Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Catalogue of abstracts / Jurisprudence / Administrative law; administrative process
title: | |
Тип: | synopsis |
summary: |
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Проблеми формування цілісної і науково обґрунтованої системи правового забезпечення інформаційної безпеки постали вже досить давно і стосуються як загальнодержавного рівня, так і рівня корпоративних організацій, окремих юридичних і фізичних осіб, зокрема органів внутрішніх справ (ОВС). За останні роки в Україні реалізований комплекс заходів, спрямованих на вдосконалення забезпечення інформаційної безпеки, а саме: ратифіковані Конвенція про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних і Угода між Україною та Європейським союзом про процедури безпеки, які стосуються обміну інформацією з обмеженим доступом; прийнятий Закон України «Про захист персональних даних», створена Державна служба України з питань захисту персональних даних, впроваджуються новітні засоби та системи технічного захисту, обробки, зберігання та передачі інформації. У загальному вигляді сформовані правові і організаційні механізми захисту конфіденційної інформації, розроблений проект Закону України «Про інформаційну безпеку в Україні». Однак, ці заходи не ліквідують загрози інформаційної безпеки, про що можуть свідчити статистичні дані щодо кількості вчинених злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку (ст.ст. 361–3631 Кримінального кодексу України). Зокрема, за 2005–2011 роки в Україні було вчинено 3573 таких злочини: у 2005 р. – 615 злочинів, 2006 р. – 583, 2007 р. – 656, 2008 р. – 691, 2009 р. – 707, 2010 р. – 190, 2011 р. – 131. Тому очевидно, що стан інформаційної безпеки, в тому числі й ОВС потребує суттєвого вдосконалення. Все це вимагає переглянути сучасну політику держави щодо забезпечення інформаційної безпеки, а відтак вжити рішучих кроків щодо реформування сучасної системи інформаційної безпеки, у тому числі шляхом удосконалення її правового забезпечення. Питання правового забезпечення інформаційної безпеки досліджувалися вітчизняними науковцями, зокрема І.В. Арістовою, О.А. Барановим, І.Р. Березовською, К.І. Бєляковим, О.В. Бойченком, В.М. Брижком, В.Д. Гавловським, В.І. Гурковським, М.В. Гуцалюком, Р.А. Калюжним, Є.О. Користіним, Б.А. Кормичем, В.А. Ліпканом, О.В. Логіновим, Ю.Є. Максименко, А.І. Марущаком, Ю.Ю. Орловим, О.О. Тихомировим, В.Г. Хахановським, В.С. Цимбалюком, М.Я. Швецем та іншими. Напрями удосконалення правового забезпечення інформаційної безпеки в діяльності ОВС знайшли своє відображення в наукових працях зарубіжних фахівців А.Б. Агапова, І.Л. Бачило, В.А. Копилова, В.Н. Лопатіна, А.В. Морозова, Е.Р. Російського, В.Д. Сорокіна, Ю.С. Уфімцева, В.І. Ярочкіна та ін. Однак виконані наукові дослідження з питань правового забезпечення інформаційної безпеки в діяльності ОВС не носили комплексного та системного спрямування, мали епізодичний характер та не відображали усіх особливостей ролі та місця ОВС у забезпеченні власної інформаційної безпеки. У той же час специфіка діяльності ОВС в сучасних умовах, а також неординарність завдань, виконання яких покладається на ці органи, обумовлюють особливі вимоги до їх інформаційного забезпечення і системи захисту інформації. Крім цього, питання правового статусу ОВС як суб’єкта забезпечення інформаційної безпеки також вимагають кардинального перегляду. Наведене підкреслює актуальність обраної теми дослідження й обумовлює необхідність її вивчення на монографічному рівні. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до вимог Закону України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки» від 9 січня 2007 р. № 537-V, Указу Президента України «Про доктрину інформаційної безпеки України» від 8 липня 2009 р. № 514/2009, Переліку пріоритетних напрямків наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 р. (наказ МВС України від 29 липня 2010 р. № 347). Дисертація відповідає Плану проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2011 рік (п. 340). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 1 від 26 січня 2010 р.), уточнена Вченою радою Національної академії внутрішніх справ (протокол № 1 від 31 січня 2012 р.) та схвалена Національною академією правових наук України. Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є встановлення особливостей правового забезпечення інформаційної безпеки в діяльності ОВС та формулювання на цій основі науково обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення системи правового забезпечення інформаційної безпеки в діяльності зазначених органів державної влади. Виходячи з мети, необхідним є вирішення наступних задач: – дослідити стан та методологію сучасних наукових досліджень з питань правового забезпечення інформаційної безпеки, в тому числі й з питань правового забезпечення інформаційної безпеки в діяльності ОВС України; – з’ясувати зміст і сутність поняття інформаційної безпеки в системі національної безпеки України; – визначити особливості правового регулювання інформаційної безпеки за нормами міжнародного та вітчизняного права; – провести порівняльно-правовий аналіз правового забезпечення інформаційної безпеки в діяльності поліції зарубіжних країн та ОВС України; – встановити роль та завдання ОВС як суб’єктів забезпечення інформаційної безпеки; – розкрити форми і методи забезпечення інформаційної безпеки в діяльності ОВС; – вивчити особливості забезпечення інформаційної безпеки в діяльності ОВС України під час реалізації фізичними та юридичними особами їх прав в інформаційній сфері; – окреслити основні напрями удосконалення правового забезпечення інформаційної безпеки в діяльності ОВС; – запропонувати та обґрунтувати основні напрями удосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення інформаційної безпеки. Об’єкт дослідження – сукупність правовідносин, що виникають в діяльності ОВС України у сфері забезпечення власної інформаційної безпеки та охороняються нормами права. Предмет дослідження – правове забезпечення інформаційної безпеки в діяльності ОВС України. Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження, у роботі використовувались, зокрема, наступні методи: порівняльно-правовий – для вивчення і порівняння норм міжнародного права, законодавства зарубіжних країн та вітчизняного законодавства у частині, що стосується правового забезпечення інформаційної безпеки ОВС (підрозділи 1.2, 3.1); логіко-семантичний – дозволив провести поглиблене вивчення понятійного апарату (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2, 2.3); метод узагальнення – для формування, на основі вже існуючих у спеціальній літературі позицій і думок, пропозицій щодо визначення напрямів правого забезпечення інформаційної безпеки в діяльності ОВС України (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.2, 3.3); статистичний – для дослідження статистичних даних, а також даних слідчої та судової практики, що стосуються правового забезпечення інформаційної безпеки ОВС (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.2, 3.3); соціологічний – під час проведення анкетування з питань правового забезпечення інформаційної безпеки в діяльності ОВС України (підрозділи 2.3, 3.2, 3.3); структурно-функціональний – забезпечив комплексне дослідження правового забезпечення інформаційної безпеки в діяльності ОВС України та формування на цій основі науково обґрунтованих пропозицій із урахуванням існуючих потреб практики (підрозділи 3.2, 3.3). Емпіричну основу дослідження складають: 1) статистичні дані Департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення МВС України щодо кількості виявлених злочинів в сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, передбачених ст.ст. 361–3631 КК України, за 2005–2011 рр.; 2) результати анкетування 1127 практичних працівників підрозділів МВС України, яке проводилося у 2010–2011 рр. в Автономній Республіці Крим, м. Києві та 11 областях України (Вінницькій, Волинській, Житомирській, Закарпатській, Кіровоградській, Миколаївській, Полтавській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій та Черкаській) щодо стану забезпечення інформаційної безпеки в діяльності ОВС України. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є одним із перших в Україні комплексним монографічним дослідженням питань правового забезпечення інформаційної безпеки в діяльності ОВС України. Автором сформульовано нові наукові положення, що в сукупності розв’язують конкретне наукове завдання, зокрема: вперше: – визначено зміст правового забезпечення інформаційної безпеки в діяльності ОВС, який полягає у встановленому Конституцією України, законами України та підзаконними нормативно-правовими актами обсязі прав і обов’язків щодо здійснення діяльності, спрямованої на охорону і захист життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від загроз в інформаційній сфері; – доведено особливість ОВС як суб’єкта забезпечення інформаційної безпеки, що, з одного боку, обумовлюються специфікою покладених на ОВС завдань у сфері забезпечення безпеки особи, громадської безпеки і боротьбі зі злочинністю, особливостями лінійно-галузевої структури ОВС, системою підлеглості, а з іншого – відсутністю єдиної системи служб і підрозділів, що забезпечують захист інформації на різних рівнях управління; – науково обґрунтовано необхідність створення в системі МВС України єдиного підрозділу (шляхом інтеграції відповідних функцій Департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення, Режимно-секретного управління та Відділу спеціального зв’язку), який забезпечував би інформаційну безпеку в ОВС; – доведена необхідність цілеспрямованої підготовки фахівців із забезпечення інформаційної безпеки в ОВС та формування державного замовлення на підготовку таких фахівців у вищих навчальних закладах системи МВС України; удосконалено: – класифікацію та критерії класифікації методів забезпечення інформаційної безпеки в діяльності ОВС, за якими вони поділені на такі, що стосуються: 1) працівників ОВС або інших осіб; 2) самої інформації (кодування, шифрування, приховування); – теоретичні положення щодо визначення змісту поняття «інформаційна безпека», під яким автор розуміє стан захищеності прав та інтересів держави, суспільства, фізичних та юридичних осіб (їх об’єднань), які стосуються порядку збирання, обробки, зберігання, доступу та розповсюдження інформації; дістали подальшого розвитку: – теоретичні та практичні підходи щодо вирішення проблем забезпечення прав на інформацію в контексті забезпечення інформаційної безпеки в ОВС. Підтверджується необхідність розробки відомчих нормативно-правових актів, які давали б можливість чітко розмежовувати публічну інформацію та інформацію, яка не є такою, а також регламентувати доступ фізичних та юридичних осіб до інформації, яка не містить конфіденційних відомостей; – наукові погляди щодо класифікації форм забезпечення інформаційної безпеки в діяльності ОВС до яких відносяться: 1) організаційні; 2) правові. При цьому обидві форми забезпечення інформаційної безпеки однаковою мірою використовуються як на стратегічному, так і на тактичному рівнях; – теоретичні та практичні підходи щодо вирішення проблем забезпечення інформаційної безпеки ОВС на прикладі діяльності поліції зарубіжних країн; – напрями удосконалення правового забезпечення інформаційної безпеки в діяльності ОВС, до яких відносяться: а) забезпечення прийняття законів України та відомчих нормативно-правових актів МВС України; б) проведення систематизації конфіденційної інформації та створення її єдиного переліку; в) розробка загальнодержавної комплексної програми, спрямованої на підвищення ефективності міжвідомчої взаємодії органів державної влади щодо забезпечення інформаційної безпеки; – наукові розробки щодо забезпечення власної інформаційної безпеки в діяльності ОВС. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки та пропозиції мають прикладний характер і можуть використовуватися за різними напрямками діяльності, зокрема у: – правотворчій сфері – для вдосконалення норм вітчизняного законодавства, що стосуються правового забезпечення інформаційної безпеки в діяльності ОВС (лист до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності № 46/6-623/1 від 11 червня 2012 р.); – практичній діяльності – для впровадження нових форм і методів забезпечення інформаційної безпеки (акт впровадження Управління розвитку інформаційних ресурсів та технологій Секретаріату Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2011 р. та акт впровадження Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України від 23 вересня 2011 р.); – навчальному процесі – під час викладання курсу «Інформаційне право» та розробки навчально-методичних матеріалів (акт впровадження Навчально-наукового інституту права та психології Національної академії внутрішніх справ від 20 жовтня 2011 р.). Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідалися на шести конференціях, а саме: всеукраїнській науково-практичній конференції «Інформатизація вищих навчальних закладів МВС України» (м. Харків, 2010 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Національні інтереси та проблеми правової системи України» (м. Одеса, 2011 р.); всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Правовий захист людини та громадянина в Україні» (м. Київ, 2011 р.); науково-практичній конференції «Проблеми сучасної правової системи України» (м. Львів, 2011 р.); науковій конференції «Актуальні проблеми забезпечення конституційних прав та свобод громадян України» (м. Київ, 2011 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Міжнародне та вітчизняне законодавство в умовах сучасних реформаційних процесів» (м. Київ, 2012 р.). Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження опубліковано у дев’яти наукових працях, з них чотири статті у наукових фахових виданнях України, та шість – тези виступів на науково-практичних конференціях. Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (250 найменувань) та шести додатків. Повний обсяг дисертації становить 220 сторінок, з них загальний обсяг тексту – 178 сторінок.
|