Павлишин О.В. Філософсько-правовий аналіз розробки і використання електронних експертних систем у правозастосовчій діяльності

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета і завдання, об’єкт і предмет, а також методологічна основа дослідження. Окреслюється зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, характеризується ступінь розробленості проблеми та наукова новизна одержаних результатів, їх науково-теоретичне і практичне значення. Наводяться дані про апробацію результатів роботи, структуру та обсяг дисертації, публікації дисертанта.

У першому розділі “Логіко-філософські аспекти оптимізації правозастосовчої діяльності” об’єктом аналізу є правозастосування як соціально-правовий феномен та можливості удосконалення діяльності правозастосовника. Основна мета і призначення даного розділу – розкрити сутність, зміст і структуру застосування норм права як частини правової системи, визначити основні напрями підвищення ефективності правозастосовчої діяльності.

Підрозділ 1.1. “Правова праксеологія як галузь філософсько-правових досліджень форм та засобів ефективного вирішення практичних проблем у сфері права” має на меті визначити дисциплінарний статус пропонованого дослідження. У цьому підрозділі було обґрунтовано необхідність комплексної філософсько-правової розробки проблеми інтенсифікації правозастосування у межах особливої галузі досліджень практично орієнтованого характеру – правової праксеології – шляхом використання здобутків окремих теоретичних дисциплін, що входять до складу філософії права (правової онтології, гносеології, аксіології, антропології тощо), для вирішення конкретних проблем у процесі застосування права. Звертаючи увагу на те, що теоретична площина пізнавальної діяльності не є самоцільною, автор вказує на актуальну потребу спрямування філософсько-правових досліджень у більш практичне річище, доводить можливість позначення відповідної галузі знань за допомогою нового терміну “правова праксеологія”, наголошує на тому, що правозастосовчий компонент юридичної практики тісно пов’язаний із поняттями справедливості, істинності, цінності, свободи, відповідальності, державно-владного примусу, які мають непересічне значення для філософії права, а швидке прийняття правильного, обґрунтованого, справедливого правозастосовчого рішення засвідчує високий рівень ефективності функціонування всієї правової системи. Таким чином, дослідження застосування норм права з позицій правової праксеології безумовно сприятиме розвитку філософсько-правової науки, теорії права та може принести велику користь для юридичної практики, потреби якої, власне, і зумовлюють спрямованість науково-теоретичних пошуків.

Підрозділ 1.2. “Правозастосування і його місце у правовій системі України: альтернативи аналізу та проблеми вдосконалення” має на меті висвітлити сутнісні характеристики застосування норм права та встановити напрямки підвищення ефективності правозастосовчої діяльності. У підрозділі було визначено місце правозастосування у правовій системі України з позицій загальної теорії права, виявлено специфічні особливості цього явища, які відрізняють його від інших форм правореалізації, сформульовано ряд напрямків удосконалення застосування права й обрано з-поміж них найбільш перспективні та раціональні.

Вивчення сучасної правової дійсності дедалі більше потребує не стільки абстрактно-диференційного, скільки системного підходу та системно-структурного аналізу. Ця обставина зумовлена раніше згадуваним переміщенням акцентів наукової діяльності на практично-прикладну площину. Сама ж категорія правової системи є відносно новою у вітчизняній літературі, вона увійшла у науковий вжиток лише у 1980-ті роки і раніше майже не використовувалася. Правозастосування являє собою динамічний елемент правової системи, котрий в умовах реформування системи законодавства набуває виняткової соціально-політичної ваги. Визначаючи ряд напрямків удосконалення правозастосування (усунення прогалин у праві та юридичних колізій; систематизація нормативно-правових актів; загальне тлумачення норм права; нормативне закріплення ініціатив, спрямованих на підвищення ефективності правозастосування; покращання взаємодії відповідних державних органів, служб, посадових осіб, забезпечення належного контролю за їхньою діяльністю; вироблення рекомендацій з ефективної організації праці правозастосовників; логіко-функціональний аналіз, формалізація та алгоритмізація застосування права, інформатизація правозастосовчого процесу тощо), автор групує їх у декілька умовних блоків, які відображають своєрідні “вектори впливу” на правову реальність: “нормативно-правовий”, “організаційний”, “матеріально-технічний” та “просвітницький”.

Підрозділ 1.3. “Логіко-функціональний аналіз і алгоритмізація як пріоритетні шляхи підвищення ефективності правозастосовчої діяльності” має на меті окреслити логіко-методологічні засади інтенсифікації застосування норм права. У цьому підрозділі автор доводить необхідність досягнення логічної визначеності та внутрішньої несуперечливості правозастосування, здійснення логіко-функціонального аналізу, формалізації та алгоритмізації правозастосовчого процесу, які є теоретико-технологічними передумовами його часткової автоматизації.

Інтенсивний шлях пізнання правової дійсності та впливу на неї, на думку автора, полягає у продукуванні знань, що мали б статус принципів, законів, тобто були б справедливими для всієї множини випадків у межах дії даного принципу. Логіко-функціональний аналіз правозастосування дозволяє подати його у строгій логічній формі. У результаті такого аналізу було запропоновано авторський варіант логічного моделювання кримінально-правової норми (в математичній логіці):

"_Z  ( X_{1 (Z)} /\ ... /\ X _{n (Z)} ® S _(Z)  ) ,

де Z – діяння особи, (X_{1 (Z)} /\ ... /\ X _{n (Z)}) – сукупність усіх закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається злочином, а  S _(Z)   – санкція. Читатиметься ця формула так: для будь-якого діяння Z, що має всю сукупність ознак X_і(Z) , передбачена санкція S_(Z).

Результативні дослідження у галузі логічного моделювання правових норм та процесу їх застосування дозволяють алгоритмізувати діяльність правозастосовника, викласти послідовність його дій у вигляді деякої несуперечливої формули, на основі якої може бути створена комп’ютерна програма, котра могла б певним чином відтворювати хід міркувань людини та здійснювати юридичну оцінку попередньо введених фактичних даних. Подібна комп’ютерна програма, на думку автора, на порядок підвищила б продуктивність праці відповідальних осіб, котрі приймають рішення в юридичній справі, особливо при застосуванні норм кримінального права.

У другому розділі “Концептуальні засади побудови правозастосовчої електронної експертної системи” об’єктом аналізу є технології “штучного інтелекту”, зокрема, експертні системи, як засіб автоматизації правозастосування. Основна мета даного розділу – на принциповому рівні довівши технічну можливість побудови правозастосовчої електронної системи, окреслити авторське бачення одного з варіантів реалізації такої можливості. Крім критичного аналізу різних напрямків теорії “штучного інтелекту”, у цьому розділі розглядається структура, функції та етапи розробки ПЕЕС.

Підрозділ 2.1 “Моделювання правозастосовчої діяльності в контексті дилем розробки квазіінтелектуальних комп’ютерних систем” має на меті визначити можливості автоматизації процесу юридичної кваліфікації за допомогою новітніх інформаційних технологій та уточнити зміст поняття “штучний інтелект” стосовно електронних систем, що імітують інтелектуальну діяльність людини, яка здійснює юридичну оцінку фактів.

Оскільки юридична кваліфікація по суті являє собою певний розумовий процес, то вивчення можливостей його відтворення (або імітації) за допомогою ЕОМ належить до сфери досліджень у галузі “штучного інтелекту”. На основі історико-логічного аналізу проблематики та розгляду двох протилежних напрямків у теорії “штучного інтелекту” – імітаційно-орієнтаційного (біологічного, психологічного, когнітивного) та результативно-орієнтованого (прагматичного, інженерно-математичного, логістичного), дисертант обґрунтовує доцільність позначення електронних систем, котрі наслідуватимуть хід міркувань правозастосовника, терміном “квазіінтелектуальні системи”. Розглядаючи ЕЕС у якості одного з найбільш поширених представників квазіінтелектуальних технологій, автор вважає, що ці системи є цілком придатними для втілення в життя ідеї часткової автоматизації правозастосовчого процесу, вихідні принципи якої було окреслено у першому розділі дисертації.

Підрозділ 2.2 “Принципи організації правових інформаційних систем і проблема вибору оптимального способу подання знань у експертних програмах” має на меті висвітлити деякі загальні положення щодо розробки автоматизованої інформаційної системи (АІС), яка б діяла у правовій сфері, в тому числі ті, що стосуються визначення  способу подання знань, найбільш придатного для побудови на його основі ПЕЕС.

Найбільш раціональним, на думку автора, є підхід, за якого у професійній діяльності правозастосовників максимально використовуватимуться можливості наявної комп’ютерної техніки, що вимагає проектування інтегративних електронних систем, які не лише б упорядковували обіг документів та вирішували завдання збереження інформації, але й виконували б ряд функцій, пов’язаних з її “інтелектуальною” обробкою. Доцільною видається, вважає дисертант, реалізація при розробці подібних квазіінтелектуальних систем алгоритмічного, а не декларативного підходу до формулювання правил логічного виводу, оскільки у сфері права слід прагнути до максимальної чіткості та прозорості процесу прийняття рішення, а також стабільності роботи системи, які забезпечує саме алгоритмічний підхід. У такому разі ефективність роботи ПЕЕС найбільшою мірою залежатиме від дієвості правозастосовчих алгоритмів, розроблених спільними зусиллями юристів, логіків та спеціалістів з інженерії знань.

Першою фундаментальною проблемою при створенні системи є пошук оптимальних форм моделювання знань, адекватних тим задачам, які вона вирішуватиме у майбутньому. На думку автора, масиви даних (правової інформації) можуть бути структуровані у вигляді фреймів (хоча на сьогодні більш поширеними є простіші в реалізації гіпертекстові моделі з системою контекстної індексації, які дозволяють здійснювати більш швидкий пошук), а сама ПЕЕС може бути створена на основі продукційної моделі подання знань із зворотними висновками.

Підрозділ 2.3 “Ефективність правозастосування та цільові характеристики ПЕЕС” має на меті визначити цілі та завдання, етапи розробки та структуру правозастосовчої експертної системи, встановити функціональні вимоги до неї, а також окреслити коло спеціалістів, які повинні входити до складу команди з розробки системи.

Цілі ПЕЕС відображають намір розробників, предмет їх прагнень, водночас характеризуючи кінцеве призначення системи та очікувані позитивні результати її впровадження, котрі виступають у ролі спонукальних факторів при розробці системи, зокрема, такими є: 1) формалізація знань експертів у юриспруденції; 2) підвищення якості рішень правозастосовника та автоматизація рутинної частини їхньої діяльності; 3) удосконалення законодавства, виявлення у ньому прогалин і прихованих протиріч. Завдання ПЕЕС, під якими розуміють необхідні до виконання системою наперед визначені та заплановані види й обсяги роботи, це: 1) кримінально-правова кваліфікація діяння на основі введених користувачем фактичних даних; 2) багаторівневий швидкий пошук необхідних документів у нормативно-правовій базі; 3) реалізація системи семантичних зв’язків між елементами правової інформації на основі інтерактивного тлумачного словника юридичних термінів. У команду з розробки ПЕЕС необхідно залучити таких спеціалістів, як експерти у проблемній області (працівники органів слідства, прокуратури, суду, спеціалісти з теорії права, кримінального права і процесу), фахівці з символічної логіки та інженерії знань, програмісти, дизайнери, тестери. Крім цього, у підрозділі окреслюються етапи створення системи, її структурні елементи, а також наводиться розроблений автором перелік основних функціональних вимог до ПЕЕС (22 позиції).

У третьому розділі “Комплексний аналіз проблем та можливостей використання правозастосовчої ЕЕС” об’єктом аналізу є логічна вмотивованість прагнення дослідників втілити в життя концептуальну ідею удосконалення правозастосування за допомогою профільної експертної системи, в силу чого основною метою розділу стало визначення “рамок доцільності” її створення. Зазначеної мети було досягнуто шляхом співставлення потенційної складності розробки подібної системи з очікуваним позитивним ефектом від її впровадження, а також на основі критичного аналізу досвіду інформатизації юридичної практики.

Підрозділ 3.1 “Проблемні аспекти автоматизації застосування норм права на основі експертних квазіінтелектуальних технологій” має на меті окреслити основні складності, з якими пов’язана розробка та використання ПЕЕС, і які слід знати і враховувати ще до початку безпосереднього проектування системи.

Зокрема, такими дисертант вважає необхідність якісного матеріально-технічного та організаційного забезпечення цього довготривалого процесу (зазвичай термін розробки подібної системи складає щонайменше 5 років), фундаментального обґрунтування та деталізованого опису як принципів функціонування системи в цілому, так і кожного її елементу, залучення висококваліфікованих спеціалістів у різних галузях науки і техніки, розв’язання неминучих суперечностей в процесі формалізації нормативних висловлювань та алгоритмізації правозастосування, вироблення ряду критеріїв юридичної кваліфікації, які б передбачали можливі варіанти фактичних обставин справи аж до встановлення повної відповідності діяння одній із норм права та були адаптовані з урахуванням специфіки електронних систем і ходу природних міркувань людини-користувача, а також необхідність проведення консультаційно-роз’яснювальної роботи серед кінцевих користувачів системи та громадськості, забезпечення надійного захисту системи від несанкціонованого доступу та зловмисного втручання у її роботу, процесуального оформлення організаційних засад роботи системи та порядку використання результатів, які видаватиме ПЕЕС, тощо.

Підрозділ 3.2 “Основні сучасні розробки в галузі інформатизації правозастосовчого процесу та їх функціональна обмеженість” має на меті висвітлити актуальний стан інформатизації правозастосування на прикладі конкретних програмних продуктів, які успішно використовуються у правозастосовчому процесі.

Автор звертає увагу на те, що у розпорядженні правозастосовників перебуває цілий арсенал різноманітних АІС, кожна з яких безумовно істотно підвищує ефективність професійної діяльності відповідних служб, органів, посадових осіб, разом з тим, не існує жодної, котра супроводжувала б їх діяльність на протязі усіх ланок процесу застосування права – від стадії збирання фактичного матеріалу і аж до видання індивідуально-правового акту. Крім того, фактично відсутні системи, які б моделювали процес юридичної кваліфікації діяння. Таким чином, наведена класифікація та описова характеристика діючих АІС (описується понад 80 систем, що використовуються в Україні та інших країнах СНД) демонструє не лише позитивний досвід автоматизації діяльності правозастосовників, але й функціональну обмеженість існуючих систем, що також доводить необхідність створення інтегративної ПЕЕС.

Підрозділ 3.3 “Перспективи впровадження правозастосовчих ЕЕС в контексті подальшого розвитку юридичної теорії та практики” має на меті окреслити прогнозований позитивний результат від створення і використання правозастосовчої експертної системи.

Окрім узагальнення криміналістичної інформації, нагадування встановлених законом термінів та необхідних процесуальних дій, сприяння упорядкуванню основних фактичних даних, співвіднесення їх з нормами права, надання консультативної правової допомоги та здійснення швидкого пошуку необхідних нормативних актів, документального оформлення прийнятого рішення, тобто очікуваного спрощення і прискорення правозастосовчого процесу, ПЕЕС здатна принести значну користь тим, хто лише здобуває юридичну спеціальність – за допомогою подібної системи студенти отримають можливість змоделювати будь-яку реальну ситуацію та здійснити її юридичну оцінку. В процесі формалізації правових норм та алгоритмізації правозастосування вийдуть на поверхню приховані логічні суперечності, неточності та неузгодженості нормативного матеріалу, семантичні неоднозначності, прогалини в праві, що дасть можливість значно ефективніше усувати недоліки чинного законодавства. Дисертант також відзначає нові перспективні напрямки досліджень, які відкриваються у філософії права, теорії права, науці кримінального права (зокрема, в теорії кваліфікації злочинів), логіці, законодавчій техніці, лінгвістиці, інженерній психології, теорії алгоритмів, інформатиці та інших галузях наукового знання у зв’язку з розробкою ПЕЕС.