ПОБУТОВІ РЕАЛІЇ ГОМЕРОВОЇ \"ОДІССЕЇ\" У ПЕРЕКЛАДІ (на матеріалі українських перекладів поеми)

summary

У Вступі обґрунтовано вибір теми, визначено її актуальність, новизну, предмет і мету, завдання й методику дослідження, теоретичне та практичне значення, сформульовано основні твердження, винесені на захист.

У першому розділі "Семантична структура реалій в "Одіссеї" Гомера" досліджено сутність етномовного компонента як етнолінгвальної й перекладознавчої категорїї, висвітлено історію його дослідження, подано загальну характеристику побутових реалій.

Удослідженні послуговуємось визначенням реалії Р.Зорівчак: "Реалії –це моно- та полілексемні одиниці, основне лексичне значення яких вміщає (в плані бінарного зіставлення) традиційно закріплений за ними комплекс етнокультурної інформації, чужої для об'єктивної дійсності мови-сприймача". Про реалію маємо підстави говорити лише при бінарному (у даному випадку –старогрецько-українському) зіставленні мов та культур. За концепцією Ю.Жлуктенка та В.Бублика, кожна мова кожного разу має інший контрастивний статус, залежно від того, з якою мовою її зіставляємо. Так, зіставляючи українську мову із сучасною англійською, матимемо цілком інший лексикон реалій, аніж внаслідок зіставлення її із старогрецькою.

Дослідження ускладнене тим, що реалії віддалені від нас не лише у просторовому, а й у часовому плані. Коли мова йде про переклад твору, хронологічно віддаленого від сьогодення, на перший план виступає часовий чинник. У такому випадку перед перекладачем постає ряд проблем саме лінгвального характеру: архаїчність оригіналу унеможливлює застосування цілого ряду мовних одиниць, що несуть відбиток сучасного етапу розвитку мови, несумісних з історичною епохою створення оригіналу; водночас –не слід зловживати архаїзмами, адже Гомер творив сучасною йому мовою.

Розвиваючи тематичну класифікацію реалій, що її запропонували С.Влахов та С.Флорін, проводимо поділ побутових реалій "Одіссеї" на такі тематичні групи: 1/ одяг, 2/ посуд, 3/ будинок та його інтер'єр, 4/ транспорт, 5/ зброя, 6/ музичні інструменти. Дослідження ускладнюється специфікою старогрецької реалії, віддаленої в часі від сучасного українського читача. Саме це й спричинило потребу деякого прилаштування класифікації реалій, яку випрацювали болгарські вчені, до античного матеріалу.

Однією з найхарактерніших особливостей художньої мови Гомерових поем є прагнення епічного автора з граничною точністю зобразити навколишній світ –усе, що потрапляє в поле зору древнього співця. Тут з однаковою скрупульозністю вимальовано кожну річ –від того чи іншого предмета побуту та військової справи (одяг, озброєння, деталі корабля чи колісниці тощо) –й до образів, пов'язаних із життям богів, із тодішніми уявленнями про будову космосу. Не має значення, що описує Гомер: браму сонячного бога Геліоса (XXIV,12) чи звичайний стільчик (XIX,101) –усе тут на першому плані, у повному освітленні.

Гомер не оминає жодної деталі із найрізноманітніших сфер побуту та життя древніх еллінів. Докладно змальовано найдрібніші предмети, які потрапляють у поле зору читача: це й опис оснащення корабля, інтер'єр житла, у тому числі дверні замки та ключі (ХХІ,6-7):

e†leto dќ klhЏd' eЩkampљa ceirˆ pace…V

kalѕn, calke…hn : kиph d' ™lљfantoj ™pБen

(взяла ключ гарно оброблений міцною рукою;

гарний, мідний, з ручкою зі слонової кості.)

Подібні розширені описи зустрічаємо і в багатьох інших місцях поеми. У таких епізодах яскраво виявлена композиційна заданість реалій оригіналу. Більшість реалій у Гомера композиційно задані, тобто свідомо впроваджені в тканину художнього тексту, і несуть комунікативне, часто експресивно-асоціативне навантаження. З огляду на важливість цієї особливості епічної поеми, перед перекладачем неодмінно постає завдання відтворити її композицію, яку великою мірою задають реалії оригіналу. Проте часто виникає складність при їх відтворенні.

Серед реалій виділяємо дві групи: власне реалії та латентні реалії. З перекладознавчого погляду надзвичайно складну проблему представляють латентні реалії, у яких над денотативним значенням переважає асоціативна семантика. Відтворення саме таких реалій пов'язане з особливими труднощами. Адже предмети, що їх означають дані лексеми, з першого погляду, начебто мають прямі, кожному зрозумілі відповідники у нашому побуті: ліжко, стіл, крісло. Але в тому-то й складність, що саме ці широко вживані у побуті предмети є далеко не однозначні своєю специфікою – у побуті древніх греківі у нашому. Як не можемо поставити знаку рівності між нашим глеком та грецькою амфорою, так, по суті, різняться між собою й інші побутові речі, відповідно –й лексеми, що вживаються на їх позначення.

Поняття етномовного компонента є доволі широким, тому –недостатньо дослідженим. Якщо говорити про труднощі перекладу, про неперекладність окремих лексем першотвору, то їх зумовлює насамперед власне етномовний компонент –ті особливості лексеми, що пов'язані із специфікою етносу, своєрідною атмосферою першотвору. Етномовний компонент, крім денотативного рівня, здебільшого міститься у конотативному компоненті, тобто в емоційному, оцінковому чи стилістичному забарвленні мовної одиниці. Конотативний компонент доповнює предметно-поняттєвий зміст одиниці мовлення, на противагу до денотативного, що є номінативним компонентом змісту, абстрагованим від суб'єктивних та інших відтінків. У ряді випадків етномовний компонент наявний також і в денотативному компоненті.

            Н.Кушина під етномовним компонентом художнього тексту розуміє "сукупність етномовних одиниць чи мікрокомпонентів різних його рівнів, що надають йому яскраво вираженого національного характеру". У нашому ж дослідженні, виходячи якоюсь мірою із попереднього визначення, розуміємо етномовний компонент як сукупність конотативних та денотативних сем, що у загальному семантичному наповненні лексеми (переважнореалії) формують її національно-інформаційний пласт.

У цьому дослідженні етномовний компонент розглядаємо на рівні етнеми. Трапляється, що значним обсягом конотативного компонента, у тому числі й акцентованою семою національної належності вирізняються означення. Окрім того, етномовний компонент може бути наявний у фразеологізмах.

В поемі знаходимо цілий ряд (до 10) лексем, що означають посуд. Більшість із них є, по суті, синоніми, бо й сам Гомер не завжди диференціює їх (XV.466; 469). Так, служниця бере в руки келих: спочатку Гомер уживає на означення цього предмета лексему tТ dљpaj, а через кілька рядків позначає цей же предмет лексемою tТ Ґleison:

 eбre d' ™nˆ prodТmJ єmќn dљpa ...

 ... № d' aЌya tr…' Ґleisa katakrЪyas'.

Відповідно, дослідники не диференціюють цих лексем при описах. Очевидно, у нашому побуті були і є предмети такого ж призначення. Отже, на перший погляд, цей ряд лексем не слід розглядати як реалії. Однак це не зовсім так. Лексема tТ dљpaj, приміром, сама собою не є реалією, бо денотативна інформація (посуд) та конотативна (використання його на бенкетах) збігається з українськими відповідниками (келих). В "Одіссеї" цю лексему постійно супроводжує означення ўmfikЪpellon "дводонний". Саме в цьому означенні, яке поєднується з даною лексемою, у переклад впроваджується сема "незвичність", адже український читач не знає прямого аналога у побуті. Означення наче підкреслює та виокремлює саму реалію. Для перекладу реалії tТ dљpaj можемо знайти приблизний відповідник, який і зрозумілий читачеві і, водночас, достатньо передає етномовний компонент оригінальної реалії –"кубок". Що ж до означення "дводонний", то воно важко надається до перекладу: в українській культурі немає подібного предмета. Водночас, у тому означенні –вагоме семантичне навантаження. Саме в ньому міститься сема "незвичність", що дуже важлива для збереження етномовного компонента реалії. Отже, перекладач повинен усвідомлювати не просто реалії, а ще й їх, так би мовити, "побутовий контекст", що є надзвичайно важливим для відтворення етномовного компонента реалії (моно- чи полілексемної).

Денотативний компонент семантичного наповнення реалії Р dТmoj збігається з українським відповідником –дім: "місце для проживання" (корінь слів теж спільний). Конотативна інформація переважає над денотативною, адже має набагато експресивніший зміст. Відбувається переміщення архісем. Головним стає підтекст, який містить лексема Р dТmoj. У Гомеровій "Одіссеї" маємо ряд означень, що характеризують грецький дім у звичному напрямку для грека але, очевидно, йдуть в розріз із нашими уявленнями про український дім. Так, означення calkobaq»j (XIII,4) у буквальному перекладі –"міднопорогий" у нашій мові вміщає сему "незвичність", спрямовує нас у сферу вирізнення тих ознак, які відмежовують українську лексему від грецької. "Поріг" в українському фольклорі виступає як символ рідної домівки (pars pro toto): "вернутись до своїх порогів". Якраз це означення, до того ж, відповідною для епосу своєю складною формою, переводить нас в іншу емоційну сферу. Такі й інші означення сприяють об'ємнішому, точнішому і, врешті, багатограннішому баченню такої реалії, як грецький дім, оселя, житло, що, на перший погляд, здавалась для нас звичним поняттям.

У другому розділі "Відтворення семантичної структури Гомерових реалій засобами української мови" розглянуто методи, до яких вдаються різні перекладачі, відтворюючи семантичні функції реалій оригіналу. Питання настільки важливе, що його тією чи іншою мірою не залишає поза увагою жодне перекладознавче дослідження. Однак специфічного підходу при визначенні методів перекладу реалій вимагає античний матеріал, особливо –насичена реаліями Гомерова "Одіссея".

Метод уподібнення полягає у заміні реалії однієї мови реалією іншої і визначається внесенням до перекладу елементів культури цільової мови. Таким методом перекладач не може домогтися ефективного відтворення семантики реалії оригіналу, навіть навпаки –переклад буде неодмінно позначений колоритом цільової мови. При застосуванні методу уподібнення особливої ваги набуває національно-культурна специфіка слова, яка відіграє велику роль у сприйманні перекладу, визначає ступінь адекватності перекладу стосовно оригіналу. Оскільки метод уподібнення приховує в собі небезпеку штучного перенесення зображуваного в рідне для читача середовище, цей метод з національно-культурного та стилістичного погляду слід використовувати обережно, бо він призводить до втрати чи підміни етномовного компонента реалії оригіналу.

З проаналізованого матеріалу реалій одягу та їх перекладу методом уподібнення (в основному –на базі вільного перекладу П.Ніщинського) можна виділити два ступені українізації, тобто уподібнення тексту перекладу до світосприйняття реципієнта: 1) повний –kalЪptrh "хустка"; 2) частковий (контамінований) cla‹na "хітон квітчастий", "жупан двійний". В останньому ступені виділяються два підступені: а) з домінуванням грецької реалії та українським означенням –"хітон квітчастий"; б) з домінуванням української реалії та відповідним оригінальним означенням: "жупан двійний".

Таким же методом відтворює перекладач реалії тематичної групи "людське житло". Так, між лексемою "сіни" та лексемою оригіналу –№ a‡qousa є різниця у денотативних мікрокомпонентах. Лексема "сіни" містить мікрокомпонент (сему) "не призначена для житла частина будинку", у семантичному ж наповненні лексеми № a‡qousa міститься сема протилежного змісту (Одіссей часто спочиває саме в цьому приміщенні). Отже, спільність між грецькою реалією та українським відповідником проходить лише частково на рівні денотату, а саме –у суміжній семі "переднє приміщення". Інші семи денотативного компонента, а також і конотативна інформація цих двох лексем дивергентні. Окрім того, обидві лексеми актуалізують семи локальності у протилежних відношеннях: "сіни" –специфічно українська, № a‡qousa –власне грецька атмосфера.

Серед багатьох методів відтворення реалій оригіналу цільовою мовою передусім поширений метод транслітерації (транскрипції). Щодо цих термінів, зауважимо: у працях Р.Зорівчак частіше зустрічаємо термін транскрипція, бо при відтворенні українських лексем англійською мовою перекладачі, як випливає з дослідження, вживають саме транскрипцію. Інша річ, коли зіставляємо українську та старогрецьку мови. Тут, оскільки старогрецька не є в наш час розмовною мовою, термін "транскрипція" був би не зовсім точний, адже судити про вимову можемо лише теоретично, і тому транскрибувати будь-яке старогрецьке слово, по суті, неможливо.

При використанні транслітерації в тексті перекладу з'являються лексеми, що надають творові самобутності, вирізняються своєю незвичністю серед інших. Транслітеровані реалії часто входять до лексичного складу цільової мови, і, втративши статус реалії, збагачують її. Відтворені таким методом реалії ефективно передають сему "чужомовність". Щоправда, транслітерацією надуживати не варто, адже транскрибовані чи транслітеровані лексеми майже завжди невідомі читачеві, що зумовлює необхідність створення окремого тлумачного словничка, а це ускладнює читання тексту та його сприймання. Є, одначе, реалії, які майже в усіх перекладах, незалежно від того, у яку добу вони з'явилися, відтворені методом транслітерації. До таких реалій належать передусім деякі з тих, що позначають одяг. Так, Борис Тен та П.Ніщинський послідовно транслітерують таку грецьку реалію як Р citиn (XIV, 72):

zostБri... sunљerge citоna

Борис Тен: Паском собі хітон підперезавши.

П.Ніщинський: Поясом підперезав хитон свій.

Набагато легше відтворювати реалії, котрі через високу частотність свого вживання та через вагомість денотатів набули у різних мовах статусу символа, за яким стоїть культура древньої Греції. Така реалія при транскрибуванні загальнозрозуміла, переважно однозначна, не потребує пояснення в окремому словнику. У таких випадках повністю зберігається як семантичне наповнення реалії, так і відтворюється її етномовний компонент. Наприклад, реалія Р ўmfiforeЪj при відтворенні методом транслітерації (амфора) окрім того, що загальнозрозуміла та не викликає побічних асоціацій, несе за собою культуру лише древньої Греції. В тексті перекладу така реалія створює суто грецький, античний колорит. В перекладі Бориса Тена послідовно зустрічаємо таке відтворення цієї реалії (XIII,105):

Є у печері тій амфор камінних багато...

Семантику реалії перекладачі подекуди відтворюють нейтральним ситуативним відповідником, семантичне наповнення якого поза контекстом не має нічого спільного із семантикою реалії оригіналу. Головний орієнтир у такому випадку –контекст. Зіставлення українських перекладів "Одіссеї" з оригіналом дає змогу ствердити, що до методу віднайдення ситуативного відповідника вдається найчастіше Борис Тен. Нейтральний ситуативний відповідник позбавляє переклад виразного впливу української мови та культури, що й вирізняє переклад Бориса Тена з-поміж інших варіантів перестворень оригіналу. П.Ніщинський, сприймаючи грецький побут через призму українця, стилістично занижує оригінал. Переважна кількість реалій асоціюється саме з українським побутом. Цілком інших принципів дотримується у роботі Борис Тен. Перекладач, відтворюючи реалію tТ mљgaron як "покій", відповідно передає й реалію Р prТdomoj як "передній покій" (IV,302):

Там у переднім покої вони і лягли спочивати.

Якщо П.Ніщинський значно українізує оригінал, то Борис Тен деякою мірою його модернізує, адже "покій" –поняття, пов'язане із сучасним побутом. Перекладач, без сумніву, це розуміє, тому вживає саме "передній покій", а не "передпокій", бо у цій лексемі модернізація була б ще відчутнішою.

Споріднений із попереднім методом відтворення реалій метод дескриптивної перифрази. Перекладачі вдаються до нього, коли потрібний високий ступінь експліцитності у процесі перекладу. Цьому сприяють в основному контекстуально-ситуативні чинники. Такі відповідники ніколи не бувають абсолютними паралелями до існуючих назв. Так, відтворюючи реалію Р pљploj, П.Ніщинський розгортає її тлумачення, що, по суті, виконує функцію позатекстової примітки: "Завивало довге, хороше, гаптоване, що байбараком зоветься" (XVIII,292).

В основі гіперонімічного перейменування лежить лексична трансформація, пов'язана з генералізацією денотата, тобто заміна видового поняття родовим. Гіперонімічне перейменування є свого роду семантичним пристосуванням. З погляду компонентного аналізу у зміст гіпоніма входять усі семантичні семи гіпероніма; окрім того, його семантична структура вміщає ряд сем, властивих лише йому. При відтворенні реалії таким методом відбувається, по суті, "дереалізація реалії", тобто втрачається головне –уся специфіка поняття.

Перекладачі "Одіссеї" часто застосовують доволі ефективний щодо відтворення етномовного компонента реалії оригіналу метод перекладу –калькування. Такі випадки здебільшого зустрічаються при відтворенні цільовою мовою складених лексем грецького тексту. Так, наприклад, Борис Тен подає лексему tr…pouj як "триножник" (IV,129), що є повною калькою лексеми оригіналу. Це позитивно впливає на відображення атмосфери оригіналу у перекладі.

При аналізі українських перекладів поеми та визначенні методів перекладу, що їх застосовують перекладачі для відтворення реалій оригіналу, визначаємо такі найуживаніші методи: 1) транслітерація; 2) метод уподібнення; 3) віднайдення ситуативного відповідника; 4) дескриптивна перифраза; 5) гіперонімічне перейменування; 6) калькування. Поряд із цими найуживанішими методами перекладачі подекуди знаходять, хоча й не часто, ще й інші шляхи передачі реалій античного твору, а саме –контекстуальне розтлумачення реалій, транспозицію на конотативному рівні.