ПРАВОВА ПРИРОДА БЕЗВІДПЛАТНИХ ДОГОВОРІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми. Радикальні економічні та політичні перетворення, які відбулися в Україні за останні десятиліття, привели до значних соціальних змін. Наслідком цього стало істотне розширення сфери безвідплатного переміщення майнових і немайнових благ, тобто такого переходу товарів, робіт та послуг, при якому відсутній взаємний рух мінових цінностей. Сьогодні такі поняття, як «меценатство», «спонсорство», «добродійна діяльність», «гуманітарна допомога», «грант», «пожертвування», одержали не тільки наукове, а й законодавче закріплення.

Безвідплатні відносини відрізняються значною своєрідністю, у зв'язку з чим вони вимагають застосування спеціальних засобів правового регулювання. Однак норми нового цивільного законодавства України не завжди відповідають цим вимогам і не повною мірою здатні ефективно виконувати регулятивну функцію у сфері безвідплатних відносин. Зокрема, Цивільний кодекс України (далі – ЦК України) приділяє недостатньо уваги особливостям відповідальності сторін у безвідплатних договорах, а деякі види договорів безпідставно моделюють виключно як відплатні. Внаслідок цього правова природа й істотні особливості безвідплатних договорів не завжди належним чином враховуються на законодавчому рівні.

Причина недосконалості законодавства зумовлена недостатнім розробленням теоретичної концепції безвідплатних договорів. У літературі останніх десятиліть відсутні спеціальні роботи, присвячені аналізу регулювання безвідплатних відносин та особливостям правової природи безвідплатних договорів. Тому актуальною залишається проблема пошуку відповідей на теоретичні питання щодо сутності безвідплатних договорів, їхньої класифікації, співвідношення з договорами, що мають відплатний характер, особливостей відповідальності та ін. У зв'язку з цим виникає необхідність у розробленні теорії безвідплатних договорів як юридичної форми опосередкування безвідплатних відносин у сучасному суспільстві.

З урахуванням наведеного можна вважати, що тема даного дослідження є актуальною з погляду як теорії цивільного права, так і рекомендацій по вдосконаленню цивільного законодавства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з напрямками наукових досліджень, які виконуються в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого «Проблеми ефективності правового регулювання цивільних відносин в Україні» (державний реєстраційний номер № 0106u002288), а також безпосередньо пов’язана з планом науково-дослідницької роботи кафедри цивільного права на 2004-2006 роки.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження – з’ясувати сутність безвідплатних договорів у цивільному праві, визначити їх особливості та класифікаційні ознаки; розв’язати проблеми, що виникають у процесі застосування норм, які регулюють безвідплатні договірні відносини; розробити теоретичні питання з застосуванням практичних рекомендацій з удосконалення цивільного законодавства про безвідплатні договори.

Для досягнення цієї мети в дисертаційному дослідженні були поставлені такі задачі:

- визначити поняття безвідплатного договору;

- виявити сутність таких категорій, як «зустрічність», «взаємність» та «еквівалентність» майнового або немайнового надання;

- проаналізувати співвідношення відплатних і безвідплатних договорів, визначити їх основні риси;

- провести системну класифікацію безвідплатних договорів за різними класифікаційними критеріями;

- розглянути окремі види безвідплатних договорів і визначити їх основні особливості;

- розробити конкретні пропозиції та рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності правового регулювання безвідплатних договірних відносин.

Об'єктом дослідження виступають договірні відносини, що виникають у сфері безвідплатного переходу товарів, робіт та послуг.

Предметом дослідження є система нормативно-правових актів України, що регулюють договірні відносини, які мають безвідплатний характер, законодавство зарубіжних країн, вітчизняні та зарубіжні наукові джерела, судова й юридична практика.

Методи дослідження. У процесі дослідження були використані загальнонаукові й спеціальні методи пізнання правових явищ: діалектичний метод застосовувався при аналізі проблеми відплатності/безвідплатності правовідносин у їх розвитку й взаємозв'язку; застосування історичного методу дозволило продемонструвати розвиток теоретичних концепцій сутності безвідплатних відносин і провести ретроспективний аналіз законодавства, що забезпечує правове регулювання безвідплатних договірних відносин на різних історичних етапах; формально-логічний метод сприяв виявленню й усуненню розбіжностей в понятійному апараті, що застосовується в теорії цивільного права та нормах права, які регулюють безвідплатні договори; методи аналізу та синтезу використовувалися при дослідженні правової природи безвідплатних договорів; методи абстрагування й узагальнення - в процесі розроблення дефініцій правових категорій і понять; формально-юридичний метод - при формулюванні нових правових норм і вдосконаленні існуючих нормативних положень, що стосуються безвідплатних договірних відносин; при дослідженні норм національного та зарубіжного права, які регулюють безвідплатні договірні відносини, у процесі роботи був застосований нормативно-порівняльний метод; за допомогою методу системного аналізу було досліджено класифікацію безвідплатних договорів.

Сформульовані в дисертації висновки базуються на результатах досліджень вітчизняних і зарубіжних цивілістів, таких як М.М. Агарков, М.Й. Бару, С.М. Бервено, Т.В. Боднар, М.І. Брагинський, В.В. Вітрянський, Ю.С. Гамбаров, В.О. Гончаренко, М.В. Гордон, О.В. Дзера, І.В. Жилінкова, В.М. Ігнатенко, О.С. Іоффе, О.Ю. Кабалкін, Н.С. Кузнєцова, Л.А. Лунц, В.В. Луць, Р.А. Майданик, Р.А. Максоцький, В.П. Маслов, Д.І. Мейєр, Є.О. Мічурін, Д.В. Мурзін, І.Б. Новицький, Ф.К. Савіньї, С.В. Сарбаш, М.М. Сібільов, О.О. Симолін, І.В. Спасибо-Фатєєва, І.С. Тімуш, Р.Й. Халфина, З.І. Цибуленко, Б.Б. Черепахін, Я.М. Шевченко, З.І. Шкундін, В.В. Ястребчак та ін.

Емпіричною базою дослідження є чинне законодавтсво України, а також законодавтсва ряду країн. У ході дослідження опрацьовувалися також монографічна та навчальна література, практика місцевих судів при розгляді спорів, що виникають у сфері безвідплатних договорів.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що ця робота є першим в Україні комплексним науковим дослідженням правової природи безвідплатних договорів.

У результаті проведеного дисертаційного дослідження вперше сформульовано й доведено низку наукових положень:

1) уперше визначається, що зустрічне надання - це благо, яке передається однією стороною іншій стороні внаслідок певних, передбачених договором або законом підстав. Відсутність зустрічного надання свідчить про безвідплатний характер договірних відносин сторін. У зв'язку з цим у роботі зазначається, що безвідплатним є договір, укладений в інтересах виключно однієї сторони, при якому інша сторона, вступаючи в зобов'язання, не має на меті одержання будь-якого зустрічного майнового надання і не набуває права вимагати його передачі;

2) уперше запропоновано критерії класифікації безвідплатних договорів: за об'єктивною юридичною природою договорів (чисті, змішані, нейтральні); за наявністю прав та обов'язків на кожній із сторін договору; за правовою метою договору;

3) уперше запропоновано виділяти два види договорів змішаного типу: договори, безвідплатний характер яких відповідно до ЦК України може бути встановлений самими їх учасниками (договори позики, доручення, зберігання); договори, які відповідно до норм ЦК України є відплатними, однак за згодою сторін можуть бути укладені як безвідплатні, якщо сторони, відступаючи від положень актів цивільного законодавства й регулюючи свої відносини на власний розсуд, не порушили правил, установлених законом (ч.3 ст.6 ЦК України) (договори підряду, комісії, довірчого управління майном);

4) уперше сформульовано тезу про те, що існують договори, до яких класифікаційна ознака відплатності/безвідплатності не застосовується, оскільки жоден з учасників договору не одержує від другого учасника договору майна й не здійснює зустрічного майнового надання - нейтральні договори (договори про спільну діяльність, окремі різновиди договорів ігор і парі);

5) уперше сформульовано висновок про наявність двох основних проявів впливу чинника безвідплатності на характер і зміст договірних відносин: а) сторона, яка передає іншій стороні певне благо безвідплатно, може набувати додаткові права, якими не наділяється особа, що відчужує таке благо за плату, або звільнятися від обов'язків, які покладаються на особу за відплатним договором; б) безвідплатні договори, як правило, передбачають зменшену відповідальність особи, що відчужує на користь іншої особи належне їй благо без одержання зустрічного надання, порівняно з договорами, в яких таке відчуження здійснюється за плату;

6) сформульовано висновок про те, що розмір переданого одній із сторін зустрічного надання може бути більшим, рівним (еквівалентним) або меншим за розмір надання, одержаного від іншої сторони;

7) уперше сформульовано висновок про те, що еквівалентним визнається такий цивільно-правовий договір, зміст якого характеризується ціннісною рівністю обмінюваних благ незалежно від того, в якій юридичній формі здійснюється зустрічне надання;

8) одержала розширену аргументацію теза про те, що відплатність/безвідплатність є характеристикою двосторонніх, а не односторонніх правочинів, тому з погляду відплатного/безвідплатного характеру повинна проводитися класифікація не правочинів у цілому, а тільки договорів;

9) запропоновано розділити умовні договори дарування на дві групи: договори, які пов'язують одержання дарунка з діями обдарованого, що мають немайновий характер; договори, які пов'язують одержання дарунка з діями обдарованого, що мають майновий характер;

10) додатково аргументовано висновок про те, що поняття «безвідплатні/відплатні правовідносини» ширше за поняття «безвідплатні/відплатні договори», оскільки безвідплатні/відплатні правовідносини можуть виникати у сфері не тільки договірного права, й речового, а також недоговірного права;

11) обґрунтовано тезу про те, що з погляду відплатного/безвідплатного характеру договорів при характеристиці порядку їх викладання більш коректним буде використання поняття «зустрічність», а не «взаємність». Термін «зустрічне виконання» означає, що зобов'язання може бути виконано не відразу, а після закінчення певного часу (після виконання певної роботи, надання послуги та ін.), а термін «взаємне виконання» припускає одночасне виконання сторонами свого зобов'язання (гроші - товар);

12) на основі теоретичних висновків внесено конкретні пропозиції про зміну норм ЦК України у частині, що стосується регулювання безвідплатних договірних відносин (ст.ст.536, 721,725, 827, 837, 903, 1002, 1029, 1033, 1046).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані: у науково-дослідницькій сфері - для подальшого розвитку сучасної науки цивільного права, дослідження юридичної природи безвідплатних договорів. Вони могли б стати методологічною основою й теоретичною базою для подальших наукових досліджень з цієї тематики; у правотворчій сфері - у процесі врегулювання деяких норм цивільного законодавства України; у науково-методологічній роботі – при підготовці навчальних посібників і науково-методологічних рекомендацій з цивільного права, в процесі викладання курсу «Цивільне право».

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана й обговорена на засіданні кафедри цивільного права №1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Результати дослідження були оголошені на міжнародній науково-практичній конференції молодих учених «Охоронюваний законом інтерес в цивільному праві і процесі» (м. Харків, 16 грудня 2005 р.); міжнародній науково-практичній конференції молодих учених і здобувачів «Сучасні проблеми юридичної науки: стан і перспективи розвитку» (м. Харків, 21-22 листопада 2005 р.)

Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення і пропозиції дисертаційного дослідження викладено в дев’яти наукових працях, сім з них опубліковані у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також у двох оприлюднених тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дослідження побудовано за принципом поступального розгляду окремих питань, пов'язаних з його проблематикою. Дисертація складається із вступу, двох розділів поділених на п’ять підрозділів, висновків і списку використаних джерел (235 найменувань). Загальний обсяг роботи – 195 сторінок, з яких основного тексту – 177 сторінок, списку використаних джерел – 18 сторінок.