Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Catalogue of abstracts / Jurisprudence / Administrative law; administrative process
title: | |
Тип: | synopsis |
summary: |
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета й завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержанні, апробація результатів дисертації та публікації. Розділ 1 „Правова детермінація феномена «потерпілий в адміністративно-деліктному процесі”, що містить три підрозділи, присвячено загальнотеоретичним питанням історико-правової природи процесуального статусу потерпілого в деліктному сегменті адміністративного права, характеристиці сфери, у якій відбувається об’єктивізація потерпілого від адміністративного проступку, розкриттю основних засад його участі в адміністративно-деліктному процесі. У підрозділі 1.1 „Історіографія дослідження проблем потерпілого в адміністративно-деліктному процесі” зазначається, що для створення надійного сучасного наукового фундаменту майбутнього кодифікованого адміністративно-деліктного акта доцільним убачається історичний екскурс у специфіку дослідження того чи іншого правового питання вченими-адміністративістами, визначення ними певних пріоритетів дослідження, формулювання доктринальних положень, на підставі яких і формувалося раніше діюче та чинне законодавство. Це дало змогу дисертанту виділити певні тенденції розвитку як правової доктрини, так і нормотворчої діяльності, результатом якої є прийняття адміністративно-деліктного законодавства, у тому числі й кодифікованого змісту, окреслити певні проблемні питання з одночасним з’ясуванням шляхів їх вирішення в різні історичні періоди. На підставі аналізу генезису доктринального дослідження відповідних засад, автор умовно розподіляє вказаний процес на три етапи (перший етап (50–80 роки ХХ ст.), другий етап (90-ті роки ХХ ст.), третій етап (з початку ХХІ ст. і до цього часу)) із детальною характеристикою кожного історичного періоду. Узагальнений огляд кожного етапу історіографії дослідження проблем потерпілого в адміністративно-деліктному процесі окремо та у їх сукупності дав підстави дисертанту окреслити певну тенденцію науково-пошукової діяльності в цій сфері – поступову спеціалізацію науково-дослідних робіт, звуження предмета наукового дослідження. Проведений історичний аналіз доктринального дослідження адміністративно-правового статусу потерпілого в деліктному процесі свідчить про наявність певної тенденції – поступову спеціалізацію наукового пошуку, звуження предмета дослідження, що варто враховувати у контексті формування новітнього наукового базису для кодифікаційної роботи – визначення в новому кодифікованому адміністративно-деліктному акті засад участі потерпілого в адміністративно-деліктному процесі, його правового статусу. У підрозділі 1.2 „Адміністративно-деліктний процес – сфера об’єктивізації потерпілого від адміністративного проступку” крізь призму розгляду проблематики адміністративного процесу, з’ясування його сутності, концепцій сприйняття (юрисдикційної, управлінської і судочинної), підходів до його розуміння (вузький, широкий і т.д.), критеріїв класифікації в адміністративно-правовій літературі розкривається зміст та наводиться поняття адміністративно-деліктного процесу як сфери об’єктивізації участі потерпілого від адміністративного проступку, обґрунтовується необхідність вживання саме терміна „адміністративно-деліктний процес”, який повинен замінити в подальшому та у правовій науці й у законодавстві термін „провадження у справах про адміністративні правопорушення”. Зазначається, що донині у вітчизняній адміністративно-правовій літературі відсутня єдність поглядів науковців щодо поняття, природи адміністративного процесу. Превалюючим є погляд на адміністративний процес у вузькому (провадження у справах про адміністративні правопорушення) та в широкому розуміннях (сукупність усіх видів адміністративних проваджень, порядок розгляду індивідуальних справ у сфері виконавчої діяльності державних органів, а в деяких випадках і недержавних організацій), а також виділення кількох концепцій сутності адміністративного процесу: юрисдикційної, управлінської і судочинної. Найбільш прийнятним для сучасних реалій правотворення та правозастосування, на думку дисертанта, є погляд на адміністративний процес саме в широкому розумінні, яким охоплюється весь предмет регулювання адміністративно-процесуальних норм. Адміністративний процес варто розподіляти на певні складові: юрисдикційну та неюрисдикційну. Юрисдикційну складову адміністративного процесу, у свою чергу, можна поділити на: деліктну та судочинну. Відповідно, в адміністративному процесі пропонуємо виділяти адміністративно-юрисдикційну (адміністративно-деліктну й адміністративно-судочинну) та адміністративно-неюрисдикційну складові. При цьому адміністративно-деліктний процес становить собою врегульовану нормами адміністративно-деліктного процесуального й частини матеріального права діяльність уповноважених державних органів (осіб) щодо розгляду справ про адміністративні делікти (проступки), виявлення їх причин та умов, а також забезпечення притягнення винних осіб у вчиненні адміністративних деліктів (проступків) до адміністративної відповідальності. У підрозділі 1.3 „Зміст участі потерпілого в адміністративно-деліктному процесі” зосереджується увага на дослідженні поняття шкоди, її різновидів, оскільки розгляд саме вказаних питань сприяє з’ясуванню змісту адміністративно-правового статусу потерпілого. Дисертант акцентує увагу на тому, що, на жаль, на відміну від ґрунтовних досліджень фахівців у галузі кримінально-процесуального права, вчені-адміністративісти не приділили достатньої уваги вказаним питанням, поняття шкоди майже не досліджується, її різновиди лише перераховуються та фрагментарно характеризуються. У зв’язку з цим, достатньо прогресивним, на думку автора, у цьому аспекті можна розглядати здобутки фахівців у галузі кримінального процесу, які досконало вивчили поняття шкоди, її різновидів, механізм їх відшкодування, що вплинуло й на результат нормотворчої та правозастосовної діяльності. Саме тому доцільним убачається запозичення вказаних здобутків, безперечно, з урахуванням специфіки статусу учасників адміністративно-деліктного процесу, при формуванні новітнього наукового базису для нормотворчого процесу в адміністративно-деліктній сфері щодо визначення статусу потерпілого. На підставі проведеного аналізу та відповідно до вищенаведених положень, дисертант робить висновок, що адміністративно-правовий статус потерпілого безпосередньо пов’язаний з адміністративним проступком та із шкодою, завданою цим проступком, а вид завданої шкоди й обумовлює реальний зміст відповідного статусу потерпілого в адміністративно-деліктному процесі, його мотиваційну спрямованість. Розділ 2 „Статус потерпілого в адміністративно-деліктному процесі” складається з трьох підрозділів. Підрозділ 2.1 „Сутність правового статусу потерпілого від адміністративного проступку” містить вказівку на те, що саме шляхом розкриття змісту та сутності основних елементів такого статусу вказаного учасника адміністративно-деліктного процесу можна визначити його правову роль, характер та структуру взаємовідносин з іншими суб’єктами, окреслити правовий статус потерпілого на окремих стадіях адміністративно-деліктного процесу тощо. На підставі аналізу поглядів, що існують в адміністративно-правовій доктрині, та чинного адміністративно-деліктного законодавства в підрозділі, зокрема: окреслюється авторський перелік прав потерпілого з акцентуванням уваги на необхідності його розширення; запровадження, задля забезпечення реалізації прав потерпілого на відшкодування завданої йому шкоди, інституту цивільного позивача (за аналогією із кримінальним процесом); пропонується, з огляду на те, що недоліком нормативного закріплення та визначення правового статусу потерпілого є відсутність у чинному законодавстві переліку його обов’язків, покладення на потерпілого обов’язку довести завдану йому шкоду; з урахуванням одержаних результатів викладаються пропозиції власної редакції ст. 269 чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), що визначає правовий статус потерпілого. У підрозділі 2.2 „Потерпілий у системі суб’єктів адміністративно-деліктного процесу” зазначається, що кожен учасник адміністративно-деліктного процесу є відносно самостійною фігурою в ньому. Однак, незважаючи на таку самостійність, суб’єкти для реалізації своїх прав та виконання покладених на них обов’язків приречені на взаємодію між собою. Дослідження місця і ролі потерпілого в адміністративно-деліктному процесі дало дисертанту можливість виокремити горизонтальні та вертикальні зв’язки потерпілого в межах системи суб’єктів відповідного процесу з іншими його учасниками, детально охарактеризувати їх та виділити найбільш характерні для нього взаємозв’язки. Так, наприклад, горизонтальні зв’язки характерні для площини відносин: „потерпілий – особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, – захисник – законні представники – свідок – експерт – перекладач”. Вертикальні зв’язки потерпілий має з органом (посадовою особою), у провадженні якого перебуває справа про адміністративний проступок. Найбільш виражені зв’язки потерпілий має з основними, обов’язковими суб’єктами адміністративно-деліктного процесу, що можна пояснити їх особливим місцем у процесі та характером їх повноважень. Так, потерпілий тісно взаємодіє з особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, юрисдикційним органом (посадовою особою), що здійснює розгляд справи. Ураховуючи специфіку правового статусу захисника та законних представників, незважаючи навіть на той факт, що вони є факультативними суб’єктами процесу, активно виявляються зв’язки потерпілого і з цими учасниками адміністративно-деліктного процесу, що, урешті-решт, зумовлено загальною спрямованістю законодавства України стосовно необхідності гідного забезпечення захисту прав та законних інтересів людини. При цьому потерпілий взаємодіє як із „власними” захисником та законними представниками, так й із захисником та законними представниками особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Зв’язки потерпілого із свідками, експертом та перекладачем не завжди знаходять свій вияв у межах адміністративно-деліктного процесу і їх виникнення, насамперед, залежить від волі та бажання реалізації відповідних прав потерпілого від адміністративного проступку, хоча для забезпечення досягнення основних завдань процесу участь вказаних допоміжних суб’єктів є все ж таки бажаною. У підрозділі 2.3 „Правове положення потерпілого на окремих стадіях провадження у справах про адміністративні проступки” узагальнюються існуючі в адміністративно-правовій літературі погляди на виділення та класифікацію стадій адміністративно-деліктного процесу, пропонується власний варіант вирішення вказаного питання. Так, проаналізувавши стан наукового дослідження питання стадій процесу в адміністративно-правовій літературі, дисертант убачає за доцільне виділяти чотири стадії адміністративно-деліктного процесу, при цьому кожна стадія складається з певних етапів, а саме: 1) порушення справи про адміністративний проступок й адміністративне розслідування: 1.1) порушення справи; 1.2) з’ясування причин й обставин вчинення проступку, виявлення винних, спричиненої шкоди, потерпілих; 1.3) процесуальне оформлення результатів розслідування; 1.4) направлення матеріалів для розгляду справи за підвідомчістю до відповідного органу адміністративної юрисдикції; 2) розгляд справи про адміністративний проступок та винесення по ній постанови: 2.1) підготовка справи до розгляду та слухання справи; 2.2) аналіз зібраних матеріалів про обставини справи; 2.3) прийняття постанови по суті справи; 2.4) доведення змісту цієї постанови до відома правопорушників та інших зацікавлених осіб; 3) перегляд справи у зв’язку з оскарженням або опротестуванням постанови по справі: 3.1) подання зацікавленою особою (особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілим, прокурором) скарги або протесту на постанову у справі; 3.2) перевірка юрисдикційним органом (посадовою особою) законності і обґрунтованості винесеної постанови і прийняття з цього приводу відповідного рішення; 4) виконання постанови про накладення адміністративного стягнення: 4.1) звернення постанови до виконання; 4.2) безпосереднє її виконання. На кожній з виділених стадій процесу, що досліджується, автор детально розкриває специфіку вияву адміністративно-процесуального статусу потерпілого. Розділ 3 „Шляхи вдосконалення участі потерпілого в адміністративно-деліктному процесі” складається із двох підрозділів і присвячений аналізу зарубіжного досвіду нормативного регулювання у вказаній сфері правовідносин із формулюванням основних шляхів його запозичення в Україні, а також перспективам розвитку і правового регулювання засад участі потерпілого у відповідному процесі. У підрозділі 3.1 „Зарубіжний досвід щодо статусу потерпілого від правопорушень” підкреслюється, що задля формування досконалого законодавчого підґрунтя участі потерпілого в адміністративно-деліктному процесі доцільним є зосередження уваги на аналізі зарубіжного досвіду врегулювання цього питання з тим, щоб можна було б запозичити позитивний та уникнути негативного досвіду. Перш за все, на думку дисертанта, доцільним убачається зосередження уваги на відповідному досвіді тих іноземних держав, в яких уже підготовлені й набули чинності новітні кодифіковані адміністративно-деліктні акти, які вже пройшли певну апробацію часом й зарекомендували себе як дієвий регулятор адміністративно-деліктних відносин взагалі і щодо визначення засад участі окремих суб’єктів такого процесу зокрема (наприклад, потребує врахування відповідний досвід Російської Федерації та Республіки Казахстан, який максимально наближений до потреб вітчизняного нормотворчого процесу у відповідній сфері та реалій правозастосування). У підрозділі 3.2 „Перспективи нормативного регулювання участі потерпілого в адміністративно-деліктному процесі” наголошується на необхідності реформування законодавчого регулювання участі потерпілого в адміністративно-деліктному процесі. Проведений аналіз проектів перспективних нормативних актів у цій сфері (у тому числі й кодифікованих) дав дисертанту підстави для виокремлення певних тенденцій щодо формулювання можливої моделі процесуальної складової майбутнього кодифікованого адміністративно-деліктного акта щодо визначення статусу потерпілого у відповідному процесі. Сформульовано низку конкретних рекомендацій та пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства у сфері правової регламентації засад участі потерпілого в адміністративно-деліктному процесі.
|