ПРАВОВИЙ ПОРЯДОК ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ: ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено її зв’язок з науковими планами і програмами, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено його об’єкт, предмет та методологію, розкрито наукову новизну і практичне значення здобутих наукових результатів, наведено інформацію щодо апробації та публікації основних положень дисертації.

Розділ 1. «Ґенеза козацтва як передумова правового порядку Запорізької Січі» складається з трьох підрозділів і присвячується загальним засадам походження козацтва і розвитку правопорядку Запорозької Січі.

У підрозділі 1.1. «Виникнення козацтва: доктринальні джерела та історичні свідчення» на основі аналізу численних праць досліджено процеси виникнення та становлення козацтва.

З’ясовано, що пошук витоків правового порядку Запорозької Січі пов’язаний з аналізом версій походження козацтва, які можуть бути класифіковані на дві групи: 1) «етнічні» (козаки є певним окремим етносом; поліетнічною спільнотою; походять від русів, хозар («козар» – П. Орлик), половців, тюрків, монголо-татар, ординців, татар, черкесів та ін.; або від злиття русів та ординців, русів та половців та ін.; 2) «станові» (козаки походять від окремої верстви суспільства) – князівської дружини, прикордонної стражі, втікачів, шукачів кращої долі, бродників, уходників, промисловиків чи міщан-промисловиків, окремого лицарського стану та ін.). При цьому, вельми вірогідними видаються теорії, які намагаються поєднати станові та етнічні версії.

Визначено, що основними причинами появи козацтва є: а) земельна – переселенці з Литовсько-Руської держави освоювали південні території; б) економічна – перенаселення спонукало декого шукати кращої долі і займатися промислами на пустих землях; в) татарська – набіги татар сприяли утворенню прикордонної стражі; г) прагнення свободи, що змушувало людей освоювати землі, не підвладні Польщі чи Литві та ін. Виявлено, що у XVI ст. козацтво поширюється у Київському, Білоцерківському, Переяславському, Вінницькому, Хмельницькому, Канівському, Черкаському староствах. Завдяки О. Дашковичу і Д.І. Вишневецькому козаки стають значною силою з центрами у Черкасах, Каневі і на Січі.

У підрозділі 1.2. «Правовий простір епохи становлення козацтва» окреслено особливості чинного за часів формування козацтва права, його витоків та природи.

З’ясовано, що правове життя козацтва мало антиетатистський характер, адже суспільна регуляція часто відбувалася поза чи всупереч державному впливу. Традиційний характер козацького права означає доцільність пошуку його коріння у попередніх здобутках правової теорії і практики, найвизначнішою з яких є нормативна система Київської Русі. Цікаво, що Руська Правда закріплювала общинний характер життя (властивий і козакам), передбачала суворі покарання за образу (козаки теж дбали про «лицарську честь»), закріплювала зародки трансформації злочину від приватної «образи» до публічного «порушення закону» (що знайшло певний розвиток і за часів козацтва) тощо. За часів Литовсько-Руської держави поширюються руське право, мова, традиції, культура, що припиняється зі зближенням Литви і Польщі, коли остання намагалася уніфікувати життя в догоду титульній нації (полякам і, трохи менше, литовцям), що вилилося в утиски українців і спричинило їх боротьбу та розквіт козацтва.

У підрозділі 1.3. «Інституціоналізація головних засад правопорядку Запорізької Січі» окреслено основні засади інституціоналізації правопорядку Запорізької Січі, пов’язані з процесами формування козацтва протягом XVI ст. та утвердження своєрідного козацького правопорядку.

З’ясовано, що інституціоналізація головних засад правового порядку Запорізької Січі – це процес становлення військової організації Запорізької Січі як специфічного способу суспільної життєдіяльності українського козацтва, інститутів управління і підтримання самоорганізації та впорядкованості громадського буття, нормативно-ціннісної системи козацтва, органів судочинства, правових процедур тощо. Вказано, що витоки козацького правопорядку формувалися під впливом факторів ґенези козацтва, коріння якого сягають кінця ХІІ – поч. ХІІІ ст.

Розділ 2. «Ціннісно-нормативні витоки правового порядку Запорізької Січі» складається з трьох підрозділів, присвячених ідейним засадам, образу, ціннісно-нормативній основі й головним рисам правового порядку Запорізької Січі.

У підрозділі 2.1. «Ідейні засади й образ правопорядку Запорізької Січі» визначено основи козацької ідеології та її впливу на формування суспільної свідомості українського народу.

Визначено, що утиски українства і небезпека втрати культурної самобутності сприяли консолідації українського суспільства для боротьби проти гніту Речі Посполитої, об’єднанню національної і державної ідеї і визнанню необхідності незалежності України (з 1648-1649 рр.). Ці процеси очолює козацтво, яке за часів Визвольної війни остаточно стає провідником українського народу, що підтверджується універсалами і листами гетьмана Б. Хмельницького до Варшави і Москви з вимогами підтвердити вольності не лише козацтва, але і народу.

Виявлено, що система нематеріальних цінностей козацтва сформувалася у середині XVI ст. і включала демократичні (народоправство, рівність, свобода, пряме народовладдя – вибори, козацькі ради) і лицарські (честь, «козацький хліб», елітарність, привілеї, доблесть, відвага, захист християн і знедолених, мілітаризм, патріотизм) цінності. Попри деяку протилежність демократизму й елітарності, козацтво поєднувало вказані цінності (було народно-елітарним), що позначилося на відсутності відчуження маси й еліти, народу і козацької влади (принаймні до її олігархізації у другій половині XVII ст.). Зазначені особливості козацької спільноти справляли відповідний вплив на правовий порядок Запорозької Січі.

У підрозділі 2.2. «Ціннісно-нормативні засади правового порядку Запорізької Січі» окреслено аксіологічно-правове підґрунтя запорозького правового порядку.

Виявлено, що правовий порядок Запорозької Січі формувався «народним шляхом», за певного впливу правових уявлень, привнесених на Січ пришельцями і втікачами від панської неволі. Правовим ідеалам Січі були властиві такі корпоративні цінності як тяжіння до правди, простоти, добра, справедливості, честі, порядку. Козацьке право було невіддиференційованим від релігії, моралі та традицій і використовувало різні соціальні регулятори для досягнення гармонії.

Панування громади, поширення рад, виборність і відповідальність посадовців були важливими рисами правового життя Січі. Козацькі порядки і звичаєве право (загалом персоналістичне, таке, що поширювалося на козаків, незалежно від місця їх перебування) завдяки своєму демократизму були привабливими для селян і мали тенденцію до розповсюдження, особливо під час козацько-селянських повстань. Це свідчить про поступове набуття правовим порядком Запорозької Січі територіального характеру (поряд з персоналістичним), а також його утвердження у свідомості та правовому житті українства. Будучи оригінальним, козацький правопорядок не ізолюється від впливів іншої правової матерії (звичаїв, литовського, церковного і магдебурзького права). Підтримка народом козацьких правових ідеалів свідчить, що вони були близькі до загальнолюдських цінностей.

У підрозділі 2.3. «Правопорядок Запорізької Січі як феномен суспільної життєдіяльності і правового життя українського козацтва» визначено сутність та основні засади розвитку правового порядку Запорізької Січі.

Визначено, що правовий порядок Запорізької Січі тісно споріднений з селянською правосвідомістю (основні риси: домінування психології і колективного несвідомого, солідаризм і общинність, конформізм і консерватизм, велике значення традицій і віри та ін.), яку вони збагатили привнесенням у неї елементів активності, боротьби за основні права, поширення цінностей свободи і демократизму, що стало підґрунтям розвитку державно-правових інститутів України у ХХ та на початку ХХІ ст.

Підкреслено, що правовий порядок Запорізької Січі – це феномен суспільного і правового життя українського козацтва в умовах особливої військової організації та корпоративної організації життєдіяльності, який формувався під впливом правової дійсності інших територій України, і у свою чергу, поширював свій правовий досвід на оточуючі українські землі. Особливо відчутними результати впливу козацтва за межами Запорізької Січі були після переможних козацьких походів і повстань, коли козаки «на конях» несли і поширювали свої порядки.

Виявлено, що правовий порядок Запорозької Січі – це відносно впорядкована система правових відносин, що ґрунтується на звичаєвому козацькому праві та склалася природно-історичним шляхом на основі розвитку громадівських інститутів у житті козацької спільноти.

Розділ 3. «Система та компоненти правового порядку Запорізької Січі» складається з трьох підрозділів і присвячується дослідженню сутності та природи права, правових процедур і владних інститутів Запорізької Вольниці.

Підрозділ 3.1. «Правова система і правопорядок Запорізької Січі» присвячується загальним засадам козацького права і сутності його окремих галузей.

Обґрунтовано думку, що формування звичаєвого козацького права було споріднене з громадівськими засадами становлення козацтва. Козацьке звичаєве право було корпоративним і неписаним, однак з середини XVII ст. зростає увага козацтва до писаних актів, що свідчить про зародки трансформації правової системи від традиційної до континентальної.

З’ясовано, що правова система Запорізької Січі закріплювала військово-адміністративну організацію, ведення воєнних дій, засади судочинства, землекористування, засади договорів, злочини і покарання тощо. Попри суворість, козацьке право було справедливим, визнавалося іноземними державами та у деяких місцевостях Лівобережжя діяло аж до першої половини ХІХ ст.

Визначено, що козацьке кримінальне право переважно протидіяло військовим злочинам (зрада, непокора, дезертирство, боягузтво), злочинам, що дестабілізують життя і діяльність Січі (пияцтво у поході, приведення жінок на Січ), злочинам проти особи (вбивство), злочинам проти власності (крадіжка, грабіж) та ін. Майнові злочини не були поширеними на Січі. Покарання виконувалися швидко, і рідко були пов’язані з позбавленням волі, то ж домінували тілесні покарання і смертна кара. З’ясовано, що правовому порядку Запорозької Січі не був властивим інститут екстрадиції, що пояснюється свободою приходу чи залишення Січі, яка була місцем, вільним від кріпосництва і гноблення.

Підрозділ 3.2. «Правові процедури у життєдіяльності Запорізької Січі» присвячено дослідженню правових процедур і системи судочинства на Січі.

Визначено, що судова система у XVI-XVIII ст. не була однорідною внаслідок відсутності загальних стандартів, розмаїття звичаїв, впливу багатьох політичних сил тощо. Судочинство не відокремлювалося від військово-адміністративної влади на Січі, при цьому, нерозвинутість поділу влад була для свого часу доволі корисною, адже сприяла оперативному і повселюдному реагуванню, широкому контролю козацької громади за поведінкою її членів, чим забезпечувався належний рівень правопорядку. Окреме місце належало базарному суду, який розглядав суперечки між торговцями, боржниками і кредиторами, що свідчить про зародження окремого інституту господарської юстиції.

З’ясовано, що засадами козацького судочинства були: демократизм; безпосередність; рівність; змагальність; виборність суддів; усність процесу; гласність; публічність; колегіальність; гуманізм; зародження територіальної компетенції, вимог до доказів, строків давності, інституту представництва; забезпеченість запобіжними заходами, права на захист; укладення мирової угоди, оскарження судового рішення; свобода у наданні доказів; відповідальність суддів (звільнення і штраф за неправосудне рішення) тощо.

Підрозділ 3.3. «Владні інститути Запорізької Січі та забезпечення правового порядку» розкриває сутність владної організації Січі та її діяльності щодо забезпечення правового порядку.

Визначено, що козацькою спільнотою при взаємодії з українським суспільством було вироблено обширну інфраструктуру забезпечення правового порядку, яка діяла на Січі та територіях поширення її впливу. Складові правового порядку запорізького козацтва забезпечували підтримання ефективного, легітимного, економічного, справедливого, і, за мірками тої епохи, досконалого, тобто сучасного правового порядку.

Виявлено, що система влади на Січі мала триступеневий характер (Загальновійськова рада і Кіш, паланкове управління, курінне управління. Схожа триступенева система управління була запозичена Гетьманщиною. Управлінський апарат Січі складали кошовий отаман, суддя, писар, осавул, товмач, кантаржій, довбиш, пушкар, шафар, шкільний отаман та ін. Суддя був другою особою після кошового, що є рисою демократичного режиму, якому властиве піднесення судової влади. Належний добір і відповідальність суддів забезпечували справедливість правосуддя. Розгалужена інфраструктура забезпечення правового порядку Запорізької Січі засвідчує високий рівень правового розвитку українського суспільства, що підкреслює здатність українського народу до утворення досконалої самодостатньої в інституційно-нормативному плані системи ефективного правового впорядкування суспільної життєдіяльності.