ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕВЕЗЕНЬ ВАНТАЖІВ В ПРЯМОМУ ЗМІШАНОМУ СПОЛУЧЕННІ Автореферат

Актуальність теми. В умовах проведення в Україні соціальних та економічних перетворень важливого значення набуває проблема подальшого розвитку і вдосконалення правового регулювання відносин у сфері транспортної діяльності. Зазначене обумовлено перш за все тим, що економіку будь-якої держави неможливо уявити без послуг, пов’язаних із перевезенням вантажів, що здійснюється різними видами транспорту. Перевезення, а також інші відносини у сфері транспортної діяльності опосередковують транспортні договори, які є різними за правовою природою та змістом і регулюються ЦК України й спеціальними нормативно-правовими актами, що відображають специфіку різних видів транспорту.

Стрімкий розвиток економічних відносин, а також значне зростання можливостей транспортної системи, в останні десятиріччя, зумовили збільшення перевезень вантажів з послідовним використовуванням декількох видів транспорту – в прямому змішаному сполученні. Ці перевезення мають важливе економічне значення, оскільки сприяють раціональному і рівномірному використанню транспортних засобів, знижують транспортні витрати вантажовласників в пунктах перевалки, прискорюють доставку вантажів.

Незважаючи на достатньо активний процес кодифікації цивільного законодавства України, регулювання відносин по перевезенню в прямому змішаному сполученні залишається складним внаслідок наявності значної кількості спеціальних законодавчих актів. Надзвичайну актуальність набуває проблема узгодження норм Цивільного, Господарського кодексів та норм транспортного законодавства.

Актуальність теми обумовлена недосконалістю правового регулювання перевезень в прямому змішаному сполученні та відсутністю у вітчизняній юридичній науці комплексних досліджень з даної проблематики. Останнім часом в Україні були виконані дисертаційні дослідження з питань перевезень окремими видами транспорту: І.О. Безлюдько (договір перевезення вантажів повітряним транспортом), І.В. Булгаковою (договір залізничного перевезення вантажів), І.А. Діковською (договір повітряного чартеру у міжнародному приватному праві), О.В. Клепіковою (правове регулювання перевезень вантажів морським транспортом), Г.В. Самойленко (перевезення внутрішнім водним транспортом), Л.Я. Свистун (договори перевезення вантажів автомобільним транспортом), Є.Д. Стрельцовою (договір морського перевезення вантажу).

Що ж стосується перевезень у прямому змішаному сполученні, то ще за радянських часів, у 1960 р. Г.Б. Астановським була захищена дисертація на тему «Цивільно-правові питання перевезення вантажів в прямому змішаному залізнично-водному сполученні», а у 80-х роках були видані наукові праці В.А. Єгіазарова «Вдосконалення законодавства про перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні» (1984 р.) і В.Т. Смірнова «Вантажні перевезення в прямому змішаному

залізнично-водному сполученні» (1981 р.), в яких вперше досліджувались деякі питання здійснення перевезень в прямому змішаному сполученні. Слід зазначити, що і Г.Б. Астановський, і В.А. Єгіазаров, і В.Т. Смірнов здійснювали свої дослідження на законодавчому та фактичному матеріалі інших часів, за інших соціальних та економічних умов.

В сучасній же Україні процеси реформування законодавства з питань перевезення вантажів в змішаному сполученні, та удосконалення господарської практики, пов’язаної з його застосуванням, на жаль, не знайшли адекватного відображення в юридичній літературі. Література, що пов’язана з даною проблематикою, яка з’являється в останній час у вигляді навчальних посібників з транспортного права, розглядає питання здійснення перевезень у прямому змішаному сполученні оглядово. Як і раніше, поза увагою залишаються правові питання взаємодії вантажовідправників та перевізників щодо надання транспортних засобів та пред’явлення вантажу до перевезення; правової природи договору перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні; правового регулювання перевалки вантажів; питання розподілу відповідальності між перевізниками, що беруть участь у транспортуванні вантажу в прямому змішаному сполученні та ін. Така ситуація свідчить, на нашу думку, про недостатню вивченість проблематики, пов’язаної з перевезеннями вантажів в прямому змішаному сполученні. Це підтверджує необхідність звернення з метою наукового аналізу до різних аспектів цього виду перевезень на рівні дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямків досліджень Одеської національної юридичної академії «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» та безпосередньо відповідає плану наукових досліджень кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії в рамках теми «Традиції та новації у сучасному цивільному праві України». Тема дисертації затверджена на засіданні кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії 13 листопада 2006 р., протокол № 7, та на засіданні Вченої ради Одеської національної юридичної академії 20 листопада 2006 р., протокол № 3.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в розробці теоретичних питань правового регулювання відносин, що складаються у сфері перевезень вантажів у прямому змішаному сполученні, визначенні напрямів гармонізації цивільного, господарського та транспортного законодавства України, що регулюють відповідні перевізні правовідносини.

Для досягнення мети були поставлені такі задачі:

здійснити аналіз історичного розвитку законодавства, що регулює перевезення вантажів взагалі і зокрема перевезення, що відбуваються в прямому змішаному сполученні;

– визначити види договорів перевезення, що опосередковують транспортування вантажів у прямому змішаному сполученні;

– встановити коло учасників договірних правовідносин, пов’язаних з перевезеннями вантажів в прямому змішаному сполученні та визначити їх правовий статус;

– проаналізувати дії вантажовідправника та первісного перевізника, що передують договору перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні, спрямовані на організацію перевізного процесу, та нерозривно пов’язані з укладанням вказаного договору;

– надати правову характеристику договору перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні, встановити місце досліджуваного договору в системі договорів перевезення, дослідити особливості його змісту;

– з’ясувати, за допомогою яких правових форм здійснюється перевалка вантажів, що перевозяться в прямому змішаному сполученні;

– встановити підстави та умови відповідальності перевізників за незбереження та прострочення в доставці вантажів за договором перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні;

– внести пропозиції щодо удосконалення цивільного та транспортного законодавства України з питань регулювання перевезень вантажів в прямому змішаному сполученні.

Об’єктом дослідження є сукупність суспільних відносин, що складаються у зв’язку із здійсненням перевезень вантажів в прямому змішаному сполученні, взяті у загальному контексті їх виникнення, розвитку, трансформації та припинення.

Предметом дослідження є система нормативних актів, що регламентує процес перевезення вантажів в прямому змішаному сполученні в Україні, теоретичні дослідження та судова практика з питань правового регулювання відповідних перевізних правовідносин.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод із системно-функціональним підходом до аналізу досліджуваних явищ. Це дозволило розглянути договірні зобов’язання, що опосередковують перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні як елементи правової системи, які знаходяться в процесі постійного розвитку, і визначити їх місце в загальній системі цивільно-правових зобов’язань. У рамках зазначеного методологічного підходу використано також формально-логічний метод, за допомогою якого досліджувалося транспортне законодавство щодо перевезень вантажів в прямому змішаному сполученні, аналізувалася практика його застосування. Історичний метод дозволив дослідити специфіку зазначеного виду перевезень в конкретних історичних умовах, динаміку, їхнього розвитку. За допомогою методу порівняльного аналізу порівнювалися поняття і юридична природа договору перевезення конкретного вантажу в прямому змішаному

сполученні, суб’єктний склад відповідних правовідносин, умови виникнення зобов’язань щодо подачі транспортних засобів та пред’явлення вантажів до перевезення, договори про організацію роботи по забезпеченню перевезень вантажів в прямому змішаному сполученні. На цій методологічній основі здійснювався збір, обробка та аналіз емпіричного матеріалу.

Теоретичною базою дисертаційного дослідження є праці Т.Є. Абової, М.К. Александрова-Дольніка, М.А. Аллахвердова, А.Г. Бикова, М.І. Брагінського, В.В. Вітрянського, Г.С. Гуревича, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, В.А. Єгіазарова, О.С. Іоффе, О.О. Карлова, Н.С. Ковалевської, О.О. Красавчикова, В.В. Луця, Д.О. Медведєва, І.Б. Новицького, К.І. Плужнікова, Д.І. Половінчика, Я.І. Рапопорта, Г.П. Савічева, О.М. Садікова, В.Т. Смірнова, Є.Д. Стрельцової, М.О. Тарасова, Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, А.І. Хаснутдінова, Х.І. Шварца, Г.Ф. Шершеневича, К.К. Яїчкова та ін.

Вивчення та аналіз праць цих науковців дали змогу визначити й оцінити стан досліджуваної проблеми, виявити та проаналізувати питання, що постали на сучасному етапі у досліджуваній сфері, а також визначити шляхи їх вирішення.

Емпіричну основу дослідження складає законодавство України, судова та господарська практика з питань здійснення перевезень вантажів у прямому змішаному сполученні.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні спеціальним комплексним досліженням правового регулювання перевезень вантажів в прямому змішаному сполученні, виконаним на матеріалах оновленого цивільного законодавства України та транспортного законодавства, з обґрунтуванням пропозицій щодо вдосконалення цивільного та транспортного законодавства України.

У дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняній літературі зроблено спробу систематизації договорів, що опосередковують перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.

Ступінь наукової новизни одержаних результатів характеризується науковими положеннями, висновками і пропозиціями, які вперше виносяться на захист, а саме:

вперше у вітчизняній літературі робиться висновок про те, що існуюча на сьогодні в Україні схема правового регулювання відносин по перевезенню вантажів в прямому змішаному сполученні, є такою, що недостатньо повно регламентує відповідні правовідносини, оскільки єдиним нормативним документом спеціальної спрямованості є Правила перевезень вантажів в прямому змішаному залізнично-водному сполученні, які не регулюють взаємин між залізницею, морським і річковим перевізником, з одного боку, і автомобільним транспортом, з іншого, який виконує значний об'єм перевезень при перевезеннях вантажів в прямому змішаному сполученні;

вперше визначено систему договорів, що опосередковують взаємовідносини учасників перевезень вантажів в прямому змішаному сполученні. Її складають: а) довгостроковий договір або договір про надання транспортних засобів та пред’явлення вантажів до перевезення; б) реальний договір перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні; в) вузлові угоди, що укладаються між транспортними організаціями різних видів транспорту;

вперше обґрунтовано позицію, відповідно до якої, договір перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні, що укладається між вантажовідправником та первісним перевізником, який приймає вантаж до перевезення, є різновидом звичайного договору перевезення вантажу (що укладається на різних видах транспорту);

вперше дана правова оцінка відносин, пов’язаних власне з перевезенням вантажів в прямому змішаному сполученні, але таких, що складаються до укладення відповідного договору перевезення вантажу, як організаційно - передумовних, в результаті становлення та реалізації яких відбувається зав’язка і подальший розвиток майнових перевізних правовідносин. Такі організаційні відносини породжуються довгостроковим договором перевезення або договором, що укладається шляхом узгодження заявки вантажовідправника на перевезення конкретної партії вантажу;

вперше доведено, що заявка, яка надається вантажовласником і узгоджується перевізником, про перевезення конкретної партії вантажу в прямому змішаному сполученні, може бути визнана самостійним договірним зобов’язанням про надання транспортних засобів і пред’явлення вантажу до перевезення, за умови, що відповідні дії сторін здійснюються не на підставі (і не у виконання) довгострокового договору. Вперше у вітчизняній літературі визначено основні правові характеристики такого зобов’язання;

вперше робиться спроба сформулювати характерні ознаки заявки-повідомлення, яка застосовується тільки в прямому змішаному сполученні співперевізниками. Застосування заявок-повідомлень відбувається у виконання вузлових угод, а її правове значення полягає в тому, що вона сприяє продовженню вантажоперевізного процесу, причому головна задача такої заявки – прискорення цього процесу з тим, щоб не допускати простою транспортних засобів;

удосконалено визначення вузлової угоди, яка є правовою формою врегулювання роботи транспортних організацій різних видів транспорту з перевалки вантажів, та вперше ставиться питання про законодавче врегулювання порядку укладення зазначеного договору, а саме питань, що стосуються ініціативи щодо укладення вузлової угоди, термінів розгляду пропозицій, санкцій за ухилення від укладення вузлової угоди, або укладення її з порушеннями термінів укладення та ін.;

обґрунтовується доцільність зміни норм про відповідальність перевізника за незбереження вантажу, що містяться в транспортних статутах і кодексах, і

суперечать положенням ст. 924 ЦК України, яка встановлює загальне правило застосування заходів відповідальності до перевізника за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу;

дістало подальшого розвитку положення щодо застосування принципу повного відшкодування збитків за зобов’язаннями, пов’язаними з перевезеннями вантажів;

вносяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, зокрема Цивільного кодексу України та нормативних актів транспортного законодавства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:

у науково-дослідній сфері – з урахуванням сучасних тенденцій розвитку цивільного права в Україні, висновки дисертаційного дослідження можуть бути основою для подальшого аналізу проблем здійснення перевезень вантажів в прямому змішаному сполученні;

у сфері правотворчості – пропозиції та висновки, сформульовані в дисертації, можуть бути використані у законотворчій діяльності – в процесі підготовки та удосконалення деяких норм цивільного, господарського, транспортного законодавства України;

у навчально-методичній роботі – матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних посібників та підручників з цивільного, господарського та транспортного права, у навчальному процесі при читанні лекцій з дисциплін «Цивільне право», «Господарське право», спецкурсу «Транспортне право».

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем самостійно. У співавторстві опубліковано навчальний посібник «Правове регулювання перевезень в Україні» (особистий внесок авторки складають розділ 1: глава 1 п. 1.7; розділ 1: глави 2, 3; розділ 4; розділ 5; розділ 6: глава 15).

Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано і обговорено на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії.

Результати дослідження доповідались на наукових конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції «Право, держава, духовність: шляхи розвитку та взаємодії» (м. Одеса, 3 вересня 2006 р.); 9-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 26 квітня 2006 р.).

Результати дисертаційного дослідження широко використовувались у навчальному процесі при читанні курсу «Цивільне право» та спецкурсу «Правове регулювання перевезень в Україні», а також при розробці навчально-методичного посібника для вивчення відповідного спецкурсу студентами ОНЮА .

Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення та пропозиції дисертаційного дослідження викладені у 3-х статтях, опублікованих у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань, затверджених ВАК України, а також у тезах виступів на наукових конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на 9 підрозділів, висновків та списку використаних джерел, який налічує 189 найменувань (16 сторінок) і охоплює використані автором дисертації законодавчі акти, а також спеціальні праці з проблематики дисертаційного дослідження, виконані українською та російською мовами.

Загальний обсяг дисертації складає 178 сторінок.