Особенности \"Я-концепции\" взрослых инвалидов с ампутационными дефектами конечностей

summary

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету, об'єкт, предмет, гіпотезу, завдання дослідження, його методологічну основу та методи, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наводяться дані про апробацію результатів дослідження та структуру дисертації.

У першому розділі "Теоретико-методологічні підходи до вивчення "Я-концепції" інвалідів" здійснено аналіз наукового матеріалу з проблеми впливу патологій та дефектів опорно-рухового апарату на особистість, а також досліджень "Я-концепції" як показника функціонування особистості. Визначено особливості психологічної корекції як компонента соціальної реабілітації інвалідів.

Аналіз існуючих наукових підходів до дослідження взаємовпливу соматичного дефекту та психіки людини, показав, що в загальній проблематиці психосоматичних ставлень вчені виділяють два аспекти: вплив психічних факторів на соматичну сферу людини (Ф. Александер, Б.В. Зейгарник, В.І. Гарбузов, М. Струковська та ін.) та вплив соматичних станів на психіку людини, так звані психогенії (Л.І. Вассерман, О.Ю. Коржова, В.В. Ніколаєва, О.Т. Соколова та ін.).

Фізичний дефект, а саме ампутаційні дефекти кінцівок, обмежують взаємодію людини з навколишнім середовищем та спричиняють виникнення психопатологічних станів, які досліджуються у клінічному руслі (П.В. Каменченко, М.А. Зорін, Т.Р. Михайлова, Е. Wittkower). Дослідниками виділено найпоширеніші типи ставлення до власного фізичного дефекту в осіб з травматичними ушкодженнями опорно-рухового апарату у гострому періоді хвороби (Б.П. Редько, Т.Л. Лактюшина).

Основним змістовним новоутворенням психіки, в якому відображається весь процес внутрішньої перебудови особистості людини в умовах хвороби, фізичного інвалідизуючого дефекту є внутрішня картина хвороби (А. Гольдшейдер, О.Р. Лурія, Л.І. Вассерман). Аналіз наукових праць з дослідження внутрішньої картини хвороби показав, що існують різні терміни на означення даного феномену, пов'язані з поліморфністю переживань людини при різних патологічних соматичних станах (О.Р. Лурія, Л.Л. Рохлін, В.М. Мясищев, Lipowski та ін.); створені різноманітні класифікації особистісних ставлень до хвороби (О.Ю. Коржова, А.І. Лічко т ін.); виокремлено рівні відображення внутрішньої картини хвороби (В.В. Ніколаєва); виявлено зв'язок ставлення особистості до власного дефекту чи захворювання з мотиваційною сферою людини до хвороби (Б.В. Зейгарник, В.В. Ніколаєва); з віком людини (А.В. Квасенко); з характером захворювання (О.Ю. Коржова, Б.Г. Стопоров, Є.В. Крайніков); з преморбідними особливостями особистості (Б.В. Зейгарник).

"Я-концепція" є критерієм особистісного функціонування людини (І.С. Кон, М.Й. Боришевський, П.Р. Чамата, О.Т. Соколова, Р. Бернс та ін.). Вона тісно пов'язана із самоставленням особистості, яке включає в себе систему самооцінок та систему емоційних ставлень (С.Р. Пантелєєв, В.М. Ніколаєва, О.Ш. Тхостов). Існує, також, зв'язок між ставленням до себе і ставлення до іншого, взаємоперехід внутрішнього ставлення у зовнішнє і навпаки (С.Л. Рубінштейн, Н.Ю. Максимова, Г.М. Прихожан, Т.М. Титаренко та ін.).

Аналіз існуючих наукових підходів до дослідження "Я-концепції" показав, що на формування позитивної "Я-концепції" та самоставлення впливає багато факторів, серед яких важливе місце займають соматичні патології. Зокрема дослідження (О.А. Заржицька, В.М. Блейхер, Є.С. Креславський та ін.) показали, що наявність у людини соматичних хвороб спричинює формування низької самооцінки, низького ступеню когнітивної диференційованості образу "Я", деформує міжособистісні стосунки.

Проблема тривожності тісно пов'язана із соматичними патологіями (Ю.О. Олександровський, В.Д. Тополянський, Ф.Б. Бєрєзін та ін.). В психології тривожність розглядають як емоційний стан та як рису особистості (Ю.Л. Ханін, Ч. Спілбергер). Дослідники визначають, також, тривожність, як функцію міжособистісних стосунків (Г. Саллівен, К. Хорні), вивчають тривожність та внутрішній конфлікт (Д. МакКлеланд, К. Роджерс, Б.Д. Карвасарський), локалізацію джерела тривоги (Л.А. Китаєв-Смик, Ю.А. Олександровський) та зазначають, що патологічні соматичні стани спричинюють наявність деструктивної тривожності. Тому цей показник ми вивчали в експериментальному дослідженні.

Дослідники (Г.О. Власова, В.Г. Григоренко, Н.Б. Шабаліна, А.В. Криничанський та ін.) вказують на значущість психологічного аспекту реабілітації хворих та інвалідів. Основні практичні доробки з даної проблеми базуються на патогенетичному методі психотерапії (В.М. Мясищев), системі особистісно-орієнтованої психотерапії (Б.В. Зейгарник, В.М. Ніколаєва та ін.).

Аналіз вікової періодизації дорослої людини дає підставу стверджувати про наявність характерних особливостей "Я-концепції" в період молодості та зрілого віку (В.Ф. Моргун, Т.М. Титаренко, М.В. Гамезо, Д.Й. Фельдштейн, Е. Еріксон та ін.).

Аналіз літератури показав, що основні дослідження осіб, які перенесли ампутації кінцівок у дорослому віці, проводилися у клінічному руслі та спрямовані, головним чином, на виявлення психічної патології в гострому періоді після ампутацій. Особливості "Я-концепції", пов'язані з емоційно-оцінковим ставленням до власного фізичного дефекту та соціально-психологічною адаптацією практично не вивчалися. Дослідження цих феноменів є необхідним у віддаленому періоді після ампутацій і потребують глибшого аналізу саме у психологічному аспекті.

У другому розділі "Розробка інструментарію та організація дослідження особистості з набутим фізичним дефектом" викладено процедуру дослідження, визначено експериментальну вибірку та розглянуто конкретні психодіагностичні методики.

Робота організаційно виконувалася у два етапи; всього у дослідженні взяли участь 298 досліджуваних. На першому етапі було здійснено пілотажне дослідження, в якому взяли участь 100 осіб із травматичними ушкодженнями та захворюваннями опорно-рухового апарату та 120 здорових осіб, що склали контрольну групу. В ході пілотажного дослідження були визначені діагностичні методики, що використовувалися на основному етапі дослідження.

Найбільш інформативною методикою для дослідження особистісного ставлення до свого інвалідизуючого фізичного дефекту у віддаленому періоді після ампутацій виявився "Особистісний опитувальник Бєхтєревського інституту - ЛОБИ". Зазначена методика базується на теоретичній концепції психології ставлень та діагностує значущі для людини ставлення, що склалися під впливом перенесених ампутацій кінцівок. В основу типології ставлень до фізичного дефекту покладено класифікацію типів А.Є. Лічко та Н.Я. Іванова. Отримані дані аналізувалися у двох напрямах: по максимальних значеннях сум діагностованих коефіцієнтів, що характеризують тип ставлення до фізичного дефекту, та по профілю шкальних оцінок, які характеризують внутрішню картину фізичного дефекту, як елемент самосвідомості – сукупність когнітивних, емоційних та поведінкових реакцій на власний фізичний дефект.

Методика діагностики самооцінки рівня тривожності Ч. Спілбергера, Ю. Ханіна, була використана нами для дослідження особистісної тривожності, оскільки вона виявляє тривожність як властивість особистості, що спричинюється багаторазовим впливом стресової ситуації.

Для дослідження самоставлення особистості з інвалідизуючим фізичним дефектом була застосована методика "Опитувальник вивчення самоставлення" (В.В.Столін, С.Р.Пантелєєв). Дана методика найточніше розкриває самоставлення як структурно-складне утворення, яке включає в себе: самоповагу, аутосимпатію, самокерування, самовпевненість, самоприйняття та ін.

Результати пілотажного дослідження довели необхідність розробки психодіагностичної методики для дослідження емоційно-ціннісного ставлення суб'єкта до власного "Я" у контексті ставлення до навколишніх людей, яка б враховувала особливості особистості з інвалідизуючим дефектом (підвищену настороженість до діагностичних процедур, емоційну нестабільність, вразливість, перевагу деструктивних психологічних захистів), була б структурно простою, компактною, та спроможною уникати впливу захисних механізмів особистості. Діагностичних методик для дослідження емоційно-ціннісного ставлення суб'єкта до власного "Я" в контексті ставлення до навколишніх, які б враховували психічні особливості осіб з фізичними дефектами мало, та й вони використовуються у клінічних дослідженнях, як допоміжні.

Нами була розроблена проективна методика "Я, Значущі, Інші", що теоретично базується на положеннях концепції психологічних ставлень В.М. Мясищева. Методика направлена на діагностику емоційно-оцінкового ставлення суб'єкта до власного "Я", "Значущих" близьких людей та "Інших" людей (соціальне оточення) та діагностику характеру міжособистісної взаємодії з оточуючими людьми. Проективна спрямованість методики дозволяє дослідити неусвідомлене ставлення до самого себе та інших людей.

Надійність та валідність розробленої методики було підтверджено її конструктною та емпіричною валідністю. Конструктна валідність перевірялася шляхом кореляції параметрів методики "Я, Значущі, Інші" з факторами самоставлення методики дослідження самоставлення (В. Столін, С. Пантелєєв). Емпірична валідність перевірялася методом контрастних груп – 100 осіб з ушкодженнями опорно-рухового апарату та 120 здорових досліджуваних. Порівняння отриманих даних здорових досліджуваних з даними досліджуваних з ушкодженнями опорно-рухового апарату показало високі значущі розходження по всіх параметрах методики, особливо по параметру "ставлення до Інших" (t = 55,08), "оцінка якостей Інших" (t = 38,84), "ставлення до власного "Я" (t = 29,99) при р ≤ 0,001.

Для даної методики були виведені нормативні показники, як для людей з патологіями опорно-рухового апарату, так і для здорових людей. Узагальнення одержаних результатів, дозволило, також, розробити типологію міжособистісної взаємодії. Ми виокремили сім найбільш характерних типи міжособистісної взаємодії: "Асертивний тип " взаємодії – це переживання людиною цінності власного "Я", що виявляється у самостверджувальній поведінці; "Дисгармоній тип" взаємодії характеризується переважанням тісної взаємодії з соціальним оточенням при психологічний та емоційній віддаленості від значущих близьких людей; "Захисний тип" взаємодії відбиває прагнення людини бути у взаємодії як із значущими близькими людьми, так і соціальним оточенням; "Співробітництво" – цей тип відбиває конструктивну взаємодію з оточуючими; при "Парному типі" міжособистісних стосунків переважає взаємодія із значущими близькими людьми за віддаленості від соціальних контактів; "Залежний тип" взаємодії демонструє підлеглість, залежність людини від оточуючих, слабкість "Я" та невпевненість у собі; виявом его-орієнтації у міжособистісних взаєминах є "Егоцентричний тип" взаємодії.

На другому етапі проводилося поглиблене експериментальне дослідження "Я-концепції" дорослих інвалідів з ампутаційними дефектами кінцівок. Було досліджено 38 осіб (25 чоловіків та 13 жінок) віком від 20 до 50 років. З них: 17 осіб з ампутацією однієї нижньої кінцівки, 20 осіб з ампутаціями обох нижніх кінцівок та одна особа з ампутованими нижньою та верхньою кінцівками. За віком досліджуваних було розподілено на дві підгрупи: молоді інваліди 20-35 років (21 особа) та інваліди зрілого віку 36-50 років (17 осіб). Всі досліджувані перебували у віддаленому періоді після ампутацій. З них, на момент дослідження, у 52,4% молодих інвалідів і 52,9% інвалідів зрілого віку термін ампутацій становив 3 роки, та відповідно у 47,6% інвалідів молодого віку і 47,1% старших інвалідів термін ампутацій кінцівок складав 5 років. Контрольна група складалася із 40 здорових людей. Обидві вибірки були однорідні за критеріями віку та статі.