ПРАВОВІДНОСИНИ СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СУДНОВЛАСНИКА ПЕРЕД ТРЕТІМИ ОСОБАМИ Автореферат

Актуальність теми. Море - природний і тому найстародавніший, але водночас через властиві плаванню випадковості та небезпеки -вельми ризикований торговельний шлях. У зв'язку з цим всі учасники морської торгівлі зазнають потребу у зменшенні ризику, пов'язаного з мореплавством. Судновласники потребують такої системи охорони своїх майнових прав, яка гарантувала б їх відновлення і в тих випадках, коли відповідальність договірного контрагента або делінквента не наступає зовсім або приводить лише до часткового задоволення порушених прав та інтересів. Такою системою охорони і є страхування.

Страхування відповідальності судновласника перед третіми особами є однією з найважливіших та життєво необхідних форм страхування судновласника через постійно зростаючу потребу у покриттях ризиків заподіяння шкоди майну, людському життю і здоров'ю на морі, та заподіяння шкоди навколишньому середовищу, а також ризиків, пов'язаних зі змінами, що відбуваються в морському праві і правилах виплати відшкодування в деяких країнах.

Страхування відповідальності судновласника перед третіми особами - молодий вид страхування, якому трохи більше 100 років. Імпульсом для виокремлення та розвитку страхування відповідальності судновласника перед третіми особами в якості самостійного виду страхування послужили швидкий розвиток морської торгівлі та перевезень, що неминуче тягнуло за собою збільшення ризиків при використанні суден, а також неможливість страхових компаній задовольняти потреби страхувальників — судновласників лише в межах страхування каско суден та вантажів.

Для України страхування відповідальності судновласника перед третіми особами є новим видом страхування, поки що не підкріпленим відповідними нормативними актами. Так, ст. 242 Кодексу торговельного мореплавання серед інших об'єктів страхування лише передбачає страхування відповідальності судновласника перед третіми особами.

Суттєвим кроком уперед у питанні законодавчого врегулювання страхової діяльності в Україні взагалі і страхування відповідальності судновласника перед третіми особами, зокрема, було прийняття у 1996 році Закону України «Про страхування». Так, вперше, з часів переходу України до ринкової економіки, було виділено третій (поруч із майновим та особистим) вид страхування - страхування відповідальності. Його об'єктом Закон визначив майнові інтереси, пов'язані з обов'язком страхувальника відшкодувати заподіяну ним шкоду особі або її майну, а також шкоду, заподіяну юридичній особі. Але навіть у межах цього

нормативного акта існує невизначеність, яка призводить до непорозумінь у практичному застосуванні норм цього Закону. Так, п. 32 ст. 7 Закону України «Про страхування» чітко визначає цей вид страхування обов'язковим. Але цьому положенню суперечить п. 14 ст. 6 цього ж Закону, який встановлює добровільне страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника). Неточною здається позиція законодавця у цьому випадку — адже досить поширеною є ситуація, коли судновласник є перевізником. Але, навіть, якщо припустити, що законодавець вважає страхування відповідальності . судновласника перед третіми особами обов'язковим видом страхування, то мають існувати відповідні нормативно-правові акти, які регулювали би порядок здійснення та умови цього виду страхування, а також відповідальність судновласників за недотримання вимоги про обов'язкове страхування своєї цивільної відповідальності.

Страхування відповідальності судновласника перед третіми особами в Україні ще не стало невід'ємною частиною економіки, а лише поволі наближається до такої ролі. Причиною цього є низька правова культура основної частини судновласників, недостатній досвід вітчизняних - страхових організацій, труднощі із забезпеченням професійно підготовленими кадрами, хаотичність у розробці та прийнятті законів та інших нормативно-правових актів, відсутність державних заходів, які стимулювали б фізичних та юридичних осіб до більш широкого використання можливостей страхування взагалі і страхування відповідальності судновласника перед третіми особами, зокрема. Поряд з наведеними чинниками вибір теми дослідження зумовлений також недостатньою увагою в вітчизняній юридичній літературі до питань, пов'язаних зі страхуванням відповідальності судновласника перед третіми особами, та відсутністю монографічних досліджень, присвячених вивченню правового регулювання страхування відповідальності і судновласника перед третіми особами, а також забезпечення належного виконання такого договору. Вирішення завдань розвитку національної системи страхування неможливе без наукового осмислення проблем, які склалися сьогодні в Україні щодо непропорційності теорії та існуючої практики страхування.

Теоретичною основою дослідження стали праці вчених — юристів з питань цивільного права: С.М. Братуся, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, О.С. Іоффе, О.О. Красавчікова, В.В. Луця, А.П. Сергєєва, Є.А. Суханова, Ю.К. Толстого, Р.О. Халфіної, Є.О. Харитонова Г.Ф. Шершеневича та ін. Проблемам страхування взагалі та морського страхування, зокрема присвячені праці О.П. Архіпова, В.Д. Базилевича, К.С. Базилевич, Є.М. Білоусова, П.Г. Бічікашвілі, М.І. Брагінського, О.О. Веретенова,

П.П. Віноградова, О.М. Гендзехадзе, К.О. Граве, Г.В. Грішина, С.В. Дєдікова, С.Л. Єфімова, О.М. Залєтова, Т.С. Март'янової, Є.М. Мєна, В.О. Мусіна, С.С. Осадця, К.І. Пилова, В.К. Райхера, В.І. Серебровського, В.М. Томіліна, К.Є. Турбіної, В.П. Федорова, Ю.Б. Фогельсона, В.В. Шахова, Л.Я. Шимінової, В.П. Янішената ін.

У дисертації широко використані наукові дослідження в галузі морського страхування зарубіжних авторів: Арнольда, Брекгуса та Рейна, Р. Брауна, В. Гоу, В. Доувера, С. Поланда та Т. Рута, праці яких не перекладалися українською або російською мовами, тому через це вони невідомі широкому науковому колу фахівців.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконане відповідно до програми наукових досліджень Одеської національної юридичної академії: «Комплексна цільова програма» № 0101U001195 — «Правові проблеми становлення та розвитку сучасної української держави». Затверджене рішенням вченої ради Одеської національної юридичної академії, протокол № 5 від 30 березня 2005 р.