ОСОБЕННОСТИ РАСПРОСТРАНЕНИЯ И КЛИНИЧЕСКИХ ПРОЯВЛЕНИЙ СТРОНГИЛОИДОЗА У ЖИТЕЛЕЙ ОДЕССКОЙ ОБЛАСТИ

summary

Матеріали та методи дослідження. Для виконання поставленої мети і завдань на протязі 1994-2001 рр. було проведено обстеження населення на стронгілоїдоз  в таких клімато-географічних зонах Одеської області: лісостеповій (Анан’ївський район), в центральному (Овидіопільський район та м. Одеса) і південному (Білгород-Дністровський район і м. Білгород-Дністровський, Ізмаїльський район та м. Ізмаїл) степах. Всього за епідеміологічними і клінічними показниками було обстежено 28376 осіб різного віку, статі, соціального статусу. Проаналізовано 147 амбулаторних  карт хворих на стронгілоїдоз і 147 карт епідеміологічного обстеження осередку стронгілоїдозу. Визначення ураженості людей на стронгілоїдоз здійснювали за методом Бермана в модифікації Є.С. Шульмана и І.К. Москаленко згідно з Наказом Міністерства охорони здоров’я України № 579 від 15 жовтня 1986 р. «Об усилении борьбы с гельминтозами в Украине».

   Усі особи, заражені Strongyloides, направлялися в лікувально-профілактичні заклади Одеської області. Діагноз стронгілоїдоз у всіх хворих був підтверджений  відповідно до критеріїв діагностики на підставі сукупності епідеміологічного і клінічного анамнезу, клініко-лабораторних показників та результатів паразитологічного аналізу на стронгілоїдоз. Для специфічного лікування застосовували албендазол (медизол) в дозі 400 мг 2 рази на добу після їжі на протязі 3-5 днів.

Санітарно-гельмінтологічне дослідження проб з довкілля (води, нечистот, ґрунту, овочів, ягід, змивів) проводилось за методиками, викладеними в відомчій інструкції «Усовершенствованные методы гельминтологических исследований» (Київ, 1991). У кожному виявленому мікроосередку інвазії проведено епідеміологічне обстеження і дослідження проб з об’єктів довкілля. Всього досліджено 7398 проб, в тому числі ґрунту – 2246, столової зелені – 773, суниці – 413, огірків – 460, абрикосів – 499, моркви – 417, змивів з рук мешканців мікроосередків стронгілоїдозу – 607, змивів з одягу, взуття, виробничого інвентарю – 667, нечистот з вигребів вбиралень – 829, стічних вод свиноферм і свинокомплексів – 266, води з поверхневих водних об’єктів – 221. Для кожної позитивної на стронгілоїдоз проби з об’єктів довкілля проводили підрахунок кількості інвазійних життєздатних личинок.

Проведені експериментальні дослідження по вивченню термінів виживання і розвитку личинкової і вільноживучих стадій личинок кишкової угриці в фекаліях, грунті та відстояній водопровідній воді.

Для вивчення ролі присадибних ділянок у розповсюдженні строгілоїдозу в 7 населених пунктах трьох районів були досліджені проби грунту, трави, фруктів, зелені, овочів, узятих з різних місць присадибних ділянок (саду, навкруги будинку, вбиралень, під фруктовими деревами) на філярієподібні личинки Strongyloides.

Для аналізу одержаних даних були використані: показник ураженості хворих на стронгілоїдоз, він дорівнював відсотковому співвідношенню числа хворих, у яких були виявлені личинки Strongyloides, до загального числа обстежених осіб; показник забрудненості об’єктів довкілля, який дорівнював відсотковому співвідношенню числа проб, що вміщували личинки Strongyloides, до загального числа досліджених проб; показник кількості личинок Strongyloides, який характеризував середнє число личинок Strongyloides в 1 пробі фекалій або пробі з об’єктів довкілля.

З метою відбору препаратів для оздоровлення мікроосередків стронгілоїдозу і зниження ризику ураження інвазією були проведені експериментальні дослідження щодо визначення ларвіцидної активності прометрину і полікарбаціну. Було поставлено 180 дослідів з наступними концентраціями препаратів у розчині води: 0,5 %; 0,1 %; 1,5 %; 2,0 % і 3,0 % при експозиції 1–3–5–10 и 30 діб. Всі досліди проведені тричі. Процент життєздатності личинок визначався при прогляданні не менше, ніж 300 із 600 личинок у зразку, що використовувалися для проведення кожного досліду.

Дослідження було проведено на базі лабораторії відділу медичної паразитології Білгород-Дністровської міської санітарно-епідеміологічної станції з участю фахівців обласної санітарно-епідеміологічної станції і районних санітарно-епідеміологічних станцій, ветеринарних служб чотирьох районів. Збір матеріалу для досліджень і первинної інформації проводився спільно з працівниками практичної охорони здоров’я міст і районів Одеської області, за що автор висловлює їм щиру подяку.

Статистичне опрацювання отриманих результатів дослідження здійснено за допомогою пакету програм “STATISTICA” for Windows (Stat Soft Inc, США) на комп’ютері з процесором Pentium II Celeron   PPGA.

Результати досліджень та їх обговорення

Одеська область входить до складу Південного мегарегіону Західного Причорномор’я (В.Л. Бабурин, В.Е. Шувалов, 1988). Її площа складає 33,3 тис. км² (5,5% території України), населення – 2 млн. 562 тис. осіб, зі щільністю – 76,9 осіб/км². Клімат – помірно-континентальний, характеризується недостатнім зволоженням, короткою м’якою зимою і тривалим спекотним літом, чим відрізняється від інших географічних зон, де проводилися дослідження щодо стронгілоїдозу.

 На території Одеської області виділяють такі агрокліматичні зони: Лісостеп, Центральний і Південний степи, які відрізняються за температурою, кількістю опадів, складом ґрунтів, соціально-побутовими і виробничими умовами. Так, середньорічна температура повітря в лісостеповій зоні складає 8,2°С, у зоні Центрального степу 9,8°С, Південного степу 10,8°С, кількість опадів, відповідно, 435 мм, 373 мм і 402 мм. Середньомісячні температури поверхні ґрунту досягають 26-29є С, а абсолютні максимуми – 65-69є С.

       Перебування личинок Strongyloides у ґрунті залежить від температури, вологості, фізико-хімічних властивостей субстрату. Тому можна припустити, що в різних агрокліматичних зонах існують різні умови для збереження і розвитку паразита, його передачі. Відмінності у характері сільськогосподарського виробництва, соціально-побутових умовах в різних агрокліматичних зонах також можуть зумовити різницю в розвитку епідемічного процесу при стронгілоїдозі і особливості в здійсненні запобіжних і профілактичних заходів.

       Результати досліджень встановили, що в Одеській області ураженість населення на стронгілоїдоз з 1994 р. до 2001 р. коливалася в окремі роки від 0,14±0,01 % (2000 р.) до 1,01±0,08 % (1994 р.), а в середньому вона була 0,51± 0,05% осіб від числа обстежених. Результати гельмінтологічних досліджень свідчать про нерівномірне поширення інвазії серед населення, а саме: ураженість дітей до 14 років складала 4,27±0,64%, дорослих – 0,38±0,04% (P<0,01); чоловіків – 0,55±0,06%, жінок – 0,21±0,04% (P<0,01); міського населення – 0,38±0,05%, сільського – 0,66±0,07% (Р<0,01). У лісостеповїй зоні було виявлено 0,34±0,05% осіб, уражених на стронгілоїдоз, у зоні центрального степу – 0,43±0,08% (P>0,05), у зоні південного степу – 0,80±0,05% (P<0,01; P< 0,01).     

Частіше на стронгілоїдоз хворіє населення сільських районів, ніж населення міст (табл. 1). За вказаний період в мм. Одесі, Білгород-Дністровському і Ізмаїлі було виявлено 34 хворих, тоді як в Ананьєвському, Овідіопольському, Білгород-Дністровському і Ізмаїльському сільських районах – 113, тобто в 3,3 рази більше. Основною причиною цьому є те, що сільське населення, за своїм соціальним положенням, вимушено частіше контактувати з грунтом.

У цілому ж по області серед міського населення було виявлено 55 (37,4%), а серед сільського – 92 (62,6%) хворих на строгілоїдоз. Дані про ураженість на стронгілоїдоз населення в залежності від належності до певної соціальної групи наведені у табл. 1.

Дані таблиці свідчать, що найбільш ураженими на стронгілоїдоз виявилися діти дитячих будинків для розумово відсталих – 7,5±1,6%, хворі психіатричних лікарень – 4,4±0,9%, діти будинків інвалідів – 3,1±0,8%, учні і студенти – 2,3±0,5%. Вірогідно відрізняється від ураженості на стронгілоїдоз контрольної групи ураженість тваринників (0,57±0,2%), виноградарів (0,38±0,1%) і працівників сільськогосподарських підприємств (0,31±0,06%).