ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ МЕТОДИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗАПОДІЯННЯ ТІЛЕСНИХ УШКОДЖЕНЬ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації; зазначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, задачі, об’єкт, предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів; надано відомості щодо шляхів і форм їх упровадження й апробації; приведено характеристику публікацій дисертанта, у яких відображено основні положення представленого наукового дослідження.

Розділ 1 «Криміналістична характеристика розслідування заподіяння тілесних ушкоджень» складається з трьох підрозділів і присвячений узагальненню наукових розробок та сучасного стану досліджень проблем методики розслідування тілесних ушкоджень.

У підрозділі 1.1. «Історіографія проблеми розслідування тілесних ушкоджень» розглядається історичний аспект генезису розробки методики розслідування тілесних ушкоджень. Систематизовані наукові здобутки науковців з проблемних питань розслідування тілесних ушкоджень надали можливість з’ясувати, що більшість дисертацій спрямовані на розроблення методики розслідування злочинів проти життя особи, а проблемним питанням розслідування тілесних ушкоджень присвячено значно менше робіт. Вивчені питання наукового забезпечення та стан теоретичної розробленості розслідування тілесних ушкоджень у навчальних підручниках та посібниках з криміналістики починаючи з перших публікацій А. Вейнгарда, Ганса Гроса, робіт вчених радянського періоду та розкрито сучасний стан наукової розробки даної проблематики.

Здоров’я людини є об’єктом конституційної правової охорони держави, оскільки здоров’я є невід’ємною частиною людини, якою вона має право володіти та розпоряджатися на власний розсуд із моменту народження й до настання біологічної смерті. Саме тому заподіяння тілесних ушкоджень є одним із найнебезпечніших злочинів проти особи. Найбільш поширеними наслідками злочину даної категорії є тілесні ушкодження, що заподіяли тяжку шкоду здоров’ю за критерієм небезпеки для життя в момент заподіяння.

У підрозділі 1.2. «Сучасні уявлення про криміналістичну характеристику тілесних ушкоджень» розглянуті теоретичні джерела вивчення вченими-криміналістами проблематики криміналістичної характеристики злочинів. Проаналізувавши різноманітні підходи до визначення криміналістичної характеристики злочинів, запропоновано криміналістичну характеристику тілесних ушкоджень розглядати як сукупність взаємозалежних, динамічних загальних та індивідуальних ознак вчиненого злочину, що відображають об’єктивну інформацію про спосіб, обстановку та умови вчинення злочину, механізм утворення слідів злочину, особу потерпілого та злочинця, на підставі якої визначаються напрямки розслідування злочину.

З’ясовано, що криміналістична характеристика є основним елементом методики розслідування окремих видів злочинів, яка, незважаючи на постійні зміни в своєму змісті, має більш усталену структуру. Дану категорію розглянуто як триєдине поняття підготовки, вчинення та приховання злочину. На основі чого визначено, що спосіб вчинення злочину – це комплекс дій або бездіяльності особи або групи осіб, який включає в себе відносно самостійні, але взаємопов’язані елементи: підготовку, вчинення та приховання злочину, між якими можливий проміжок у часі вчинення, наявність різних суб’єктів та місць злочину. Для різних категорій кримінальних справ допустима відсутність одного чи навіть двох елементів способу вчинення злочину одночасно.

Слідова картина – це відображення події у свідомості людей та матеріальні зміни у формі слідів, які утворилися в результаті заподіяння тілесних ушкоджень нападаючим потерпілому, а обстановка вчинення злочину – це сукупність матеріальних об’єктів на місці події, що містить інформацію про учасників події та час, місце та інші обставини вчинення злочину, що має важливе значення для розкриття та розслідування заподіяння тілесних ушкоджень. Вивчення особи потерпілого та особи злочинця, їх характеристики, поведінки до, під час та після вчинення злочину необхідне для формування методики розслідування тілесних ушкоджень.

Підрозділ 1.3. «Елементи криміналістичної характеристики тілесних ушкоджень» присвячений криміналістичній характеристиці заподіяння тілесних ушкоджень на підставі вивчення матеріалів кримінальних справ, опитування слідчих та узагальнення статистичного матеріалу Управління оперативної інформації МВС України.

Характерним для злочинів даної категорії є відсутність елементу підготовки до вчинення злочину, оскільки умисел на заподіяння найчастіше виникає раптово, і така ситуація спостерігається у 56 % вивчених кримінальних справ даної категорії. Основні знаряддя заподіяння тілесних ушкоджень виділені в п’ять груп: 1) власна мускульна сила нападаючого – 53 %; 2) тупі предмети – предмети матеріального світу – 15 %; 3) гострі предмети – 26 %; 4) вогнепальна зброя – 4 %; 5) хімічний або термічний вплив на потерпілого – 2 %. Після вчинення злочину злочинці наступні заходи щодо інформації або її носіїв: приховування – 37 %; знищення – 15 %; маскування – 11 %; фальсифікація – 5 %; інсценування обставин злочину – 14 %; не вживали ніяких дій – 18 %.

При вивченні слідової картини даної категорії злочинів характерна наявність таких типових слідів: від знарядь та засобів вчинення злочину; сліди боротьби; сліди потерпілого та особи, яка наносила тілесні ушкодження, у вигляді біологічних виділень людини, слідів рук, ніг, крові, частини одягу та сліди взуття, різноманітні мікрооб’єкти та одорологічні сліди.

У результаті проведеного дослідження виділені три найбільш типові групи заподіяння тілесних ушкоджень відповідно до місця вчинення злочину та особи, яка його вчинила: 1) вчинені в побуті, особою, яка знайома з потерпілим або перебуває з ним у певних стосунках; 2) заподіяння тілесних ушкоджень у громадських місцях в присутності невідомих осіб; 3) злочини, вчинені в інших місцях, найчастіше без свідків. Розроблені також типові портрети потерпілої особи та особи, яка заподіяла тілесні ушкодження.

Розділ 2 «Початковий етап розслідування заподіяння тілесних ушкоджень» має два підрозділи, у яких розглянуто особливості порушення кримінальної справи за фактом заподіяння тілесних ушкоджень та специфіку формування, поняття, зміст і класифікацію типових слідчих ситуацій на різних етапах розслідування.

У підрозділі 2.1. «Особливості порушення кримінальної справи про заподіяння тілесних ушкоджень» на основі комплексного опрацювання літератури, чинного законодавства та слідчої і судової практики розслідування тілесних ушкоджень, оцінено підходи до розуміння процесу розслідування злочинів та його поділу на етапи.

Своєчасність прийняття рішення про порушення кримінальної справи за фактом заподіяння тілесних ушкоджень залежить: від часу повідомлення про злочинне діяння, повноти та достовірності отриманої первинної інформації; факту затримання підозрюваного; швидкого та повного зібрання необхідних матеріалів. Вивчення кримінальних справ даної категорії показало, що за заявами потерпілих було порушено понад 60 % загальної кількості справ, за заявами родичів потерпілих – 24 %, за повідомленнями медичних установ – 16 %.

При вирішенні питання про порушення кримінальної справи повинна враховуватися повнота зібраних матеріалів і наявність у них ознак учиненого злочину, а також та обставина, що в даному випадку не потрібна згода потерпілого, крім випадків заподіяння особі легких тілесних ушкоджень.

Початковий етап розслідування заподіяння тілесних ушкоджень використовується для позначення певного періоду досудового розслідування, під час якого слідчий чи особа, яка проводить розслідування, провадить слідчі дії та здійснює організаційні заходи для встановлення усіх обставин злочину та особи підозрюваного.

У підрозділі 2.2. «Поняття та значення слідчих ситуацій при розслідуванні тілесних ушкоджень» аналізуються різні наукові підходи до визначення поняття «слідча ситуація», її структури, змісту, наведена класифікація слідчих ситуацій, зазначені напрями розслідування та перелік слідчих дій на різних етапах розслідування заподіяння тілесних ушкоджень залежно від ситуації.

Під час розслідування заподіяння тілесних ушкоджень особі слідчі ситуації слід класифікувати відповідно до етапу досудового слідства:

· первинні, що виникають до порушення кримінальної справи, та не можуть бути слідчими в повному сенсі, оскільки кримінальна справа ще не порушена;

· початкові (вихідні), які мають місце на початковому етапі розслідування і складаються на момент порушення кримінальної справи. На даному етапі має значення інформація, отримана під час дослідчої перевірки матеріалів, що і є визначальним аспектом для подальшого планування розслідування та проведення слідчих дій;

· наступні слідчі ситуації, що складаються на основі проведення початкових слідчих дій. Вони вказують на рівень даних, що є в розпорядженні слідчого на даний момент розслідування, в результаті чого слідчий скеровує подальшу свою роботу на встановлення особи підозрюваного та доведення його вини.

Розділ 3 «Тактика проведення окремих слідчих дій при розслідуванні тілесних ушкоджень» має два підрозділи, у яких розглядаються особливості проведення окремих слідчих дій, порядок та умови використання спеціальних знань під час розслідування заподіяння тілесних ушкоджень.

У підрозділі 3.1. «Організація і тактичні особливості проведення слідчих дій при розслідуванні тілесних ушкоджень» розглянуто особливості збирання та фіксації доказової інформації шляхом проведення слідчих дій.

За даними вивчення слідчої практики встановлено, що позитивний результат розслідування обставин справи у більшості випадків залежить від того, наскільки слідчий оперативно та кваліфіковано провів першочергові слідчі дії на початковому етапі розслідування, необхідність у яких виникає раптово. При розслідуванні тілесних ушкоджень такими слідчими діями є: огляд місця події; призначення судових експертиз; допит потерпілого і свідків; при необхідності їх освідування. На наступному етапі слід зосередитися на проведенні допиту обвинуваченого, пред’явленні для впізнання, відтворенні обстановки та обставин події.

Автор доводить, що при розслідуванні таких злочинів, найбільшу складність викликало проведення огляду місця події (31 %); відтворення обстановки й обставин події (19 %); призначення судових експертиз (16 %); допит підозрюваного (13 %). Оскільки від своєчасності та кваліфікованості проведення слідчих дій залежить успіх розкриття та розслідування кримінальної справи, тактика проведення слідчих дій повинна виглядати у такій послідовності: прийняття рішення про проведення певної слідчої дії; підготовка до її проведення; безпосереднє проведення; фіксація ходу та результатів слідчої дії; аналіз та оцінка отриманої інформації.

У підрозділі 3.2. «Використання спеціальних знань під час розслідування заподіяння тілесних ушкоджень» розглядаються форми використання спеціальних знань під час розслідування тілесних ушкоджень, а також сучасні можливості використання судових експертиз.

Дисертант відстоює думку про те, що частіше за все у справах про умисне заподіяння тілесних ушкоджень особі призначають такі види експертиз: судово-медична експертиза потерпілого (100 %); судово-медична експертиза підозрюваного (26 %); судово-психологічна експертиза (16 %); криміналістичні: трасологічна (по слідах застосування предметів, зброї) (16 %); дактилоскопічна (10 %). Крім того, призначається криміналістична експертиза холодної зброї (17 %) та вогнепальної зброї (11 %), комплексна медико-криміналістична (5 %), та в 4 % призначалися інші види судових експертиз – імунологічна, цитологічна, молекулярно-генетична, одорологічна.

Залежно від слідчої ситуації, що склалася на час призначення судової експертизи та наявних доказів, у дисертації зазначено перелік питань для вирішення експертом при проведенні дослідження.