Островська Непрямі (похідні) позови: міжнародний досвід та законодавство України

summary

У Вступі обґрунтовуються актуальність теми дослідження, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначаються ступінь її наукової розробки, об'єкт та предмет, мета та завдання дослідження, аргументується його наукова новизна, формулюються методологічні та науково-теоретичні основи роботи, зазначаються теоретичне та практичне значення положень роботи, які виносяться на захист, наводяться дані про апробацію результатів дослідження, його обсяг і структуру.

Розділ 1. «Поняття непрямих (похідних) позовів та їхнє місце в теорії позову» складається з трьох підрозділів і присвячений загальнотеоретичним питанням позову та видам позовів у науці цивільного процесу, похідного позову, визначенню його місця в теорії та класифікації позовів. Розглядаються основні характеристики похідних позовів як засобу правового захисту та наводяться основні можливі класифікації похідних позовів.

У підрозділі 1.1. «Поняття та види позовів в теорії цивільного процесуального права» наведено загальний огляд сучасного стану теорії позову в науці цивільного процесуального права. Основну увагу приділено поняттю позову, його видам та класифікації. Здійснено аналіз літератури та основних дискусійних

питань у науці цивільного процесуального права із зазначених питань з метою визначення потенційного місця похідного (непрямого) позову в теорії позову та серед видів позовів.

У підрозділі 1.2. «Поняття непрямих (похідних) позовів та їх місце в теорії позову» міститься аналіз поняття непрямого (похідного) позову. Розглянуто визначення непрямого (похідного) позову, запропоновані в зарубіжній, зокрема російській, та вітчизняній літературі. Указується на тотожність понять «непрямий» та «похідний» позов. Запропоновано тезу про те, що поняття «похідного» позову найкраще відображує сутність цього правового явища. Обґрунтовано визнання в українській науці цивільного процесуального права класифікації позовів за природою інтересу, який підлягає захисту, на:

особисті позови, що спрямовані на захист позивачем власних інтересів, коли позивач є учасником спірного матеріального правовідношення та безпосереднім вигодонабувачем за судовим рішенням;

позови на захист публічних інтересів, що спрямовані на захист в основному майнових прав держави, територіальної громади або інтересів суспільства;

позови на захист інших осіб, що спрямовані на захист не самого позивача, а інших осіб, коли позивач в силу закону уповноважений на порушення справи в інтересах цих осіб, у яких вигодонабувачем є особа, чиї інтереси захищають в суді, та яка є учасником спірного матеріального правовідношення;

позови про захист невизначеного кола осіб, так звані групові або колективні позови. Ці позови дозволяють захищати інтереси великої групи осіб, персональний склад якої є невідомим на момент порушення справи одному чи кільком членам цієї групи, без спеціального повноваження збоку інших членів групи;

похідні позови.

При цьому підкреслено, що не всі види зазначених позовів за природою інтересу, який підлягає захисту, є можливими відповідно до чинного законодавства України. У той же час аргументується необхідність використання зазначеної класифікації у вітчизняній науці цивільного процесу з метою розгляду можливих шляхів покращання вітчизняного законодавства.

На підставі аналізу визначень похідних позовів та їх основних характеристик, які запропоновані в російській науці цивільного процесу та зарубіжних дослідженнях, запропоновано визначення похідного (непрямого) позову як правового засобу, який дозволяє заявляти та підтримувати позови в інтересах юридичної особи її учасникам або кредиторам, якщо юридична особа не ініціює розгляд самостійно через зацікавленість осіб, які входять до складу органів управління юридичної особи або контролюють такі органи управління в операціях, які стали підставою для подання позову.

У підрозділі 1.3. «Основні характеристики та види непрямих (похідних) позовів» зазначено головні ознаки, які характеризують похідні позови у зарубіжному, зокрема російському, законодавстві.

Зазначається, що найважливішою ознакою похідних позовів за законодавствами країн, де ця категорія позовів є загальновизнаною, є не те, що особа звертається опосередковано за захистом власних прав та інтересів, а те, що така особа звертається за захистом прав та інтересів іншої особи. За таким позовом вигодонабувачем виступає, як правило, саме юридична особа, на захист інтересів якої його було подано, а не сам заявник похідного позову - учасник чи кредитор такої юридичної особи.

Розглядаються відмінності між похідним позовом за законодавствами зарубіжних країн та позовами законних представників за законодавством України. Підкреслюється, що в зарубіжній практиці необхідність пред'явлення похідного позову виникає у тому випадку, коли органи юридичної особи, уповноважені діяти від імені останньої без доручення, не зацікавлені в порушенні цивільної справи і винесенні судового рішення, оскільки їхні особисті інтереси суперечать інтересам організації, або із будь-яких інших причин. На сьогодні законодавство в Україні не надає такого права учасникам юридичної особи. На даний час процесуальне законодавство не дозволяє говорити про учасника юридичної особи як про її законного представника. Зокрема, стаття 39 Цивільного процесуального кодексу України передбачає вичерпний перелік осіб, які мають статус законних представників відповідно до цивільного процесуального законодавства, отже, не всі учасники юридичних осіб входять до цього переліку.

З використанням досвіду зарубіжних країн розглядається практична необхідність похідних позовів з метою захисту інтересів інвесторів, учасників та кредиторів юридичних осіб від зловживань з боку осіб, яким довірено управління юридичною особою. Іншими словами, похідний позов є засобом попередження зловживань, коли один учасник цивільного обороту, контролюючи юридичну особу та її органи управління, зменшує активи або в інший спосіб знижує економічну вартість такої юридичної особи і таким чином позбавляє інших осіб, які мають інтереси у такій юридичній особі - невеликих учасників та кредиторів - їхніх інтересів у юридичній особі.

Враховуючи викладене, ознаками похідних позовів можна назвати такі: 1) такі позови подаються однією особою (наприклад, кредитором або учасником юридичної особи) з приводу правовідносин, які виникли між двома або більше особами, та в яких не брав участі заявник позову; 2) заявник позову подає його в інтересах іншої особи, як правило, юридичної особи, учасником або кредитором якої він є, 3) в особи, яка подає позов, відсутні окремі повноваження від самої юридичної особи, безпосередньо в силу норми права; 4) відшкодування за результатами розгляду

позову отримує не особа, яка його подала, а юридична особа, в інтересах якої його подано.

Розглянуто основні можливі класифікації похідних позовів. Зокрема, за ознакою особи, яка подає похідний позов, похідні позови може бути класифіковано на непрямі позови учасників юридичних осіб та непрямі позови кредиторів. За ознакою особи, що виступає як відповідач за похідним позовом, похідні позови може бути класифіковано на позови до посадових осіб органів управління юридичною особою, позови до іншого учасника юридичної особи та позови до третіх осіб. Запропоновано класифікацію за ознакою змісту вимог, які найчастіше пред'являються за похідними позовами на практиці, зокрема на позови про визнання недійсними правочинів, про зобов'язання органів державної влади вчинити певних дій та про стягнення заподіяної юридичній особі неправомірними діями керуючих та третіх осіб шкоди.

Розділ 2. «Міжнародний досвід регулювання подання та розгляду непрямих (похідних) позовів», який складається з чотирьох підрозділів, присвячений розгляду практики використання похідних позовів у країнах, де такі позови законодавчо визнано. Розглянуто законодавства країн англосаксонської правової сім'ї, країн континентальної Європи та Азії, судова практика його застосування, теоретичні погляди зарубіжних дослідників на інститут похідного позову.

Підрозділ 2.1. «Роль непрямих (похідних) позовів у корпоративному управлінні» присвячено розгляду місця цієї категорії позовів у відносинах між власниками та менеджерами (керуючими) підприємств у зарубіжній теорії та практиці. Розглядається вплив похідних позовів на практику управління компаніями в індустріально розвинених країнах.

Зазначається, що однією з важливих ознак розвиненої ринкової економіки є поділ у ній функцій володіння економічними активами (функція власності) та управління ними для отримання прибутку (функція управління). Такого поділу неможливо уникнути в умовах розвиненої економіки індустріального та постіндустріального типу. В умовах поділу функцій власності та управління важливою проблемою стає контроль власника активів над тим, хто управляє активами. Практика розвинених індустріальних країн дозволила виробити цілу низку засобів вирішення цієї проблеми. Одним із важливих серед них є похідний позов.

Не випадково, що країни з достатньо розвиненими фондовими ринками визнають у тій чи іншій формі інститут похідного позову, незалежно від того, до якої правової сім'ї належить їхня правова система. Це пояснюється важливістю цього інституту як засобу захисту прав інвесторів, які беруть участь у фондовому ринку, оскільки ступінь розвитку ринку капіталу у борговій та фондовій формі визначає доступність ресурсів для розвитку тієї чи іншої економіки. Адже ринок капіталу є основним джерелом розвитку підприємств, що дозволяє їм отримувати інвестиції у

розвиток їх діяльності, розширення бази виробництва, здійснення інновацій тощо. Ступінь розвитку ринків капіталу безпосередньо залежить від ступеня правової захищеності (не лише в законі, але і в правозастосовчій практиці) прав інвесторів. Для того, щоб інвестори робили свої ресурси доступними на ринку, їм потрібно надати необхідні гарантії того, що отримувачі ресурсів на цих ринках будуть у більшості випадків належним чином виконувати свої зобов'язання.

Похідний позов надає невеликим інвесторам, які є, як правило, міноритарними акціонерами сучасних західних компаній, механізм контролю над діяльністю менеджменту компаній Оскільки похідний позов надає механізми захисту невеликим акціонерам, він забезпечує контроль над тим, щоб менеджери діяли в інтересах компанії як цілого, а не лише у власних інтересах або інтересах мажоритарного акціонера. Саме тому Принципи корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку визначають похідні позови серед одного з важливих засобів захисту прав акціонерів.

У підрозділі 2.2. «Похідний позов у країнах англосаксонської правової сім'ї» викладено основні положення федеральних правил США та права окремих штатів щодо похідних позовів. Розглядаються матеріальні та процесуальні питання теорії та практики подання подібних позовів у США та Великій Британії. Основну увагу приділено праву та судовій практиці штату Делавер, оскільки у ньому зареєстровано більшість великих корпорацій США.

Зазначається, що США є країною, в якій інститут похідного позову набув найбільшого поширення. Розглядаються загальні характеристики правової системи США, які справили вплив на виникнення інституту похідного позову. Зокрема зазначається, що матеріально-правові питання подання похідних позовів на відносини учасників компаній вирішуються за правом штатів, найбільш важливим з яких є право штату Делавер. У той же час, враховуючи, що значна кількість похідних позовів розглядається у федеральних судах СІЛА, приділено увагу також відповідним положенням Федеральних правил цивільного процесу.

Розглядається історичне походження похідного позову в англосаксонському праві. Зокрема, зазначається, що у системах загального англосаксонського права, у першу чергу у США, проблема поділу власності та контролю в сучасних організаціях є частиною проблеми так званих фідуціарних відносин або обов'язків. У загальному праві будь-які правові відносини, в яких одна особа зобов'язана діяти на користь іншої особи, є фідуціарними. Фідуціарними відносинами у загальному праві вважаються, наприклад, відносини між засновником управління (трасту) та керуючим трастом, між опікуном та особою, над якою здійснюється опікунство, між агентом та принципалом, між адвокатом та клієнтом, між брокером та клієнтом, а також між корпорацією та її управляючими. Право в США вирізняє дві складові фідуціарних зобов'язань: обов'язок виявляти належне піклування та обов'язок бути лояльним. Отже, якщо перша складова стосується обов'язку при прийнятті рішень

діяти розумно та обережно, то друга складова стосується заборони свідомих дій всупереч інтересам корпорації (дії у власних інтересах або в інтересах третіх осіб). Традиційно у США вважалося, що управляючі акціонерних товариств несуть фідуціарні обов'язки стосовно виключно акціонерів. Однак останнім часом можна спостерігати тенденцію покладати на менеджерів також обов'язки перед кредиторами компанії у разі, якщо компанія за своїм фінансовим станом наближається до ситуації неплатоспроможності.

Звертається увага на походження похідного позову як засобу забезпечення виконання цих обов'язків менеджменту перед акціонерами (останнім часом також кредиторами) корпорацій.

Підкреслюється, що в американському праві похідний позов є альтернативою так званому «прямому» позову акціонера (англ. direct action), тобто позову акціонера на захист належного йому особисто права від його імені Вважається, що саме похідний позов є основним засобом захисту у корпоративних відносинах, оскільки він дозволяє уникнути можливості подання численних позовів з одного і того ж приводу багатьма акціонерами.

Розглядаються численні матеріально-правові та процедурні особливості подання та розгляду похідних позовів у США. Значна увага приділяється обмеженням, які американське право встановлює на подання похідних позовів з метою досягнення оптимального балансу між інтересами захисту прав акціонерів, з одного боку, та інтересами захисту компаній від численних необґрунтованих позовів - з іншого. Зокрема, розглядаються вимоги права американських штатів про: 1) подання попередньої вимоги позивачем за похідним позовом до ради директорів корпорації, в інтересах якої він має намір подати позов, 2) вимоги про володіння акціями корпорації як на момент подій, які стали підставою для позову, так і під час подання і розгляду позову; 3) вимогу позивача, який за похідним позовом міг належним чином захищати також права інших акціонерів; 4) вимогу до позивача внести забезпечення судових витрат у справі, за винятком позивачів які володіють, як правило, більш ніж 5% акцій корпорації, та деякі інші

Підрозділ 2.3. «Регулювання непрямих (похідних) позовів у законодавстві Російської Федерації» присвячується аналізу основних положень права Російської Федерації, яке стосується питання похідних позовів. Приділено увагу аналізу положень Цивільного кодексу Російської Федерації, який у 1994 р. вперше запровадив інститут похідного позову в Росії Відповідно до ст. 53 Цивільного кодексу Росії особа, яка в силу закону або установчих документів юридичної особи виступає від її імені, на вимогу засновників (учасників) юридичної особи, якщо інше не передбачено законом або договором, відшкодувати збитки, заподіяні нею юридичній особі. Таким чином, новий Цивільний кодекс Російської Федерації був першим законодавчим актом, який запровадив конструкцію похідного позову в російському законодавстві.

Розглянуто положення Федеральних законів «Про акціонерні товариства» та «Про товариства з обмеженою відповідальністю», які також передбачають можливість подання похідних позовів. Зазначається, що в законодавстві Росії можна виділити три основні випадки, в яких є можливим подання похідного позову:

1) вимога учасника юридичної особи до осіб, що беруть участь в управлінні юридичною особою, про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі;

2) вимога учасника юридичної особи про визнання недійсним правочину, укладеного юридичною особою; 3) вимога учасника дочірнього товариства до основного товариства про відшкодування збитків, заподіяних дочірньому товариству.

Розглядаються також деякі практичні аспекти використання в Росії похідних позовів, які є новим для цієї держави правовим інститутом. Зазначається, що процесуальне законодавство Росії поки не вирішує численних процесуальних проблем, які виникають при розгляді такої специфічної категорії позовів як позови похідні, хоча численними нормативними актами передбачено право учасників юридичних осіб звертатися з такими позовами.

У підрозділі 2.4. «Непрямі (похідні) позови у праві країн континентальної Європи та Азії» наведено короткий виклад положень права зазначених індустріально розвинених країн з питань похідних позовів. Продемонстровано використання похідного позову в континентальних правових системах (Німеччина, Австрія, Франція), а також у країнах зі змішаною правовою системою (Японія, Ізраїль). Звертається увага на подібності та відмінності в регулюванні питань подання та розгляду похідних позовів між країнами різних правових традицій. Зазначається, що для багатьох країн континентальної традиції права характерним є встановлення мінімальної кількості акцій або частки у капіталі, за наявності якої учасник юридичної особи має право звернутися з похідним позовом на захист інтересів юридичної особи. Такі вимоги спрямовані на попередження подання позовів особами, що мають незначний інтерес у компанії, і в той же час захищають акціонерів, які складають суттєву більшість Хоча такі вимоги відсутні у Франції, німецьке законодавство вимагає, щоб заявник похідного позову володів як мінімум 1 % акцій. У той же час, звертається увага на те, що деякі країни, які традиційно обмежували подання похідних позовів, останнім часом послабили обмеження на їх подання, маючи на меті стимулювати акціонерів до більш активного використання цього механізму Зокрема, до таких країн відноситься ФРН, де поріг володіння акцій для подання похідного позову було нещодавно знижено з 10 до 1 % акцій. Ізраїль у ході комплексної реформи свого законодавства у 2000 р. також полегшив у багатьох випадках подання похідних позовів. Зокрема, нове законодавство передбачає, що похідні позови може бути подано не лише учасниками, але також і кредиторами компаній. Крім того, заявники похідних позовів відповідно до нового законодавства у разі задоволення їх позову мають право отримувати відшкодування витрат на

подання позову за рахунок коштів, стягнених з відповідачів на користь вигодонабувача-компанії.

Розділ 3. «Непрямі (похідні) позови в Україні» який складається з чотирьох підрозділів, присвячено аналізу доцільності запровадження інституту похідного позову та положень законодавства України, які обмежують використання цього інституту в Україні.

Підрозділ 3.1. «Чинне законодавство України та судова практика, що стосуються подання позовів, які мають ознаки непрямих (похідних): загальна характеристика» присвячено загальній характеристиці стану вітчизняного законодавства щодо похідних позовів.

Підрозділ 3.2. «Рішення Конституційного Суду України про охоронюваний законом інтерес, його причини та наслідки для розвитку непрямих (похідних) позовів в Україні» присвячено детальному аналізу рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 р. Конституційний Суд України виніс рішення №18-рп/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (1963 року). Розглядаються основні положення рішення у контексті проблеми похідного позову. Відповідно до рішення акціонери мають право звертатися до суду в якості акціонерів лише у справах про «внутрішньокорпоративні» спори, що виникають між ними та господарським товариством, або між ними та іншими учасниками. Однак товариство, як юридична особа, має права та інтереси, відмінні від сукупності індивідуальних інтересів учасників. Тому захист його інтересів здійснюється його представниками або його статутними органами управління. Підкреслено, однак, що відповідно до рішення учасники юридичних осіб можуть звертатися до суду на захист інтересів цих осіб у разі, якщо це прямо передбачено установчими документами юридичної особи.

Досліджено випадки зловживання правом подання позовів учасниками юридичних осіб на захист інтересів цих юридичних осіб, які привели до розгляду Конституційним Судом України цього питання. Досліджується викладена Конституційним Судом України аргументація рішення. Зокрема зазначається, що рішення ґрунтується на недовірі до міноритарних акціонерів як сили, що може позитивно вплинути на корпоративне управління Розглядається можливість використання рішення Конституційного Суду України для інтерпретації положень чинного Цивільного процесуального кодексу України. Аналіз цього питання приводить до висновку, що рішення може використовуватися, з певними обмеженнями, і на даний час при застосуванні та інтерпретації положень Цивільного процесуального кодексу України 2004 року.

Досліджено також значення рішення Конституційного Суду України для перспектив розвитку інституту похідного позову в Україні Звертається увага не те, що Конституційний Суд України при прийнятті свого рішення визнав, що проблема

правового захисту індивідуальних інтересів, особливо міноритарних акціонерів, як і виключення можливості зловживання такими інтересами, у сучасному законодавстві України ефективно не вирішена. Міститься висновок, що рішення Конституційного Суду України підкреслило гостроту проблеми похідного позову в Україні та необхідність її законодавчого вирішення

У підрозділі 3.3. «Непрямі (похідні) позови учасників юридичних осіб у законодавстві та судовій практиці України» досліджуються окремі положення законодавства України, які на сьогодні дозволяють учасникам юридичних осіб в Україні подавати позови, які мають ознаки похідних. Детально розглянуто положення цивільного та цивільного процесуального законодавства, які обмежують використання похідних позовів України.

Зазначається, що чинне законодавство України, зокрема Цивільний процесуальний кодекс України, передбачає можливість пред'явлення позовів, які мають ознаки похідних, лише у випадках, прямо передбачених законом, або у випадках, визначених документами про заснування юридичних осіб. Першу можливість передбачено положенням ч. 2 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. На другу можливість було вказано у рішенні Конституційного Суду України у справі про охоронюваний законом інтерес. Зроблено висновок, що на даний час в українському законодавстві можливості подання позовів, які мають ознаки похідних, є доволі обмеженими.

На основі даних з Державного реєстру судових рішень проаналізовано практику місцевих, апеляційних та Верховного Суду України із цих питань. Зроблено висновок, що суди навіть після винесення рішення Конституційного Суду у справі про охоронюваний законом інтерес і після набрання чинності новим Цивільним процесуальним кодексом України розглядають у ряді випадків вимоги учасників господарських товариств, які подаються на захист інтересів таких товариств. Однак, така практика в основному існує у справах про визнання правочинів недійсними.

Розглядаються питання підсудності та підвідомчості позовів учасників юридичних осіб, які мають ознаки похідних, за чинним законодавством України. Зокрема, розглядаються випадки подання позовів, які мають ознаки похідних, з метою уникнення подання позовів за належною підсудністю до господарських судів. Зроблено висновок, що належне правове регулювання подання похідних позовів має включати методи попередження зловживання правом подання позову з метою порушення правил підсудності.

Розглядаються законопроекті роботи, що стосуються питання подання позовів, які мають ознаки похідних, в Україні. Зазначається, що законопроектні роботи у цьому напрямку зводяться на сьогодні до включення певних норм, які

передбачають можливість подання похідних позовів акціонерів, до проекту Закону України «Про акціонерні товариства» Робиться висновок, що недоліком існуючих законопроектних напрацювань є недостатня деталізація пропонованих законодавчих положень, зокрема відсутність положень про процесуальні особливості подання та розгляду похідних позовів.

Підрозділ 3.4. «Непрямі (похідні) позови кредиторів у законодавстві та судовій практиці України» присвячено можливостям подання позовів, які мають ознаки похідних, кредиторами юридичних осіб.

Підкреслено, що в Україні визнається право кредиторів звертатися до суду з позовами про визнання недійсними договорів їхнього боржника, такі позови не розглядаються в теорії цивільного права та процесу як похідні. У судовій практиці вважається, що кредитори звертаються до суду за захистом їх власних прав та інтересів, які порушуються укладеним боржником правочином. У той же час необхідно визнати, що такі позови мають ознаки, які дозволяють віднести їх до похідних: 1) такі позови заявляє одна особа (кредитор) з приводу правовідносин, які виникли між двома іншими особами (боржником та його контрагентом), 2) кредитор, який заявляє позов, не має повноважень від особи, яка уклала оспорюваний договір, тобто діє не як представник, 3) подання таких позовів здійснюється в юридичних інтересах боржника, оскільки самі правочини, які оспорюють кредитори, є економічно невигідними для боржника, спрямовані на погіршення його фінансового або майнового становища (як правило, зменшення його активів), 4) в результаті визнання правочину недійсним та застосування такого наслідку недійсності правочину як реституція, повернення майна або грошових коштів здійснюється боржнику, а не кредитору, який заявив позов. Тобто вигодонабувачем за позовом виступає не його заявник, а інша особа, в інтересах якої він подасться. Хоча на практиці правочин боржника, укладений з третьою особою і призводить до зменшення активів боржника, може видаватися таким, що не відповідає інтересам кредиторів, з правової точки зору права, та інтереси кредитора порушуються не в силу укладеного правочину, а в силу зменшення активів боржника. Іншими словами, шкода завдасться інтересам кредитора не правочином, укладеним боржником з третьою особою, а тим, що вимогу кредитора не може бути задоволено за рахунок наявного у боржника майна. Таким чином, сформульовано висновок, що вимоги кредитора про визнання недійсним того чи іншого правочину боржника є похідною від інтересу кредитора у збільшенні активів боржника.