ПРИНЦИП СПРАВЕДЛИВОСТІ ЯК ЕТИКО-ПРАВОВА ОСНОВА КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА Автореферат

Актуальність теми. Справедливість поряд із такими категоріями, як законність, демократія, верховенство права, захист прав та свобод людини і громадянина, як це визнано багатьма міжнародно-правовими угодами, складає одну з основ правової держави. До того ж, справедливість є загальновизнаним міжнародною спільнотою загальноправовим принципом, який має слугувати етичним орієнтиром для правотворчої, правоохоронної, правозастосовної та інших видів людської діяльності. Так, стаття перша Статуту ООН визнає справедливість основою міжнародного миру та безпеки. Крім того, справедливість знайшла своє гідне відображення у Загальній декларації прав людини, Міжнародних пактах “Про економічні, соціальні та культурні права” і “Про громадянські та політичні права”, Статуті Ради Європи, Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також в багатьох інших міжнародних угодах.

Таким чином, слід без перебільшення зазначити, що справедливість, як загальнолюдська цінність, є підґрунтям для прогресивного розвитку нашої держави та гарантією правової захищеності особи, яка базується на міцній міжнародно-правовій основі. Разом із тим, на жаль, ми можемо сьогодні спостерігати, з одного боку, відставання українського законодавства від міжнародних стандартів, а з іншого – наявність недовіри населення до правоохоронної та судової систем. Розв’язання цієї проблеми можливе лише шляхом послідовного закріплення принципу справедливості в національному законодавстві, а також через його неухильну практичну реалізацію.

Наявні процеси демократизації кримінально-процесуального законодавства, пов’язані з удосконаленням правового становища особи у кримінальному судочинстві, розширенням прав учасників процесу та підвищенням ефективності їх участі у кримінальному судочинстві, обумовлюють нагальну необхідність глибокого дослідження реалізації принципу справедливості в механізмі регулювання кримінально-процесуальних правовідносин з метою вдосконалення відповідної правозастосовної практики. Особливо вдалого результату такої діяльності можна досягти зараз, коли в Україні відбуваються економічні, соціальні та правові реформи, які, у свою чергу, одним з актуальних завдань ставлять кардинальне оновлення законодавчої бази.

Для науки та практики кримінального процесу зараз, як ніколи, гостро відчувається потреба в прийнятті нового Кримінально-процесуального кодексу, разом із чим відкриває можливість для переосмислення цілої низки проблем як теоретичного, так і практичного характеру, які багато в чому пов’язані з закріпленням та реалізацією принципу справедливості.

Слід зазначити, що окремі аспекти реалізації принципу справедливості у кримінальному процесі в різні періоди ставали предметом дослідження багатьох вітчизняних науковців, проте комплексних монографічних досліджень питань, пов’язаних із виникненням, розвитком та функціонуванням процесуальних положень, спрямованих на забезпечення та реалізацію під час кримінально-процесуальної діяльності принципу справедливості за часів існування України, як незалежної держави, не проводилося. Крім того, існуючі напрацювання вчених у цьому напрямі потребують перегляду з урахуванням сучасних реалій та приведення кримінально-процесуального законодавства у відповідність до міжнародних стандартів.

Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали праці відомих учених: Ю.П. Аленіна, Л.Є. Владимирова, В.І. Галагана, В.Г. Гончаренка, Ю.М. Грошевого, Т.М. Добровольської, В.С. Зеленецького Л.М. Карнєєвої, Н.С. Карпова, О.Ф. Кістяківського, А.Ф. Коні, В.С. Кузьмічова, О.П. Кучинської, О.М. Ларіна, Л.М. Лобойка, Є.Д. Лук’янчикова, П.І. Люблінського, В.Т. Маляренка, О.Р. Михайленка, І.В. Михайловського, М.М. Михеєнка, В.В. Молдована, Т.М. Москалькової, В.Т. Нора, Г.М. Омельяненко, Д.П. Письменного, В.О. Попелюшка, М.М. Розіна, В.М. Савицького, С.М. Стахівського, М.С. Строговича, В.М. Тертишника, Л.Д. Удалової, І.Я. Фойницького, В.П. Шибіки, М.Є. Шумила та інших, які розробили і внесли в теорію кримінального процесу свої ідеї щодо визнання справедливості як окремого принципу кримінального процесу, визначення змісту цього принципу та вимог, що з нього випливають, правових та організаційних основ його реалізації на різних стадіях кримінального процесу. У той же час, вказані ідеї потребують подальшого розвитку й конкретизації у напрямі дослідження питань законодавчого закріплення принципу справедливості, а також дієвого механізму його забезпечення на різних стадіях кримінального судочинства.

Таким чином, наявні об’єктивні міжнародно-правові та внутрішньодержавні соціальні, політичні, а також правові передумови диктують необхідність розробки положень теоретичного та практичного характеру, пов’язаних із реалізацією принципу справедливості у кримінальному судочинстві, а також обґрунтовують актуальність обраної теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає вимогам Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України № 361/2006 від 10 травня 2006 року, базується на основних положеннях Постанови Верховної Ради України № 1245-V від 26 червня 2007 року “Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про стан правосуддя в Україні»”, а також узгоджується з Концепцією реформування кримінальної юстиції України, затвердженою Указом Президента України № 311/2008 від 8 квітня
2008 року.

Тема дисертації затверджена рішенням Вченої ради Академії адвокатури України (протокол № 4 від 27 грудня 2010 року), виконана відповідно до планів наукових досліджень Академії адвокатури України і є складовою тематичного плану науково-дослідницьких робіт на 2007-2012 роки “Розробка проблем прав людини. Сприяння забезпеченню прав і свобод людини, забезпечення їх правового захисту. Дослідження питань професійного захисту порушених, не визнаних, оспорюваних прав, свобод та інтересів особи”, затвердженого рішенням Вченої ради Академії адвокатури України (протокол № 4 від 5 лютого 2008 року).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка положень теоретичного та практичного характеру, пов’язаних із необхідністю законодавчого закріплення принципу справедливості кримінального судочинства, виявлення недоліків правового механізму практичної реалізації вказаного принципу в діяльності державних органів та посадових осіб, що його здійснюють, а також формування на цій основі науково-обґрунтованих пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

– дослідити історико-правові особливості еволюції ідеї про справедливість, а також розкрити детермінанти появи та функціонування принципу справедливості у кримінальному судочинстві;

– з’ясувати загальноправовий зміст принципу справедливості та на цій основі змоделювати його конструкцію й місце в системі засад кримінального судочинства;

– проаналізувати сучасний стан правового регулювання механізму забезпечення принципу справедливості у кримінальному судочинстві, шляхом встановлення ролі, характеру та взаємозв’язку міжнародних, а також національних джерел кримінально-процесуального права;

– дослідити реалізацію принципу справедливості під час досудового кримінально-процесуального провадження, проаналізувавши його дію на стадії порушення кримінальної справи, під час встановлення фактичних обставин справи та прийняття процесуальних рішень на стадії досудового слідства;

– визначити зміст процесуальних гарантій забезпечення принципу справедливості кримінального судочинства на стадії судового розгляду, дослідивши процедури інстанційних проваджень справи, а також постановлення судового рішення;

– на основі вивчення та узагальнення міжнародного досвіду, слідчої та судової практик, аналізу чинних нормативно-правових положень, а також результатів емпіричних досліджень розробити науково-обґрунтовані рекомендації щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України в частині забезпечення реалізації принципу справедливості кримінального судочинства.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають між суб’єктами кримінального судочинства з приводу забезпечення та реалізації принципу справедливості у сфері кримінально-процесуальної діяльності.

Предметом дослідження є принцип справедливості як етико-правова основа кримінального судочинства.

Методи дослідження. Базу дослідницької методології складає сукупність методів сучасної теорії пізнання, заснованих на філософії діалектичного розвитку загальнолюдських цінностей (із використанням таких принципів наукового мислення, як індукція й дедукція, аналіз та синтез, порівняння, спостереження).

Спеціальними методами дослідження, використаними в дисертації, є: метод системного аналізу правових норм, який використовувався, зокрема, в процесі порівняння загальних та спеціальних норм, що регулюють забезпечення та реалізацію принципу справедливості під час кримінально-процесуальної діяльності; історико-правовий метод, використання якого дало змогу показати становлення законодавства в частині забезпечення основних положень ідеї справедливості; порівняльно-правовий метод застосовувався в процесі порівняння конституційних, кримінально-процесуальних та міжнародно-правових норм, що дало можливість внести конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного та проекту нового КПК України; статистичний метод забезпечив обґрунтування теоретичних положень роботи даними судової статистики та іншою статистичною інформацією; соціологічний метод забезпечив вивчення кримінальних справ, проведення анкетування серед працівників правоохоронних органів та обробку отриманих даних. Названі методи використовувалися у взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об’єктивність дослідження.

Науково-теоретичним підґрунтям для підготовки дисертації стали джерела з історії, філософії, теорії держави і права, кримінального, кримінально-процесуального права, криміналістики, а також, зокрема, наукові праці, в яких аналізуються проблеми забезпечення та реалізації принципу справедливості у праві взагалі, а також під час кримінально-процесуального провадження особливо. Нормативна база дисертації охоплює чинні законодавчі акти та проекти КПК України, а також міжнародно-правові акти у галузі забезпечення прав людини.

Емпіричну базу дослідження становлять дані офіційної статистики, опубліковані в журналах “Вісник Верховного Суду України”, “Статистичний щорічник України”, “Статистичний бюлетень”, матеріали вивчення 350 кримінальних справ, які розглядалися судами міста Києва та області, вироки місцевих судів України, оприлюднені в Єдиному реєстрі судових рішень, практика Верховного Суду України, а також результати опитування за спеціально розробленою анкетою 72 суддів апеляційних та місцевих судів України, 60 оперативних уповноважених та 115 слідчих МВС України, а також 53 слідчих органів прокуратури міста Києва та області.

Наукова новизна отриманих результатів визначається тим, що дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням, в якому з позиції вимог міжнародних актів та практики Європейського Суду з прав людини досліджуються питання, пов’язані із необхідністю законодавчого закріплення принципу справедливості кримінального судочинства, а також пропонується вирішення проблем, пов’язаних з його практичною реалізацією.

У дисертації пропонується низка нових концептуальних та важливих у практичному відношенні положень, які конкретизують новизну отриманих результатів, зокрема вперше:

– сформульовано поняття забезпечення справедливості у кримінальному судочинстві України, під яким пропонується розуміти сукупність засобів і методів, що мають на меті забезпечити такий режим провадження у кримінальній справі, за яким визнається рівність прав та свобод учасників кримінального процесу, гарантується поновлення порушених прав та свобод, дотримується відповідність між діянням та відплатою;

– визначено процесуальні гарантії забезпечення принципу справедливості на стадії порушення кримінальної справи та під час прийняття процесуальних рішень на стадії досудового слідства;

– визначено роль і місце норм кримінально-процесуального права з відносно-визначеними приписами, а також з оціночними поняттями, в механізмі забезпечення реалізації принципу справедливості у кримінальному судочинстві;

– визначено критерії справедливості судового вироку у кримінальній справі як з матеріально-правової, так і з процесуальної точок зору, на підставі чого сформульовані пропозиції щодо доповнення кримінально-процесуального законодавства відповідною нормою, яка б закріплювала вказані критерії.

Удосконалено:

– обґрунтування позиції, відповідно до якої справедливість у кримінальному судочинстві доцільно розуміти, як основоположний принцип кримінального процесу, зміст якого складають: а) вимога рівності прав та свобод особи; б) необхідність поновлення порушених прав та свобод; в) вимога відповідності між діянням та відплатою; г) необхідність встановлення істини при вирішенні конкретних кримінальних справ;

– систему процесуальних гарантій, які забезпечують реалізацію принципу справедливості на різних стадіях кримінального процесу, шляхом виявлення законодавчих прогалин, недоліків правозастосування та вироблення пропозицій щодо їх усунення;

– наукове розуміння справедливості застосування заходів процесуального примусу, яке повинно розглядатися не тільки з точки зору юридичної бездоганності, але і з моральної виправданості;

– аргументацію щодо необхідності широкого тлумачення вимоги справедливості до судового вироку, не зводячи останню лише до відповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особи засудженого.

Набули подальшого розвитку:

– дослідження історико-правових передумов виникнення та розвитку ідеї про справедливість, а також її становлення як принципу кримінального процесу, які знаходяться поза класовими вимірами і виражають загальну закономірність сучасного громадянського суспільства щодо соціальної цінності кожного його члена;

– пропозиції про необхідність доповнення Кримінально-процесуального кодексу України загальною нормою, яка б закріпила справедливість як принцип кримінального процесу;

– положення щодо всебічності, повноти та об’єктивності дослідження фактичних обставин як передумови встановлення істини у справі в контексті забезпечення реалізації принципу справедливості у кримінальному судочинстві;

– ідеї про справедливість процесуального рішення про закриття кримінальної справи за реабілітуючими підставами, які розглянуті з позицій того, що реабілітація особи, вина якої у вчиненні злочину не доведена, за своїм аксіологічним значенням не поступається завданню розкриття злочину.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані й викладені в роботі висновки та пропозиції є певним внеском в теорію кримінально-процесуального права і можуть використовуватись у різних галузях діяльності, а саме:

– у науково-дослідній – положення, розроблені в дисертації, можуть служити теоретичною базою для подальшого дослідження питань, пов’язаних із темою даної роботи;

– у правотворчій – сформульовані автором пропозиції можуть бути використані для подальшого вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України та під час роботи над проектом нового Кримінально-процесуального кодексу;

– у правозастосовній – висновки та пропозиції, отримані за результатами проведеного дослідження, можуть використовуватися у практичній діяльності органів досудового слідства та суду з метою вдосконалення гарантій забезпечення прав та законних інтересів суб’єктів кримінального судочинства;

– у навчальному процесі – положення даної роботи можуть використовуватись у навчальному процесі юридичних вищих навчальних закладів України та в системі підвищення кваліфікації слідчих, прокурорів і суддів при викладанні навчальних дисциплін “Кримінальний процес”, “Досудове слідство” тощо, а також для підготовки відповідних навчальних і методичних посібників, підручників, курсів лекцій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації оприлюднені у виступах автора на науково-практичних конференціях всеукраїнського та міжнародного рівнів: міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (м. Запоріжжя, 5 листопада 2010 року), VII міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених (м. Луцьк, 25-26 березня 2011 року), міжнародній науково-практичній конференції “Підготовка працівників міліції (поліції): державні та міжнародні стандарти” (м. Донецьк, 28 квітня 2011 року), міжнародній науково-практичній конференції “Економіка та право: реалії сучасності та перспективи майбутнього” (м. Київ, 28-29 квітня 2011 року), міжнародній науково-практичній конференції “Україна. 20 років шляхом незалежності” (м. Київ, 23 травня 2011 року).

Публікації. Основні теоретичні положення, висновки та рекомендації дисертації викладені автором у шести статтях, які опубліковані в наукових фахових юридичних виданнях, та п’яти тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження, відповідає логіці наукового пошуку і складається зі вступу, трьох розділів, які включають вісім підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 199 сторінок, з них основний текст – 168 сторінок, додатки – 9 сторінок та список використаних джерел (218 найменувань) – 22 сторінки.