ПРАВОСЛАВНЕ ВІЙСЬКОВЕ ДУХІВНИЦТВО РОСІЙСЬКОЇ ДІЮЧОЇ АРМІЇ ТА ФЛОТУ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

summary

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, окреслено хронологічні та територіальні межі дослідження. Сформульовано його мету та завдання, визначено об’єкт і предмет, схарактеризовано методологічні засади, наукову новизну і практичне значення дослідження, наведено інформацію про апробацію його результатів.

У першому розділі "Історіографія проблеми та джерельна база дослідження" викладено результати аналізу вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, схарактеризовано джерела, які було використано в процесі підготовки дисертаційного дослідження.

Історіографія проблеми. Аналіз наукової літератури, присвяченої православному військовому духівництву, показав, що зазначена тема не була предметом окремого комплексного дослідження. Наукова розробка проблеми була започаткована М. Невзоровим[1], який дослідив історію військового духівництва та особливості його функціонування протягом першої половини ХХ ст. Цьому періоду були присвячені праці Т. Барсова[2], Ф. Ласкєєва[3], А. Боголюбова[4], проте їх відрізняє ширша джерельна база і аргументовані висновки.

Фундаментальним дослідженням історії військового духівництва стала праця протопресвітера військового і морського духівництва О. Желобовського[5], який висвітлив передумови створення інституту військового духівництва, передісторію та історію функціонування військового духівництва.

Серед низки робіт, присвячених історії військового духівництва і військово-церковних відносин слід виділити дослідження протопресвітера Г. Шавельського[6], протоієрея М. Каллістова[7], К. Воєнського, І. Студитського[8].

До дослідницьких робіт, що стосуються проблеми створення та функціонування духівництва військово-морського відомства, відноситься праця протоієрея А. Смирнова[9], яка побачила світ 1914 р. і присвячена історії флотського духівництва. Вона була написана на підставі документів Синоду та Духовного правління, Повного зібрання законів Російської імперії, з використанням напрацювань попередників.

У радянській історіографії визначена проблема досліджувалася фрагментарно, переважно з позицій критики церковних інституцій та їх діяльності в роки Першої світової війни. Перші роботи, які були присвячені православному військовому духівництву переслідували мету викоренити із свідомості широкого загалу дореволюційні уявлення про релігію. До них відносяться праці Б.В. Титлинова, Б.П. Кандидова, М.М. Шеймана, В.О. Василенка[10]. Лише наприкінці 80-х рр. у науковому середовищі відбувається зміна ставлення до військового духівництва Російської імперії на більш виважену[11]. Відмінним за своїм змістом були праці церковних дослідників Ленінградської та Московської академій[12].

Для проведення статистичних досліджень кількості військового духівництва та кількості військовослужбовців на одного священика, було залучено загальні роботи, присвячені Першій світовій війні та кількісному аналізу російської діючої армії та флоту. Серед подібних робіт можна зазначити дослідження П.А. Зайончковського[13], Л.М. Гаврилова і В.В. Кутузова[14].

У сучасній вітчизняній історіографії питання історії та діяльності православного військового духівництва в межах Російської імперії протягом ХІХ – поч. ХХ ст., до складу якої входила і Україна, на сьогодні практично не досліджуються. Дослідження історії військового духівництва виключно серед українських національних військових формувань в роки Першої та Другої світових воєн були проведені Р. Коханчуком[15], П. Ткачуком[16], Д.Є. Забзалюком[17].

Розвідка В.І. Милуся[18] присвячена загальній проблемі відносин Церкви з військом і в ній досить принагідно висвітлюється історія створення та еволюція структури військового духівництва Російської імперії.

Вивченням історії православного військового духівництва Російської імперії на регіональному рівні займається Т.М. Губська[19], яка дослідила історію створення та функціонування військового духівництва Миколаєва, його участь у військових конфліктах ХІХ – поч. ХХ ст.

Питанню церковного життя на території Галичини у роки Першої світової війни присвячений один з підрозділів кандидатської дисертації І. Кучери "Політика російської окупаційної адміністрації в Східній Галичині у 1914 – 1917 рр."[20], проте головний акцент у дослідженні зроблений на діяльності адміністрації генерал-губернатора у церковній сфері, насильницькому наверненню місцевого греко-католицького населення у православ’я та наслідках зазначеної політики.

У російській історіографії протягом 90-х рр. ХХ ст. відбувається активізація досліджень історії військового духівництва, що пов’язано з відходом від класової парадигми та переходом до цивілізаційного підходу в оцінці висвітлення і аналізу подій російської історії, яка трактується А.М. Кузнєцовим[21] як взаємодія світських та церковних істориків з метою подолання взаємної відчуженості між державою та Церквою. Серед напрацювань російської історичної науки у царині військово-церковних відносин слід зазначити низку вузькоспеціалізованих дисертаційних досліджень, присвячених флотському духівництву (А.В. Байдаков, А.М. Кузнєцов)[22], військовому духівництву та його діяльності у прикордонних військових підрозділах (В.Р. Давлетшин)[23], а також дипломних робіт слухачів Православного Свято-Тихоновського бого­словського інституту А.М. Кульчицького та Ю.Б. Михайлова[24] з історії військового духівництва.

Зростання уваги до історії військового і морського духівництва можна прослідкувати за різким збільшенням різних публікацій, присвячених створенню, розвитку і функціонуванню духівництва військового і морського відомств, його прав та обов’язків, матеріального та фінансового забезпечення[25]. Проте ці дослідження носять фрагментарний характер.

Значна частина розвідок, присвячених історії військового і морського духівництва Російської імперії, проводиться за сприяння Синодального відділу РПЦ по взаємодії зі ЗС та іншими військовими формуваннями Російської Федерації. Серед них зазначимо роботи А. Кострюкова, Е.В. Ісакової, І. Боярського[26].

С. Чимаров опублікував дослідження, присвячені повсякденному життю та діяльності військових священиків (прийняття присяги, зустріч новобранців і проводи в запас, освячення прапорів, штандартів і образів, проведення полкових і корабельних свят, увічнення пам’яті героїв)[27]. Певною мірою він висвітлює діяльність протопресвітера Г. Шавельського з часу його призначення на цю посаду 1911 р. і до ліквідації відомства протопресвітера 1918 р.

Історіографії військового духівництва присвячена докторська дисертація М.І. Івашка[28], якій передувала низка досліджень із заявленої тематики.

У двотомнику В. Коткова[29] "Военное духовенство России" розглядається історія військового духівництва від його першовитоків до скасування 1918 р., структура, форми і методи пастирської роботи.

Значний інтерес становить також "Памятная книга военного и морского духовенства" К. Капкова[30], яка є довідником з історії військового і морського духівництва і містить значний статистичний матеріал.

Зарубіжні дослідники історії Першої світової війни та соціальної історії Російської імперії питання діяльності православного військового духівництва російської армії практично не досліджують. Принагідно згадуються військові священики католицького віросповідання, які діяли в роки Першої світової війни в американській армії на Західному фронті в працях Дж. Кин (Keene, Jenifer D.)[31] та Р. Карлайла (Carlisle, Rodney P.)[32].

Видання, здійснене Софійським університетом ім. св. Климента Охридського (Болгарія) у 2009 р. за редакції С. Рожкова[33], присвячене діячам Російської імперії, що емігрували з Росії у роки Громадянської війни, серед яких був і протопресвітер Г. Шавельський, активний церковний діяч РПЦ дореволюційної доби[34].

Таким чином, з огляду на наявну історичну літературу, зазначимо, що проблемі створення та функціонування військового духівництва дослідники приділяли певну увагу, проте історія духівництва військово-морського відомства в роки Першої світової війни висвітлена недостатньо.

Джерельна база дослідження представлена двома типами джерел – писемними та зображальними.

До документальних джерел віднесено військові устави, що регулюють статус та становище військового священика, закони та укази, які сприяли виконанню священиками своїх обов’язків, накази та розпорядження військового командування і управління Обер-священиків, Головних священиків та Протопресвітерів військового і морського духівництва.

Значну групу використаних джерел складають діловодні документи по відомству Протопресвітера військового і морського духівництва, що зберігаються у Ф.806 Російського державного історичного архіву, послання та звернення протопресвітера Г.І. Шавельського до військового духівництва і воїнів[35]. Важливими для вивчення пастирської роботи військових священиків років війни є матеріали І Всеросійського з’їзду військового і морського духівництва[36], які дослідниками на сьогодні майже не досліджені.

Корпус документальних джерел з історії військового духівництва та священиків російського флоту зберігається у Російському державному архіві Військово-морського флоту, Російському державному військово-історичному архіві, а документи, що висвітлюють діяльність військового духівництва на території Східної Галичини та Буковини і Представника протопресвітера військового і морського духівництва в областях Австро-Угорщини, зайнятих по праву війни – у фонді Штабу військового генерал-губернатора Галичини, Штабу військового генерал-губернатора областей Австро-Угорщини, занятих по праву війни (Ф. 363) Центрального державного історичного архіву України у м. Києві[37].

До наративних джерел належать опубліковані спогади та щоденники військових священиків та представників Ставки і Синоду: протопресвітера Г.І. Шавельського[38], священика В. Гурьєва[39], священика М. Сребрянського[40], контр-адмірала А.Д. Бубнова[41], А.А. Самойла[42], князя М.Д. Жевахова[43], митрополита Є. Георгіївського[44].

Важливу групу використаних наративних джерел становлять матеріали єпархіальної періодичної преси, місце якої у питанні висвітлення пастирської і героїчної діяльності православного військово-морського духівництва в діючій армії та флоту на сьогодні дослідниками не визначено. Нами були використані "Волынские епархиальные ведомости", "Киевские епархиальные ведомости", "Минские епархиальные ведомости", "Могилевские епархиальные ведомости", "Московские епархиальные ведомости", "Новгородские епархиальные ведомости", "Симбирские епархиальные ведомости", журнал "Вера и жизнь" Чернігівської єпархії[45].

Зображальні джерела представлені як фотографіями учасників подій, на яких відображено діяльність військового духівництва, так і картинами й малюнками.

Таким чином, джерельна база дисертаційного дослідження з історії православного військового і морського духівництва російської діючої армії та флоту у роки Першої світової війни є достатньо репрезентативною для вирішення поставлених дослідницьких завдань.

Другий розділ "Історія створення та функціонування військового і морського духівництва" присвячений створенню та становленню інституту військового духівництва, проаналізовано законодавчу базу діяльності священиків у військових підрозділах. Висвітлено матеріальне забезпечення військового і морського духівництва у порівнянні із забезпеченням духівництва єпархіального відомства. Встановлено, що забезпечення військового священика було вищим за парафіяльного, навіть за умови, що військовий священик платню за здійснення треб чи таїнств з чинів свого військового підрозділу не брав (втім, офіцери зобов’язані були здійснювати оплату тих чи інших треб). Проте, з огляду на те, що військові священики належали одразу до двох відомств: військового та церковного – рівень відповідальності та чисельність парафіян були вищими, аніж у єпархіальному відомстві. Військове відомство розглядало їх як окремий підрозділ у військових формуваннях поряд з медичним та іншим допоміжним персоналом. Водночас вони підпорядковувалися прото­пресвітеру військового і морського духівництва, який мав повноправний статус у Святішому Синоді.

Важливі питання адміністративно-господарського, правового, богослужбового, морального та пастирського характеру були вирішені на I Всеросійському з’їзді військового і морського духівництва, який відбувся 1 – 10 липня 1914 р. у Петербурзі. Визначено його позитивну роль в узгоджені пастирської роботи у війську, юридичного підґрунтя діяльності військових священиків та рекомендацій морального та літургічного характеру щодо діяльності в умовах бойових дій. Він мав вирішальне значення для корегування пастирської діяльності військових священиків в роки Першої світової війни.

Аналізуючи становище священика на війні і враховуючи досвід Російсько-японської війни, делегатами з’їзду були виказані побажання, щоб священику в особисте розпорядження була виділена двоколка для церковних предметів і особистих речей священнослужителів, що й було надано військовому духівництву з початком Першої світової війни.

Засіданню богослужбової секції передували пастирські зібрання духівництва військових підрозділів, фортець, військових округів і гарнізонів, храмів військового відомства, звіти яких були надані делегатам для розгляду у вигляді рекомендацій і побажань. Це наочно демонструє відсутність чіткого порядку здійснення богослужінь у військовому відомстві, виходячи із специфіки його функціонування в умовах постійних нарядів, чергувань, польових зборів особового складу тощо.

У третьому розділі – "Військове духівництво на фронтах, флотах і у госпіталях діючої армії та флоту в роки Першої світової війни" висвітлено діяльність протопресвітера Г. Шавельського в роки Першої світової війни в Ставці Верховного Головнокомандуючого та на фронті. Він вирішував поточні питання, що виникали в процесі діяльності військових пастирів, здійснював керівництво військовим і морським духівництвом та корегуванням його діяльності. Встановлено, що він періодично від’їжджав на лінію фронту, інспектував підзвітне йому духівництво, проводив пастирські збори священиків, складав та розповсюджував циркуляри та інструкції військовому духівництву та послання армії і флоту, вирішував поточні питання, в тому числі і з приводу нагороджень військового духівництва, збирав інформацію про діяльність православних священиків на передовій лінії фронту та рапорти і звіти духівництва про стан церковних справ на відвойованій території тощо. Перша поїздка лінією фронту була здійснена ним з 7 по 12 серпня 1914 р. до ділянки Північно-Західного фронту в районі Володимир-Волинського – Холму – Любліну з відвідуванням розташування бойових частин та госпіталів. У вересні 1914 р. протопресвітер Г. Шавельський відвідав Північно-Західний фронт, а в жовтні 1916 р. – Кавказький фронт.

Протопресвітер Г. Шавельський періодично отримував благодійні пожертвування у вигляді речової, продовольчої чи фінансової допомоги як від окремих осіб, так і від числених організацій та єпархіальних управлінь. Одним з важливих питань, яке вимагало негайного вирішення протопресвітером, було питання порядку богослужінь для військових церков за обставин військового часу, постійних нарядів і чергувань, авральних робіт чи тривог. За зразок був прийнятий порядок відправи богослужінь у Федорівському государевому соборі, почесним настоятелем якого був Г. Шавельський, і який відрізнявся від повного порядку відправи скороченням читання Псалтирі та канону на утрені.

Під час роботи Всеросійського Помісного Собору 1917 р. його було висунуто як одного з кандидатів у патріархи, а після ліквідації управління протопресвітера у січні 1918 р. Г. Шавельський емігрував до Болгарії, де і завершив свій життєвий шлях.

У підрозділі, присвяченому рядовому військовому духівництву, висвітлюються особливості пастирської роботи та подвиги військового і морського духівництва. З’ясовано, що з початком війни обсяг діяльності морського священика суттєво ускладнився. У зв’язку із збільшенням штатів військових кораблів довелося вести бесіди з новобранцями, з’ясовуючи їх релігійність, сімейний стан, переконання. Окремо досліджено чисельність духівництва у військових підрозділах першої черги та вирахувано кількість військовослужбовців на одного священика, в результаті чого з’ясовано, що збільшення кількості військовослужбовців на одного священика в роки війни було не більше ніж у 1,5 рази на противагу розрахункам К. Капкова, зробленим на підставі загальних кількісних показників мобілізованих без аналізу порядку комплектування військових підрозділів. Враховуючи, що питання пастирської опіки запасних підрозділів перебувало поза юрисдикцією військово-духовного командування, зазначимо, що кількість священиків, безпосередньо підзвітних протопресвітеру, була цілком достатньою.

З початком війни, враховуючи військове положення, у військові устави було внесено ряд змін, які стосувалися військового і морського духівництва. В цілому на устави ці зміни не вплинули, а лише були скореговані певні положення низки статей, які розширяли права благочинних у питанні інспектування підлеглих їм священиків.

До складу військового духівництва діючої армії, крім штатного військового духівництва, відряджалися кандидати-священики, які подали заяви до своїх єпархіальних управлінь. За умови, якщо кандидатура священика відповідала вимогам, що висувалися до військових пастирів протопресвітером, такий священик отримував направлення до військового підрозділу. Військові священики виконували важливу місію: вони постійно відправляли богослужіння для військових чинів, фактично виконуючи функцію психологічної служби, підтримуючи належний бойовий дух, а також допомагали у роботі медичному персоналу передових перев’язочних пунктів.

Відповідно до "Руководственных указаний духовенству действующей армии" кожен день священика був чітко регламентований. Він був зобов’язаний перед боєм відслужити молебень, а після бою – панахиду по загиблих воїнах. Під час бою він повинен був знаходитися на передовому перев’язочному пункті. Священик не повинен був залишати без християнського поховання жодного вбитого воїна. Він мусив уміти перев’язувати рани та надавати першу медичну допомогу. Також на його плечах лежав малоприємний обов’язок – повідомляти сім’ям вбитих місце і час поховання воїна. Госпітальний священик повинен був відвідувати поранених і проводити з ними пастирські бесіди. За відсутності можливості служити повну літургію обов’язковим було відправляти хоча б обідницю. На могилі обов’язково повинен бути встановлений хрест зі всіма вихідними даними, написаними фарбою, а не чорнилом. Необхідним вважалося і те, що священик повинен був мати великий запас святих Дарів для причастя. Важливим обов’язком військових священиків була підтримка бойового та морального духу серед особового складу армії. Військовим духівництвом постійно проводилися пастирські бесіди з поясненням мети війни та необхідності ведення її до переможного кінця, дотримання військової присяги, вірності царю і Вітчизні, неприпустимості здачі у полон тощо.

Визначено, що військове командування всіляко сприяло військовому духівництву та його пастирській роботі. Забезпечення духівництва військового відомства було на рівні обер-офіцерів не нижче капітана-командира роти. Окрім того, для просування священиків лінією фронту з метою відвідування воїнів в окопах, їм надавався транспорт та було дозволено використовувати з цією метою військово-санітарні потяги (на що навіть вище військове командування не мало права).

Перша світова війна явила чимало прикладів героїзму військових пастирів. За підрахунками протопресвітера Г. Шавельського, 79 військових священиків загинуло на фронті або померло від поранень чи хвороб, 80 перебувало на лікуванні, 76 знаходилося у полоні, що свідчить про виконання священиками своїх обов’язків, а не перебування у тилу. Перебуваючи у полоні вони відправляли богослужіння для православних військовополонених, здійснювали треби та морально їх підтримували. Військові священики у полоні користувалися більшими правами та забезпеченням, на відміну від офіцерів, а у деяких випадках – навіть мали свободу пересування містом, в якому знаходився табір військовополонених та вести листування із близькими.

Але незважаючи на доволі толерантне ставлення австро-угорського та німецького командувань таборів для військовополонених до православного духівництва, військові священики терпіли утиски та нестачі навіть ціною власного здоров’я.

Про активну участь військового духівництва в справі підтримки бойового духу армії і зміцнення її боєздатності свідчить факт нагородження священиків орденами. Серед них зустрічаються навіть нагороджені орденами святого великомученика і переможця Георгія ІІІ та ІV ступенів та святого Володимира III ступеню з мечами, які надавали суто за військові подвиги.

При виконанні урядом Російської імперії взятих на себе союзницьких зобов’язань, до Франції та Греції були відправлені Особливі бригади, укомплектовані штатним військовим духівництвом, яке під час бойових дій не лише проявило себе з позитивної сторони, а й подало приклад пастирської роботи військовому духівництву союзницьких армій.

Четвертий розділ – "Пастирська діяльність військових священиків для Православної та Греко-Католицької Церков" присвячений ролі військових пастирів як для Православної Церкви, так і Греко-Католицької. В процесі дослідження було проаналізовано пастирську діяльність військового духівництва у єпархіальній періодичній пресі, здійснено контент-аналіз публікацій, присвячених військовому і морському духівництву.

Дослідивши низку єпархіальних видань за допомоги структурного виду контент-аналізу з виділенням процентного співвідношення тем всередині статті, було з’ясовано, що інтенсивність публікацій про військових пастирів в роки війни співвідносилася з тими подіями, які мали місце на фронті, значною мірою позитивними для російської армії. І хоча матеріали, що стосувалися військового духівництва, презентовані у досить обмеженій кількості, можемо зазначити, що він є необхідним для вивчення діяльності військових пастирів.

Розкрито особливості діяльності православного військового духівництва та функціонування управління представника протопресвітера військового і морського духівництва в Галичині і Буковині, а також діяльність представника протопресвітера протоієрея Ф. Титова у справах керівництва Буковинською консисторією, яка належала до юрисдикції Румунської Православної Церкви, а керівництво перебувало на території Австро-Угорщини. Примусовий характер процесу навернення місцевого греко-католицького населення мав місце 1914 – 1915 рр. і проводився православним духівництвом. Провідником цього процесу був архієпископ Євлогій Георгіївський, але його діяльність, як несвоєчасну, критикував єпископ Трифон, вікарій Московської єпархії, виконуючий обов’язки священика штабу VII армії. З огляду на малу результативність його діяльності питання приєднання греко-католиків до православ’я було переведено до сфери повноважень протопресвітера Г.І. Шавельського, що вимагало створення посади представника протопресвітера. Важливим питанням протоієрея Ф. Титова стало заспокоєння місцевого населення греко-католицького віросповідання та здійснення для нього таїнств і треб на безоплатній основі з метою подальшого навернення їх у православ’я на підставі добровільного волевиявлення. Можемо зазначити, що консервативний напрям приєднання, обраний архієпископом Євлогієм Георгіївським, шляхом урочистого зречення греко-католицької віри та прийняття православного хрещення, як це було закріплено існуючою практикою в Православній Церкві Московської держави ХVI – ХVII ст., не міг бути сприйнятливим, з огляду на обставини війни і нестабільність лінії фронту загалом. Проте не може бути прийнятним і ліберальний напрям приєднання, запропонований протопресвітером Г. Шавельським, який полягав в тому, що сам факт звернення до православного священика є визнанням православної віри та певним актом приєднання до православ’я. На нашу думку, в означеній ситуації доцільним було використання варіанту, запропонованого митрополитом Київським Петром Могилою, який полягав у миропомазуванні, зреченні католицької догматики в індивідуальному порядку та сповідання православ’я шляхом читання Символу віри.

Щоб підкреслити переваги православ’я, з дозволу протопресвітера, на літургії було введено поліфор, поминання Вселенських православних патріархів, проповіді російською та українською мовами.

Також у дисертації проаналізовано становище військового духівництва після Лютневої революції та Жовтневого перевороту, прослідковано зміни, що відбулися у суспільстві та їх вплив на діяльність військових пастирів та їхню подальшу долю. У червні 1917 р. був проведений II Всеросійський з’їзд військового і морського духівництва, в якому взяли участь понад 50 делегатів. Духовне правління при протопресвітері військово-морського духівництва було розпущене, а його посада скасована 16 січня 1918 р.

---

[1] Невзоров Н. Исторический очерк управления духовенством Военного ведомства в России / Н. Невзоров. – СПб.: Тип. Ф. Елеонского и А. Поповицкого, 1875. – 101 с.

[2] Барсов Т.В. Об управлении русским военным духовенством / Т.В. Барсов. – СПб.: Тип. Ф. Елеонского и К^о, 1879. – 170 с.

[3] Ласкеев Ф.М., свящ. Историческая записка об управлении военным и морским духовенством за минувшее столетие (1800 – 1900 гг.) / свящ. Ф.М. Ласкеев. – СПб.: Т-во Художественной Печати, 1900. – 151 с.

[4] Боголюбов А.А. Очерки из истории управления военным и морским духовенством, в биографиях главных священников его за время с 1800 по 1901 год / А.А. Боголюбов. – СПб.: Тип. "Артиллерийского Журнала", 1901. – 186 с., илл.

[5] Столетие военного министерства 1802 – 1902. – Т.ХIII – Управление церквами и православным духовенством военного ведомства. Исторический очерк / Сост. Протопресв. А.А. Желобовский. Сотрудники: прот. Н. Каллистов, свящ. Ф. Ласкеев / Главн.ред. генерал-лейтенант Д.А. Скалон. – СПб.: Тип. поставщиков двора его императорского величества товарищества М.О. Вольф, 1902. – 130 с., доп.

[6] Шавельский Г.И., протопресв. Военное духовенство в борьбе России с Наполеоном / протопресв. Г.И. Шавельский. – М.: Тип. Т-ва И.Д. Сытина, 1912. – 32 с.

[7] Краткие исторические сведения о священнослужителях воинских частей, участвовавших в Отечественной войне (1812 г.) / Оттиски из вестника военного и морского духовенства за 1912 г. – СПб.: Типография сельского вестника, 1912. – 36 с.

[8] Военский К.А. Русское духовенство и Отечественная война 1812 г. / К.А. Военский. – М.: типография товарищества И.Д. Сытина, 1912 г. – 60 с.; Студитский И.М. Русское духовенство в Отечественную войну 1812 г. Реферат, прочитанный в юбилейном заседании Костромского Церковно-исторического общества 26 августа 1912 г. / И.М. Студитский. – Кострома: тип. М.Ф. Риттер, 1912. – 22 с.; Каллистов Н.А. Историческая записка о военных пастырях, участвовавших со своими воинскими частями в Крымскую войну при обороне Севастополя и удостоенных особых знаков отличия / Н.А. Каллистов. – СПб.: тип. Артиллерийского вестника, 1904. – 56 с.

[9] Смирнов А., прот. История флотского духовенства / прот. А. Смирнов. – Пг.: Типография "Сельского вестника", 1914. – 76 с.

[10] Василенко В.О. Офицеры в рясах (Духовенство в царской армии) / В.О. Василенко. – М., 1930; Шейман М.М. Война и религия / М.М. Шейман. – М., 1929; Кандидов Б.П. Религия в царской армии / Б.П. Кандидов. – М., 1929; Титлинов Б.В. Православие на службе самодержавия в русском государстве / Б.В. Титлинов. – Пг., 1924.

[11] Суглобов Г.А. Союз креста и меча (Церковь и война) / Г.А. Суглобов. – М., 1969; Власенко А.С. Война и религия / А.С. Власенко. – К., 1972; Глухенький А. Какое отношение к военной службе на российском флоте имела церковь? / А. Глухенький // Морской сборник. – 1990. – № 10. – С. 51; Новиков В.С. Армия и церковь. Исторический очерк / В.С. Новиков // Сибирские огни. – 1991. – № 6. – С. 269 – 280.

[12] Ивашко М.И. Российская армия и церковь (ХVIII – начало ХХ в.): историографическое исследование / М.И. Ивашко / Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.09 – Историография, источниковедение и методы исторического исследования. – М.: Военный университет, 2007. – 38 с. – С. 18.

[13] Зайончковский П.А. Мировая война 1914 – 1918 / П.А. Зайончковский. Изд. 2-е. – М.: Воениздат, 1931. – 455 с.

[14] Гаврилов Л.М., Кутузов В.В. Истощение людских резервов в русской армии в 1917 г. / Л.М. Гаврилов, В.В. Кутузов // Первая мировая война. – М., 1968. – С.145 – 157.

[15] Коханчук Р. Духовна опіка воїнів греко-католиків у ХІХ – на поч. ХХ ст. / Р. Коханчук. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.kapelanstvo.org.ua/xix; Коханчук Р. Душпастирська опіка греко-католиків у часи Першої світової війни / Р. Коханчук. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.kapelanstvo.org.ua/psv.

[16] Ткачук П. Відродження українського капеланства та його виховна роль у період визвольних змагань 1917 – 1918 рр. / П. Ткачук // Воєнна історія. – 2008. – №6 (42). – С.53 – 59.

[17] Забзалюк Д.Є. Душпастирська служба українських військових формацій першої половини ХХ ст. / Д.Є. Забзалюк / Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук по спеціальності 20.02.22 – військова історія. – Львів: Національний університет "Львівська політехніка", 2007. – 19 с.

[18] Милусь В.І. Вплив християнства на військо: історичний аспект і сучасність / В.І. Милусь // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету: Збірник наукових праць. – Рівне: Рівненський державний гуманітарний університет, 2010. – Випуск 19. – 308 с. – С.95 – 100.

[19] Губская Т.Н. Военное духовенство и священники Николаева. Исторические очерки / Т.Н. Губская. – Николаев: Издательство Ирины Гудым, 2006. – 212 с., илл.

[20] Кучера І.В. Політика Російської окупаційної адміністрації у Східній Галичині у 1914 – 1917 рр. / І.В. Кучера / Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук по спеціальності 07.00.01 – Історія України. – Чернівці: Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, 2005. – 19 с.

[21] Кузнецов А.М. Православное духовенство морского ведомства России и его роль в укреплении флотских традиций (ХVIII – начала ХХ века) / А.М. Кузнецов / Диссертационная работа на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – Отечественная история. – М.: Военный университет, 2000.

[22] Байдаков A.B. Православное духовенство русской армии и флота (вторая половина XIX – начало XX века) / А.В. Байдаков. Диссертационная работа на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – Отечественная история. – М, 1995; Кузнецов А.М. – Названа праця.

[23] Давлетшин В.Р. Военное духовенство в России XVIII – начала XX века и его деятельность по морально-психологическому обеспечению охраны государственной границы: исторический анализ / В.Р. Давлетшин. Диссертационная работа на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – Отечественная история. – М., 2004

[24] Кульчицкий А.М. Военное духовенство и Первая мировая война. Реформы о. Георгия Шавельского / А.М. Кульчицкий. Дипломная работа. – М.: ПСТБИ, 2000. – 115 с.; Михайлов Ю.Б. Военное духовенство в Русской армии. История возникновения, совершенст­вования структуры управления / Ю.Б. Михайлов. Дипломная работа. – М.: ПСТБИ, 2000. – 122 с.

[25] История флотского духовенства / Сост. А.Б. Григорьев. – М.: Андреевский флаг, 1993. – 80 с.; Мельникас С. Правовое положение военного духовенства в России в XVIII нач. XX в. / С. Мельникас. Ежегодная Богословская конференция Православного Свято-Тихоновского Богословского института, 30 января – 1 февраля 1997 г.: Материалы. – М.: ПСТБИ, 1997. – С.135 – 139; Мошуров В.А. Военные священники в годы реформы 1905 – 1912 гг. и Первой мировой войне / В.А. Мошуров // Военные реформы: история и современность. Материалы научно-практической конференции. – М.: ГАВС, 1992. – С. 69 – 74; Фирсов C.Л. Военное духовенство в России (к вопросу о материальном положении священно- церковнослужителей русской армии и флота последняя четверть XIX – начало XX столетия) / C.Л. Фирсов // Новый часовой. – 1994. – № 2. – С.19 – 25; Фирсов C.Л. Военное духовенство накануне и в годы Первой мировой войны / C.Л. Фирсов // Новый часовой. – 1995. – № 3. – С. 21 – 23.

[26] Кострюков А. Неизвестные страницы истории русского военного духовенства / А. Кострюков. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.pobeda.ru/content/view/2776/10; Кострюков А. Русское военное духовенство в 1917 г. / А. Кострюков. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.pobeda.ru/content/view/2504/10; Исакова Е.В. Периодизация истории института военного духовенства / Е.В. Исакова. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.pobeda.ru/content/view/1324/10; Боярский И. Возникновение военного духовенства и должности протопресвитера русской армии и флота / И. Боярский. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.pobeda.ru/content/view/1331/10; Боярский И. Обзор обязанностей и основных форм служения военного духовенства в Российской империи / И. Боярский. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.pobeda.ru/content/view/1330/10; Боярский И. Служение военного духовенства в годы Первой мировой войны / И. Боярский. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.pobeda.ru/content/view/1328.

[27] Чимаров С. Религиозно-нравственное воспитание в Русской армии: ритуалы, обряды и церемонии. Исторический очерк / С. Чимаров. – СПб.: ВИККА имени А.Ф. Можайского, 1997.– 68 с.; Чимаров С. Русская Православная Церковь и Вооруженные Силы России в
1800 – 1917 / С. Чимаров. – СПб., 1999.

[28] Ивашко М.И. Российская армия и церковь (ХVIII – начало ХХ в.): историографическое исследование / М.И. Ивашко / Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.09 – Историография, источниковедение и методы исторического исследования. – М.: Военный университет, 2007. – 38 с. – С. 17 – 19; Гуськов М.Д., Ивашко М.И. Православие и российское духовенство (Очерки истории). Учеб. пособие / М.Д. Гуськов, М.И. Ивашко / Под ред. М.Г. Марюшкина. М.: Изд-во ВВИА им. Н.Е. Жуковского, 1994. – 65 с.; Ивашко М.И., Пчелинцев A.B. Организационно-правовые формы сотрудничества церкви и армии / М.И. Ивашко, A.B. Пчелинцев // Свобода совести: новые подходы и новые вызовы: Матер, междунар. конференции. Москва, 26 февраля 1998 г. – М.: Изд-во "Источник жизни", 1999. – С. 52 – 61; Ивашко М.И. Веротерпимость в истории армии и флота / М.И. Ивашко // Религия, политика и права человека. Материалы конференции / Под ред. A.B. Пчелинцева и Т.В. Томаевой. – М.: Институт религии и права, 2002. – С. 192 – 203; Ивашко М.И. Русская православная церковь и вооруженные силы (XVIII-начало XX вв.). Историографическое исследование / М.И. Ивашко. – М.: РАП, 2004. – 161 с.; Ивашко М.И. Военное и морское духовенство России (XVIII – начало XX вв.). Историографическое исследование / М.И. Ивашко. – М.: ВВИА им. проф. Н.Е. Жуковского, 2005. – 194 с.; Ивашко М.И. Военно-церковные отношения ХVIII – начала ХХ вв. / М.И. Ивашко // Военно-исторический журнал. – 2005. – №6. – С. 66 – 71; Ивашко М.И. Военные храмы армии и флота России / М.И. Ивашко // Военно-исторический журнал. – 2005. – №11. – С.36 – 43.

[29] Котков В.М. Военное духовенство России: в 2 кн. / В.М. Котков. – СПб.: Издательство "Нестор", 2004. – Кн.1 – 320 с.; Кн. 2 – 318 с.

[30] Капков К.Г. Памятная книга Российского военного и морского духовенства ХIХ – начала ХХ вв. Справочные материалы / К.Г. Капков. – М.: Летопись, 2008. – 752 с., илл.

[31] Keene J.D. World War I / J.D. Keene. – Westport: Greenwood press, 2006. – 217 p.

[32] Carlisle, Rodney P. World War I / Rodney P. Carlisle. – NY.: Facts On File, Inc., 2006. – 454 p.

[33] Русское зарубежье в Болгарии: история и современность. Книга-альбом / Автор идеи и сост. доктор, ст.науч.сотрудн. Центра науковедения и истории науки БАН С.А. Рожков / Автор. коллектив Е.Е. Анастасова, К. Армаудова, З.С. Бочарова и др. – София: Типография издательства Софийского университета имени св. Климента Охридского, 2009. – 318 с., 403 илл.

[34] Російський державний історичний архів (далі – РДІА). Ф.806 – Протопресвітера військового і морського духівництва. Оп. 5. Спр. 10135. Об участии военного духовенства на Всероссийском съезде духовенства и мирян в г.Москве в 1917 г. 27.04. – 10.06.1917. – 38 арк.; Цыпин В., прот. История Русской Церкви: Синодальный и новейший периоды / прот. В. Цыпин / 3 изд., испр. – М.: Издательство Сретенского монастыря, 2007. – 816 с. – С. 343 – 344.

[35] Шавельский Г.И., протопресв. Война – суд Божий / протопресв. Г.И. Шавельский. – М.: Типография Штаба Московского Военного Округа, 1917. – 4 с.; Шавельский Г.И., протопресв. За Веру, Царя и Отечество / протопресв. Г.И. Шавельский. – М.: Типография Штаба Московского Военного Округа, 1916. – 16 с.; Шавельский Г.И., протопресв. Не верьте дурным слухам: они идут от врагов! / протопресв. Г.И. Шавельський. – М.: Типография Штаба Московского Военного Округа, б.г. – 2 с.; Шавельский Г.И., протопресв. Руководственные указания духовенству действующей армии / протопресв. Г.И. Шавельский. – 3 изд. – М.: Типография Штаба Московского Военного Округа, 1917. – 56 с.

[36] Російський державний військово-історичний архів. Ф.2044 – Управління головного священика армій північного фронту (далі – РДВІА). Оп.1. Спр.6. Приказы и распоряжения к духовенству на 1915 и 1916 гг. 11.11.1915 – 02.11.1916. – 114 арк. – Арк. 35 – 37А; РДІА. Ф.806. Оп. 5. Спр. 9432. Ч.3. Бумаги, относящиеся к 1-му Всероссийскому съезду военного и морского духовенства в 1914 г. Секция 2‑я – богослужебная. 1914. – 147 арк. – Арк. 145; Шавель­ський Г.І., протопресв. Вказана праця, Т.1. – С. 405 – 407.

[37] Центральний державний історичний архів України, м. Київ. Ф.363. Штаб військового генерал-губернатора Галичини. Штаб військового генерал-губернатора областей Австро-Угорщини, зайнятих по праву війни (1916 – 1917). Оп. 2. Спр. 30. Отчет священника церкви при Штабе генерал-губернатора Галиции. 1915. – 102 арк.

[38] Шавельский Г.И., протопресв. Воспоминания последнего протопресвитера русской армии и флота: В 2 т. / протопресв. Г.И. Шавельський. – Нью-Йорк: Издательство имени А.П. Чехова, 1954.

[39] Гурьев В., прот. Письма священника с похода 1877 – 1878 гг. / прот. В. Гурьев. – М.: Государственная публичная историческая библиотека России, 2007. – 288 с.

[40] Сребрянский М., о. Дневник полкового священника, служащего на Дальнем Востоке / о. М. Сребрянский. – М.: Издательство "Отчий дом", 1996. – 352 с.

[41] Бубнов А.Д. В царской ставке / А.Д. Бубнов. – М.: Вече, 2008. – 272 с.

[42] Самойло А.А. В Ставке Верховного Главнокомандующего // Самойло А.А. Две жизни / А.А. Самойло. – М., 1958. – С.141 – 159, 161 – 169 // Первая мировая / Сост., предисл., вступ. статьи к документам и коммент. С.Н. Семанова. – М.: Молодая гвардия, 1989. – 608 с., илл. – (История Отечества в романах, повестях, документах. Век ХХ). – С.414 – 432.

[43] Жевахов Н.Д., кн. Воспоминания товарища обер-прокурора Священного Синода князя Н.Д. Жевахова. В 2-х т. / кн. Н.Д. Жевахов. – Б.м.: Родник, б.г. – Т.1. – 600 с., Т.2. – 560 с.

[44] Георгиевский Е., митр. Путь моей жизни. Воспоминания митрополита Евлогия (Георгиев­ского), изложенные по его рассказам Т. Манухиной / митр. Е. Георгиевский / Предисл. Т. Манухиной. – Париж: YMCA-PRESS, 1947. – Препринт: М.: Издательство "Московский рабочий", Издательский отдел Всецерковного Православного Молодежного Движения, 1994.

[45] Малишко С.В. Військове православне духівництво російської армії у роки Першої світової війни на сторінках чернігівського єпархіального видання "Вера и жизнь" / С.В. Малишко // Збірник наукових праць. Випуск 39. Серія: Історія та географія / Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. – Харків: Майдан, 2010. – 234 с. – С. 230 – 233.; Малишко С.В. Єпархіальна періодика часів Першої світової війни як джерело з історії російського військового духівництва / С.В. Малишко // Збірник наукових праць. Серія "Історія та географія" / Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. – Харків: Майдан, 2011. – Випуск 41. – С.252 – 259.