Особливості переосмислення міфу про Алкмену та Амфітріона в літературі ХХ ст.

summary

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження; сформульовано його мету і завдання; розкрито актуальність та наукову новизну, визначено методологічну основу та практичне значення дисертаційної роботи,  окреслено об’єкт та предмет літературознавчих пошуків, наведено дані про апробацію основних положень дисертації.

Перший розділ – “Античний міф про Алкмену та Амфітріона як першоджерело літературних інтерпретацій традиційного міфологічного сюжету” містить сім підрозділів і розглядає питання, що тісно пов’язані із загальними теоретичними аспектами функціонування традиційного сюжетно-образного матеріалу,  а саме: проблеми співвідношення категорій “традиція” та “новаторство”, спадкових взаємин між літературами, продуктивного розвитку міжнаціональних зв’язків та факторів селективності при запозиченні інонаціонального художнього досвіду.

Приділяється увага особливостям традиціоналізації сюжетів та образів міфологічного походження, аналізуються суперечливі концепції стосовно гносеологічної та регулятивно-поведінкової функцій міфу взагалі, та міфологічного сюжету, зокрема. Таким чином, у дисертаційному дослідженні дається визначення особливого статусу міфу про Алкмену та Амфітріона порівняно з іншими традиційними структурами міфологічного походження, що зумовлений наступними ідейно-семантичними та сюжетно-композиційними характеристиками цього міфу. По-перше, у досить широкому колі міфів про відвідини Зевсом земних жінок міф про Алкмену та Амфітріона вирізняється певною перспективністю в плані психологізації сюжетно-змістових домінант, що спричинено антропоморфізацією зовнішності бога (на відміну, наприклад, від міфів про Калісто, Іо, Данаю, Леду та ін., де за умов присутності зовнішнього драматизму, очевидна наявність безконфліктності міфологічної ситуації). По-друге, в сюжеті присутня міфологічна ситуація народження дитини бога та земної жінки, що часто викликає проведення паралелей з історією народження Христа. В розділі наводяться також приклади подібної сюжетно-змістової схеми в інших міфологіях, простежуються історичні зв’язки між ними та їх вплив на еволюцію традиційного сюжету,  що ґрунтується на античному міфі про Алкмену та Амфітріона.

Внаслідок зіставлення змістових та проблемно-тематичних характеристик досліджуваного сюжетно-образного матеріалу та генетичного аналізу його семантики, починаючи з протосюжета, пропонується “перейменування” міфу, що в літературознавчих довідниках та працях носить назву “міф про Амфітріона”, на “міф про Алкмену та Амфітріона”. В розділі аргументується доречність такої зміни насамперед тим, що образ Алкмени є тією “міфологемою”, відсутність якої унеможливлює перебіг подій міфологічної ситуації, руйнує сюжетну схему міфу та позбавляє її низки тем та мотивів, що зумовлюють функціонування міфу в літературі. Крім того, саме Алкмена є головним персонажем у більшості літературних інтерпретаціях, а структура міфу ґрунтується не на вчинках одного персонажа (Алкмени чи Амфітріона), а на історії поведінки подружжя. Водночас пояснюються причини хибного тлумачення семантики міфологічного сюжету та його образів у літературознавстві.

У зв’язку з цим наголошується на інформативно-смисловому та аксіологічному навантаженні заголовків інтерпретацій досліджуваного традиційного сюжетно-образного матеріалу в літературі, музиці, драматургії та кіно. Цей аспект проілюстрований у формі таблиці, що демонструє, як та чи інша “міфологема”, присутня в заголовку, вказує на домінантність певних тем, мотивів, сюжетно-змістових елементів.

При дослідженні питання продуктивності міфу про Алкмену та Амфітріона в літературі, увагу зосереджується на її основних чинниках. Виходячи з того, що міфи у своїй сутності є своєрідними моделями певних явищ (природи, суспільства, людської психології тощо), в їх семантиці враховуються два аспекти : загальний та окремий. Стосовно міфу про Алкмену та Амфітріона ці аспекти мають таке співвідношення: з одного боку, ситуація міфу в цілому універсальна, тобто вона, якщо абстрагуватись від міфологічної форми, є актуальною для будь-якого народу (про це свідчить, наприклад, тема “любовного трикутника”). Саме універсальність ситуації (ситуація-модель) є одним з основних чинників продуктивності міфу в літературі. З іншого боку, міф розповідає про окремий випадок, що за своїм характером є важливим для обмеженого кола людей, які у ньому беруть участь або припускають свою можливу участь. Тому навіть у літературі XX ст. традиційний сюжет переосмислюється досить своєрідно: у більшості випадків зберігаються його формальні міфологічні характеристики (просторово-часові рамки, сюжетна схема, система персонажів), а головна увага спрямована на дослідження поведінки дійових осіб з точки зору моральних уявлень епохи, яка запозичує сюжет.

Значна увага приділяється універсальності семантики міфу про Алкмену та Амфітріона, що має специфічний, порівняно з іншими міфами, характер. Однією з важливих передумов інтернаціоналізації міфу про Алкмену та Амфітріона є його потенційний психологізм. На ранньому етапі функціонування міфу в літературі психологічний аспект був майже відсутнім, основною характеристикою сюжетної схеми стала наявність комічних ефектів, викликаних присутністю мотиву підміни. З появою комедії Г. фон Клейста “Амфітріон” ця особливість функціонування міфу про Алкмену та Амфітріона є очевидною, адже драматург висуває на перший план почуття та психологічний стан героїні. Такий потенційний психологізм цього міфу значною мірою зумовлений наявністю в ньому мотиву двійника (близнюка, маски), який мав багаті традиції у світовій літературі. Це й стало важливою передумовою для наступної психологізації міфу під час опрацювання його літературної сюжетної схеми, оскільки наявність пар Зевс / Амфітріон, Меркурій / Созій надавала можливість зіставлення поведінки та емоційного наповнення двох зовнішньо схожих персонажів.

Таким чином, зроблено висновок, що міф про Алкмену та Амфітріона дотепер залишається недооціненим у групі міфів на тему “Зевс і земні жінки”, хоч він є найбільш складним та потенційно придатним до якісного переосмислення (чого, наприклад, не можна сказати про міфи про Леду, Європу, Данаю та ін.).

Другий розділ – “Етапи традиціоналізації міфологічного сюжету про Алкмену та Амфітріона в літературі до ХХ ст.” складається з п’яти підрозділів, в яких у хронологічному порядку розглядаються онтологічні, поведінкові й аксіологічні аспекти сюжетоскладання, розробки подієвого плану і його проблемно-тематичних рівнів в інтерпретаціях міфологічного сюжету, створених світовою літературою до ХХ ст.

Досліджуються формально-змістові трансформації, яких набула абстрактна схема подій міфу в першому протосюжеті – римській трагікомедії Плавта “Амфітріон”, підкреслюється важливість для подальшої традиціоналізації сюжету винесення епізоду про народження сина бога та людини на другий план та зосередження уваги на історії стосунків у любовному трикутнику Юпітер / Алкмена / Амфітріон. Наголошується на важливості створення цілісної сюжетної схеми, накреслення основних проблем та сформування ціннісно значимої системи морально-психологічних домінант. Окрема увага відводиться мотиву “близнюків”, втіленому в п'єсі на багатьох рівнях, що частково посприяло більш широкому використанню сюжету в літературі наступних епох.

В розділі йдеться про релігійно-дидактичне тлумачення сюжету в середньовічній літературі та про виникнення нових проблемно-тематичних рівнів традиційного матеріалу в літературі Відродження. Зазначається, що в середні віки інтерпретації міфу про Алкмену та Амфітріона та наслідування римської комедії “Амфітріон” (“Гета” та “Діяння римлян”) отримують очевидне середньовічне забарвлення та мають специфічні особливості в трактуванні. Таким чином, виявляється, що ці версії античного міфу стали першою спробою змістового порушення античного літературного зразка (можливо, найбільш очевидною в семантичному плані та зміні просторово-часових характеристик сюжетної схеми, яка склалася). Літератури середньовіччя та Відродження, які не дали значних у художньому та ідейно-семантичному відношенні трактувань міфу про Алкмену та Амфітріона, тим не менш відкрили найбільш продуктивний напрямок еволюції сюжету, стали першим етапом його змістової традиціоналізації.

Аналіз п'єси “Два Созії”, створеної французьким драматургом Ж. Ротру, попередником великого Мольєра у трактуванні сюжету, дозволив виявити нові форми переосмислення міфу: морально-психологічні характеристики основних персонажів отримують нове бачення в світлі класицистичних традицій французького театру. Водночас автор створює власне ту дволіній-ність сюжету, що структуруватиме події мольєрівського “Амфітріона”. У даному розділі здійснюємо аналіз версії Ж.Ротру у порівнянні як з попередніми обробками, так і з подальшими, для визначення співвідношення традиційного та оригінально-авторського в історії функціонування сюжету.