ПРАВОВІ ЗАСАДИ МОНІТОРИНГУ ГРУНТІВ Автореферат

Актуальність теми дослідження. Зміни зумовлені антропогенною діяльністю людини, відбиваються в навколишньому природному середовищі, виходять на перший план серед найзначніших проблем людства. Набирає загрозливих масштабів швидкий та всеохоплюючий процес зниження якості природних ресурсів, в деяких випадках повністю втрачається їх здатність до відновлення. Це стосується в першу чергу земель і їх важливих складників – ґрунтів. Наслідки таких процесів позначаються як на екологічній безпеці країни, так і на рівні життя і здоров’я її населення.

Концепція Національної екологічної політики України на період до 2020 року одним з інструментів державної екологічної політики визначає зміцнення системи моніторингу навколишнього природного середовища шляхом посилення координації діяльності суб’єктів моніторингу та управління даними в рамках функціонування цієї державної системи як підґрунтя для прийняття управлінських рішень. Одним із самостійних складників екологічного моніторингу є моніторинг ґрунтів. Це єдиний правовий захід державного управління, що має на меті агрохімічне обстеження ґрунтів покликаний відіграти особливу роль показника їх якості й рівня родючості, що є підставою для встановлення балу бонітету ґрунтів, обліку їх якості, визначення грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, запровадження системи сівозмін основних сільськогосподарських культур і налагодження контролю за цією діяльністю. Моніторинг ґрунтів повинен передувати кожному заходу з їх охорони, надавати детальні рекомендації для проведення ґрунтоохороних програм, прогнозувати їх результат, а також служити його завершальною стадією, необхідною для оцінювання вжитих заходів щодо їх збереження в належному стані. За результатами проведення моніторингу ґрунтів мають прийматися програми з охорони ґрунтів, розроблятися рекомендації для впровадження раціонального використання земель сільськогосподарського призначення, створюватись інформаційно-аналітичні системи забезпечення доступу до інформації про кількісний і якісний стан ґрунтів та їх родючість. Окрім того, дані, отримані за результатами постійного проведення моніторингу ґрунтів, дають можливості своєчасно виявляти зміни, що відбуваються у складі ґрунтів, впроваджувати заходи щодо їх відновлення й визначати розміри шкоди, завданої ґрунтовому покриву у зв’язку з порушенням вимог законодавства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри екологічного права в рамках Державної цільової комплексної програми «Проблеми вдосконалення екологічного законодавства в умовах ринку» Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (державна реєстрація № 0186.0.070871).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в розкритті правового змісту моніторингу ґрунтів, розробці пропозицій з удосконалення його правового регулювання суспільних відносин, що виникають при цьому, на підставі аналізу земельного й екологічного законодавства, вивчення земельно-правової і спеціальної літератури з досліджуваних питань.

Відповідно до зазначеної мети поставлені такі основні завдання:

– провести історико-правовий аналіз і наукову періодизацію законодавства, що регулює моніторинг ґрунтів;

– з’ясувати особливості та розкрити поняття «моніторинг ґрунтів»;

– виявити специфічні правові ознаки, характерні для постійного проведення моніторингу ґрунтів;

– встановити місце моніторингу ґрунтів у загальній системі екологічного моніторингу у взаємодії з іншими видами діяльності з охорони й раціонального використання земель сільськогосподарського призначення;

– виявити особливості правовідносин, що стосуються дослідженого явища;

– обґрунтувати пропозиції з удосконалення законодавства про моніторинг ґрунтів.

Об’єктом дисертаційного дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у процесі проведення моніторингу ґрунтів в Україні.

Предметом дисертаційного дослідження є правові засади моніторингу ґрунтів; земельне, екологічне законодавство України та інших країн щодо організації та проведення моніторингу ґрунтів.

Методи дослідження. У ході роботи над дисертацією використано такі методи: історичний, порівняльно-правовий, формально-юридичний, системно-функціональний, комплексний, логіко-семантичний, метод сходження від абстрактного до конкретного, статистичного аналізу та деякі інші методи наукового пізнання.

Історичний метод сприяв дослідженню періодизації становлення й еволюції правового впорядкування правовідносин моніторингу ґрунтів. Порівняльно-правовий метод дав змогу порівняти окремі положення нормативно-правових актів України і законодавства деяких зарубіжних країн, що регламентують суспільні відносини в розгляду вальній сфері. За допомогою формально-юридичного методу поглиблено розглянуто приписи нормативно-правових актів України щодо моніторингу ґрунтів. Шляхом застосування логіко-семантичного методу і сходження від абстрактного до конкретного сформульовано специфічні принципи даного правового явища, з’ясовано його роль у системі засобів охорони земель і ґрунтів. Метод статистичного аналізу було застосовано під час роботи з офіційними статистичними матеріалами в царині проведення моніторингу ґрунтів. Через призму системно-функціонального методу показано ефективність правової регламентації обстеження ґрунтів у системі гарантій суб’єктивних прав власників і користувачів земельних ділянок. Таке регулювання допомогло проаналізувати комплексно узагальнити дослідження нормативно-правові акти, що стосуються обраної проблематики.

Основні положення й висновки дисертації ґрунтуються на усесторонньому оперуванні авторкою екологічним і земельним законодавством України та інших держав, на напрацюваннях земельно-правової й суміжних наук, що займаються вивченням проблеми правового регламенту моніторингу ґрунтів. Комплексний характер досліджуваної проблеми викликав потребу у використанні значної кількості допоміжних джерел.

Теоретичними підвалинами отриманих висновків послужили наукові надбання таких українських правознавців, як В. І. Андрейцева, Д. В. Бусуйок, Ю. О. Вовка, Н. С. Ґавриш, А. П. Ґетьмана, І. І. Каракаша, Т. Г. Ковальчук, О. В. Конишевої, М. В. Краснової, П. Ф. Кулинича, Т. В. Лісової, М. І. Малишка, Н. Р. Малишевої, А. М. Мірошниченка, В. Л. Мунтяна, В. В. Носіка, В. К. Попова, Л. В. Ришкової, Т. М. Слінько, В. І. Семчика, Н. І. Титової, В. К. Філатової, С. В. Шарапової, Л. Б. Шейніна, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги, В. В. Янчука та ін.;

– роботи російських вчених-юристів Г. О. Аксеньонка, С. С. Алексєєва, М. М. Бринчука, А. К. Голіченкова, Ю. Г. Жарикова, О. О. Забелишенського, І. О. Іконицької, Е. М. Колотинської, В. В. Петрова, П. Д. Сахарова, Б. В. Єрофєєва та ін.;

– роботи вчених-ґрунтознавців Л. В. Дацько, В. В. Докучаєва, Д. М. Прянишникова, Т. М. Лактіонової, В. В. Медведєва та ін.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в з’ясуванні особливостей та змісту правового регулювання моніторингу ґрунтів, процедури його здійснення, ефективності правового регулювання моніторингу ґрунтів в системі реалізації екологічного моніторингу. З урахуванням новизни дослідження на захист виносяться такі теоретичні висновки й положення:

уперше:

1) визначено зміст і розроблено дефініцію правового поняття «моніторинг ґрунтів» як урегульовану нормами права систему постійних дій, спрямованих на отримання інформації про якісний стан ґрунтів й передачу до органів державної влади, місцевого самоврядування й осіб, заінтересованих в отриманні такої інформації, з метою використання її в господарській та іншій діяльності і прийняття юридично значимих рішень щодо забезпечення раціонального використання та охорони земель сільськогосподарського призначення;

2) визначено суб’єктний склад правовідносин у сфері моніторингу ґрунтів, який включає замовників, виконавців і співвиконавців проведення цього процесу. Усебічно розглядаються особливості прав та обов’язків цих суб’єктів. Обґрунтовується принцип їх поділу на два рівні; це права й обов’язки, що виникають: а) при організації і здійсненні моніторингу ґрунтів, б) з приводу використання отриманих результатів проведення моніторингу ґрунтів;

3) обґрунтовано, що моніторинг ґрунтів займає місце базового самостійного елемента в ланцюзі отримання інформації про стан ґрунтів, яка має характер екологічної. Оскільки моніторинг ґрунтів є складовою частиною системи екологічного моніторингу, то в такій системі моніторинг ґрунтів виступає джерелом інформації про якість ґрунтів, про процеси, що відбуваються у їх складі і служить показником впливу сільськогосподарського виробництва на навколишнє природне середовище;

4) розроблено систему принципів моніторингу ґрунтів та з’ясовано їх головний зміст. Обґрунтовано їх поділ на спеціальні і загальні. До перших належать: а) єдине інформаційне забезпечення діяльності з моніторингу ґрунтів; б) взаємний обмін такою інформацією між виконавцями моніторингу ґрунтів; в) систематичне оновлення інформації банку даних про якісний стан ґрунтів; г) пріоритет екологічних вимог при проведенні моніторингу ґрунтів над економічними інтересами власників, користувачів та орендарів земельних ділянок;

5) встановлено складники моніторингу ґрунтів як правового явища: а) агрохімічне обстеження земель сільськогосподарського призначення; б) контроль змін якісного стану ґрунтів; в) агрохімічну паспортизацію земельних ділянок. Установлені та проаналізовані їх взаємозв'язок і взаємозалежність при проведенні моніторингу ґрунтів й запропоновані шляхи вдосконалення їх правового регулювання. Доведено нагальну потребу в розробці і прийнятті Державної програми з проведення моніторингу ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення, яка сприятиме розвитку моніторингу ґрунтів як комплексної системи постійних спостережень.

6) обґрунтовано визначення агрохімічної паспортизації земельних ділянок як форми превентивного державного контролю за проведенням агрохімічних робіт з метою виявлення та попередження порушень норм землекористування.

7) обґрунтовано пропозицію щодо внесення змін до положення «Про моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення», зокрема, доповнення його частиною 5¹ «Порядок надання інформації за результатами проведення моніторингу ґрунтів».

Отримало подальший розвиток:

1) положення, що сукупність еколого-правових і земельно-правових норм, що впорядковують однорідну групу суспільних відносин, виникаючих у зв’язку з проведенням моніторингу ґрунтів, є самостійним елементом, який входить до складу інституту екологічного моніторингу.

2) аргументація на користь того, що моніторинг ґрунтів – це самостійна функція державного управління в галузі охорони довкілля, використання й охорони земель;

3) висловлене в літературі судження щодо необхідності організаційного реформування  функціонуючого Державного технологічного центру охорони родючості ґрунтів, що пов’язується зі створенням на його засадах Державної служби охорони родючості ґрунтів, зокрема яка має здійснювати функції контролю за додержанням законодавства з раціонального використання земель й охорони ґрунтів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовано у роботі науково обґрунтовані положення, висновки, пропозиції і рекомендації можуть бути використані: а) у наукових дослідженнях – для подальшого науково-теоретичного дослідження питань моніторингу ґрунтів; б) у правотворчій діяльності – при розробці державних та місцевих програм з охорони ґрунтів, при внесенні змін до нормативних актів чинного законодавства; в) у    правозастосовчій діяльності – у процесі підготовки і прийняття рішень органами державного управління, місцевого самоврядування; г) у навчальному процесі – при підготовці навчально-методичної літератури та викладанні курсів «Екологічне право», «Земельне право», спецкурсів еколого-правового спрямування.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення й висновки дисертації обговорювалися на теоретичних семінарах кафедри екологічного права Національний університет
«Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», доповідалися на наукових конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених «Сьомі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 2008 р.), ХХ Міжнародній історико-правовій конференції «Земля і земельні відносини в історії права, держави і юридичної думки» (м. Судак, 2008 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Осінні юридичні читання» (м. Харків, 2008 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених «Актуальні проблеми правового забезпечення національної продовольчої безпеки і сталого розвитку сільського господарства України» (м. Київ, 2008 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертаційного дослідження знайшли відбиття в 9-ти публікаціях, з яких 3 статті – у наукових фахових виданнях і 6 – тез наукових доповідей на конференціях.

Структура дисертації зумовлена предметом, метою й завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, 3-х розділів (10 підрозділів), висновків після кожного розділу й наприкінці дисертації, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить – 195 сторінок, з яких основного тексту – 171 сторінка; список використаних джерел містить 271 найменувань.