ОСОБЛИВОСТІ ВІДТВОРЕННЯ В ПЕРЕКЛАДІ ГЕНДЕРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ СУБ\'ЄКТА ЖІНОЧОГО ПОЕТИЧНОГО ДИСКУРСУ (на матеріалі англомовних перекладів з української)

summary

У вступі до дисертації обґрунтовано вибір теми дослідження та його актуальність, сформульовано мету й завдання роботи, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну роботи, її теоретичне та практичне значення, сформульовано положення, які виносяться на захист, вказано апробацію роботи.

У першому розділі «Гендерна ідентичність суб'єкта поетичного дискурсу як об'єкт перекладознавчого аналізу» викладено теоретичні положення, які формують базис дослідження категорії гендеру в перекладознавстві, наведено визначення основних термінів, використаних у дослідженні, уточнено поняття гендерної ідентичності мовної особистості, розглянуто ряд чинників, які впливають на її конструювання, окреслено перспективні напрямки вивчення гендерної ідентичності у світлі перекладознавчих традицій.

Сучасний підхід до художнього перекладу (Г. де Кампос, Г.Тріведі, Ш.Саймон Д.Робінсон, Д.Шмідт, М.Снелл-Хорнбі, С.Рой, В.Бенджамін Е.Шейфіц, Т.Ніраньяна, Л.Венуті) як динамічного процесу, що інкорпорує як самі культури в цілому, так і їхніх представників, які є повноцінними психофізичними індивідами, створює сприятливі умови для вивчення гендерних аспектів поетичного перекладу. Окрім того, гендерний підхід до поетичного перекладу спирається на когнітивні надбання сучасного перекладознавства, пріоритетним напрямком яких є метафоричність мови та культурологічні основи концептуалізації. Природність гендерного фактора сприяє його безпосередньому вираженню в поетичному дискурсі завдяки особливій символічності, високому ступеню семантико-стилістичної та образної концентрації, спрямованості на першу особу, вагомій ролі експресивної функції в поезії. Відтворенню в перекладі гендерної інформації поетичного тексту, закодованої в його семантичному пласті, має передувати ґрунтовний аналіз позатекстових структур, позначених національно-історичним, соціокультурним, індивідуальним характером. Такий аналіз можливий завдяки акцентуванню на пошуку культурних еквівалентів, що сприяє максимальному збереженню комплексу гендерно позначених смислів у цільовій мові.

Вивчення гендеру в рамках дискурсивної онтології уможливлює аналіз засобів конструювання гендерної ідентичності в художньому дискурсі як процесу динамічного продукування нових національних, соціокультурних, естетичних та інших смислів, породжуваних взаємодією категорій фемінного – маскулінного. У дисертації було обрано визначення дискурсу, яке є релевантним для  перекладу: дискурс є конкретною комунікативною подією, що фіксується у письмових текстах і в усному мовленні, та відбувається в певному когнітивно й типологічно обумовленому комунікативному просторі. Розглянуті з позицій перекладознавства ключові поняття у дослідженні – гендер, стать, фемінність, маскулінність, гендерний стереотип, гендерна ідентичність – є вихідними інструментами гендерного аналізу поетичного перекладу. Наділені метафоричним змістом категорії фемінності та маскулінності є основою гендерних стереотипів, що функціонують у лінгвокультурній спільноті, і, відповідно, формують систему гендерних символів і гендерно позначених смислів у  дискурсі. Оскільки гендерна картина світу не є універсальною та має специфічні відмінності в різних мовах та культурах, визначальним для  адекватного  перекладу є дотримання гендерно-культурологічних особливостей вихідної мови.

Еволюція гендерних досліджень мовного узусу засвідчує особливий інтерес до відмінностей вербальної поведінки чоловіків та жінок не лише в рамках статей як субкультур, а й цілих культур. Відповідним питанням для перекладознавців постали засоби передачі даних відмінностей  у цільовій мові. Поступово гендерні студії в перекладознавстві збагатилися масштабними розвідками історичної, постколоніальної проблематики, питаннями культурного трансферу, гендерних репрезентацій, продукування жіночого голосу в хроносі, проектуючись на жіночу літературу (М.Рюткенен, С.Бордо, Дж.Батлер, Н.Мілер, С.Шеррі, Л. фон Флотоу). Акцентування проблематики жіночого суб’єкта та жіночої суб’єктивності задає феміністичну спрямованість більшості гендерних перекладознавчих студій та залишає відкритим питання гендерних особливостей різножанрових текстів та способів їх відтворення в перекладі.

Вивчення проблематики перекладу жіночої поезії в дисертації спирається на методологічне підґрунтя, яке містить окремі перехресні позиції із феміністичними студіями перекладу, передусім – включенням аналізу засобів оприсутнення суб’єкта в тексті в рамках широкого історико-культурного та літературного контекстів. Однак приналежність більшості авторок, поезію яких добрано до дослідження, до не-феміністичних шкіл, а також спрямованість на ретроспективний аналіз засобів конструювання гендерної ідентичності в тексті оригіналу та її реконструювання в перекладі зумовлюють використання базового апарату гендерної лінгвістики. У дисертації пропонується аналіз прояву гендерної ідентичності автора в семантичній структурі оригінальних поетичних текстів та особливості його відтворення в англомовних перекладах з метою визначити, як за відсутності формальних граматичних ознак статі (гендерних маркерів) категорії фемінності та маскулінності пронизують образну систему оригіналу і перекладу.

Сукупність мовних засобів у поетичному тексті, які виражають позиції гендерної ідентичності суб’єкта, розглядаються в дисертації як гендерна парадигма. Під гендерною парадигмою поетичного тексту розуміється комплекс лексико-семантичних, лексико-синтаксичних і стилістичних засобів з явною чи прихованою гендерною семантикою, в рамках якого вербалізується гендерна ідентичність мовної особистості автора. Вивчення гендерної парадигми здійснюється на різних рівнях поетичного тексту, на яких простежуються гендерно забарвлені елементи. Аналіз перекладу поетичного тексту в гендерному вимірі базується не стільки на еквівалентності передачі різнорівневих гендерно забарвлених мовних одиниць у перекладі, як на збереженні гендерного потенціалу вихідного тексту в умовах приймаючої культури, причому гендер виступає важливим конструктом цілісності поетичного тексту.

Гендерна парадигма як цілісна система охоплює ряд гендерно забарвлених різнорівневих текстових елементів, які в залежності від прагматичної зорієнтованості можуть бути віднесені до когнітивного, комунікативного або емотивного аспекту. Типологізація гендерної ідентичності за когнітивним, комунікативним та емотивним аспектами передбачає вивчення когнітивних засобів концептуалізації авторками реальної дійсності, які в тексті знаходять безпосереднє вираження в образній системі – зокрема, гендерно забарвленій авторській тропеїці та способах її передачі в перекладі; дослідження найбільш характерних особливостей комунікативної поведінки в рамках поетичного дискурсу – стратегій виповідання жіночого досвіду, традиційно приписуваного жінкам, та відстежування його збереження/ трансформації в перекладі; виявлення емотивних особливостей жіночих текстів і засобів їх відтворення в текстах перекладу. Вивчення зазначених аспектів виявляє найбільш характерні засоби конструювання гендерної ідентичності в жіночому поетичному дискурсі, до яких належать одиниці різних рівнів тексту. При перекладі повинні відтворюватись усі аспекти гендерної ідентичності суб’єкта, що визначає її цілісність при реконструюванні в цільовому тексті. Передумовою її збереження в перекладі є віднайдення не формальних, а функціональних відповідників текстуально виражених гендерних позицій автора, а також уникнення гендерної інтерференції з боку перекладача. При перекладі художнього тексту перед ним постає завдання віднайдення оптимального рішення щодо передачі гендерної імплікатури оригіналу. Це рішення може базуватися як на виборі на користь збереження гендерних ознак, притаманних вихідній культурі, так і на їх адаптації до гендерних моделей приймаючої культури.

Найважливішими загальними тенденціями в англомовному поетичному перекладі, які враховані в нашому дослідженні, виступають усвідомлення права перекладача на індивідуальну інтерпретацію першотвору, розуміння зростаючої ролі цільової культури та її літературної полісистеми в рішеннях перекладача, формування засад необуквалізму, методологія якого акцентує на особливій ролі словесно-асоціативної системи оригіналу та привнесенні її особливостей у мову перекладу. Зазначені тенденції розвитку художнього перекладу в ХХ столітті сприяють розгляду проблеми гендерної ідентичності з огляду на контекстуальну зорієнтованість перекладу, акцентування творчого, інтерпретативного начала в процесі перекладу, уваги до ролі перекладача як повноправного активного учасника літературного процесу.

У другому розділі «Реконструювання в перекладі гендерної ідентичності суб’єкта жіночого поетичного дискурсу» визначені ключові для перекладацької інтерпретації ознаки гендерної ідентичності суб’єктів в поетичному дискурсі Лесі Українки, Олени Теліги, Ліни Костенко, Оксани Забужко, здійснено перекладознавчий аналіз гендерної парадигми їх поезій,  простежено динаміку становлення гендерної ідентичності суб’єктів поетичного дискурсу та особливості її відтворення в перекладі. Вивчення гендерних особливостей жіночого поетичного дискурсу структуровано за підрозділами, в яких окремо досліджено гендерну парадигму поетичного доробку кожної авторки у перекладознавчому аспекті.

В поетичній творчості Лесі Українки кінця ХІХ століття провідними є мотиви стоїцизму і волелюбності, які виступають формотворчими елементами гендерної ідентичності авторки. Відмінності перекладацьких прийомів найбільше проявляються на лексичному рівні, зокрема, в акцентуації психологічного та фізичного планів у перекладах, виконаних чоловіком і жінкою відповідно: у семантиці віднайдених П.Канді відповідників серед лиха – though troubles round me loom, думи сумні – thoughts of gloom містяться конотації психологічної пригніченості, на відміну від яких семантика відповідників у перекладах В.Річ тяжіє до уособлення фізичної важкості, виразно підкреслена доданими лексемами “вбогім, сумнім перелозі” – “poor, sad, fallow land”, “гору круту крем’яную” - "flinty, steep and craggy mountain", “камінь важкий” - "weighty ponderous boulder". Епітети "craggy" та " weighty", які  належать до одного синонімічного ряду з "flinty" і  "ponderous", та, відповідно, виступають мовним уособленням природної фізичної слабкості жінки, не лише підкреслюють важкість тягаря, а й виступають контрастним протиставленням бадьорості та незламності духу, який виявляє авторка.

Варіативність відтворення у перекладі позицій гендерної ідентичності суб’єкта простежується і на лексико-синтаксичному рівні, наприклад, у використанні В.Річ повторів окремих слів (анафора “буду” – “I’ll”), лексем (“Буду пісню веселу співать” - "Song I'll sing, a song of joyous praise") та паралельних синтаксичних конструкцій (“Буду сіять барвисті квітки”, “Буду лить на них сльози гіркі” - “I’ll sow blossoms…”, “I’ll pour bitter tears…”), які відсутні в перекладах П.Канді. Натомість характерними прийомами виразності останнього є  використання інверсійних конструкцій (чотири проти однієї у перекладі В.Річ) "Onward will I bear",  "Still will I my joyous song intone" та ін., які слугують лексико-синтаксичним засобом увиразнення маскулінних позицій авторки.

В поетичній творчості Олени Теліги простежується унікальний тандем двох незаперечних начал – тонкого ліризму і громадськості як найяскравіших ознак фемінного і маскулінного. Динамізм як одна з граней особистості поетеси виступає у текстах гендерною ознакою: «Усе – лише не це! Не ці спокійні дні, // Де всі слова у барвах однакових…», «Якогось вітру, сміху чи злоби! // Щоб рвались душі крізь іржаві грати…», «Хай ріже час лице – добром і злом! // Хай палять серце – найдрібніші ранки!». Позиції гендерної ідентичності авторки підкреслюються в оригіналі пунктуаційними засобами, однак послаблюються в перекладі через заміну типів речення (в даному прикладі – окличне речення замінено розповідним) й субституцію розділових знаків (напр., тире – кома): “Just anything but this! Not these calm days, // Where every word is of the one same color…”, “ Some type of gale, or laughter, or ill will // So that the soul would tear through rusty gratings…”, “Let time incise the face with good and bad // The heart be fired by the most trifling mo ings…”. Уповільнюючи в цільовому тексті динаміку руху через пунктуаційну транспозицію, перекладач збагачує англійський варіант за рахунок образно-смислових трансформантів: вітер - gale, злоба – ill will, різати - incise. Внаслідок гіпонімічного перенесення кожен з образів набуває конотацій літературності, які затирають енергетику войовничості, притаманну оригіналу.

Привнесення додаткових гендерних ознак в тексті перекладу може відбуватися за рахунок прийому додавання деталей, які в окремих випадках набувають особливого образного відтінку (згашу полум’яне пекло – will gently the flaming hellfire unearth), заміни епітетами відмінної семантики, яка може супроводжуватися додаванням інтенсифікатора (поцілунком теплим - with kiss so tender); заміни окличної інтонації розповідною (“Я плакати буду пізніш!” - “Till later my tears must wait.”) та ін.

В цілому, переклади, виконані жінками, характеризуються підпорядкуванням оригіналу в межах кореспондування стереотипно жіночих цінностей. Водночас введення пом’якшувальної лексики з метою згортання войовничого духу виступає ознакою полемічного перекладу, використовуваного як жінками-, так і чоловіками-перекладачами.

Світ поезії Ліни Костенко представлений двома іпостасями ліричної героїні –     по-філософськи закоханої жінки і незламного, нонконформістського борця, лицаря. Серед невичерпного арсеналу поетики Ліни Костенко чільне місце посідає гра кольоропозначень, яка нерідко є гендерно забарвленою. Обрамлення образів у темні відтінки – та передусім у чорний колір, що несе значне художньо-емоційне навантаження – є суто фемінного характеру: Це не чудо, це чад, мені страшно такого кохання. // Чорна магія ночі, скажи мені голосом рік - // ця тривога, ця ніжність, // незатьмарений рай без вигнання, // заворожене щастя, - чи буває таке навік. Містика, магія, чари, які відчутні в кожному рядку вірша, ще в язичницькі часи вважалися фемінною стихією. Авторка "вдягає" своє кохання у темні мантії, від чого воно набуває ознак магічності, вираженої в тексті ключовими метафорами "чорна магія ночі", "незатьмарений рай без вигнання", "скажи мені голосом рік" і асонансом літер "ч", "ш", "х", які створюють атмосферу містицизму. Парадигма жіночності як стихії моделюється у тексті засобами персоніфікації ріки і поєднанням слів зі спільними конотативними значеннями (і вода, і магія, і темрява є фемінними стихіями, які у вірші виступають у нерозривному зв'язку). Жіноча психологічна домінанта підкреслена у творі характерним для особистої лірики поетеси прийомом повторів (на початку та наприкінці вірша) – "Чорна магія ночі, скажи мені голосом рік".

В цілому, в перекладі збережено ідейну навантаженість вірша, хоча й спостерігається певне зниження інтенсивності. Використання поетесою дихотомії позитивного-негативного шляхом опозиціювання символічних елементів „чудо” – „чад” є втіленням образів фемінної домінації. В англійському варіанті образоутворюючі елементи відтворено за допомогою смислово-образних кальок, наприклад, незатьмарений рай без вигнання – an undarkened paradise without expulsion; втомилась душа від шулік – my soul has grown weary of hawks, а до окремих смислових елементів перекладач застосував прийом розгортання образу: чад - a bu ing scent. Конотативне поле віднайдених перекладачем відповідників для поетичних формул з елементами-кольоропозначеннями неповно реалізує оригінальний семантичний потенціал. Реалізація складових чорного кольору має переносне значення, психологічно пов'язане з негативними почуттями (острах, печаль, розпач), що й визначає загальну тенденцію реалізації його оцінної семантики. В перекладі епітет black, сполучаючись з абстрактними поняттями magic, night,  зберігає віддалену асоціацію з реальним кольором, проте втрачає закладені в оригіналі фемінні характеристики частково за рахунок ігнорування оригінальної гри звукоповторів.

Система яскравих контрастів в поетичній мові Ліни Костенко довершується поєднанням непоєднуваного: бінарні опозиції темного – світлого проектуються авторкою у різних площинах, щоразу доповнюючи кожен зі змальовуваних нею образів. У рядку "Світали ночі, вечоріли дні" гендерні протиріччя, символічно позначувані темрявою та світлом, виливаються у взаємодію чоловічого та жіночого начал. Цей зв'язок втрачено в перекладі В.Рейтер: текстові відхилення допомагають передати лише поверхневий смисл. За кадром у перекладачки залишилися образність і глибинний смисл оригіналу: рядок “Night fell after night, and days went by” подається переважно у часовому просторі з втратою конотацій мікрообразу, адже поетеса вказує не лише на плинність часу, а й на змінність настрою ліричної героїні, вираженого за допомогою часових елементів «день-ніч» і кольоропозначень «темне-світле». Натомість М.Найдан, для перекладацької поетики якого характерна предметна буквальність, дібрав лексеми, які точніше передають образну бінарність оригіналу “The nights dawned, and the days became evening”.

В цілому, в перекладах М.Найдана проектування жіночого поетичного голосу ліричної героїні відбувається засобом семантичного наслідування оригіналу, що часом призводить до зниження образної та емотивної інтенсивності в цільовому тексті. Переклади Д.Струка вирізняються експресією, влучними образними еквівалентами, вищим ступенем збереження метафорики. Особистості ліричної героїні Ліни Костенко в англійській інтерпретації В.Рейтер притаманні легкість, простота, сприйняття світу в світлих яскравих барвах, чого не можна сказати про її оригінальний характер, якому властиві сумніші, похмуріші настрої.

Поезія О.Забужко – це новий текст не лише з точки зору практики тексту як тілесного об’єкта, а й з позицій лексико-стилістичного арсеналу, надзвичайної динаміки, складної метафорики. Інтерпретація перекладачами тропеїзованих значень допомагає простежити механізм творення феномену гендеру як ключового елемента у відтворенні жіночого тексту. Складна метафорика, глибинні смисли авторських неологізмів, незвичні для класичного дискурсу порівняння разом з нестандартними ритміко-пунктуаційними прийомами  примушують перекладачів шукати нові форми вираження тілесності як жіночої психологічної домінанти. В англійських перекладах передача експресивного навантаження поступається тенденції до збереження формальних рис оригіналу, таким чином перевага нерідко зміщується в бік предметного, а не емоційного плану. Залежно від гендерних ролей по-різному осмислюється нагнітання лексем у перекладах М.Найдана і А.Мельничука та В.Ткач і В.Фіппс відповідно, однак перекладачам вдається віднайти такі еквіваленти, котрі здатні викликати відповідну реакцію і в англомовного читача завдяки прийомам розгортання образів (тіло тектиме корчами – the body will ripple with spasms), трансформації образів (переливаючись, мов крізь некруто зварений білок – like a blue vein in a boiled egg white), метафоричного порівняння на основі відмінної дієслівної лексеми (закрутить як аркуш паперу – trembling like a sheet of paper) та ін. Часом розгортання образів відбувається шляхом використання епітетів із протилежною семантикою (напр. крижаним зорепадом - blistering starfall), проте такі трансформації не суперечать загальній ідеї вірша, а зміна гендерних конотацій, яких набуває  дана лексема в контексті, не суперечить настрою першотвору.

Відтворення образів смисловими кальками призводить до зняття експресивності в більшості з наведених прикладів. Сприйняття світу на межі реального, вихід у надприродний простір, що в оригіналі супроводжується серед інших метафорою “крижаний зорепад”, авторським неологізмом “щонайсліпучіше лезо” та іншими засобами, як вектор дискурсу тілесності проектується в перекладі в чорно-білу копію кольорової мозаїки емоцій ліричної героїні. Рішення перекладачок не можна вважати суцільно позбавленими експресивності, адже й вони пропонують ряд контрастних образів, в яких динамізація семантичного поля найширше розкриває ліричні емоції: легко просилювати - to easily thread,  ув отвори страху - through the eye of fear, як аркуш паперу – like a crumpled sheet of paper. Однак, у цілому даний переклад тяжіє до передачі кількісної повноти деталей, - копіюючи стилістичні засоби оригіналу, перекладачки нейтралізують фемінний компонент першотвору.

Дискурс фемінності, озвучений в поезії Оксани Забужко, семантично повно розкривається в перекладах, виконаних М.Найданом і А.Мельничуком, де максимально збережено образно-символічну систему, яка розгортається  навколо феномену тілесності. Однак переклади В.Ткач і В.Фіппс та Л.Сапінкопф вирізняються своєю прагматичною спрямованістю: в них міститься ряд безпосередніх вказівок на приналежність тіла жінці, які в цілому породжують низку позитивних конотацій, при чому ключовою проступає тіло як насолода. В цілому, порівняння особливостей жіночого оригінального та перекладного поетичних дискурсів виявило тенденцію до акцентування експресивної відповідності у перекладах, виконаних жінками, та смислової, відповідно, – у перекладах, виконаних чоловіками.

Аналіз гендерних портретів знакових постатей української жіночої поезії виявив внутрішню динаміку та історичну трансформацію гендерної ідентичності мовної особистості кожної поетеси, які є вихідними для адекватного відтворення цілісності гендерної ідентичності в перекладі. При цьому ключовою виступає настанова перекладача на збереження пропорційності гендерних характеристик ідентичності мовної особистості автора в цільовому тексті.

В ході аналізу конструювання гендерної ідентичності в поетичному дискурсі Лесі Українки, Олени Теліги, Ліни Костенко, Оксани Забужко було виявлено комплекс гендерно забарвлених художніх засобів, які типологізовано у третьому розділі «Сутнісні аспекти гендерної ідентичності суб’єкта поетичного дискурсу та особливості їх відтворення в перекладі» за когнітивним, комунікативним і емотивним аспектами гендерної ідентичності та досліджено характерні прийоми відтворення аспектів авторської гендерної ідентичності в перекладі. 

Аналіз когнітивного аспекту дозволив виявити ряд активно використовуваних поетесами концептів, згрупованих нами за тематикою у концептосфери індивідуальних рис характеру жінки, її ролі в міжгендерних відносинах, її творчому самовираженні, які відображають унікальність гендерної ідентичності кожної з поетес. Найхарактернішими засобами в цьому аспекті є:  лексеми – символи, до складу яких входить гендерна символіка; лексичні засоби з яскраво вираженою маскулінною або фемінною атрибуцією; лексико-стилістичні засоби з традиційно нейтральною гендерною забарвленістю, які в тексті можуть набувати статусу конструктів гендерної ідентичності; контрасти з явною або прихованою гендерною семантикою; епітети, метафори, порівняння, компоненти яких містять суцільно або частково гендерно забарвлену семантику. Аналіз перекладацьких рішень з позицій гендерного підходу виявив  ряд трансформацій, основними з яких є наступні:

·   використання із семантичного ряду еквівалента з вищим або нижчим ступенем гендерної забарвленості;

·   прийом додавання окремих лексем/ словосполучень, які слугують засобом інтенсифікації гендерних позицій у бік фемінності або маскулінності;

·   прийом конкретизації, внаслідок якого відбувається як привнесення додаткових ознак фемінності/ маскулінності в структуру оригінальної гендерної ідентичності, так і їх вилучення;

·   прийом контекстуально-функціональної компенсації:  Серед лиха співати пісні - Sing a song when grief is my lot; Промчалась та буря-негода палка надо мною - The storm rushed upon me, its blows raining down without mercy;

·   випущення окремих контекстуально гендерно забарвлених лексем/ словосполучень: котра заляскоче // мимо моєї волі в ту мить у мене в гортані… - that will escape my throat…;

·   вживання інтенсифікаторів з метою підкреслення фемінних/ маскулінних ознак: А я поцілунком теплим -  With kiss so tender…; Дуже мені легко. Дуже мені трудно. – It’s very easy for me. And so so hard.

·   перенесення ознак фемінності/ маскулінності в межах тропу/ рядка/ суміжних висловлювань;

·   заміна стилістичних фігур з подальшою інтенсифікацією гендерних позицій (Буду камінь важкий підіймать - Onward will I bear the ponderous stone) або втратою гендерно забарвленої образності (голубими дощами – like blue rains; гіацинтовим сонцем – like a hyacinth sky).

Когнітивний аспект гендерної ідентичності порівняно з іншими містить найбільше семантичне навантаження у відображенні гендерних позицій суб’єкта дискурсу, а відтак вимагає від перекладача максимального виявлення та розуміння символіко-асоціативного шлейфу оригіналу з метою його наближення до цільового читача.

            Аналізовані в роботі комунікативні стратегії мають невисоку частотність вживання в поетичних текстах у чистому вигляді, однак, попри це, заслуговують особливої уваги в рамках гендерного підходу. Загальною тенденцією комунікативної поведінки суб’єктів досліджуваного жіночого поетичного дискурсу є її маскулінізація – переважання волелюбних, рішучих, впевнених мотивів найбільше виявляється при аналізі стратегії асертивності. За варіативності перекладацьких прийомів найтиповішими є: калькування структурної побудови оригінального висловлювання та його семантичного змісту; зміна структурної побудови оригінального висловлювання, не пов'язана з граматичними особливостями приймаючої мови, з частковою зміною семантики вихідного повідомлення; зміна структури оригінального висловлювання, зумовлена відсутністю відповідних лексико-семантичних засобів створення ефекту переконаності/ вираження впевненості в перекладі, що супроводжується зміною семантичного змісту.

            Проектуючись на поетичний дискурс, феномен мовчання складає основу стратегії замовчування, експресивно-оцінні характеристики якої змінюються залежно від позицій перекладача: Я думаю про тебе весь мій час // Але про це не треба говорити – I  think about you all the time. // But I shouldn’t really talk about it.

Стратегія невпевненості виражена, як правило, в поетичному тексті лексичними засобами (вставним “може”), рідше – синтаксичними конструкціями (чи/чи, або/або з заперечною часткою “ні”), метафоричними конструкціями, загальна семантика яких засвідчує невизначеність. Відповідно, за принципом експліцитності вираження значень невпевненості в тексті, остання може виражатися експліцитно лексично або експліцитно синтаксично та передаватися в перекладі за допомогою лексико-граматичних аналогів мовних засобів, що модифікують ілокутивну силу висловлювання.

   В аспекті гендерного прочитання поетичного перекладу особливої уваги заслуговують звертання, які містять компліменти, оскільки вони нерідко супроводжуються високим ступенем інтерференції перекладача як гендерної мовної особистості: Мій любий хлопче –  My handsome lad – O my beloved lad; Щоб ти, найміцніший, сперся – And, strongest, on my lips resting  – That you, the mightiest, may recline  – So that you, my all-strongest one, might… Специфіка перекладу звертань полягає і в особливостях вибору відповідників із семантичного ряду (сильний, міцний, дужий) у найвищому ступені порівняння прикметників (найміцніший -  strongest -  the mightiest -  all-strongest one).

Перекладознавчий аспект відтворення згаданих стратегій виявляє дещо відмінну від оригіналу ситуацію там, де перекладачі намагаються зняти яскраво виражені маскулінні ознаки оригінального дискурсу та додають «від себе» фемінні риси до образу ліричних героїнь. Інтерференція гендерної ідентичності перекладача в таких випадках в найбільш радикальному прояві позначається на заміні оригінальної комунікативної стратегії, однак фіксація таких випадків в аналізованих текстах є кількісно незначною.

Аналіз емоційного аспекту гендерної ідентичності виявив засоби виповідання жіночого, особливості якого розкриваються у метафоризації, паралелізації емоційних переживань, використанні особливих словоформ. Нами акцентувалися засоби вираження емоцій, найбільш характерних в загальному контексті творчості поетес, зокрема використання:

·          інтонаційних засобів вираження художньої модальності, які зберігаються або трансформуються в перекладі залежно від семантичної організації вихідного висловлювання, комунікативних інтенцій перекладача: Де ж тута веселого слова здобути? –– To expect words of cheer is pure folly!  (використання окличних інтонацій, зумовлене семантичними трансформаціями та відповідною зміною питання на директив);

·          лексико-семантичних засобів передачі емотивного стану, який набуває різного трактування в цільовому тексті залежно від гендерних позицій перекладача: Україно! плачу слізьми над тобою… // Недоле моя! Що поможе ся туга? // Що вдію для тебе сією тяжкою журбою? - Ukraine! bitter tears over thee do I weep. // Alas! of what use is such grief unto thee? // What can I avail thee by sorrow so deep? (використання високих поетичних форм, емфатичного звороту) - My Ukraine! I weep for you many a tear… // Oh, star of ill fate! What can ease this grieving? // Can the deepest grief help my motherland dear?(посилення загальної образності, введення додаткових елементів та часткова трансформація образів, використання інтимізуючого займенника “my”, “our”, прикметника “dear”, конкретизація за допомогою лексем “Ukraine”, “motherland”);

·          лексико-морфологічних засобів – зокрема, демінутивних утворень. Структурні відмінності української та англійської мов зумовлюють використання широкого спектру перекладацьких прийомів: додавання окремих лексем з різним семантичним наповненням, віднайдення схожих за семантичною структурою англійських відповідників, перенесення ознак на суміжні лексеми та ін.;

·          засобу гендерної атрибуції – приписування певному іменнику граматичного роду на основі гендерної дихотомізації: Гляне сонечко й знову захмариться - Sometimes the sun gleams, then shadows his face. Співвіднесення сонця з чоловічим родом є вираженням гендерної дихотомії фемінне – маскулінне, яка у вірші відображена за допомогою членів бінарної опозиції «місяць – сонце»;

·          стилістичних засобів – повторів, паралелізмів, інверсій, які, зберігаючи референтне значення висловлення, змінюють загальний зміст сказаного за рахунок додаткового емоційного значення. 

Перекладознавчий аналіз емотивного аспекту гендерної ідентичності суб’єктів поетичного дискурсу виявив найбільшу варіативність перекладацьких рішень, що пояснюється високим ступенем гендерної обумовленості психологічних станів з одного боку та значимістю емотивної функції поетичного тексту з іншого.

Вибір перекладацьких прийомів відтворення аспектів гендерної ідентичності залежить від виконуваних в них функцій мови – повідомлення інформації, заклику до дій або реакцій, вираження емоційних та естетичних переживань відповідно, а також зазнає впливу літературної традиції першотвору, панівної методології перекладу, гендерних позицій перекладача, виявлених в його прагматичній інтенції.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволило дійти таких висновків:

1.    Вивчення гендеру в рамках дискурсивної онтології уможливлює аналіз художніх текстів як процесу динамічного продукування національних, соціокультурних, естетичних смислів, породжуваних взаємодією категорій фемінності – маскулінності. Актуалізація гендерного чинника при інтерпретації оригінального дискурсу дозволяє глибше проникнути в картину світу автора і тим самим підійти до встановлення орієнтирів відтворення авторських позицій гендерної ідентичності в перекладі. Вивчення гендерної проблематики в контексті інтерпретативних теорій перекладу уможливлює розгляд гендеру в поетичному дискурсі як чинника перекладацького вибору.

2.    Гендерна ідентичність є сукупністю соціокультурних норм та стереотипів поведінки, характерних для представників певної статі у відповідній суспільно-історичній та соціокультурній ситуації. Сукупність засобів вираження позицій гендерної ідентичності суб’єкта в тексті формує гендерну парадигму поетичного тексту. Гендерна парадигма – це комплекс лексико-семантичних, лексико-синтаксичних і стилістичних засобів з явною чи прихованою гендерною семантикою, в рамках якого вербалізується гендерна ідентичність мовної особистості автора. Гендерна парадигма як цілісна система охоплює ряд гендерно забарвлених різнорівневих текстових елементів, які в залежності від прагматичної зорієнтованості можуть бути віднесені до когнітивного, комунікативного або емотивного аспекту гендерної ідентичності суб’єкта дискурсу.

3.    Поетичний текст несе в собі ознаки гендерної ідентичності автора, які містяться в його лексико-семантичних, лексико-синтаксичних і стилістичних засобах з явною або прихованою гендерною семантикою. Аналіз особливостей конструювання гендерної ідентичності в поетичному дискурсі виявив її парадигмальний характер: гендерний компонент простежується в одиницях мікроструктури та формує макроструктуру поетичного тексту. На рівні мікроструктури гендерні позиції найбільше проявляються в особливостях лексичного та синтаксичного мовного узусу та проектуються на рівень макроструктури тексту, де імплікація гендерного чинника виявляється у гендерній парадигмі поетичного тексту.

4.    Аналіз динаміки гендерної ідентичності суб’єкта поетичного дискурсу в творчості Лесі Українки, Олени Теліги, Ліни Костенко і Оксани Забужко засвідчив еволюцію ролі жінки в українській культурі та її становлення від войовничо налаштованого борця до філософськи настроєної, самодостатньої, еротизованої жінки. Динаміка гендерної ідентичності суб’єктів жіночого поетичного дискурсу простежується в історико-соціальному, діахронному і інтимно-особистісному,  тематичному вимірах та виявляє унікальність жіночого поетичного голосу як ключового фактора перекладацького вибору при відтворенні гендерної парадигми тексту.

5.    Реконституювання системи символів та соціокультурних архетипів жінки і чоловіка в цільовому тексті відбувається по-різному: в цілому, жінка-перекладач намагається там, де це можливо, підкреслити нестачу або відсутність маскулінних ознак у героя-чоловіка та увиразнити емоційний план жіночого самовираження. Перекладачі-чоловіки ж подають жінку як слабку, яка потребує захисту, та тяжіють до приховування маскулінних рис жіночого характеру. Зокрема, в перекладах поезій Лесі Українки, виконаних Вірою Річ, простежується тенденція в бік витонченішого зображення духовних цінностей людини, тоді як почерк перекладача-чоловіка (П.Темпест, П.Канді) має виразніше раціоналістичне забарвлення. Гендерне прочитання перекладів поезій Олени Теліги дозволило простежити тенденцію до послаблення  палкого, войовничого характеру ліричної героїні в перекладах Орисі Прокопів та підкреслення стереотипно чоловічих цінностей у перекладах С.Андрусишена та В.Кіркконнелла. В перекладах М.Найдана проектування поетичного голосу ліричної героїні Ліни Костенко передає смисловий інваріант оригіналу з частковою втратою експресивного навантаження. Переклад Д.Струка демонструє значно більшу підкореність оригіналові у відтворенні гендерних позицій автора, вирізняється експресією та високим ступенем збереження метафорики. В інтерпретації Вікторії Рейтер особистості ліричної героїні Ліни Костенко притаманні легкість, простіше сприйняття світу, ніж в оригіналі. Дискурс фемінності, озвучений в поезії Оксани Забужко, семантично повно розкривається в перекладах, виконаних М.Найданом і А.Мельничуком, де максимально збережено образно-символічну систему, яка розгортається навколо феномену тілесності. Порівняно з перекладами, виконаними чоловіками, інтерпретації Вірляни Ткач і Ванди Фіппс та Лізи Сапінкопф містять більше позитивних конотацій, серед яких ключовою проступає тіло як насолода.

6.    Вивчення когнітивного, комунікативного та емотивного аспектів гендерної ідентичності виявляє їх характер взаємодоповнюваності і, відповідно, розуміється в рамках різних вимірів категорії гендерної ідентичності. При відтворенні основних аспектів гендерної ідентичності домінантними виявилися такі перекладацькі прийоми: вибір перекладачем із семантичного ряду еквівалента з вищим/ нижчим ступенем гедерної забарвленості; прийом додавання окремих лексем/  словосполучень/ речень для посилення або послаблення гендерних позицій автора; вживання інтенсифікаторів для підкреслення фемінних/ маскулінних ознак у структурі гендерної ідентичності; використання слова з еквівалентним денотативним значенням, але відмінними конотаціями; прийом конкретизації, внаслідок якого відбувається привнесення додаткових ознак фемінності/ маскулінності в структуру оригінальної гендерної ідентичності або, навпаки, їх вилучення; заміна стилістичних фігур з подальшою втратою/ інтенсифікацією гендерно забарвленої образності.

7.    Гендерна ідентичність є вираженням гендерних позицій автора, які внаслідок перекладацької інтерференції можуть зазнавати інтенсифікації, послаблення або трансформації в цільовому тексті. Вибір перекладацьких стратегій не є статево детермінованим, а залежить від ряду суб’єктивних факторів – інтерпретативних позицій перекладача, його прагматичної настанови, власних позицій гендерної ідентичності перекладача, тощо, а також – від об’єктивних факторів, таких як творчий метод автора,  перекладознавча парадигма відповідної доби й т.ін. Перекладач як суб’єкт вторинної комунікації має бути свідомим гендерної ідентичності автора. Відтворення цілісності гендерної ідентичності в перекладі вимагає збереження вихідного співвідношення фемінних і маскулінних характеристик. Адекватність відтворення в перекладі гендерної ідентичності суб’єкта дискурсу на мікрорівні визначає ступінь збереження гендерних ознак на макрорівні.