Особливості тлумачення юридичних норм щодо прав людини (за матеріалами практики Європейського суду з прав людини та Конституційного Суду України)

summary

Актуальність теми дослідження. Одним із найголовніших завдань, які постали перед Україною після проголошення нею 1991 року державної незалежності, є інтеграція у світове співтовариство. Важливою вимогою останньої та передумовою позитивного сприйняття України на міжнародній арені є досягнення нею високого рівня забезпечення й захисту прав людини та виконання взятих на себе міжнародно-правових зобов’язань. Такий висновок випливає, зокрема, з аналізу міжнародно-правових договорів з питань захисту й реалізації прав людини, стороною яких є Україна. Без попереднього з’ясування суті вимог, що ставляться до української держави, неможливо забезпечити належне виконання юридичних зобов’язань у царині прав людини та основних свобод. Тому принципового значення набуває проблема правильного розуміння відповідних міжнародно-правових актів стосовно прав людини.

Ратифікація Україною Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року (надалі – Конвенція) одразу ж викликала жваві дискусії довкола проблеми тлумачення змісту закріплених нею вимог. Питання дещо ускладнюється внаслідок того, що формулювання більшості конвенційних приписів є максимально широкими та гнучкими, містять чимало оцінних понять, передбачають широку дискрецію національних правозастосовних органів, а відтак, потребують вироблення більш-менш чітких правил їх інтерпретації.

При цьому підхід національного офіційного інтерпретатора до тлумачення норм Конвенції, котрі закріплюють права та основні свободи людини, навряд чи може бути обґрунтованим без урахування практики Європейського суду з прав людини (надалі – Євросуд), наділеного винятковими повноваженнями щодо тлумачення і застосування її положень (ст. 32 Конвенції). Оскільки рішення Євросуду в їхній резолютивній частині є основною формою реагування контрольного механізму Ради Європи на порушення прав людини та основних свобод (які мають місце у державах – учасницях Ради Європи), очевидною є потреба з’ясування особливостей тлумачення Конвенції, здійснюваного саме цим органом.

Правильне тлумачення норм Конвенції, а отже, й розуміння можливостей держави щодо обмеження окремих конвенційних прав (за наявності передбачених підстав) є особливо важливим для України на сучасному етапі її розвитку, оскільки порушення конвенційних положень може призвести до ухвалення не на її користь рішень Євросуду.

Отже, досліджувана проблема є актуальною для української держави як потенційного відповідача у Євросуді, а також для українського суспільства в цілому і кожного з його членів зокрема як носіїв зазначених прав людини та основних свобод.

Актуальність даного дослідження зумовлена ще й тим, що здійснення офіційного тлумачення норм Конституції України та інших її законів, зокрема тих норм, котрі стосуються прав і свобод людини, є одним із основних завдань Конституційного Суду України (надалі – КСУ). За своїм призначенням така діяльність досить наближена до тих завдань, які розв’язує і Євросуд. Причому, як свідчить практика, саме діяльність конституційних судів держав – учасниць Ради Європи виступає, так би мовити, “перехідним містком”, завдяки якому значною мірою уможливлюється та забезпечується імплементація норм Конвенції та рішень Євросуду в національний правопорядок.

Загалом проблему інтерпретації юридичних норм, зокрема норм із питань прав та свобод людини, досліджували як науковці України і Росії (С.С. Алексєєв, Є.М. Аместитова, М.М. Антонович, М.В. Баглай, Л.В. Бойцова, В.В. Бойцова, А.Б. Венгеров, Н.Н. Вопленко, Г.А. Гаджиєв, О.В. Грищук, В.Н. Денисов, П.Б. Євграфов, В.І. Євинтов, М.І. Козюбра, В.М. Косович, М.В. Костицький, В.В. Лазарєв, Л.В. Лазарєв, І.І. Лукашук, О.І. Лукашук, В.Є. Мармазов, П.Ф. Мартиненко, П.О. Недбайло, С.Є. Несмеянова, В.Ф. Опришко, І.М. Панкевич, А.С. Піголкін, І.С. Піляєв, П.В. Пушкар, П.М. Рабінович, Н.М. Раданович, Н.І. Савчук, І.Д. Сліденко, В.Є. Скомороха, Д.М. Супрун, А.Н. Талалаєв, Д.А. Тихомиров, Ю.М. Тодика, А.Н. Толочко, В.О. Туманов, Є.Т. Усенко, Т.Я. Хабрієва (Насирова), О.Ф. Черданцев, М.Ю. Черкес, В.М. Шаповал, Б.С. Ебзеєв, М.Л. Ентін, А.М. Ерделевський), так і науковці країн дальнього зарубіжжя (А. Біштига, Е. Бредлі, Б. Білл, С. Варбриг, Р. Вайт, Д. Гом’єн, М. Дженіс, П. ван Діїк, Л. Зваак, Р. Кей, Р. Макдональд, Ф. Матчер, Х. Петцольт, Д. Харріс, Г. ван Хуф, Ф.Г. Якобс та ін.). Проте у їхніх працях ще не дістали достатньо аргументованого й однозначного висвітлення принципи та особливості способів тлумачення саме зазначених норм, а також прояв цих принципів і особливостей у правотлумачній практиці КСУ.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося в рамках держбюджетної теми: “Теоретичні та практичні проблеми юридичного забезпечення прав людини і громадянина в Україні” (реєстраційний № ЮД-392-Б), яка виконувалась по  кафедрі теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка з проблеми “Закономірності формування правової держави і захисту прав людини”.