ПРАВОВА ПОВЕДІНКА ОСОБИ: АКСІОЛОГІЧНО-НОРМАТИВНА ДЕТЕРМІНАЦІЯ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами і темами, визначено об’єкт, предмет, мету, задачі і методологію дослідження та розкрито його наукову новизну, теоретичне й практичне значення; висвітлено аспекти, пов’язані з особистим внеском автора в наукову розробку теми, а також подано відомості щодо апробації основних положень дисертаційної роботи.

Розділ 1 «Філософсько-методологічні константи детермінації правової поведінки особи» апелює до виявлення наявних доробків наукової та методологічної парадигм у сфері аналізованого питання.

У підрозділі 1.1 «Стан дослідженості проблеми детермінації правової поведінки особи та метамова наукової розвідки» виявлено ступінь наукової розробки проблеми з огляду на досягнення вітчизняних та зарубіжних учених. Розкрито зміст досліджених аспектів питання, гармонізовано ключові поняття, сформульовано авторські дефініції інструментальних термінів.

Наукові пошуки дозволили стверджувати, що, попри суттєвий доробок учених у сфері соціогуманітарного осмислення феномена поведінки особи, у філософсько-правовій науці немає комплексного дослідження сутності аксіологічно-нормативної детермінації правової поведінки.

Відтак у роботі сформульовано висновки про наявність дослідницьких прогалин у сфері зазначеної вище проблематики, здійснено спробу визначення основних напрямів її вдосконалення з огляду на перманентний перебіг суспільного життя та основні потреби соціуму і юридичної науки.

Підрозділ 1.2 «Методологія й методика дослідження детермінації правової поведінки особи» характеризує суть засобового підґрунтя, обраного відповідно до задач дисертації, які спрямовані на досягнення дослідницької мети.

Зважаючи на особливості тематики роботи, застосовано чотирирівневу методологічну структуру, яку утворюють принципи, підходи, методи та прийоми пізнання, а також запропоновано їх класифікацію за генетичним критерієм на методи філософські, загальнонаукові та власне юридичні.

Широка розгалуженість методологічної градації зумовлена переважанням у предметі дослідженні антропологічного елементу, осмислення якого неможливе поза загальною соціогуманітарною площиною.

Розділ 2 «Правова поведінка особи як об’єкт наукового пізнання» характеризує окремі аспекти правової поведінки особи, зокрема, її поняття, ознаки та властивості, рівні та ланки, типи та види, просторові та часові характеристики.

Підрозділі 2.1 «Парадигмальне осмислення феномена поведінки особи» є плацдармом для подальших розгорнутих характеристик досліджуваного питання, адже містить аналіз поведінки особи у загальнонауковому вимірі.

В підрозділі відображено сукупність підходів до феномена поведінки особи через призму біологічної, психологічної та соціологічної концепцій, а також зазначено, що численна кількість підходів до визначення цього феномена зумовлена його осмисленням як біологічної форми життя; як носія психічної активності; як суб’єкта у співвідношенні з собі подібними.

Підрозділ 2.2 «Структура і типологія правової поведінки особи» розкриває внутрішню конструкцію правової поведінки через призму рівнів та ланок, а також демонструє способи її науково обґрунтованої класифікації.

В дослідженні зроблено акцент на тому, що кожен індивідуальний вчинок має певний буттєвий алгоритм. Його формує діалектика можливого та дійсного, дозволеного та належного, індивідуального та вселюдського.

Сукупність вчинків, що спрямовані до єдиної цілі, формують поняття «поведінка».

Підрозділ 2.3 «Генеза правової поведінки особи: діахронно-компаративний вимір» розкриває особливості розвитку та становлення правової поведінки особи, вказуючи на наявність не лише статичних, але й динамічних властивостей.

Описано процес її еволюційних перетворень від періоду праісторії до нового часу.

Окрім цього, проведено своєрідний екскурс, спрямований на пізнання процесу становлення правової поведінки особи у просторовому вимірі: здійснено узагальнення розвитку правової поведінки особи в межах правових систем сучасності.

Розділ 3 «Правовий вплив на поведінку особи як аксіологічний зріз дії права у механізмі її детермінації» охоплює аналіз змісту зазначеного в назві явища та його складових елементів – системи загальноюридичних засобів: правових принципів, правової свідомості та правової культури, їх ролі в контексті механізму детермінації правової поведінки особи.

У підрозділі 3.1 «Правові принципи в ролі засобів формування юридичного світогляду» здійснено аналіз одного із засобів правового впливу, або аксіологічної детермінанти правової поведінки особи – правових принципів справедливості, рівності, свободи, гуманізму, та їх ролі в контексті формування юридичного світогляду особи.

У підрозділі зроблено акцент на тому, що правові принципи, відіграючи роль веретена в якому повсякчас існують та розвиваються суспільні відносини, здатні формувати світогляд особи, не застосовуючи при цьому імперативів та примусу, а перетворюючись у неспростовну настанову в межах ідеологічного компоненту правосвідомості (юридичного світогляду особи).

Підрозділ 3.2 «Правосвідомість та правова культура як рефлексія настанов правового виховання» розкриває зміст названих юридичних феноменів та акцентує на їх значенні як засобів правового впливу, або аксіологічної детермінанти правової поведінки особи.

У підрозділі висловлено бачення поняття правосвідомості та правової культури як внутрішньої сторони правової поведінки.

Окрім цього, звернено увагу на категорію правового виховання як процесу, що формує правосвідомість та правову культуру.

Зазначено також, що для правового виховання категорії правосвідомості та правової культури є об’єктами впливу та мірилом відображення його ефективності.

Розділ 4 «Правове регулювання поведінки особи як нормативний зріз дії права в механізмі її детермінації» акцентує на дослідженні нормативної детермінанти правової поведінки особи, або правового регулювання через призму його складових елементів – системи спеціальноюридичних засобів: норм права, правових відносин та правової відповідальності.

Підрозділ 4.1 «Норма права та її реалізація – модель і матерія правової поведінки» вказує на зміст норми права як загальнообов’язкового правила (моделі), що встановлює для суб’єкта можливий вapiaнт поведiнки – суб’єктивнi юридичні права, i необхiдний вapiaнт поведiнки – суб’єктивні юридичні обов’язки.

У підрозділі вказано, що норма права безпосередньо не регулює поведінки конкретної особи, а через призму текстологічного, фізичного, духовного та психологічного зрізів, набуває матеріалізованого вираження в актах реалізації: дотриманні, виконанні, використанні, тобто, в діяннях осіб, становлячи собою правомірну, або ж протиправну поведінку.

Підрозділ 4.2 «Правовідносини як вимір буття особи у розрізі дозволеного та належного» розкриває зміст правових відносин та вказує на той факт, що правова поведінка не існує поза правовідносинами, вона реалізується в них. Отже, правовідносини названо одним із вимірів буття особи, площиною, що опосередковує її правову поведінку.

Правовідносини визначено як своєрідний зв’язок між правом і обов’язком, як мірами правової поведінки, а точніше, між їх носіями. У підрозділі підсумовано, що за допомогою права і обов’язку, які сформульовані у нормі права та матеріалізовані у правовідносинах, можливо узгодити людську поведінку зі суспільно бажаними вимогами.

У підрозділі 4.3 «Правова відповідальність як діалектика «свободи» та «обов’язку» досліджено зміст правової відповідальності через призму правових свобод як певних благ та правових обов’язків як певних вимог.

Автором звернено увагу на загальнофілософське визначення поняття «відповідальність», а також, розкрито його позитивний (перспективний) аспект, що визначається як усвідомлення особою змісту і значення власних діянь, їх узгодження із правовим статусом особи, водночас негативний (ретроспективний) аспект правової відповідальності висвітлено як покарання за вчинене протиправне діяння, за наявне порушення вимог норм права.

Зазначено, що обидва виміри правової відповідальності здатні чинити регулятивний вплив на учасників суспільних відносин.