ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ ПРАЦІВНИКА МІЛІЦІЇ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи; зазначено про її зв’язок з науковими програмами, планами, темами; висвітлено ступінь розробки та методи наукового аналізу; визначено мету і завдання дослідження; розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, форми їх апробації; подано відомості щодо публікацій.

У Розділі 1 «Наукознавчий вимір інституту правосвідомості в контексті проблем теорії держави і права» з’ясовано стан наукового опрацювання проблеми, окреслено напрями дослідження та розкрито діалектику взаємодії права і правосвідомості.

У підрозділі 1.1 «Історіографія проблеми та напрями дослідження» зазначено, що категорію «правосвідомість» можна вважати здобутком радянської юридичної науки, оскільки за кордоном її не розробляли. При цьому зауважено, що питання правосвідомості вивчали і вчені-юристи, і представники низки суспільних наук.

Зроблено висновок, що досліджувати проблеми правосвідомості найдоцільніше за такими напрямами: 1) соціально-філософський аналіз правосвідомості як специфічної форми суспільної свідомості; 2) соціологічний аналіз правової свідомості; 3) теоретичні дослідження правосвідомості, пов’язані з окремими сторонами великої сфери правового буття суспільства (правотворчістю, законністю тощо); 4) теоретичне дослідження правосвідомості у зв’язку із правовим вихованням; 5) творче вивчення спадщини відомих українських та зарубіжних учених як самостійний напрям дослідження правосвідомості.

Зазначено, що зростання кількості наукової літератури з проблем правосвідомості не означає всебічного вивчення цієї категорії, адже досить часто зі збільшенням кількості спеціальних робіт виявляються нові проблеми, стають очевидними недоліки розробки загальних проблем правосвідомості, виникає потреба уточнити низку положень, враховуючи реалії Української держави.

У підрозділі 1.2 «Теоретичні основи взаємодії права та правосвідомості» вказано, що різні правові школи і напрями по-різному розглядають проблему співвідношення права і правосвідомості як явищ соціально-правового життя.

Акцентовано, що, правосвідомість пронизує весь механізм правового впливу на суспільні відносини. Відносини між правом і правосвідомістю можна визначити як відносини взаємозалежності. З одного боку, правосвідомість, відображаючи об’єктивні потреби розвитку суспільства, виступає джерелом права. Право формується на основі уявлень людей про бажані правові норми, бажані закони, в основі яких лежить справедливість. З іншого боку, правосвідомість формує наміри людей реалізувати свої різносторонні інтереси шляхом встановлення порядку в суспільстві. Отож, правосвідомість впливає на право через мотивацію поведінки індивідів, стає важливим інструментом реалізації правових норм. Окрім того, правосвідомість визначає відповідність поведінки суб’єктів нормам права, виступає засобом їх оцінки через ставлення до чинного права, закону, схвалення чи неприйняття правових норм.

Розділ 2 «Загальнотеоретична характеристика правосвідомості» складається з трьох підрозділів і присвячений висвітленню теоретико-правових особливостей правосвідомості.

У підрозділі 2.1 «Поняття, ознаки, особливості правосвідомості» констатовано, що, попри вивчення цього соціально-правового феномену не одним поколінням дослідників, єдиного, загальноприйнятого трактування правосвідомості в юриспруденції досі немає.

Вказано, що правосвідомість виступає системою уявлень, ідей, поглядів, переконань, концепцій, теорій, почуттів, емоцій, настроїв, психологічних переживань тощо, які складаються з приводу правової дійсності, в ході її відображення, осмислення, пізнання, відчуття і перетворення. Правосвідомість є сукупністю раціональних і психологічних компонентів, які не тільки відображають усвідомлення правової дійсності, а й впливають на неї, формуючи готовність особистості до правової поведінки. Рівень розвитку правосвідомості впливає на правову поведінку особистості та поділяється на: активний, звичайний, пасивний, що співвідноситься з найвищим, високим, середнім, низьким, кризовим циклом соціальної активності правосвідомості.

Як основні ознаки правосвідомості наведено такі: 1) для правосвідомості основним об’єктом віддзеркалення є право; 2) правова свідомість активно змінює, розвиває, удосконалює правову дійсність, як наслідок, виникають правові теорії, концепції, погляди; 3) за змістом правова свідомість є специфічним духовним феноменом; 4) правосвідомості властива нормативність. Окрім того, з’ясовано, що важливою особливістю правової свідомості є її тісний зв’язок з державою.

У підрозділі 2.2 «Структура правосвідомості та її рівні» наголошено, що правова свідомість, будучи досить складним соціально-правовим феноменом, має структуру, елементи якої наділені специфічними властивостями, що дозволяють досліджувати правосвідомість як якісну складову частину правової дійсності.

Вказано, що за рівнем, формою й обсягом відображення правового життя правосвідомість поділяється на правову ідеологію та правову психологію. Виокремлено також підсвідомий (неусвідомлений) компонент правової психології.

Доведено, що правова ідеологія – це система ідей, доктрин, поглядів, що відображають і формують правову дійсність (ставлення до права чинного і бажаного, а також діяльності державних органів у політико-правовій сфері) відповідно до культурно-історичного досвіду конкретного суспільства, конкретної правової системи. Однією з важливих форм правової ідеології є правова (юридична) наука, яка аналізує й узагальнює державно-правові явища. Результатами такої діяльності можуть бути правові поняття, ідеї, теорії або концепції.

З’ясовано, що правова психологія – це сукупність елементів правової активності індивіда, соціальної групи і суспільства загалом, виражена в почуттях, емоціях, настроях, мотивах, звичках, і специфічного підсвідомого (неусвідомленого) регулятора поведінки суб’єктів суспільних відносин у правовій сфері.

Виокремлено та проаналізовано такі рівні правосвідомості: індивідуальний і колективний (груповий); теоретичний (науковий) і масовий (буденний). Дано розгорнуту характеристику наявних у наукових колах поглядів щодо інших рівнів правосвідомості.

У підрозділі 2.3 «Функції правосвідомості: поняття, система та значення» вказано, що самостійний функціональний процес, здійснюваний правосвідомістю, є важливим атрибутом цього правового феномену.

Акцентовано, що під функціями правосвідомості потрібно розуміти способи ідеального буття людини й суспільства, які сприяють реалізації основних напрямів і цілей права, збереженню й розвитку права як системи. Зміст функцій правосвідомості найповніше розкривається за результатами діяльності суб’єктів права.

До найважливіших функцій правосвідомості доцільно зарахувати пізнавальну, оцінювальну, регулятивну. Наголошено, що залежно від рівня конкретності аналізу питання можуть бути виокремлені інші функції, однак вони існують в межах трьох означених.

Сутність пізнавальної функції полягає в тому, щоб відтворити явища правової реальності, чинне право за допомогою суми знань, понять, уявлень, оцінок, поглядів тощо. Змістом оцінювальної функції правосвідомості є: а) правове оцінювання, тобто сприйняття відповідних правових явищ з погляду їх корисності/некорисності, справедливості/несправедливості, ефективності/неефективності, відповідності/невідповідності правовим нормам та цінностям тощо; б) вироблення системи правових цінностей. Призначення регулятивної функції – регулювати діяльність людей у різних видах суспільних відносин відповідно до волі народу, вираженої в законі, яка забезпечує баланс інтересів особи, суспільства й держави. Результат такої регуляції – поведінкова реакція у вигляді правомірної чи протиправної поведінки. У межах регулятивної функції виокремлено відносно самостійну і ціннісно-орієнтаційну функції.

Розділ 3 «Особливості правової свідомості працівника міліції в сучасний період розвитку Української держави» складається з чотирьох підрозділів, у яких теоретично обґрунтовано особливості правосвідомості працівника міліції.

У підрозділі 3.1 «Сутність та особливості формування правосвідомості працівника міліції» звернуто увагу на те, що адекватні уявлення про правові явища (можливі завдяки специфічним юридичним поняттям і категоріям, зокрема таким, як: правомірність і неправомірність, правовідносини, юридична відповідальність, законність тощо) є важливим аспектом правосвідомості працівника міліції. Пронизуючи основні сфери його життєдіяльності, правосвідомість відображає й особливості та специфіку його професійних інтересів.

Результати дослідження феномену правової свідомості дали змогу встановити такі тенденції становлення і розвитку правової свідомості працівників міліції: зумовленість змісту формування свідомості вимогами суспільства; залежність рівня формування професійної свідомості від навколишнього середовища, особливо від освітнього; взаємозв’язок розвитку професійної свідомості працівників міліції з рівнем керування цим процесом у вищому закладі освіти.

Принципи формування правосвідомості у працівників органів внутрішніх справ треба розуміти як основоположні засади, незаперечні вимоги щодо такого виду суспільної діяльності, як правоохоронна, а тому їх треба враховувати в процесі реформування системи правоохоронних органів та організацій, підбору, підготовки і розстановки кадрів. Лише за дотримання цих принципів з упевненістю можна говорити про належний рівень формування правосвідомості працівників міліції в Україні.

У підрозділі 3.2 «Соціальна зумовленість правосвідомості працівника міліції» визначено, що у процесі формування правосвідомості працівника міліції важливу роль відіграє правова соціалізація – специфічний процес формування соціально активної особистості з високим рівнем правової свідомості та правової культури, як повноправного члена суспільства.

Участь у соціально-правових відносинах викликає те чи інше психологічне сприйняття окремих елементів системи права і права загалом, а це має важливе значення для формування ціннісного ставлення до права, зміцнення його авторитету в суспільстві, особливо в системі правоохоронних органів.

Наголошено, що правова свідомість постає як результат відображення наявних у суспільстві законів, правового порядку, правової діяльності держави, її органів, зокрема правоохоронних, правової поведінки громадян та інших осіб. Як властивість працівника міліції правова свідомість є результатом його ознайомлення з чинним правом та практикою його реалізації.

Обґрунтовано, що правосвідомість працівника міліції – це інтегральний феномен, що відображає духовні результати процесу правової соціалізації, стан законності та правопорядку в суспільстві, нормативні вимоги формально-юридичного та неправового характеру, потреби у зміні окремих елементів або всієї системи сформованого права, виконуючи роль найважливішого критерію у правотворчості та правозастосуванні.

У підрозділі 3.3 «Професійна правосвідомість працівника міліції як складова частина його правової культури» встановлено, що теорія правосвідомості в юридичній літературі створює передумови для розуміння і визначення професійної правосвідомості й конкретного її різновиду – професійної правосвідомості працівників міліції.

Зауважено, що специфіка професійної правосвідомості працівників міліції зумовлена особливостями обов’язків, які вони виконують. Вона формується як результат спеціальної освітньої підготовки і практичної діяльності та характеризується єдністю соціальних завдань, форм і методів професійної діяльності.

Вказано, що правосвідомість працівників міліції є важливою складовою частиною їхньої правової культури, яка виступає єдністю глибоких знань, твердих переконань і свідомої діяльності в режимі дисципліни й законності. Принципова особливість правової культури працівників ОВС полягає в тому, що їхня культура має досягати професійного рівня. Цей особливий рівень формується завдяки безпосередньому, щоденному зіткненню з правовими явищами, що має місце під час виконання правоохоронцями своїх службових обов’язків.

Професійна культура працівників ОВС передбачає глибоке знання системи права і законодавства, переконаність у необхідності їх додержання, уміння користуватися всією сукупністю правових засобів під час виконання службових обов’язків у межах компетенції, встановленої законом та іншими правовими актами.

У підрозділі 3.4 «Прикладні аспекти дослідження правосвідомості працівника міліції» з’ясовано, що складні й неоднозначні процеси, які відбуваються в сучасному суспільстві, вимагають запровадження адекватних заходів удосконалення організації управління органами внутрішніх справ. Теоретична і практична робота в цьому напрямі вже розпочалася, але існує багато невирішених питань. Серед них – комплекс проблем, пов’язаних з роботою з кадрами органів внутрішніх справ.

Професійне становлення працівника міліції – це формування професійної спрямованості, компетентності, соціально і професійно значущих властивостей, готовність до постійного професійного зростання.

Високий рівень професійної свідомості працівника міліції визначає успішність його діяльності, викликає впевненість у своїх силах. Вона залежить від уміння свідомо керувати діяльністю, створювати оптимальний режим роботи, регулювати свої емоційні стани.

Правосвідомість працівника міліції впливає на регулювання комплексу специфічних процесів серед власне професійної групи правоохоронців, сприяє консолідації членів колективу, підтримці та зміцненню службової дисципліни. При цьому правові уявлення про справедливість, усвідомлення прав та обов’язків працівника міліції, дозволів і заборон впливають на формування мотивів та установок його поведінки у правозастосовній та правоохоронній практиці.

Реалії сьогодення вказують на необхідність розробки юристами, психологами та соціологами спільних практичних рекомендацій, які допомагали б посадовим особам ОВС отримувати більшу віддачу в роботі працівників міліції в сучасних умовах. У цьому контексті теорія правосвідомості як складова частина теорії держави і права виступає засобом, а розв’язання проблеми орієнтується на з’ясування конкретних шляхів і заходів, за допомогою яких можна підвищити рівень професійної правосвідомості працівників правоохоронних органів.