ПРИНЦИП НЕВІДВОРОТНОСТІ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ: ГНОСЕОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД

summary

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв'язок з науковими програмами, планами й темами, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання і методологію дослідження та розкрито його наукову новизну, теоретичне й практичне значення, висвітлено аспекти, пов’язані з особистим внеском автора в наукову розробку теми, а також наводяться дані щодо апробації та публікацій результатів проведеного дослідження.

У Розділі 1 «Світоглядно-теоретична та методологічна основа невідворотності юридичної відповідальності» визначається на підставі уточненого формулювання гносеологічного підходу, запропонованого А. А. Козловським, місце принципу невідворотності юридичної відповідальності в єдиному світі правової культури; встановлюються шляхом порівняльного аналізу існуючі в правовій літературі та практиці два способи розуміння характеру юридичної відповідальності – її невідворотність та доцільність, а також окреслюється методологія гносеологічного обґрунтування, а саме: обумовлюється, як здійснюється аналіз модальності юридичної відповідальності, – і тим самим будується філософсько-правовий образ невідворотності юридичної відповідальності, який спрямовує подальше її дослідження в наступному розділі дисертації.

У підрозділі 1.1. «Принцип невідворотності юридичної відповідальності в єдиному світі правової культури», опираючись послідовно на поняття ідеї права, правової реальності та єдиного світу правової культури, а також специфікуючи останні до вимог філософсько-правового аналізу невідворотності юридичної відповідальності, беручи до уваги структуру семіотики, доведено, що такого роду вичерпний аналіз має виконуватися в рамках формальної, змістовної та прагматичної характеристики юридичної відповідальності. При цьому поняття ідеї права варто деталізувати за допомогою експлікації таких комплементарних її елементів, як визнання правопорядком бажаного правового наслідку, невизнання правопорядком певного бажаного наслідку як правового та, крім того, визначення правопорядку у випадку, коли відсутній бажаний або небажаний правовий наслідок. Правова реальність повинна розглядатися через призму застосування принципів права, в т. ч. за рахунок ґрунтовного аналізу ролі таких принципів в механізмі правового регулювання. В єдиному світі правової культури, зважаючи на природу невідворотності юридичної відповідальності, потрібно акцентувати увагу на символічному понятті абстрактного відношення, предметним значенням якого є значимість юридичної відповідальності зокрема та значимість правової реальності в цілому, та яке осмислюється в рамках європейської правової культури та під сильним впливом центральної частини невід’ємних прав та свобод людини.

В цьому підрозділі досліджуються також такі питання, як: правова оцінка в правому регулюванні невідворотності юридичної відповідальності, правотворча повнота такого регулювання, застосування і реконструкція змісту відповідного принципу та невідворотність виконання судових й інших правових рішень.

У підрозділі 1.2. «Характер юридичної відповідальності: невідворотність та доцільність», переходячи від формалізації згаданого вище абстрактного відношення до його інтерпретації завдяки поняттю характеру юридичної відповідальності, констатується стан дослідження питання невідворотності юридичної відповідальності та ставляться невирішені питання, при цьому в ньому розкрито два традиційні значення, які отримує цей характер  в правовій історії та в різних країнах, а також сформульована позиція щодо важливості обговорення модальності юридичної відповідальності. Тут наведені аргументи на користь можливості сумісності невідворотності та доцільності юридичної відповідальності (в контексті розрізнення формальної та змістовної невідворотності та доцільності). Зазначено до того ж, що згадані принципи виражають в сукупності необхідний, випадковий чи можливий взаємозв’язок умов застосування та змісту юридичної відповідальності, враховуючи при цьому сучасну тенденцію, згідно з якою примусові заходи перестають бути єдиним засобом попередження правопорушень, а значення набувають заходи заохочення.

У підрозділі 1.3. «Методологія гносеологічного обґрунтування: аналіз модальності юридичної відповідальності», використовуючи аналіз модальності як основний методологічний прийом дисертації, наводяться дві картини модальності юридичної відповідальності, одна із яких водночас є картиною модальності невідворотності юридичної відповідальності. Так, метатеоретичні види невідворотності юридичної відповідальності – необхідна (аподиктична), дійсна (асерторична) та можлива (проблематична) невідворотність – визначені в рамках такої модальної логіки, яка є своєрідним розширенням аристотелівської логіки (картина № 1). В свою чергу, алетичні модальності: необхідність, випадковість та неможливість, – дозволяють повно (паранесуперечливо, нетривіально суперечливо) охарактеризувати будь-яке поняття, в т. ч. за аналогією взаємовизначеності алетичних та деонтичних модальностей – принцип юридичної відповідальності. Необхідність у формі невідворотності, випадковість (індиферентність) – довільності, неможливість у формі повного усунення юридичної відповідальності дозволяють побудувати деонтичну та/або аксіологічну формальні системи юридичної відповідальності, які мають семантичні моделі в теорії, соціології та філософії права, а також у базових (конституційному, адміністративному, цивільному, кримінальному тощо) та інших галузях права (картина № 2). В останньому випадку йдеться про застосування положень уявної логіки М. О. Васильєва.

Зазначене дозволяє розкрити сутність невідворотності юридичної відповідальності (відповідність між правопорушенням та стягненням) та пояснити реальний стан речей у матеріальному та процесуальному праві в частині, яка стосується відповідно повноти правового регулювання характеру юридичної відповідальності та потенційної процесуальної дискреційності останньої.

Розділ 2 «Гносеологічне обґрунтування принципу невідворотності юридичної відповідальності» присвячений формальному, змістовному та прагматичному обґрунтуванню принципу невідворотності юридичної відповідальності.

У підрозділі 2.1. «Формальне обґрунтування принципу невідворотності юридичної відповідальності» встановлено, що у разі, коли фактичний склад правопорушення (умови застосування вторинної правоохоронної норми) визначається аподиктично, тобто таким чином, що відступити від приписаної поведінки не можна, то тим самим досягається формальна невідворотність юридичної відповідальності. У разі ж, коли фактичний склад визначається проблематично, тобто є відкритим з точки зору або дискреційності правозастосовувача, або включає в себе оціночні поняття, то невідворотність юридичної відповідальності поступається своїм місцем доцільності, в т. ч. довільності юридичної відповідальності. В обох випадках можна говорити про досягнення відповідності між умовами застосування та змістом юридичної відповідальності, проте лише в першому випадку явно, а в останньому – умовно. Отже, з формального погляду невідворотність юридичної відповідальності є необхідним зв’язком (явною відповідністю) між умовами застосування та змістом юридичної відповідальності.

У підрозділі 2.2. «Телеологічне обґрунтування невідворотного характеру вторинної правоохоронної норми» невідворотність юридичної відповідальності розглядається з огляду на цілі юридичної відповідальності, а також в ньому аналізується функціональне відношення невідворотності та інших принципів юридичної відповідальності. Способом, який при цьому застосовується, є змістовне телеологічне тлумачення вторинної правоохоронної норми.

Встановлено, що морального самозобов’язання (совісті) недостатньо для усталення принципу невідворотності юридичної відповідальності. Зокрема з’ясовано, що гуманізм є імпліцитною складовою принципу невідворотності; справедливість як філософсько-правова категорія виступає базисом формування гносеологічного уявлення про  невідворотність юридичної відповідальності та знаходить своє вираження у ході реалізації останньої. Наголошується, що згадані та інші принципи юридичної відповідальності становлять складну кореляційну єдність: невідворотність юридичної відповідальності зберігає свою значимість у системі принципів юридичної відповідальності і навпаки.

У підрозділі 2.3. «Прагматичне обґрунтування невідворотності юридичної відповідальності» аналізується впровадження в життя принципу невідворотності юридичної відповідальності, а саме: досліджується нормативне утвердження принципу невідворотності (невідворотність кримінальної та інших видів юридичної відповідальності); піддається ретельному гносеологічному розгляду здійснення невідворотності юридичної відповідальності, в т. ч. аналізуються перешкоди, які зустрічаються на шляху функціонування юридичної відповідальності (перепони для здійснення каральної, відновлювальної, регулятивної та інших функцій юридичної відповідальності), та способи досягнення дієвості юридичної відповідальності.

Зрештою, поняття принципу невідворотності юридичної відповідальності розкрито як сукупність позитивно та негативно визначених умов пізнання модального характеру юридичної відповідальності.