Особливості розумового розвитку молодших школярів залежно від мотивації учіння

summary

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, сформульовано об’єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу, методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, наведено дані про апробацію результатів та їх впровадження у практику шкільного навчання.

У першому розділі “Проблема розумового розвитку і мотивації учіння молодших школярів в сучасній психології” проаналізовано наукову літературу з дослідження особливостей розумового розвитку і мотивації учіння молодших школярів, викладено концептуальні засади та основні підходи до вивчення вказаної проблеми, обґрунтовано необхідність психологічної готовності молодших школярів до учіння, розглянуто роль мотивації у формуванні провідної діяльності молодших школярів, проаналізовано різні підходи до визначення сутності понять “розумовий розвиток молодших школярів”, “мотивація учіння молодших школярів”.

На основі аналізу наукових праць сучасних психологів, присвячених проблемам розумового розвитку (Н.Менчинська, Л.Виготський, А.Валлон, С.Максименко, В.Клименко, Г.Костюк, О.Скрипченко, Т.Ілляшенко, І.Мамайчук, О.Романенко та інші) та мотивації учіння (Є.Ільїн, В.Вілюнас, Л.Божович, О.Леонтьєв, С.Занюк, С.Москвічов та інші), розглянуто особливості розумового розвитку фізично здорових молодших школярів та тих, які перебувають на медичному обліку.

Як свідчить аналіз літератури (К.Ушинський, В.Кащенко, Л.Виготський та інші), пріоритет у цьому напрямі ведуть роботи видатних педагогів та психологів. Зазначена проблема у різних її аспектах досліджувалась багатьма сучасними вітчизняними та зарубіжними вченими-дослідниками (О.Захаров, О.Яшкова, Л.Уфімцева, А.Новіков, В.Сухомлинський, С.Максименко, М.Дригус, В.Клименко, Л.Роговик, С.Болтівець), які визначали проблему розумового розвитку і мотивації учіння за психологічним, соціальним, педагогічним аспектами і розглядали мотивацію учіння як особливий фактор у розвитку провідного виду діяльності, а отже й розумового розвитку.

Теоретичну основу дослідження розумового розвитку молодшого школяра утворюють концептуальні положення про мисленнєві здібності (Н.Бадмаєва), процеси мислення (А.Зак, С.Максименко), научуваність (З.Калмикова, Н.Менчинська, О.Скрипченко), індивідуальний стиль розумової діяльності (Л.Собчик), про взаємозв’язок розумового розвитку та мотивації учіння (Л.Божович, В.Мухіна), особливості сімейного виховання учня (В.Гарбузов, О.Захаров, С.Болтівець,) сформованість структури соціальних відносин (О.Кононко), особливості психомоторного розвитку (В.Клименко, Л.Роговик) та саморегуляції учня (М.Боришевський), індивідуальні особливості, залежність розумового розвитку від розумових здібностей (В.Крутецький), сформованість готовності до учіння (психологічної, фізичної, соціальної), до здійснення навчальної діяльності (Н.Гуткіна, В.Мухіна). Значна кількість досліджень вказує на залежність розумового розвитку від фізичного (А.Біне, Т.Ілляшенко, О.Романенко), від методів навчання (А.Новіков), на взаємну залежність розумового розвитку і рівня самооцінки (А.Валлон).

В контексті досліджуваної проблеми актуальним залишається визначення структурних елементів, які детермінують процес розумового розвитку: поетапність розвитку функціональної асиметрії півкуль головного мозку (В.Леутін, О.Ніколаєва); психомоторних складових (В.Клименко, Л.Роговик), сенсомоторних, мовленнєвих, розумових компонентів (О.Скрипченко), емоційно-вольових, вмотивованість розвивальних процесів, урахування накопичених знань та рівня сформованості здатності до мислення (М.Акімова, В.Козлова). Актуальним є також визначення процесів мислення та психомоторного розвитку, мотивації діяльності, що детермінують розумовий розвиток учня.

На основі проведеного теоретичного аналізу уточнено сутність поняття “розумовий розвиток”, який ми розглядаємо як сукупність теоретичних знань та практичних умінь, засвоєних у результаті життєвого досвіду; генетичних задатків до розвитку мислення; та сукупність мисленнєвих операцій, які забезпечують процес засвоєння цих знань та формування відповідних умінь.

У вітчизняній психології сутність мотивації розглядається у межах діяльнісного підходу, де діяльність визначалась, як та, що носить суспільний характер та здійснюється за рахунок зовнішніх та внутрішніх факторів, що спрямовують активність учня до навчальної діяльності. Це потреби, мотиви, стимули, наміри, цілі, інтереси, прагнення, ситуативні чинники, які визначають навчальну поведінку школяра та формують мотиваційну сферу особистості, що є ядром особистості (О.Сидоренко, О.Леонтьєв, П.Якобсон) та визначають її особистісне ставлення до здійснення навчальної діяльності (С.Максименко).

Мотивацію учіння ми розглядаємо як полімотивовану діяльність, як сукупність спонукань, які викликають активність особистості та визначають її спрямованість в учінні й поведінці в конкретному виді діяльності. Формування мотивації учіння здійснюється за двома напрямами: у першому – вплив оточуючого середовища, а в другому – зміна особистого ставлення школяра до здійснення навчальної діяльності.

Враховуючи той факт, що розумовий розвиток молодших школярів обумовлюється рівнем засвоєння знань, а мотивація учіння є полімотивованою, предметом нашого дослідження стало вивчення особливостей і типів мислення, психомоторного розвитку та різних груп мотивів, які орієнтують діяльність на оцінку чи результат (близька мотивація). На підставі проведеного аналізу, а також виходячи з мети, поставлених завдань, гіпотези, було визначено основні напрями експериментального дослідження.

У другому розділі “Методологія дослідження розумового розвитку та мотивації учіння молодших школярів” розглянуто теоретико-методологічні засади констатуючого експерименту, описано його перебіг, проведено аналіз отриманих результатів.

У нашому дослідженні використовувався комплекс експериментальних методик, достатньо повно описаний С.Максименком, Л.Бурлачуком, В.Клименком, О.Істратовою, Т.Пашуковою, Л.Роговик, Є.Роговим, Л.Терлецькою та іншими практиками. Для дослідження було створено комплексну діагностичну програму, до складу якої належать два типи методик: прямих та проективних. Використання експериментально-психологічних методик дозволило нам вивчити поняттєво-вербальне; логічно-математичне; наочно-образне мислення, мотивацію діяльності, психомоторику. Діагностичні методики були об’єднані нами у інтелектуальний та мотиваційний блоки. Методики добирались як для роботи у групі, так і індивідуально.

У дослідно-експериментальній роботі взяли участь 173 учні молодших класів навчальних та позашкільних закладів м. Києва. Завдання нашого дослідження не передбачали чіткого клініко-психолого-педагогічного розподілу молодших школярів. Однак та обставина, що кількість фізично здорових учнів постійно зменшується, зумовила необхідність розподілу учнів на дві групи: перша (64 учні) – учні, які перебували на медичному обліку (хворобливі та учні з фізичними вадами, які за результатами педагогічно-психолого-медичної комісії можуть навчатись у загальноосвітній середній школі; друга група (109 учнів) – фізично здорові учні.

Основною метою психологічного дослідження було вивчення, опис особливостей та характеру зв’язку мотивації учіння з розумовим розвитком учнів, виділення основних характеристик мотивації учіння, притаманних учням з різним станом фізичного здоров’я.