ПЕРЕКЛЮЧЕННЯ МОВНОГО КОДу В СИТУАЦІЇ ПОЛІЛІНГВІЗМУ (НА МАТЕРІАЛІ ІДІОЛЕКТУ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ)

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається об’єкт і предмет  дослідження, формулюються мета і завдання роботи, її теоретичне значення і практична цінність, викладаються основні положення, які виносяться на захист.

У першому розділі “Переключення кодів у мовній поведінці полілінгва” аналізується наукова література для з’ясування таких питань: поняття переключення кодів, розуміння білінгвізму і розрізнення понять “білінгвізм” і “диглосія”, а також представлення білінгвізму (полілінгвізму) в аспекті соціально-мовної взаємодії і аналіз соціальних та психологічних чинників, що формують ситуацію полілінгвізму.

1.1. Переключення кодів як соціолінгвістична проблема. Визначення центрального фактору моделі соціально-мовної взаємодії є актуальною проблемою в дослідженні полілінгвізму. Ряд дослідників (У. Брайт, Д. Хаймз та ін.) вважають визначальним фактор мовного коду, а причини та механізми його переключення – центральний пункт у з’ясуванні функціональних аспектів полілінгвізму. Мовний код розуміється як сукупність мовних засобів, що використовуються з комунікативною метою і характеризуються певною однорідністю (це можуть бути літературні мови, соціальні та територіальні діалекти, стилістичні різновиди однієї мови тощо). Саме на використання різних кодів, а також на механізм переключення кодів найчастіше звертають увагу у лінгвістичних дослідженнях двомовності. Дія інших чинників соціально-мовної взаємодії опосередковується фактором коду. Таким чином, ці фактори перебувають на іншому структурному рівні, ніж фактор коду, і регламентують його переключення.

Оскільки розгляд проблеми полілінгвізму здійснюється нами не лише в соціолінгвістичному, але й у комунікативному аспекті, ми розумітимемо під переключенням кодів використання мовцем у процесі спілкування за допомогою засобів матричної мови (діалекту, стилю) засобів іншої (впроваджуваної) мови, пов’язаний зі зміною одного або декількох параметрів комунікативного акту. Функціональний розподіл кодів, що входять до складу соціально-комунікативної системи, призводить до того, що один і той же мовець, володіючи загальним набором комунікативних засобів, використовує їх почергово в залежності від умов спілкування.

1.2. Специфіка переключення кодів у ситуації полілінгвізму. Актуальність дослідження білінгвізму (полілінгвізму) у сучасній науці про мову зумовлена зростанням інтересу до питань мовної політики, мовного планування, мовної екології, мовних контактів у багатонаціональних державних утвореннях. Цей інтерес спричинив пошук соціально детермінованих чинників формування полілінгвізму. Дослідження полілінгвізму, які розпочалися у 50-60 рр. ХХ ст., не утворили спільної загальноприйнятої теорії. Дослідження, які проводилися у Радянському Союзі, попри свою теоретичну значущість, носять відбиток ідеологічної заанґажованості, тому існує проблема узгодження існуючих концепцій і створення цілісної теорії білінгвізму (полілінгвізму), яка була б придатною, зокрема, для потреб прикладних досліджень.

Здійснюється розмежування білінгвізму і суміжних понять, таких як диглосія, дуалінгвізм, семілінгвалізм. Це, у свою чергу, дає можливість окреслити межі поняття самого білінгвізму. Ми розуміємо під білінгвізмом здатність індивіда чи мовної спільноти почергово використовувати дві мови (у випадку полілінгвізму – декілька мов) для забезпечення комунікативних потреб. У роботі пропонується введення поняття інтерференційного порогу: ми вважаємо, що білінгвізм у власне лінгвістичному розумінні наявний лише у тому випадку, коли у мові А помітний інтерференційний вплив мови Б, а двосторонній білінгвізм передбачає наявність інтерференційних явищ в обох мовах. Введення цього поняття має концептуальне значення, оскільки чітко визначає білінгвізм. Воно ж дозволяє означити широке і вузьке його розуміння. Саме білінгвізм у вузькому розумінні повинен бути вихідним аспектом соціолінгвістичних досліджень багатомовності. Відповідно до такого розуміння визначаються соціальні та психологічні умови, які формують і / або супроводжують ситуацію полілінгвізму: статус кожної з мов, сфери використання, соціальний престиж, співвідносність з референтною групою і т. ін. (соціальні чинники), міра володіння мовами, порядок вивчення мов і вік, в якому кожна з них вивчалася, роль у спілкуванні та ін. (когнітивно-психологічні чинники).

Співвідношення мов у багатомовному соціумі визначається низкою чинників, до яких належать статус кожної з мов, сфери їх використання, соціальний престиж тощо. На основі цих факторів будуються різноманітні комунікативні моделі, що мають як теоретичне, так і прикладне значення. Ґрунтуючись на різноманітних концепціях прагмалінгвістики і соціолінгвістики (Р. Белл, В.Г. Гак, І.П. Сусов, Д. Хаймз та ін.), можна виділити певні категорії, які визначають вибір засобів соціально-мовної взаємодії (за [Карасик 1998]):

учасники спілкування (статусно-рольові і ситуативно-комунікативні характеристики);

умови спілкування (пресупозиції, сфера спілкування, хронотоп, комунікативне середовище);

організація спілкування (мотиви, цілі і стратегії, розгортання і членування, контроль спілкування і варіативність комунікативних засобів);

способи спілкування (канал і режим, тональність, стиль і жанр спілкування).

Найбільш розгорнутою моделлю соціальної детермінації, що має високу теоретичну значущість та пояснювальну силу, є модель Д. Хаймза, яка є конкретною соціолінгвістичною інтерпретацією комунікативно-інформативної моделі Р. Якобсона. Д. Хаймз аналізує мовленнєві акти, виділяючи у них ряд факторів: адресант, адресат, форма повідомлення, канал зв’язку, код, тема, оточення (сцена, ситуація).

Серед комунікативних моделей, які існують у сучасній лінгвістиці, для розгляду полілінгвізму як соціолінгвістичного феномена ми виділяємо соціально-мовні моделі як найбільш відповідні до опису цього поняття. У ході дослідження мови полілінгва ми спираємось на визначення усіх факторів, релевантних у ситуації полілінгвізму, і таким чином з’ясовуємо, які з них є найбільш значущими для вибору мовних засобів тієї чи іншої мови у межах кожного конкретного комунікативного акту. На основі моделі “етнографії мовлення”, запропонованої Д. Хаймзом, а також її пізніших інтерпретацій (С. Ервін-Тріпп, У. Брайт) пропонуємо модель для опису ситуації полілінгвізму, виділяючи ряд структурних чинників, серед яких центральним власне лінгвістичним чинником вважаємо фактор мовного коду. Видається доцільним розглядати цей параметр не на одному рівні з іншими, а як такий, що має узагальнювальне значення для ситуації комунікативного акту в умовах полілінгвізму загалом.

Другий розділ “Функціональні чинники моделі полілінгвізму, релевантні у ситуації переключення кодів” присвячено окремим чинникам, релевантним для формування ситуації полілінгвізму, насамперед таким, як фактор ситуації комунікативного акту (мовна ситуація), фактор адресанта й адресата.

2.1. Фактор конситуації (мовне оточення). Серед складових моделі соціально-мовної взаємодії, що впливають на переключення мовного коду, найбільш важливими, на нашу думку, є фактори оточення, адресанта та адресата. Оточення як широке соціолінгвістичне тло, на якому відбувається процес комунікації, відіграє вагому роль у процесах соціалізації особистості й формуванні мовної свідомості жителів певної території. З опертям на соціолінгвістичні теорії 1960–2000-х рр. встановлюється типологія мовних ситуацій, і відповідно до прийнятого теоретичного розуміння проблеми визначаються характерні риси мовної ситуації, що склалася на Буковині у другій половині ХІХ – поч. ХХ ст. і активно впливала на формування мовних пріоритетів Ольги Кобилянської. Мовна ситуація в Австро-Угорській імперії ІІ пол. ХІХ ст., завдяки мовній політиці уряду, спрямованій на толерування і розвиток прав національних меншин, а також наявності строкатого національного складу населення, сприяла розвитку масового полілінгвізму. Кожна з “краєвих” мов, поширених на території Буковини – українська, польська, румунська, а також державна німецька, – охоплювала певну сферу комунікації, часто перекриваючись і накладаючись. Статистичні дані, синтезовані й подані в роботі, почерпнуті з буковинської періодики 90-х рр. ХІХ ст. (газети “Слово”, “Буковина”), а також з ряду фундаментальних досліджень (Ю. Шевельов, А. Жуковський, В. Ігнатієнко та ін.), дають змогу змалювати об’єктивну картину мовної ситуації та мовної політики зазначеного періоду. Виявлене співвідношення свідчить про поширення полілінгвізму серед мешканців краю.

2.2. Адресант (мовна індивідуальність О. Кобилянської). Фактори адресанта і адресата, на думку Г. Яворської, припускають розгляд у термінах соціальних ролей учасників комунікативного акту. Фактор адресанта розглядається на тлі формування мовної індивідуальності письменниці Ольги Кобилянської. Індивідуальний полілінгвізм у даному випадку виступає відображенням масового полілінгвізму, щоправда, з дещо зміщеними акцентами. Серед факторів, що сформували мовну свідомість письменниці, слід особливо відзначити мовну ситуацію в родині, а також суб’єктивне ставлення мовця до кожної з мов. Дані щоденників, листів, автобіографій та спогадів Ольги Кобилянської засвідчують, зокрема, що у родині (дещо неоднорідно) вживалися три мови: українська, польська і німецька. Спілкування в родині українською мовою пропагував батько, Юліан Кобилянський, польська була мовою матері, Марії Кобилянської-Вернер, доньки спольщеного німця-емігранта, німецька увійшла до родинного спілкування з часу навчання братів Ольги в гімназіях, а згодом й інших навчальних закладах, які були переважно німецькомовними.

У роботі аналізуються як зовнішні фактори формування полілінгвізму письменниці (мова родини, мовне оточення, соціальний престиж мов), так і внутрішні (суб’єктивні) – ставлення мовця до кожної з мов та оцінка своєї мовної компетенції. Останню ми розуміємо, за американською соціолінгвістичною традицією (Д. Хаймз, С. Ервін-Тріпп, У. Лабов), і якої дотримується, зокрема, Н. Шумарова, у широкому соціолінгвістичному значенні, а саме як володіння не лише граматикою й словником, але й знання умов, ситуацій, в яких відбувається мовленнєвий акт спілкування. На основі проведеного аналізу можемо стверджувати, що рівень мовної компетенції письменниці у німецькій мові був високим, щоправда, сама Ольга Кобилянська вважала його недостатнім порівняно з природними носіями німецької мови. Щодо української мови слід відзначити порівняно низький рівень мовної компетенції у зазначений період, що помітно як зі свідчень самого мовця, так і зі спостереження над листами та іншими нередагованими текстами. Відсутність достатньої кількості джерел не дає можливості з’ясувати рівень мовної компетенції О. Кобилянської у польській мові.

Особливу увагу приділено у розділі питанню рідної мови. Пропонується розрізняти рідну мову (переважно за генетичними принципами) і функціонально першу мову (за функціональними ознаками). Відповідно до виділених Б. Ажнюком складових поняття рідної мови на основі проведеного аналізу вважаємо, що першою мовою і мовою матері для Ольги Кобилянської є польська, мовою-носієм генетико-антропологічної спадщини і мовою, з якою мовець ідентифікує себе у плані культурної спадщини, виступає (щоправда, не цілком однозначно) українська, а мовою, з якою людина зберігає емоційний зв’язок, – німецька. Ряд лінгвістичних та позалінгвістичних факторів, а також свідчення самого мовця дають можливість стверджувати, що рідною мовою Ольги Кобилянської була українська, але функціонально першою в аналізований період слід визнати німецьку мову.

Проаналізовані чинники моделі полілінгвізму дають можливість з’ясувати, якою мірою кожен з них впливає на вибір мовного коду у конкретних комунікативних ситуаціях.

У третьому розділі “Вибір коду у мовній поведінці полілінгва” досліджується переключення кодів у мовленнєвій діяльності полілінгва, а також з’ясовуються особливості кодових переключень, наявних у мовленні Ольги Кобилянської.

3.1. Специфіка переключення кодів у мовленні Ольги Кобилянської.

Аналіз кодових переключень, зумовлених зміною умов комунікативного акту, здійснювався нами на матеріалі щоденників та листів Ольги Кобилянської. Це дало можливість виділити найбільш поширені їх типи. У мовленні письменниці виявлено переключення таких мовних кодів: німецька / українська, українська / німецька, німецька / польська та українська / польська. Для кожного з цих типів властиві певні особливості. Зокрема, для другого і четвертого типів характерним є неповне переключення (змішування) кодів, що призводить до процесів інтерференції на різних рівнях мовної системи.

Для кожного випадку кодових переключень виявлено чинники, що їх зумовлюють. Такий підхід співвідносить мовленнєву поведінку носіїв певної мови з екстралінгвістичним контекстом і дає можливість з’ясувати зв’язок мовних змін із соціальними факторами. Це, передусім, такі чинники: зміна адресата, зміна ролі мовця, зміна каналу зв’язку, зміна теми. Такі фактори, як форма повідомлення та  оточення (конситуація), з причини браку даних не можуть бути об’єктивно дослідженими у даному випадку. Але ми можемо припустити, що їхня роль у ситуаціях, що вимагають переключення кодів, значно менша, ніж згаданих вище.