ОСОБИСТІСНІ ДЕТЕРМІНАНТИ РОЗВ’ЯЗАННЯ КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЙ У ПІЗНЬОМУ ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу й завдання дослідження, теоретичні та методичні підходи. Висвітлено наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи. Наведено відомості про особистий внесок автора, апробацію й впровадження результатів дослідження та структуру дисертації.

У першому розділі – “Теоретичні засади дослідження особистісних детермінант розв’язання конфліктних ситуацій у пізньому юнацькому віці (студентський період розвитку особистості)” подано результати теоретичного аналізу проблеми дослідження специфіки конфліктних ситуацій у пізньому юнацькому віці, основних підходів до вивчення особистісних детермінант поведінки особистості у конфліктних ситуаціях; визначено сутність та специфіку конфліктних ситуацій у студентському середовищі. В розділі систематизовано численні дослідження психології конфлікту з визначенням мотиваційного, когнітивного, діяльнісного, організаційного підходів, сутнісною відмінністю яких є те, що при розгляді конфлікту усувається значущість суб’єктивних чинників, а в дослідженнях детермінації конфліктної поведінки недостатньо розглядається система умов, за яких виникає й активізується дана форма поведінки особистості.

Аналіз сучасних досліджень дозволяє розглядати конфлікт як рушійну силу розвитку особистості, як результат взаємодії суб’єктивних і об’єктивних детермінант (О.Ф.Бондаренко, Ф.М.Бородкін, Ф.Ю.Василюк, Н.В.Грішина, Р.Дарендорф, М.Дойч, О.О.Єршов, А.Т.Ішмуратов, Л.М.Карамушка, Л.Козер, І.Н.Коряк, К.Левін, Г.В.Ложкін, Е.Мейо, Т.Парсонс, Л.О.Петровська, М.І.Пірен, К.Платонов, Н.І.Пов’якель, К.Хорні, З.Фройд) та засвідчує  необхідність більш детального розгляду власне конфліктних ситуацій, їх психологічної сутності та умов детермінації.

Специфіка дослідження зумовлює аналіз сучасних досліджень юнацького віку та студентства як етапу становлення особистості у контексті умов детермінації подолання конфліктних ситуацій.  Підкреслюється, що юність досліджується: з позиції соціальних умов, що впливають на загальні властивості психології юнацтва та ролі провідної діяльності у становленні особистості (Д.Б.Ельконін, І.С.Кон); як етап створення філософії власного життя з домінуючим прагненням до майбутнього і входженням у суспільне життя з позиції самостійності (Б.Г.Ананьєв, Л.І.Божович, В.А.Роменець); з точки зору потреби юнацтва в інтеграції різних проявів життя власного “Я”, що дозволяє вирішити суперечливість різних проявів життя (Г.С.Абрамова). Зарубіжні вчені (Ш.Бюлер, Е.Еріксон, С.Кінг, Л.Колберг, К.Левін, Д.Левінсон, Дж.Марсіа, Ж.П’яже, Г.Томе, Г.Шихи, Е.Шпрангер, С.Холл, А.Фройд,) теоретично обґрунтовують юність як  віковий етап розвитку особистості та розглядають його з точки зору когнітивних, поведінкових, емоційних і мотиваційних проблем юнацтва.

Звертається увага на те, що студентський вік виступає в якості спеціальної онтогенетичної стадії у випадку, коли класифікаційним принципом вікової періодизації обирається принцип соціалізації (Б.Г.Ананьєв). Основні проблеми вивчення специфіки студентського віку стосуються: виокремлення і дослідження провідної діяльності (В.В.Давидов, Д.Б.Ельконін, І.С.Кон, Г.С.Костюк); вивчення соціальних умов, що забезпечують особистісний розвиток і самостійне входження у суспільні стосунки (Б.Г.Ананьєв, Л.М.Балабанова, Л.І.Божович, Є.І.Головаха, В.А.Роменець); дослідження інтерперсональної взаємодії крізь специфіку побудови навчально-виховного процесу і групової взаємодії (Л.І.Марисова, М.М.Рибакова, Б.І.Хасан); вивчення комунікативного процесу, який забезпечує формальне і неформальне спілкування у період навчання у вузі (Б.Ф.Ломов, В.Н.Панферов).

 Аналіз досліджень, що присвячений проблематиці студентського віку, дозволяє виокремити етап юності, який визначається як другий період юності (І.С.Кон, Л.М. Балабанова та ін.). Е.Еріксон визначає цей період як пізню юність, якій притаманне проходження кризи ідентичності і набуття істинної ідентичності. Пізній юнацький вік є завершальним етапом юності як онтогенетичного етапу в розвитку особистості, що детермінує подальший перехід у дорослість та обумовлює вивчення цього етапу з урахуванням специфічних особливостей студентського віку.

Сучасні дослідження з психології конфліктів та конфліктології виокремлюють конфліктну та конфліктогенну ситуацію, визначаючи специфіку конфліктогенної ситуації як потенційно існуючої, але не завжди активізованої ситуації непорозумінь. Саме з урахуванням специфіки конфліктних ситуацій встановлено, що конфліктна поведінка є наслідком впливу соціально-психологічних (об’єктивних) та індивідуально-психологічних (суб’єктивних) детермінант  (Н.В.Грішина); взаємодії внутрішніх і зовнішніх суперечностей (Л.І.Божович); впливу психологічних властивостей особистості, що акумулюються природними задатками індивіда, його соціальним досвідом, обумовлюються взаємодією суб’єктивних і об’єктивних чинників (Л.О.Петровська, Н.І.Пов’якель, В.І.Ілійчук). Суперечності, водночас, виступають однією із основних передумов до суб’єктивного компоненту конфліктних ситуацій, детермінуючи внутрішньособистісний конфлікт і конфліктні форми поведінки особистості (В.П.Бурлачук, П.П.Горностай, Е.О.Донченко, Г.М.Дубчак, К.Левін, В.С.Мерлін, Н.І.Непомняща, В.В.Рибалка, Т.М.Титаренко, К.Хорні, З.Фройд, та ін.).

Виокремлюють основні тенденції розвитку психологічної детермінації подолання конфліктів: сформованість самооцінки власного життєвого шляху й набуття ідентичності (Л.І.Божович, Е.І.Головаха, Е.Еріксон, І.С.Кон, Дж.Марсіа, В.А.Роменець, Г.Шихи); рівень розвитку самосвідомості, що забезпечує самоусвідомлення соціальних ролей і знижує гостроту протікання і вирішення внутрішньоособистісного конфлікту (О.А Донченко, К.Левін, Н.І.Пов’якель, Т.М.Титаренко, К.Хорні, Е.Фром, З.Фройд,); сформованість досвіду самоаналізу й самопізнання як умови до формування конструктивних психологічних властивостей (О.Г.Асмолов, Н.Д.Левітов, О.М.Леонтьєв,  Н.І.Пов’якель, Ж.П’яже, Т.С.Яценко). Увагу дослідників привертають також шляхи та засоби, що забезпечують формування умінь розв’язання конфліктних ситуацій: застосування методів групової психокорекції (М.Мак-Калоу, Ж.П’яже, В.Франкл,); підвищення особистісної культури в інтерперсональній взаємодії шляхом самоосвіти, самовиховання та самовдосконалення (Г.О.Балл, І.Д.Бех, М.Й.Боришевський, Н.В.Грішина, Г.С.Костюк, Б.М.Ломов, С.Д.Максименко, Н.І.Пов’якель, В.А.Семиченко); тренінги спілкування та тренінги розвитку рефлексії, саморозвитку, самоусвідомлення власного внутрішнього світу (В.Г.Асєєв, І.В.Дубровіна, С.С.Занюк, Г.Олпорт, Н.І.Пов’якель, М.Рокіч, І.М.Семенов, О.Ю.Степанов, Г.П.Щедровицький).

Подальше дослідження особистісних детермінант розв’язання конфліктних ситуацій у пізньому юнацькому віці вимагає експериментального дослідження чинників, які виступають особистісними детермінантами конфліктних ситуацій у студентському середовищі і обумовлюють передумови до особистісного зростання і становлення особистості у пізньому юнацькому віці.

У другому розділі - “Експериментальне дослідження особистісних детермінант конфліктних ситуацій, їх проявів та психологічних наслідків у пізньому юнацькому віці” наводяться результати констатуючої частини дослідження щодо експериментального вивчення базових психологічних властивостей, особливостей їх проявів та динаміки розвитку як передумови особистісної детермінації розв’язання конфліктних ситуацій у пізньому юнацькому віці.

Розгляд конфліктної взаємодії крізь призму особистісної детермінації дає можливість виокремлення чинників, які сприяють розв’язанню деструктивної міжособистісної взаємодії. Дослідження особистісної детермінації конфліктних ситуацій у студентському віці здійснювалося за такими основними напрямками: виявлення типових конфліктних ситуацій у студентських групах (встановлення взаємозв’язку конфліктності особистості у студентських групах, стилю міжособистісної взаємодії та особливостей поведінки у конфліктних ситуаціях  у студентському середовищі); виявлення особливостей проекції психологічних властивостей тривожності, агресивності, ригідності, фрустрованості та акцентуацій особистості студентів; виявлення особливостей локусу контроля особистості як детермінанти ескалації конфліктних ситуацій.

Виокремлено психологічні особливості особистісної детермінації конфліктних ситуацій у пізньому юнацькому віці: порушення процесів адаптації та соціалізації; недостатню сформованість внутрішніх регуляторних механізмів особистості; різні форми проявів агресії (прямої і непрямої); ухилення від чіткого означення об’єкта конфліктної взаємодії, що призводить до заміни її об’єкта на предмет; недостатній розвиток емпатії як наслідок підвищеного рівня ригідності особистості; стійкі фрустраційні реакції як наслідок ригідності у вирішенні конфліктних ситуацій; порушення  структури колективної взаємодії; порушення суб’єкт – суб’єктної парадигми при побудові комунікативного процесу в інтерперсональній взаємодії; застосування конфліктогенів спілкування.

Визначення тенденцій у конфліктній взаємодії, їх специфіки і проявів методом анкетування передбачало встановлення чинників ситуацій, що призводять до конфліктної взаємодії у групі студентів та особистісних детермінант конфліктної поведінки членів групи, які ескалують конфліктну взаємодію. Конфліктність студентів, як показало дослідження (з урахуванням специфіки соціальної ситуації та провідної діяльності), має тенденцію до “зростання – устабільнення – зростання”.