Овчатова-Редько Майнові правовідносини жінки та чоловіка, які перебувають у фактичному шлюбі, за законодавством України

summary

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв’язок з науковою тематикою Одеської національної юридичної академії, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет і використані методи дослідження, викладено наукову новизну і основні положення, що виносяться на захист, висвітлено практичне значення отриманих результатів, їхня апробація.

У першому розділі «Формування інституту фактичного шлюбу», який складається з двох підрозділів, розглядаються питання правового регулювання фактичних шлюбних відносин у римському приватному праві та похідних правових системах, а також в Україні.

Підрозділ 1.1. «Правове регулювання фактичних шлюбних відносин у римському приватному праві та похідних правових системах» присвячено дослідженню умов і факторів розвитку фактичних шлюбних відносин у римському праві.

Дослідження умов і факторів розвитку фактичних шлюбних відносин дозволило зробити висновок про те, що вперше вони були врегульовані у римському праві. Форми, в яких існували зазначені відносини, були різними на різних стадіях розвитку римської державності, але єдиним видом, що зберігся та дійшов до нас із Стародавнього Риму – є конкубінат. Так, в рамках англосаксонської сім’ї було перейнято римське сімейне право, допускалося існування фактичних шлюбних відносин, усі інші форми шлюбу, крім вінчання, визнавалися конкубінатом. У Франції, Німеччині та інших країнах романо-германської правової сім’ї конкубінат також був явищем досить поширеним.

У підрозділі 1.2. «Формування інституту «фактичного шлюбу» в Україні» основну увагу приділено становленню та розвитку досліджуваного інституту на теренах України.

Дослідження історичного розвитку інституту сім’ї і сімейних відносин на території Київської Русі дозволило зробити висновок про те, що він перебував під впливом положень римського приватного права, а сімейний лад можна розглядати як симбіоз шлюбу cum manu й sine manu. Передумовою існування фактичних шлюбних відносин є звичаї, що панували у стародавні часи на території Київської Русі. В даному випадку йдеться не про розпусні зв’язки між представниками різної статі, а про постійне фактичне шлюбне співжиття між двома людьми з метою створення сім'ї, яке не було втілене в законну форму. Норми звичаєвого права розглядають шлюбні відносини як вільну угоду між чоловіком і жінкою, яку вони вважають дійсною і яку з власної волі вони можуть розірвати. Порівняння між шлюбом за звичаєвим правом, який існував в Україні й конкубінатом у Римі дозволило зробити висновок про те, що вони дуже схожі, навіть практично однакові. Подальше дослідження історії регулювання фактичних шлюбних відносин спочатку в Україні у складі Російської імперії, у складі СРСР, а потім – у незалежній України свідчить про те, що ідея фактичних шлюбних відносин, яка веде свій початок з Риму, у законодавстві нашої країни, що формувалося і розвивалося протягом багатьох століть, зазнавало змін від поблажливого ставлення, до повної заборони і, нарешті, до визнання їх державою.

У другому розділі «Загальна характеристика майнових правовідносин фактичного шлюбу в сімейному законодавстві України», який складається з двох підрозділів, проаналізовано поняття «фактичного шлюбу» як підстави виникнення правовідносин та види правовідносин, що складаються між жінкою та чоловіком, які перебувають у «фактичному шлюбі».

У підрозділі 2.1. «Фактичний шлюб» як підстава виникнення правовідносин» основну увагу присвячено дослідженню таких категорій, як «фактичний шлюб», «сім’я» тощо. Зазначається, що визнання «фактичного шлюбу» підставою виникнення майнових «нібито сімейних» правовідносин висуває вимоги певної формалізації його поняття, зокрема встановлення ознак такого «шлюбу». При встановленні ознак «фактичного шлюбу», використовувалися норми СК України, наукові праці у цій галузі та відомості про традиційні національні побутові уявлення про «фактичний шлюб». В результаті проведеного дослідження зроблено висновок про те, що по-перше, ознакою «фактичного шлюбу» є наявність у жінки та чоловіка, які проживають разом, наміру створити «нібито сім’ю», встановити стійкі «нібито» шлюбно-сімейні відносини. По-друге, його ознакою є те, що в даному разі мається на увазі союз, поєднання для постійного проживання саме жінки та чоловіка. По-третє, ознакою «фактичного шлюбу» є факт спільного проживання жінки та чоловіка. По-четверте, ознакою «фактичного шлюбу» є зовнішній прояв «фактичних подружніх

відносин», які не приховуються перед третіми особами. І, нарешті, по-п’яте, ознакою «фактичного шлюбу» є взаємна турбота жінки та чоловіка, які проживають разом, не реєструючи шлюб, і взаємна матеріальна підтримка один одного.

У підрозділі 2.2. «Поняття та види правовідносин, що складаються між жінкою та чоловіком, які перебувають у «фактичному шлюбі» розглядаються деякі визначальні питання характеристики шлюбних (шлюбно-сімейних, сімейних) правовідносин «фактичного подружжя» та їх види. Визначивши спочатку найважливіші особливості шлюбно-сімейних правовідносин взагалі, авторка здійснює аналіз правовідносин, що виникають при «фактичному шлюбі», коли чоловік та жінка тривалий час проживають разом, фактично створюють сім’ю, але не реєструють свій союз. При цьому, робиться висновок про те, що зміна концепції законодавства у цій галузі дає підстави для розгляду відносин, що виникають у «фактичному шлюбі», як правовідносин, «нібито сімейного типу».

Визначаючи види сімейних правовідносин між подружжям (фактичним подружжям) із врахуванням наявності в них майнового елементу, такі правовідносини поділяють на особисті немайнові правовідносини та майнові правовідносини. Що стосується особистих немайнових прав, то відмінностей між зареєстрованим і незареєстрованим шлюбом небагато. Майнові відносини подружжя – це такі відносини, що виникають між чоловіком та жінкою з приводу майна та мають економічний зміст. Правовий режим майна чоловіка і жінки, які проживають спільно без реєстрації шлюбу, може бути характеризований як порядок регулювання майнових відносин «фактичного подружжя», що виникає внаслідок дії комплексу юридичних норм і правових чинників та визначає об’єм і зміст їх майнових прав та обов’язків. Проаналізувавши існуючи класифікації, авторка доходить висновку про те, що більш вдалою є класифікація, яка сьогодні набуває теоретичного і практичного значення завдяки врахуванню практично важливого поділу правовідносин у залежності від способу забезпечення інтересів управомоченої особи. Відповідно до цього майнові правовідносини подружжя бувають двох основних видів: 1) речові правовідносини (відносини подружжя щодо права власності на майно та права на користування речами, які належать кожному з них); 2) зобов'язальні правовідносини (відносини подружжя щодо взаємного утримання та договірні відносини подружжя). Речові правовідносини подружжя, як і інші цивільно-правові відносини, мають два різновиди: 1) відносини власності та 2) відносини, які складаються щодо прав користування чужою річчю. Відносини власності подружжя виникають стосовно володіння, користування та розпорядження майном.

Розділ третій «Правовідносини спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які перебувають у фактичному шлюбі» складається з двох підрозділів, присвячених аналізу змісту правовідносин спільної власності

 

чоловіка та жінки, які перебувають у фактичному шлюбі, а також особливостям виникнення та припинення права власності такого подружжя.

Підрозділ 3.1. «Зміст правовідносин спільної власності жінки та чоловіка, які перебувають у фактичному шлюбі» містить аналіз елементів змісту зазначених правовідносин, виходячи з того посилання, що майнові відносини «фактичного подружжя» розуміються як такі відносини, що виникають між жінкою та чоловіком з приводу майна і мають економічний зміст. При цьому, обов'язковими елементами юридичного складу для виникнення права спільної сумісної власності подружжя і спільного майна подружжя, є придбання майна під час шлюбу і ведення спільного господарства подружжям, тобто наявність спільної праці подружжя.

Особливу увагу приділено визначенню правового режиму майна фактичного подружжя як такого, що виникає в результаті дії комплексу правових заходів певного порядку регулювання майнових відносин фактичного подружжя, метою встановлення якого є всебічне упорядкування майнових відносин в сім’ї, забезпечення та захист майнових прав та законних інтересів фактичного подружжя. Правовий режим майна «фактичного подружжя» визначається в залежності від того, ким він встановлений – законодавцем чи самими учасниками відповідних майнових відносин. У зв’язку з цим можна говорити про законний (легальний) і договірний (контрактний) правові режими подружнього майна. Зазначені види правових режимів суттєво відрізняються одне від одного за своїми основними характеристиками та правовими заходами, що включені до їх складу.

Узагальнено випадки, коли поділ спільного майна жінки та чоловіка, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах, може бути здійснений: 1) у період перебування у фактичних шлюбних відносинах за вимогою одного з них як відповідно до закону (ст. 74 СК України), так і відповідно до укладеного між ними договору (якщо такий є); 2) після припинення фактичних шлюбних відносин за ініціативи будь-кого з них; 3) після смерті одного з них; 4) за заявою кредиторів одного з них (або обох), якщо такі є.

Аналіз законодавства дав можливість визначити наявність єдиних ознак, загальних положень, що поширюються на цю сукупність правових норм. Основними принципами законного режиму майна, є: 1) презумпція спільності майна «фактичного подружжя», 2) рівність прав «фактичного подружжя» стосовно їхнього спільного майна незалежно від розміру внеску в це майно; 3) рівність прав по володінню, користуванню і розпорядженню майном «фактичного подружжя»; 4) спільна відповідальність «фактичного подружжя» по зобов’язаннях майнового характеру. Оскільки найбільшу цінність у спільній сумісній масі майна «фактичного подружжя» займає нерухомість, розпорядження майном можливе з дотриманням вимог як сімейного, так і цивільного законодавства.

У підрозділі 3.2. «Особливості виникнення та припинення права власності «фактичного подружжя» основна увага приділена підставам виникнення та припинення права власності «фактичного подружжя» та їх особливостям.

З метою класифікації підстав набуття об’єктів права особистої власності останні поділені на такі, які набуто до фактичного шлюбу та такі, які набуто у фактичному шлюбі. Набуте до шлюбу, як презюмується, складає особисте майно одного з подружжя, отримане у шлюбі – переходить до майнової сфери одного з подружжя лише за наявності підстав, передбачених у статтях 57 – 59 СК України або за відсутності умов настання спільності майна відповідно до положень глави 8 СК України. Аналогічною є ситуація і стосовно правовідносин спільної сумісної власності фактичного подружжя. Договірний спосіб упорядкування відносин між фактичним подружжям є чи не єдиним способом захисту прав та інтересів його учасників. Так, фактичний чоловік і дружина можуть укладати між собою угоду про поділ майна, яке знаходиться в їхній спільній власності, а також угоди про порядок володіння, користування, розпорядження таким майном та про поділ плодів і доходів від використання спільного майна. Порівняльний аналіз зареєстрованого та фактичного шлюбу в сфері укладення договорів дозволив зробити висновок про те, що відмінність між ними полягає в тому, що договір, укладений одним з учасників фактичних шлюбних відносин в інтересах сім'ї з третьою особою, не створює обов’язків для іншого учасника (якщо в самому договорі не вказане інше), навіть якщо майно, одержане за цим договором, використане в інтересах сім’ї. Крім того, в разі укладення одним із фактичного подружжя стосовно спільного майна договору, який потребує оформлення у нотаріуса або підлягає державній реєстрації, згода іншого не вимагається. При зареєстрованому шлюбі така згода не тільки вимагається, а й має бути належним чином оформлена (нотаріально засвідчується). Сукупність елементів юридичного складу, необхідного для виникнення спільності майна подружжя, визначає і початковий момент виникнення спільності їхнього майна. Початковим моментом виникнення спільності майна подружжя варто вважати момент, коли в одного з подружжя виникло на нього право, за умови, якщо це право виникло під час шлюбу в результаті праці одного або обох з подружжя і якщо чоловік і жінка господарювали. Слід розрізняти момент виникнення спільного майна подружжя і момент виникнення права спільної сумісної власності подружжя. Спільне майно подружжя виникає з моменту, коли в одного з подружжя виникло право на це майно, за умови, що це право виникло в період шлюбу в результаті праці одного або обох з подружжя, якщо чоловік і жінка проживали однією сім’єю. Право ж спільної сумісної власності подружжя наступає з моменту одержання цього майна хоча б одним з подружжя.

У результаті припинення фактичних шлюбних відносин припиняються особисті, а також майнові правовідносини чоловіка і жінки, що проживали однією

сім’єю без реєстрації шлюбу. У випадку якщо не зроблений розподіл спільної сумісної власності подружжя або якщо не визначений розмір часток у праві спільної сумісної власності, що належить кожному з колишнього подружжя, то відносини права спільної сумісної власності зберігаються. А оскільки їхні учасники вже не є подружжям, то до відносин спільної сумісної власності застосовуються норми ЦК (статті 368-372 ЦК 2003р.). У підсумку робиться висновок, що ст. 74 і п. 1 та 2 ст. 91 відносно ст. 21 СК України, прямо суперечать принципам сімейного законодавства та інституту шлюбу зокрема, оскільки, з однієї сторони ми не визнаємо фактичні шлюбні відносини як одну з форм офіційного визнання співжиття між чоловіком і жінкою без його реєстрації у встановленому законом порядку, а з іншої сторони в сфері майнових та аліментних прав та обов’язків такий вид відносин є законним і визнаним державою, більше того, встановленим у самому законі. У зв’язку з цим пропонується усунути такі неузгодженості в законодавстві.

Розділ четвертий «Правовідносини жінки та чоловіка, які перебувають у «фактичному шлюбі», щодо взаємного утримання» складається з двох підрозділів, присвячених дослідженню аліментних правовідносин «фактичного подружжя» та їх договорів щодо взаємного утримання.

У підрозділі 4.1. «Аліментні правовідносини «фактичного подружжя» стосовно взаємного утримання» проаналізовано види відповідних правовідносин, що виникають між «фактичним подружжям». Як випливає з положень ст. 91 СК України, право «фактичного подружжя» на утримання може виникнути лише за наявності двох обов’язкових умов: 1) тривалий час проживання однією сім’єю; 2) наявність непрацездатності у чоловіка або жінки, які перебували у фактичних шлюбних відносинах тривалий час. Проведений аналіз дозволив зробити висновок про те, що конструюючи норми Сімейного кодексу України, які регулюють відносини, що виникають у зв’язку з вимогою утримання одним з «фактичного подружжя» іншого, законодавці зробили їх не надто детальними, обравши, натомість, метод «відсилання» до інших норм СК України. Однак, законодавці у ст. 91 СК України, присвяченій праву на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, обмежилися відсиланням лише до окремих статей цього Кодексу, що регулюють аліментні відносини між жінкою та чоловіком, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. Вихід із ситуації, що склалася, вбачається у застосуванні аналогії закону і використанні на цій підставі положень ст. 75 СК України, яка, на думку авторки, містить низку рішень, придатних для регулювання аліментних відносин між учасниками фактичного шлюбу. Так, до елементів юридичного складу, який є підставою виникнення аліментних правовідносин за участю фактичного подружжя, слід віднести такі обставини: 1) перебування чоловіка та жінки у фактичних шлюбних відносинах (проживання однією сім’єю); 2) непрацездатність того з «фактичного подружжя», хто претендує на утримання. Але, крім того, юридичними умовами, що роблять

юридичний склад повноцінним і які мають існувати додатковими до згаданих обставин, пропонується визнати: 1) тривалий час перебування у фактичних шлюбних відносинах (проживання однією сім’єю); 2) настання непрацездатності у того з «фактичного подружжя», хто претендує на утримання, під час проживання однією сім’єю; 3) нужденність (тобто, об’єктивно існуюча потреба в утриманні) того з «фактичного подружжя», хто претендує на аліменти; 4) можливість другого з «фактичного подружжя» надавати матеріальну допомогу непрацездатному і нужденному учаснику фактичного шлюбу. У сукупності зазначені обставини та умови виступають як юридичний склад, що є підставою виникнення аліментних правовідносин за участю фактичного подружжя. Крім того, умовою (але вже не виникнення права на утримання, а його реалізації) є також наявність можливості сплачувати аліменти у того з «фактичного подружжя», до кого подається вимога про сплату аліментів, оскільки за відсутності такої можливості суб’єктивне право не забезпечене можливістю його практичної реалізації. Порівняльний аналіз правового регулювання аліментних відносин подружжя, які знаходяться у зареєстрованому шлюбі, та чоловіка і жінки, які перебувають у «фактичному шлюбі» дозволив зробити висновок, що чоловік і жінка, які знаходяться у зареєстрованому шлюбі, мають більш чітко визначений і більш універсально урегульований обов’язок матеріально підтримувати один одного за будь-яких обставин (крім випадків, спеціально застережених у законі).

Детально проаналізований також такий різновид аліментних правовідносин «фактичного подружжя», як передбачене частиною другою ст. 91 СК України право жінки та /або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, на утримання в разі проживання з нею /ним їхньої дитини.

У підрозділі 4.2. «Договори «фактичного подружжя» щодо взаємного утримання» досліджуються договори, які можуть бути укладені «фактичним подружжям» щодо взаємного утримання. До таких договорів належать договір про надання утримання, договір довічного утримання, спадковий договір та інші. Згідно з положенням глави 9 СК України подружжя може укласти між собою договір про надання утримання, в якому встановлюється розмір, умови і порядок виплати аліментів. Така домовленість є різновидом договорів про надання утримання, які укладаються між певними суб’єктами сімейних правовідносин. Договори про утримання мають суттєві особливості, які у сукупності виступають критерієм відокремлення їх від інших цивільних правочинів. До таких відмінностей названих договорів, зокрема, можна віднести те, що: такі договори мають специфічний суб’єктний склад; вони завжди опосередковують відносини, що мають особистий, довірчий характер і, як наслідок, припиняються зі смертю особи, зобов’язаної виплачувати аліменти і (або) зі смертю уповноваженої на їх отримання особи; права та обов’язки, належні особам за аліментним договором, не відчужуються і не передаються, у цих випадках заміна боржника і кредитора

не дозволяється; вони завжди мають безоплатний характер; зазначені договори – це правочини, виконання яких вимагає здійснення певних дій, розділених у часі; сторони даного договору встановлюють зв’язок між собою на певний строк – визначений або невизначений. Оскільки СК України не містить легального визначення аліментного договору, пропонується таке його формулювання: договір про надання утримання (аліментний договір) – це правочин, за яким одна особа зобов’язується надати утримання іншій особі у розмірі, у спосіб і в строки, встановлені цим договором, за умови, що вони не суперечать умовам і засадам, встановленим законом.

За своєю правовою природою зазначений договір належить до сімейно-правових договорів, оскільки в результаті його укладення та виконання настають правові наслідки, передбачені нормами сімейного законодавства, – надання батьками утримання дитині.

Детально проаналізовано також договір довічного утримання (догляду) і ще один договір, передбачений ЦК України, в якому можуть брати участь і подружжя – спадковий договір.