у практиці їх проектування і будівництва, в дисертації виокремлено деякі сталі прийоми рішень розпланувальної й об’ємно-просторової структури ВРК, які до певної міри відрізняються від тих, що принадні для видовищних і спортивних споруд. Вибір цих прийомів продиктований в першу чергу функціональними потребами і відповідає класифікаційним ознакам ВРК. Це передовсім: компактний прийом, лінійний, центричний, радіально-кільцевий, вільний та секторний прийоми рішень ВРК. Кожний з прийомів розглянуто в роботі окремо.

Третій розділ — «ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ОКРЕМИХ СПОРУД ВОД­НО-РОЗВАЖАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ» — присвячений розгляду питань архітектурно-конструктивних особливостей формування ВРК, інженерного обладнання будівель і споруд ВРК, організації атракціонів та безпеці при експлуатації ВРК.

Не потребує особливого доведення, що ВРК як архітектурний організм зі складною громадською функцією, з наявністю значних за розмірами обмежених (або відкритих) залів (просторів), що вирізняють аквапарк серед інших закладів дозвілля, — характеризується архітектурно-конструктивними рішеннями з використанням великопрогонних покриттів, значною площею засклених зовнішніх стін, елементами трансформації та інженерного обладнання. В розділі розглядаються головні конструктивні системи споруд ВРК: легкий металевий каркас або структура; дерев’яні клеєні конструкції; монолітний залізобетон; на основі полімерів та змішані системи. Встановлено, що у формуванні архітектурної форми ВРК значну роль відіграють аспекти трансформації елементів : 1) системи пересувних сегментів покриттів; підйомні пелюстки покриття (типу «журавель»); підйомні сектори при стаціонарних конструкціях покриття; пересувні покриття; 2) опускні зовнішні огорожі; огорожі, що відкриваються навколо вертикальної осі; огорожі, що відкриваються навколо горизонтальної осі; підйомні огорожі (від рівня покриття).

Функціонально-типологічні складові аквапарків формуються наступними видами споруд: водоймища; атракціони; декоративно-рекреаційні елементи; лікувально-оздоровчі елементи; інженерно-технічні споруди. Кожний з елементів цього обладнання розглядається окремо. Було виокремлено декілька стійких динаміко-технологічних зон, характерних для організації будь-яких атракціонів-гірок: стартова площадка; зона старту; ділянка розгону; зона спуску; ділянка гальмування; зона занурення; зона безпеки; зона фінішу. Оскільки під час проектування ВРК найбільш виразними, яскравими художніми ознаками мають відрізнятися дитячі зони аквапарків, розглянемо деякі найхарактерніші та найзастосованіші елементи устаткування саме дитячої зони ВРК. Ці елементи можна схарактеризувати загалом як зооморфні або «казковоморфні» малі архітектурні (скульптурні) форми. Крім яскравих, казково-поетичних форм елементів обладнання дитячої зони ВРК, виокремлено малі споруди й архітектурні форми. До цього класу елементів передовсім відносяться: міні-кафе; пішохідні споруди; декоративний штучний рельєф; тематичні елементи; транспортні споруди (наприклад, канатні дороги); спортивні малі форми (батути, гамаки тощо); інформативні стенди; декоративні штучні рослини.

У цьому ж розділі міститься визначення 26 спеціальних термінів, що застосовуються майже усіма архітекторами (котрі займаються проектуванням ВРК), але сталих визначень цих термінів досі не було. Запропонована класифікація семи типів атракціонів-гірок — головного елементу функціонально-технологічного обладнання ВРК, розглянуто вимоги безпеки під час користування цими гірками, а також — матеріали, з яких вони виготовляються, та наведено приклади їх застосування у просторі ВРК.