ОСОБЛИВОСТІ УСВІДОМЛЕННЯ ЖИТТЄВИХ СЦЕНАРІЇВ У ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження; розкрито методологічні та теоретичні засади дослідження, висвітлено наукову новизну і практичну значущість роботи; наведено відомості про апробацію і впровадження результатів дослідження у практику, подано інформацію про структуру й обсяг дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження життєвого сценарію особистості» висвітлена ґенеза дослідження життєвого сценарію у наукових джерелах; презентовано наукові підходи до проблеми формування життєвого сценарію особистості в онтогенезі; визначено психологічні особливості розгортання життєвого сценарію в юнацькому віці; охарактеризовано можливості особистості на даному віковому етапі щодо усвідомлення власного сценарію життя та виходу за його межі.

Поняття життєвого сценарію особистості своїми витоками сягає в драматургію, де термін «сценарій» є центральним та часто вживаним. У залежності від задуму автора, драматичний твір міг бути комедійним (розкривалося смішне в навколишній дійсності чи людині) або трагічним (ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті особистості), його структура містила три компоненти — зав`язку, кульмінацію та катастрофу; вже філософи стародавніх цивілізацій у своїх творах звертались до проблеми життєвого шляху та сценарію особистості, виокремлювали чинники, що могли вплинути на його формування.

Наукове цілеспрямоване дослідження життєвого сценарію здійснювалось як вітчизняними (К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв, Л. Анциферова, Н. Логінова, М. Рибніков, С. Рубінштейн), так і зарубіжними вченими (А. Адлер, Е. Берн, Ш. Бюлер, Е. Еріксон, П. Жане, Л. Зонді, Г. Олпорт, Х. Томе, З. Фройд, Т. Харріс, Е. Шпрангер, К. Штайнер, К.-Г. Юнг). Для означення цього феномену науковці використовували різні назви: «життєвий шлях» (Б. Ананьєв, С. Рубінштейн, Н. Логінова); «життєва стратегія» (К. Абульханова-Славська); «життєвий стиль» (А. Адлер); «доля» (Л. Зонді). Таким чином, під цим поняттям автори розуміли розгортання та протікання життя особистості, що відбувається за певними законами і має свою динаміку, однак розходилися у поглядах щодо детермінант становлення життєвого сценарію.

Головну роль подіям раннього дитинства та рішень, які були несвідомо прийняті в результаті цих подій (наприклад, довіра або недовіра до оточення) відводили А. Адлер, Е. Берн, Ш. Бюлер, Е. Еріксон, А. Фройд, З. Фройд. Інші вчені не надавали ранньому дитинству визначальної ролі у формуванні та протіканні подальшого життя і відстоювали примат вільного вибору дорослої особистості у визначенні напрямку побудови власного шляху за межами життєвого сценарію (К. Абульханова-Славська, Л. Анциферова, Н. Логінова). Зазначимо, що серед вчених, які приділяють визначальну роль подіям раннього дитинства, має місце думка, що за певних обставин доросла людина може змінити рішення, прийняті у дитинстві (основа життєвого сценарію). Зокрема, таку думку відстоювали у своїх роботах послідовники Е. Берна (Б. Гулдінг, М. Гулдінг, Дж. Хей, К. Штайнер).

Життєвий шлях – поняття, що описує процес індивідуального розвитку людини від народження до смерті. Характеризується багатомірністю, передбачає наявність значної кількості незалежних тенденцій, ліній та можливостей розвитку, що розгортаються у певних історичних та соціальних умовах. Серед сучасних дослідників проблему життєвого шляху вивчали – К. Абульханова-Славська (концепція людини як суб`єкта психічної діяльності), О. Кронік (психологічний час особистості), Р. Ахмеров (біографічні кризи особистості), Н. Логінова (життєвий шлях особистості у процесі її розвитку) та ін. В Україні проблема життєвого шляху розвивалася такими вченими як В. Татенко («суб`єкт психічної активності в онтогенезі»), Т. Титаренко (розробка структурно-генетичної моделі цілісного саморозгортання життєвого світу особистості), Л. Сохань (концепція життєтворчості суб`єкта) та представниками їх шкіл. Наукові доробки зазначених вчених поглиблюють уявлення про особливості формування та прояву життєвого сценарію у процесі розгортання життєвого шляху людини.

Теорія та методологія дослідження життєвого сценарію найбільш детально була розроблена Е. Берном та його колегами, послідовниками, особливо К. Штайнером. Відповідно до теорії транзакційного аналізу, життєвий шлях кожної людини є результатом взаємодії чотирьох чинників: спадковості, зовнішніх подій, сценарію, самостійних рішень. Життєвий сценарій особистості позначається як неусвідомлюваний план життя, що складається в дитинстві, підкріплюється батьками, «виправдовується» наступними подіями і завершується так, як було вирішено з самого початку (Е. Берн). Критеріями незалежності від сценарію виділяють наступні: усвідомлення теперішнього, спонтанність та близькість (сукупність означених критеріїв позначають терміном «автономія», що є противагою програвання сценарію).

Вивчення теоретичних джерел у межах теорії транзакційного аналізу дозволив виділити наступні аспекти дослідження особистості та її життєвого сценарію: Х. Вікофф (типові жіночі та чоловічі сценарії), Б. Гулдінг та М. Гулдінг (вивчення заборон, що лежать в основі сценарію людини), С. Карпман (драматичний трикутник як схема аналізу психологічних ігор), Т. Кейлер (патерни директивної поведінки, мінісценарій), І. Лєтова (вивчення специфіки перебігу життєвих сценаріїв), Ч. Тойч (віктимні життєві сценарії), Т. Харріс (життєва позиція особистості).

Аналіз розгортання життєвого сценарію на різних вікових стадіях показав наявність переконання авторів щодо домінуючої ролі дитячого періоду особистості. Зокрема, такої думки додержувались представники теорії транзакційного аналізу та психоаналітичного напряму (А. Адлер, Е. Берн, Ш. Бюлер, А. Фройд, З. Фройд). Першим етапом, на якому можлива «протидія» сценарію представники транзакційного аналізу визначали підлітковий вік. У цей віковий період особистість вперше замислюється над власним життям та аналізує себе як суб`єкта взаємодії. Однак осмисленню життєвого шляху не вистачає глибини: підлітку ще важко визначитися, ким він хоче бути, яким має бути його подальше життя. На цьому віковому відрізку особистості легше дати відповідь, якою вона не хоче бути (наприклад, «не хочу бути таким, як батько»); таке рішення призводить до «запуску» програвання антисценарію.

На основі аналізу теорій психічного розвитку особистості на різних вікових стадіях сензитивним періодом для якісного усвідомлення власного життєвого шляху та життєвого сценарію вченими виділено юнацький вік. Так, юність розглядається як вік переходу до самостійності, період самовизначення, формування світогляду, концепції життя, моральної свідомості та самосвідомості (Г. Абрамова, Л. Божович, Л. Виготський, І. Кон, С. Рубінштейн). На сучасному етапі психології в онтогенезі особистості виділяють ранню юність (від 15 до 18 років) та власне юність (від 18 до 25 років) (Б. Волков, С. Головін, В. Мухіна, А. Петровський, І. Шаповаленко).

У дисертаційному дослідженні вивчались особливості усвідомлення життєвих сценаріїв юнаками, які належали до другого періоду юності, оскільки, на думку фундаторів дослідження життєвого сценарію, третє десятиріччя життя є сензитивним періодом для зміни ранніх сценарних рішень (Е. Берн, К. Штайнер). У теорії транзакційного аналізу активно піднімається питання можливостей виходу особистості за межі життєвого сценарію, зокрема, на основі «перерішення» сценарних переконань, прийнятих на більш ранніх етапах становлення індивіда (Б. Гулдінг, М. Гулдінг). Слід зазначити, що питання усвідомлення життєвого сценарію у юнацькому віці та специфіка зазначеного процесу не набули достатньої наукової розробки.

Результати теоретичного вивчення проблеми засвідчують необхідність емпіричного дослідження особливостей усвідомлення життєвих сценаріїв представниками юнацького віку.

У другому розділі «Дослідження специфіки усвідомлення життєвих сценаріїв у юнацькому віці» представлено концептуальне та методичне обґрунтування емпіричного дослідження процесу усвідомлення життєвих сценаріїв особистістю юнацького віку. Презентовано модель усвідомлення життєвого сценарію; визначено доцільність використання обраного комплексу психодіагностичних методик; виділено рівні усвідомлення життєвих сценаріїв у юнацькому віці.

Аналіз теоретичних джерел дав можливість вирізнити складові процесу усвідомлення особистістю власного сценарію життя. Результати аналізу були реалізовані у формі моделі усвідомлення життєвого сценарію особистістю юнацького віку, яка була покладена в основу подальшого емпіричного дослідження (рис.1).

Життєвий сценарій особистості реалізується при взаємодії з навколишнім середовищем, включаючи емоційно-мотиваційну та просторово-часову сфери, які існують не ізольовано, а мають тісний взаємозв`язок. У результаті розгортання життєвого сценарію особистість накопичує первинну (недиференційовану) інформацію про себе та своє життя. Отримана інформація згодом розкладається на три складові, що вміщують у собі необхідні компоненти для подальшого процесу розуміння особистістю свого життєвого сценарію – когнітивну, емотивно-мотиваційну та регулятивно-вольову.

Перша складова (когнітивна) включає знання індивіда про себе та своє життя; друга (емотивно-мотиваційна) – ставлення людини до себе, свого життя та життєвого сценарію; третя (регулятивно-вольова) – забезпечує здійснення ціннісного вибору особистості під яким розуміється реалізація активних дій людини, спрямованих на актуалізацію потенціалу, взяття відповідальності за розгортання власного життя (Е. Кузьміна, В. Роменець, В. Татенко). Ціннісний вибір має ключове значення у процесі реалізації автономії особистості й виходу за межі сценарію, або, навпаки, відмови від самостійності, незалежності та подальшому програванні сценарної поведінки. Інтеграція інформації, що міститься у даних складових, дає можливість усвідомити особистості наявний життєвий сценарій. Підкреслимо, що цей процес відбувається на різних рівнях: від часткового розуміння – до глибокого та повного усвідомлення власного життєвого шляху.