ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЗЕМЕЛЬНИХ СЕРВІТУТІВ В УКРАЇНІ Автореферат

Актуальність теми дослідження. У зв’язку з проведенням земельної реформи в Україні, у тому числі приватизації земель, назріла необхідність забезпечення ефективного використання земельного фонду. Паювання земель із наступною передачею їх у приватну власність, приватизація, можливість викупу землі кожним бажаючим господарювати на ній, інтенсифікація використання земель у населених пунктах та загальна просторова обмеженість земельного ресурсу створюють ситуацію, за якої земельний фонд подрібнюється на невеликі земельні ділянки, котрі об’єктивно не завжди межують з водними об’єктами, комунікаціями, шляхами сполучення та іншими благами і вигодами, необхідними власникам та користувачам цих ділянок для використання господарського потенціалу останніх повною мірою. Окрім цього, інтереси землевласників та землекористувачів часто є протилежними за змістом, що також потребує врегулювання. Забезпечення землевласників та землекористувачів кожної земельної ділянки можливістю доступу до вищевказаних благ і вигод можливе, зокрема, завдяки встановленню земельних сервітутів.

У чинному земельному законодавстві бракує шляхів ефективного врегулювання більшості з перерахованих суперечностей, пропонується фрагментарне правове врегулювання порушених питань.

Юридична природа земельного сервітуту ще й досі залишається поза увагою науковців, про що свідчить факт неузгодженої регламентації земельних сервітутних відносин нормами різних галузей права.

Ситуація ускладнюється відсутністю належного теоретичного обґрунтування мети, призначення, місця сервітутного права в системі інших прав на землю: маємо як відсутність комплексних теоретичних напрацювань сучасної української правової науки в даній сфері, так і в історичному аспекті, окрім першого та єдиного дослідження, проведеного І. Ґороновичем ще у далекому 1882 р.

Сучасні дослідження здебільшого лише побіжно зачіпають суттєві питання земельного сервітутного права. Це роботи представників земельно-правової науки: В.І. Андрейцева, Д.В. Бусуйок, В.К. Гуревського, В.Є. Збирита, В. Казанцева, П.Ф. Кулинича, Н.І. Титової тощо, та праці цивільно-правового спрямування: О.В. Копилова, В. Курдиновського, О.О. Михайленко, О.А. Підопригори, І.Ф. Севрюкової.

Непевність і незавершеність всебічної теоретичної розробки категорії земельного сервітуту зумовлює неможливість належного застосування норм законодавства, які призначені регулювати земельні сервітутні відносини. Навіть розкриття змісту поняття "земельний сервітут", без якого важко уявити сутність цієї категорії, не знайшло відображення у земельному законодавстві. Відтак, можна констатувати відсутність ефективних важелів правового впливу на відповідні суспільні відносини. Прогалини у законодавчому регулюванні у поєднанні з відсутністю теоретичного підґрунтя спричиняють кумулятивний ефект, що також зумовлює необхідність проведення комплексного дослідження земельних сервітутних відносин.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Проведене дисертаційне дослідження виконане в контексті науково-дослідної роботи за темою “Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян в Україні”, яка розроблялася на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (з січня 2000 р., номер теми № 01 БФ042-01, номер державної реєстрації 0101 U 003579). Дисертант, зокрема, досліджував механізм реалізації земельних сервітутних прав на земельні ділянки, як різновиду прав на землю.