| summary: | У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, визначається актуальність і наукова новизна дослідження, формулюється мета, ставляться завдання, подається характеристика предмета вивчення, з’ясовується практичне значення роботи, розглядається її методологічна основа.
Перший розділ дослідження «Закономірності розвитку ірландської поезії від У.Єйтса до Ш.Хіні» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Ірландська національна поезія після У.Єйтса: історико-культурна спадщина і впливи» аналізуються історико-культурні чинники, що сприяли формуванню характерних ознак ірландського національного літературного процесу 40-х років ХХ ст. На тлі історичних подій і пов'язаних з ними етапів розвитку літературно-художньої думки виокремлюються головні закономірності функціонування поезії зазначеного періоду.
У підрозділі акцентується увага на проблемі кризи художньої думки, яку переживала ірландська поезія в перші післявоєнні роки, та аналізуються причини тимчасового творчого застою. Найважливішою з проблем, на думку Ш. Діна, була соціально-історична, а саме: відчуження творчої інтелігенції від участі в загальносвітовому літературному процесі. Письменницькі кола Ірландії переживали ізоляцію від світу, спричинену війною, економічним спадом та зниженням статусу країни в соціально-культурному русі. Тому, коли офіційна ірландська критика, прагнучи підвищити статус літератури, вказувала на особливе значення національної специфіки, утверджуючи її як естетико-ідеологічну норму, у поезії домінували депресивні умонастрої, викликані почуттям власної непотрібності.
Вагомим чинником, що вплинув на відсутність помітного розвитку ірландської поезії цього періоду, був внутрішньо літературний фактор, який, у свою чергу, характеризувався двома напрямками. По-перше, творчою спадщиною У.Єйтса, який на початку ХХ ст. встановив власні художні стандарти у поезії. По-друге, існуванням помітної противаги єйтсівському «тиску» у постаті Д.Джойса. Під впливом У.Єйтса відбувалась скутість творчої фантазії послідовників і певна втрата ними поетичної індивідуальності. Віра У.Єйтса в особливе міфологічне ірландське начало та його особливий художній дар вплинули на поетичну манеру й індивідуальний стиль раннього О.Кларка (зб. “Pilgrimage”), на окреслення тем, мотивів і сюжетів віршів П.Фелона (“Fin de Siecle”, “Yeats at Athenry Perhaps”, “Stop on the Road to Ballylee” та ін.), на зміст та форму творів Л.МакНіса (“On the Tower Stairs”).
Деякі поети, які досить гостро відчували домінуючий вплив творів У.Єйтса, вважали актуальним прагнення цілком незалежного творчого пошуку (Д.Девлін, Т.Кінсела). Цей шлях не завжди був вдалим і досить часто приводив поетів, які шукали ліберального взірця, до наслідування Д.Джойса.
Паралельно виокремлюється феномен «поетичного дуалізму», який вирізняє американський дослідник Р.Геррет, вважаючи, що деякі ірландські поети ХХ ст. (серед них О.Кларк, П.Фелон, Ш.Хіні) звертались не до однієї постаті (У.Єйтс або Д.Джойс), а наслідували обох, відповідно до художніх уподобань і етапу творчих пошуків.
У підрозділі 1.2. «Поети першого післяєйтсівського покоління (О.Кларк, П.Каванах, Д.Девлін): посилення ірландської специфіки, традиції та інновації» досліджуються особливості творчих та естетичних пошуків найбільш відомих авторів 40-50-х рр. ХХ ст., вплив яких сприяв формуванню художнього змісту поезії Ш.Хіні. Творчість О.Кларка визначається особливістю збереження національної специфіки. Сутність ірландської тональності для нього полягає у постійному зверненні до минулого нації і її середньовічних традицій (“Forget Me Not”, зб. “Too Great a Vine”), де поет відшукує інтегровану і майже втрачену гельську культуру. Визначальною ознакою художньої манери О.Кларка стає апеляція до етноірландської (гельської) поезії, звідки він запозичує алітераційні й асонансні моделі побудови вірша (“The Awakening of Dermuid”, “The Scholar”), які надають його творам естетичного забарвлення та гармонійного звучання.
Специфічною ознакою поезії окремих авторів першого післяєйтсівського покоління було прагнення до інтелектуальної й духовної свободи творчості, звільненої від релігійних догм і соціальних обмежень. Цей конфлікт, який різко позначився як на тлі соціально-політичних подій, так і в художній літературі післявоєнної Ірландії, найбільш цікаво і нетривіально відображається в інтелектуальній поезії Д.Девліна, який звертається до історичних і біблійних епізодів з метою актуалізації емоцій людини (“Encounter”).
На особливу увагу в підрозділі заслуговує поезія П.Каванаха, оскільки вона не тільки посідає одне з вагомих місць в ірландській літературі зазначеного періоду, але й стає підґрунтям для формування художніх орієнтирів Ш.Хіні. Звертаючись до творчості П.Каванаха, дослідники (Т.Браун, Н.Грін, Ш.Дін, М.Хармон,) вказують на її особливість: вже на початку творчого шляху поет виразно протистоїть У.Єйтсу, орієнтуючись на «відчуття місця» (“sense of place”, термін П.Каванаха), тому для нього головним було не абстрактне ірландське начало, важливе для У.Єйтса, а міцна опора в житті – рідна земля, село, сільська парафія.
«Відчуття місця» стає домінуючою філософією для багатьох художників слова – послідовників П.Каванаха. Воно ґрунтується на вірі у животворну силу власних коренів та нерозривну єдність минулого і сучасного. Таке особливе трактування темпоральних відносин, що виразно відрізняється від поглядів попередників, у творах яких минуле поставало в абстрактно-міфологізованому (У.Єйтс), або хворобливо-релігійному чи сповненому безладдя (Д.Девлін, О.Кларк) вигляді, є визначальною ознакою творчості найбільш помітних ірландських авторів 60-70-х рр. ХХ ст., на чому зроблено акцент у підрозділі 1.3. «Відчуття минулого як важлива риса ірландської поезії другої половини ХХ ст.»
У підрозділі наголошується, що наприкінці 50-х рр. ХХ ст. в ірландській поезії стає все більш помітною тенденція до поєднання національної самосвідомості із загально-соціальним критицизмом. Цей феномен відображається у творчості поетів зазначеного періоду: Р.Мерфі, Т.Кінселли, Д.Монтегю. Вони розширюють межі національного контексту звертаючись до загальносвітової історії, доповнюють зміст творів темами, сюжетами й образами з минулого Ірландії. Проте ставлення до історії у поетів різне. Деякі (Р.Мерфі, поезії “The Cleggan Disaster”, “Natural Son”, Д.Монтегю, поезії “Like Dolmens Round My Childhood, The Old People”) вбачають у ній безладне і гнітюче явище, яке зберігає ознаки поразок у боротьбі за національну ідентичність з Великою Британією. Вони прагнуть переосмислити історію, вважаючи, що таке трактування нарешті допоможе знайти себе в нерозривному зв’язку з минулим. Інші (Т.Кінселла, вірші “Baggot Street Deserta”, “The Secret Garden”, Ш.Хіні, вірші “Digging”, “Follower” та ін.) звертаються до історії, прагнучи поєднати часові проміжки та відшукати джерела образності, підкреслюючи, що загальнонаціональне минуле, доповнене особистими спогадами, сприяє самоутвердженню поетичної свідомості.
Другий розділ – «Основні поетологічні ознаки збірок “Death of a Naturalist” і “Door into the Dark” Ш.Хіні» присвячено аналізу перших двох книг віршів поета.
У підрозділі 2.1. «Художні властивості та своєрідність збірки “Death of а Naturalist”» основну увагу зосереджено на особливостях побудови автором моделі навколишнього світу, яку він втілює в галереї невеликих замальовок, розгорнутих перед читацьким зором з метою відтворення різних епізодів неквапливого сільського життя. Ш.Хіні звертається до змалювання портретів предків та сучасників, деталізації ландшафтних картин. Цією книгою віршів, у поетологічних ознаках якої відображаються традиції та звичаї ірландського католицизму, митець зізнається в успадкуванні «відчуття місця», підкреслюючи це визнання працями в прозі (есе “The Making of а Music”). Ш.Хіні стверджує, що ірландцям, які пишуть англійською мовою, життєво необхідні локальні інтереси, що виражені у приватній поезії, оскільки саме це дає можливість залишатися кельтами і зберігати власну ідентичність. Вірші першої книги вказують на процес становлення індивідуальності поета, який зріс на етнічному корінні: рідних місцях, землі й природі, історико-культурному досвіді предків. Все це є джерелом його поезії.
У результаті дослідження творів Ш.Хіні встановлено, що він додає каванахівському феномену власних ознак, а саме: особистого відчуття нерозривної єдності поезії і минулого. По-друге, для Ш.Хіні «відчуття місця» відображає прагнення до гармонійного поєднання уяви з успадкованою культурою предків. Про це свідчать окремі поезії (“Death of a Naturalist”, “Digging”, “Personal Helicon”), у яких реалістичні картини зображення селянського побуту та світу природи віддзеркалюють вплив відомих попередників – В.Вордсворта (“The Prelude”), Т.С.Еліота (“East Coker”).
Особливу увагу у підрозділі зосереджено на вірші “Digging” – найважливішому у ранній творчості Ш.Хіні. Саме “Digging” закладає основи головного мотиву поезії північноірландського автора – мотиву «поетичних розкопок», тобто уявного повернення у минуле як у джерело натхнення. Паралельно з цим мотивом у підрозділі окреслюються межі «новонародженої» ідеї поета про пошуки шляхів художнього примирення підсвідомого конфлікту власної поетичної особистості, який є вираженим в опозиції минулого і «відчуття місця» та сьогодення і виходу за межі особистого локусу. На прикладі “Digging” формування зазначеної ідеї розглядається як процес виникнення доцентрової і відцентрової сил, що володіють свідомістю поета та втілюються у відчутті нерозривного зв'язку з етносом і предками та прагненні до самоідентифікації й незалежності.
У підрозділі 2.2. «Роль поезії у єднанні з минулим на шляху самопізнання» досліджується динаміка усвідомлення Ш.Хіні надзвичайного потенціалу поезії у примиренні опозиції відцентрової та доцентрової сил. Імпліцитно визнаючи напругу, що існує між двома тенденціями, які керують його світобаченням (вірші “Gravities”, “Follower”, “Chu ing Day”, “Digging”), Ш.Хіні не зупиняється на шляху творчих пошуків, що відображається на художньому рівні у синтезі природного реалізму П.Каванаха з інтелектуальністю і символізмом У.Єйтса. Усвідомлюючи поезію як «поетичні розкопки», Ш.Хіні поступово приходить до визнання, що саме поезія здатна бути посередником, який може співвідносити різні часові проміжки та втілювати у собі шлях до єднання з минулим і одночасне незалежне від попередників самоствердження сьогодні.
Підрозділ 2.3. «Мотиви страху і небезпеки як складові елементи процесу дорослішання» присвячено розгляду інших головних мотивів першої збірки, а саме страху перед прихованою і невідомою стороною навколишнього світу, та небезпеки, з якою пов’язане емпіричне пізнання. Поєднання цих мотивів, художнє втілення яких побудовано на відтворенні емоційних переживань ліричного героя, виокремлює розгорнену метафору збірки – метафору дорослішання людини, яка, шляхом болісного загострення власних почуттів, починає усвідомлювати існування різноаспектного навколишнього світу (“An Advancement of Lea ing”, “The Early Purges”, “Mid-Term Break”). У результаті проведеного дослідження виявлено, що майже кожен вірш, який втілює ідею здобуття досвіду на шляху до пізнання, несе у собі мотив «маленької смерті» – втрати ілюзій, прощання з дитинством, розлуки із звичним. Це стає інваріантом художнього втілення протистояння сил, які володіють поетичною свідомістю Ш.Хіні, і саме через розгортання метафори дорослішання конфлікт «відчуття місця» і прагнення до самоствердження розширюється і виходить за межі локального контексту.
У підрозділі досліджується багатогранність ранніх поезій Ш.Хіні, які водночас із втіленням зовнішньої природної краси, виявляють небезпечну внутрішню сторону найближчих предметів або звичайних подій – ту, де приховані таємниці природи, життя і свідомості людини (“The Ba ”, “Personal Helicon”). Прочитання окремих поетичних рядків у проекції на ірландський історико-культурний контекст дає підстави стверджувати, що у віршах Ш.Хіні, поряд із приватними, все частіше з’являються загальнонаціональні події й біди, які відображають історію поколінь, століттями залежних від землі та її родючості (“At а Potato Digging”).
У підрозділі 2.4. «“Door into the Dark” – у пошуках джерела поезії» аналізується художня специфіка другої книги віршів Ш.Хіні, у якій поет знов спостерігає за найближчим оточенням та звертається до минулого. Така зовнішня відсутність поетико-еволюційного руху породжує негативну оцінку поезій збірки “Door into the Dark” з боку таких дослідників, як М.Какутані, Б.Моррісон, К.Рікс, А.Фрейзер. Порушуючи ряд питань, а саме: чи вдається Ш.Хіні здійснити рух уперед (чи він залишається на старих позиціях), чи зазнають образи й мотиви ранніх творів трансформацій (чи трактуються відомими шляхами), зазначені вчені узагальнюють, що поет не еволюціонує у своєму художньому світобаченні.
Враховуючи погляди науковців, у підрозділі здійснено спробу продемонструвати, що висновок критичної думки щодо сумнівної художньої цінності другої книги віршів був дещо поспішним, адже прагненням поета на етапі “Door into the Dark”, на що вказує сам Ш.Хіні, було з’ясування суті поезії, а це краще робити саме на відомому матеріалі, усебічно вивченому зовні і такому, що може багато розповісти, якщо проникнути у його глибинне єство. На тлі закріплення розроблених тем, «зацікавленість Ш.Хіні у своєму минулому переростає в дослідження історії Ірландії» (М. Лонглі) та культурної скарбниці Смарагдового острова.
У підрозділі зазначається, що, «відкриваючи» уявні «двері до пітьми», Ш.Хіні стверджує про прагнення до вишуканої поетичної техніки, вибираючи звернення до темряви і її потаємних глибин як до метафори, яка уособлює джерело поезії в усіх його виявах, що їх знаходить поет. У зв’язку з цим у підрозділі розглядається погляд Ш.Хіні на концепт «темряви», який бачиться поетом як втілення нічим не обмеженого багатовимірного простору, що потребує вивчення. Осягнення темряви – невідомих глибин минулого і свідомості – дозволяє поетові відшукати її прихований потенціал, який полягає у силі оновлення звичного і дозволяє у зміненому світлі відкривати нові ознаки відомих предметів (“Night Drive”, “The Forge”, “Personal Helicon”). Ш.Хіні наголошує, що темрява, яка приховує від ока видимі деталі оточення, не є перешкодою для його поетичної уяви. Навпаки, вона надає можливості відкривати незвичні сторони відомого, адже уява, стверджує поет, приходить саме з «темряви» – з темних глибин свідомості, де народжується поезія.
Третій розділ роботи – «Проблема співвідношення поезії і політики та її відображення у збірці “Wintering Out”», складається з шести підрозділів.
У підрозділі 3.1. «“Wintering Out” в оцінці зарубіжних дослідників» вивчаються погляди учених щодо третьої книги віршів Ш.Хіні та окреслюється коло питань, які потребують подальшого вивчення.
Літературно-критичний огляд підтвердив, що творча еволюція поета тісно пов'язана з розширенням меж культурно-часового простору, в якому перебуває поетична особистість. Вивчаючи збірку “Wintering Out”, літературознавці (М.Какутані, Б.Моррісон, Д.Тобін та ін.) вказують на її визначальну особливість: Ш.Хіні намагається проникнути в глибинні структури ворожих настроїв сучасного суспільства Північної Ірландії та розпізнати, як протиріччя між католицьким і протестантським співтовариствами відображаються у пам'яті нації. Ця думка сприяє поглибленому вивченню у наступних розділах дисертації тих метафоричних виявів поезії “Wintering Out”, що виникають під впливом усвідомлення нерозривної єдності особистого і загального буття, коли поетична індивідуальність Ш.Хіні йде шляхом формування художніх локусів, у яких священні таємниці індивідуума є невід'ємною частиною світового контексту.
Огляд зарубіжної хініани переконує, що головною ознакою, яка виокремлює “Wintering Out” від попередніх книг, є мотив пошуку відповіді на питання: як людині, що живе за законами творчості й уяви, треба реагувати на таку непоетичну проблему, як війна. Поглиблене вивчення “Wintering Out” у дисертації сприяє уточненню цього питання через висвітлення проблематики поезії, яка тісно пов’язана з політикою, «накресленою» в ірландській мовній пам'яті. Аналіз віршів підтверджує, що такий художній підхід дає Ш.Хіні можливість метафоризувати колізію «поезія–політика», трансформуючи сучасні та минулі політичні непорозуміння шляхом залучення лінгвістичного контексту та художнього відображення історичних подій, пов’язаних з вмиранням мови Ольстера.
У підрозділі 3.2. «Поетична історія скасування гельської мови і змішування традицій» досліджуються шляхи, якими Ш.Хіні вивчає процес поступового втрачання гельської мови як етнокультурного чинника ірландської національної ідентичності. Розглядається, як, розміщуючи у фокусі своєї поезії етимологічні риси, семантичні й інтонаційні особливості мови, що майже зникла, Ш.Хіні перетворює гельську на метафору, яка втілює релігійне й культурне протистояння Ірландії та Англії, і пише власну «поетичну» історію втрачання ірландської національної ідентичності шляхом змішування традицій. Цей задум відтворюється у зверненні Ш.Хіні до діалектних слів й одвічних географічних назв, що розширює межі його «відчуття місця», та водночас дає можливість занурення до глибинного діахронічного контексту нації.
Вивчаючи мовну пам'ять Ольстера, Ш.Хіні надає нових рис відомому мотиву звернення до минулого і власних коренів, втілюючи його у вірші “The Backward Look”, зміст якого не тільки апелює до еліотівського “Тhe Dry Salvages”, але й розширює контекст твору попередника. Первісний страх, про який писав Т.С.Еліот, у вірші Ш.Хіні відображає ірландську історію позбавлення права на власну мову. «Погляд у минуле», який раніше був для Ш.Хіні засобом єднання з родинним корінням та підштовхував до пошуку шляхів незалежності у творчості, у збірці “Wintering Out” викликає почуття скорботи за втраченим та відчуття історичного розриву часів. У підрозділі акцентується увага на тому, що, залучаючись до проблеми втрати гельської мови, поет не зупиняється на констатації неминучого факту. Митець має право, упевнений Ш.Хіні, спираючись на лінгвістичну пам’ять, засобами уяви відновити історичні артефакти та надати вмираючій мові другого життя у поезії.
Аналізу поетичних надбань Ш.Хіні на цьому шляху присвячено підрозділ 3.3. «Топоніми як засіб воскресіння рідної мови», у центрі якого – вірші, де використання топонімів є художнім засобом повернення до життя мовних коренів нації. Топоніми і малознайомі слова, що вийшли з ужитку, не випадково потрапляють у сферу поетичних інтересів Ш.Хіні. Мовна гра, до якої вдається поет, звертаючись до історичних імен і назв та насичуючи вірші багатоголоссям, дозволяє відродити у теперішньому часі втрачене естетико-художнє багатство гельської мови як однієї із складових частин національної ідентичності Ірландії. «Етимологічні поезії» Ш.Хіні (“Anahorish”, “Broagh”, “Toom”) – це своєрідні ритуали, які відтворюють зв'язок між словом і корінням, географічною назвою і землею.
Етимологія для Ш.Хіні стає не тільки способом відновлення лінгвокультурної втрати, але й засобом осягнення жанрово-художньої своєрідності літератури предків. В есе “The Sense of Place” він пише, що почав поглиблене вивчення етимології тому, що знайшов в історії ірландської поезії особливий етножанр dinnseanchas, який об'єднує ознаки поетики вірша й оповідання та встановлює зв'язки з давніми назвами місцевостей, виступаючи при цьому формою міфологічної етимології. Ірландські етимологічні корені стають засобом, за допомогою якого Ш.Хіні з’єднує в органічну цілісність мову, міфологію й історію.
Підрозділ 3.4. «“А New Song” – усвідомлення революції або революція свідомості» присвячено аналізу вірша “А New Song”, який посідає особливе місце у збірці, адже його правомірно розглядати як кульмінаційний момент – мить, коли поет усвідомлює, що вже неможливо далі, як раніше, просто насолоджуватись музикою одвічної мови та поринати в пам’яті у минуле, згадуючи рідні місця і поновлюючи в пам’яті далекі події. Мова географічного ландшафту і коріння нації, які завдяки уяві поета тісно переплелися у збірці, відтепер вбачаються Ш.Хіні такими, що слід об’єднати у «нову пісню» – заклик до подолання принизливого стану. “Оur river tongues must rise”, – наполягає Ш.Хіні у звертанні до вмираючої гельської мови з вимогою зміцнитися та існувати на рівних з мовою-колонізатором. Проте, як стає зрозумілим із наступних творчих пошуків Ш.Хіні, цей рядок не лунає закликом до революційного перевороту встановленого лінгвального і суспільного порядку. Він спрямований на те, щоб наголосити – мова або поезія повинні залишатися незалежними від будь-яких релігійних або політичних переконань.
У підрозділі 3.5. «Модель діахронічного контексту – “Bog Oak” та інші поезії» вивчається момент відходу Ш.Хіні від національно-історичної лінгвістики та поринання у глибокий історико-культурний контекст нації. Поет винаходить власну манеру іномовлення, яка надає йому можливості говорити про нагальні проблеми сучасності, не вдаючись до відкритого політикування. У новому звертанні до землі Ш.Хіні використовує особливе джерело – bogs –заболочені північні землі як частину ландшафту, і водночас, як національну емблему. Вogs, яка неодноразово виникає в різних віршах “Wintering Out” (“Bog Oak”, “Midnight”, “The Tollund Man” та ін.) для Ш.Хіні стає посередником, що дозволяє проникнути в глибинні шари землі, а разом з тим – у підґрунтя нації та вказати на знищення історичного «обличчя» ірландських земель. Зазначене перестало існувати у первинному вигляді у часи активної колоніальної політики Англії. Водночас bogs дає можливість звернутися до історії нації, адже в болотах зберігаються у природному «накопичувачі» історичних фактів потрібні Ш.Хіні постаті предків. Він використовує образи цих людей минулого і їх первісні жорстокі вчинки як ідіому насильства, закладену у підсвідомість його співвітчизників. Доля доісторичної людини, яка цікавить поета, втілює в собі єство стародавнього культу поклоніння богам. Ш.Хіні простежує в цьому атрибут архетипової свідомості нації, спадкоємцями і носіями якої є його сучасники. Проводячи паралель, він бачить зв'язок між ритуалами минулого і кривавими подіями сьогодення.
У центрі уваги в підрозділі 3.6 «Втеча» в ім'я поезії – роздуми про від'їзд» – результат міркувань поета про витоки його нації, який втілюється в жорсткий висновок: прийшовши з мезоліту, ірландці принесли з собою криваві традиції вбивства одноплемінників заради «суцільного блага» (“Tollund Man”, “Strange Fruit”, “Bogland”). Відчуваючи свою причетність до історії перманентного насильства, появі якого у поетичній формі він сприяє, Ш.Хіні намагається зберегти власні естетико-художні ідеали й уявлення про світ, життя і творчість від впливу військово-політичного конфлікту, що набирає силу. Поет приймає важливе для нього рішення: уникнути прямого контакту з ворожими силами можна шляхом від’їзду із зони політичної напруги. У підрозділі підкреслюється, що для поетичної свідомості таке рішення сприяє відновленню світу уяви, майже втраченого під впливом подій у суспільстві, в яких перебуває поет.
Четвертий розділ має назву «Збірка “North” – художні властивості та контекстуальні зв’язки».
Підрозділ 4.1. «“North” як предмет дискусії» окреслює коло питань, порушених дослідниками у зв’язку з виходом у світ збірки “North”. На думку політично налаштованої частини північноірландського католицтва (Д.Ллойд, К.Карсон), Ш.Хіні утікає від реального життя, а “North” демонструє зраду національної ідеї та сприяє розмежуванню конфліктуючих сторін і поглибленню суперечностей між католиками і протестантами. У той же час Х.Вендлер, відшукуючи найбільш значущі, на її думку, поетичні інтервенції ХХ ст., констатує, що збірка Ш.Хіні “North” відіграла ключову роль в історії сучасної поезії, разом з такими відомими творами, як “Prufrock” Т.Еліота, “Harmonium” У.Стівенса і “North of Boston” Р.Фроста. У цілому ж, як справедливо зазначає Д.Тобін, досить складно дотримуватися певного напряму – як «за», так і «проти» “North”, «оскільки цей рух у прихованій формі містить неминучу причетність до політичних і естетичних суперечок, які відволікають від усвідомлення суті дійсно важливих художніх особливостей збірки».
Різноманіття критичних поглядів щодо “North” свідчить про те, що поезія Ш.Хіні, яка відображає сутність світу Північної Ірландії з його безладдям і сум'яттям, не може сприйматися однозначно. Політика, без сумніву, одержує своє вираження в “North”, але воно не може бути іншим, крім такого, що втілює ставлення Ш.Хіні до поезії як до способу вираження власного внутрішнього світу. В особливому використанні минулого у збірці поет не просто виражає власне «я», але знаходить спосіб метафоричного вираження історичного досвіду багатьох поколінь.
Створена у переломний момент життя письменника збірка “North” стала втіленням нових тем і образів, до яких прагнула свідомість Ш.Хіні. Проявом цього стає незвичний початок книги віршів, аналіз якого запропоновано у підрозділі 4.2. «Епіграф-присвята – двонаправлений вектор руху поетичної свідомості».
Вперше Ш.Хіні звертається до такого вагомого позатекстового елементу, як епіграф, до якого залучає власні поезії. Значущість епіграфу “North” акцентується на різних рівнях: по-перше, він є присвятою минулому, як власному, так і загальнонаціональному, по-друге – символізує двонаправлений рух поетичної свідомості як у напрямку до експліцитності, так і до символізму. Епіграф складається з двох віршів. Перший (“Sunlight”) – сповнений незвичайною тишею та спокоєм. Він повертає ліричного героя туди, де залишилась частинка поетичної душі Ш.Хіні – у рідну домівку, до сімейних коренів – повертає та відновлює відчуття свободи, сили і любові до життя. Кожна художня деталь цього мікросвіту, заповненого сонцем, немов є продовженням або уточненням окремо обраної частини макрокосмосу, яким милувався у свій час Д.М.Хопкінс (“Starlight Night”). Чарівні краєвиди навколишнього світу, що були джерелом натхнення для попередника, стають фактором поширення ідеї для Ш.Хіні.
Тема другого вірша (“The Seed Cutters”) виходить за межі родинної території і переплітає картини сьогодення й минулого цілої нації. Звертаючись до минулого, Ш.Хіні бачить у ньому традицію, згідно з якою сезонні посадки і збір врожаю чергуються з ритуалами людських жертвоприношень богині родючості. Мати-земля виступає у вірші рясною стихією, що дає врожай, і в той же час є жорстокою, підступною Nerthus.
Тема зіткнення життя і смерті невипадково виведена Ш.Хіні за межі основної добірки віршів. Своєю протилежною природою обидва концепти (радість від життя та смерть заради життя) втілюють задум автора про передачу подвійного характеру існування його спільноти. В контрастному поєднанні протилежностей: утихомирено-домашнього “Sunlight” і жорстоко-суворого “The Seed Cutters” втілена сформована в процесі розвитку нації психологічна роздвоєність свідомості кельтів, які, з одного боку – нащадки шанувальників культу Nerthus з його кривавими ритуалами, а з іншого – мирні працівники землі, зосереджені на своєму домі і господарстві.
Підрозділ 4.3. «Геркулес» або «Антей» – знову в пошуках «себе» доповнює спостереження над задумом Ш.Хіні про двоїсту структуру збірки шляхом аналізу художньої специфіки персонажів Геркулеса й Антея та їх опозиції. Обидва герої стоять на «кордонах» першої частини книги: вірш “Antaeus” відкриває її, а “Hercules and Antaeus” завершує. Легендарно-міфологічна основа віршів, на яку Ш.Хіні накладає відчутний шар символічного змісту, сприяє прочитанню контекстуально-семантичного навантаження образів героїв через призму жорсткого протистояння, перемоги одного і поразки іншого персонажа. У трактуванні символічних образів вагоме значення має статус героїв, зокрема те, що Антей – син землі, адже його походження та рід занять породжують ланцюг асоціацій: Антей – земля (земля-мати) – поетичне джерело – поезія. Отже, Антей виступає в різних трансформованих образах: він є втіленням самого поета, поетичних витоків (землі), і разом з тим він – поетичний дар, вирощений на цій землі.
Внутрішня боротьба між силою тяжіння родинних витоків і прагненням творчої незалежності, не пов’язаної з власними коріннями, – явище, яке постійно спостерігається у поетичній свідомості Ш.Хіні та відображається у його творчості, стає закономірним підґрунтям для відтворення особистості Геркулеса (сина неба) який є втіленням ідеї про формування власного «я» поета. Завершуючи першу частину книги віршем “Hercules and Antaeus”, Ш.Хіні вказує на завершення певного етапу у формуванні власного поетичного світогляду. Побачивши спорідненість свого світовідчуття із типологічними ознаками образу легендарного героя, поет підкреслює, що відтепер його головна зброя – розум і осяяння. У такий спосіб він наполягає на посиленні епіфанічного характеру його поезії, що згодом стане основною поетологічною особливістю його творчості (цикл “The Glanmore Sonnets”). У цілому ряді есе Ш.Хіні зробить спробу описати техніку епіфанії, яка «вмикає» динамічну моторність свідомості, що є посередником між джерелом почуття у пам'яті поета та «формальними хитрощами», які відображають досвід художнього сприйняття дійсності. Увага поета зосереджується на предметі, який викликає пов’язані між собою свідомі й підсвідомі асоціації, котрі під впливом уяви несподівано упорядковуються та приймають певну форму. Вірш, наполягає Ш.Хіні, завжди містить у собі елемент несподіваного. Цей момент описується ним, як і багатьма його попередниками, як миттєвий спалах, блискавка, осяяння (В.Вордсворт, Д.Хопкінс, У.Єйтс, Т.Еліот) або як прояснення, “claritas” (Д.Джойс). Досягаючи ефекту епіфанії, Ш.Хіні, безумовно, є продовжувачем традицій зазначених поетів, і перш за все – В.Вордсвора і Д.Джойса.
У підрозділі 4.4. «Невисвітлені глибини минулого як джерело нової образності» досліджується специфічний характер художнього вислову та визначаються шляхи його створення у збірці “North”. Як спостерігач-аналітик, який вдивляється в доісторичне минуле країни і нації, Ш.Хіні виділяє діахронні історико-культурні паралелі. У своїх роздумах, звертаючись до епохи вікінгів та водночас вдивляючись в океанські хвилі, поет у звуках стихії починає розрізняти уявний гуркіт молота давньоскандинавського бога грому – звук, що переростає у відгомін минулих битв, помножений на голоси воїнів (вірш “North”). Звукова картина доповнюється яскравими образами давньої історії землі. Ш.Хіні вербалізує кульмінаційні моменти захоплень, набігів, війн та використовує історичну канву для художнього відображення власних спостережень не тільки про сутність ментальності ірландців, але й про поетичну творчість і джерела поезії.
Як археолог, звертаючись у сиву давнину віків у пошуках ментального коріння нації, він винаходить давню спадщину – Old Norse, що розширює художній зміст залученого до його поезій історичного горизонту та доповнює перспективу бачення не тільки археологічної, але й лінгвістичної глибини контексту. Минуле Ірландії у такий спосіб постає у формі «узгодженості життів» (“congruence of lives”): реальних (людських) і метафоричних (традицій), поєднаних між собою на гігантському дереві нації (“Belderg”, “Viking Dublin: Trial Pieces”).
Археологічна і лінгвістична пам'ять значно розширюють «сферу перебування» поезії Ш.Хіні, переміщуючи її з рівня ірландського лінгво-історичного контексту на рівень всесвітньої історії. Ш.Хіні підтверджує, що етимологія і традиція мають розгалужену форму з різнобарв’ям «гілочок», а предмети матеріальної культури і географічні назви є носіями ментальної пам'яті народу про колись наявні загальні корені всього сущого (“Funeral Rites”, “Bog People”). У цьому простежується визначальна ознака поетики збірки “North”, яка має своєрідні ознаки безпосередньої виразності і символічності.
Підрозділ 4.5. «Поетико-історичний некрополь» присвячено розгляду особливостей віршів-описів, у яких Ш.Хіні створює деталізовані портрети людей, що стали жертвами ритуальних вбивств, і тіла яких були знайдені в північних заболочених землях. Пильно вдивляючись у зображення тіл похованих, які муміфіковані через особливі властивості bogs, і стали доступні зору спостерігача через книгу ілюстрацій скандинавського археолога П.В.Глоба, Ш.Хіні проводить паралель між доісторичними часами Залізного Століття й сьогоденням і підкреслює, що ритуальні вбивства, які були в минулому, мають тенденцію до відродження сьогодні. Мумії людей, похованих у заболоченнях, під впливом часу зливаються з ґрунтом, але не зникають. Вони стають символом єднання кривавої культури вікінгів і певних традицій сучасного Ольстера, метафоризуючи розчинену в землі жорстокість, яка прихована до певного часу поверхнею землі.
Розмірковуючи над археологічними знахідками і минулим свого народу, поет доходить висновку: на ньому також лежить відповідальність за повернення до «життя» насильства, яке він «викопує» із землі. Його поезія, з'єднуючи різні часові простори, є небезпечним явищем, бо саме вона розкриває суворі таємниці минулих епох і вказує на перманентний характер традицій і звичаїв племені, яке винищувало співплемінників. Складні і суперечливі почуття щодо власного предмета Ш.Хіні вдається побороти, зібравши воєдино історичний досвід землі і релігійний досвід нації. Усвідомлюючи, що його пращури – плем'я, яке звикло до жертвоприношень і навчило його розглядати вбивство як засіб для досягнення загального блага, Ш.Хіні доходить висновку, що не може змінити історію, але зможе, звертаючись до історичної правди, знайти спосіб її художньої реалізації.
У другій частині збірки “North” Ш.Хіні розмірковує про долю поета і його мистецтва у суспільстві. Висвітленню цієї теми присвячено підрозділ 4.6.«Співвідносини поета і суспільства у художньому світобаченні Ш.Хіні», в якому поет немов перегортає сторінки своєї біографії: від емпіричних кроків на землі до проникнення у її таїнства. Знов і знов він стверджує, що найважливішим для поета є досконале опанування власного ремесла, адже наближаючись до цього, можеш говорити навіть найжорстокішу і найнеприємнішу правду художньою мовою поезії. Тісний взаємозв’язок між іносказанням і прямим висловлюванням робить заключні вірші книги загальним підсумком як до збірки “North”, так і до всього етапу творчості, що досліджується у дисертації. Вони символічно об'єднують минуле, теперішнє і майбутнє: ранню творчість Ш.Хіні (ознакою якої є зацікавленість найближчим оточенням), етап дорослішання (з його прагненням до пошуку джерел поезії і поєднання мови та історії), зрілий період як час болісних роздумів і пошуків вірного рішення у взаємостосунках з політикою і насильством (усвідомлення неможливості перемоги над останнім), і особисту перспективу, виражену в поетичній формі, у якій проголошується важливість збереження незалежності поетичного вислову.
У висновках узагальнюються основні результати дослідження. Творчість Ш.Хіні у 60-70-х рр. ХХ ст. виокремлюється на тлі північноірландської поезії зазначеного періоду як помітне і визначне явище серед естетичних пошуків того особливого покоління, поява якого у 70-і роки утворила новий творчий потік, що «вдихнув» життя не тільки в ірландську, але й у британську поезію і привніс нові автентичні ритми, свіжу образність, нові експерименти і пошуки на рівні мови.
Естетичні орієнтири попередників у сфері оновлення поетичної техніки і образності знаходять своє продовження і розвиток в поезії Ш.Хіні в техніці графічно точного чуттєво-зображального вимальовування деталей для розкриття нових аспектів звичного явища та у зосередженості на поетичній мові як на самостійній цінності. Розширюючи сферу поетичного, автор створює об'ємний багатоплановий образ зображуваного предмета, наповнюючи його відчутними сенсорно-перцептивними характеристиками.
Основним надбанням Ш.Хіні є його вміння відшукувати джерела поезії у повсякденному житті. Звертаючись до досліджуваного предмета, Ш.Хіні постійно намагається заглибитися у його суть. Поет стає новатором, змінюючи відомі теми на традиційно непоетичні. Важливим досягненням Ш.Хіні і характерною особливістю його творчості є синтез універсального і місцевого, міфологічного і детально-повсякденного, інтелектуального й інтуїтивного начал, що втілюється у виразній за своєю внутрішньою природою, образно-насиченій, багатоплановій поезії. Своєю творчістю Ш.Хіні вдається майстерно поєднати щиро ірландське природне «відчуття місця» з прагненням до віддзеркалення загального універсального буття. Поезія Ш.Хіні є оригінальним зразком примирення соціальних і культурних опозицій, які народжуються на глибинному рівні індивідуальної і суспільної свідомості.
Філософська площина у відображенні національної історії, до якої звертається поет, допомагає усвідомити значний вплив минулого на сьогодення і визначити роль поета у відображенні цього впливу. Звертаючись до лінгвістичної пам'яті нації, Ш.Хіні використовує фонетичні і семантичні риси окремих лексичних одиниць, відтворюючи драматичні сюжети, у яких релігійні, політичні, літературні і статеві відмінності конфліктують та поєднуються. Він намагається проникнути у сиву давнину в пошуках історичних артефактів, стверджуючи, що поезія бере початок з неосвітлених глибин історії нації і з «темряви» свідомості художника слова.
Мова для Ш.Хіні є носієм історії, географії, політики і, що найважливіше, поезії, яку Ш.Хіні саме і «визволяє», запрошуючи читача розділити почуття захоплення новим відкриттям. Саме у цьому Ш.Хіні стає основоположником нової традиції, продовжувачами якої стали молодші сучасники (К.Рейн, П.Малдун, С.Армітадж та ін.), і яка полягає у ставленні до мови взагалі і до поетичної, зокрема, як до самостійної цінності.
|
