ПРИВАТНОПРАВОВІ ЗАСАДИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ АСПЕКТИ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, охарактеризовано його методологію та емпіричну базу, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, зазначено апробацію, а також надано інформацію про кількість публікацій та структуру роботи.

Перший розділ «Методологія та генеза приватноправових ідей в кримінальному праві України» складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню концепту публічно-приватної дихотомії, диференціації та конвергенції публічного та приватного права, а також ретроспективному аналізу приватноправових засад в українському кримінальному праві.

У підрозділі 1.1. «Загальні засади публічно-приватної дихотомії: огляд літератури» зазначено, що аспекти дихотомічного поділу права на приватне та публічне за різних часів хвилювали науковців західної правової традиції, особливо континентальної правової сім`ї, для якої такий поділ є своєрідною догмою, сформованою постулатами Римського права. З позиції теоретичного обґрунтування вагомість публічно-приватної дихотомії, як неантагоністичного поєднання публічних та приватних засад у правовому регулюванні, полягає у детермінації меж втручання держави в сектор приватних інтересів громадян для забезпечення правопорядку та визначення меж впливу приватного інтересу в кожній сфері соціальних відносин. З практичної точки зору це має прояв в особливостях нормотворчості, спрямованих на визначення та закріплення раціонального обсягу приватних та публічних засад регулювання певної групи правовідносин.

Публічно-приватна дихотомія підкреслює амбівалентний підхід до врегулювання кримінальних відносин, а відтак відображає відхід від
схоластичного розуміння кримінального права як галузі суто публічного права.

У підрозділі 1.2. «Концепції розмежування (диференціації) та конвергенції (інтеграції) публічного та приватного права» робиться висновок, що поділ права на публічне та приватне сприймається як доктринальний концепт.

На підставі вивчення існуючих позицій щодо диференціації публічного та приватного права автор доходить висновку, що матеріальні теорії [пов’язані за предметом (сутністю) правового регулювання] для обґрунтування приватних засад кримінального права прийнятними є досить умовно. Це пояснюється історичною мінливістю меж приватного та публічного права та відсутністю єдиного загальноприйнятного матеріального критерію демаркації публічних та приватних відносин. У формальних теоріях [пов’язаних за методом (прийомом) правового регулювання] акцент припадає на формальні ознаки – досить стабільні та властиві правовому регулюванню взагалі, зокрема, тип правового регулювання: загально-дозвільний з диспозитивним методом або спеціально-дозвільний з імперативним методом, які використовуються у будь-якому правовому регулюванні та кримінально-правовому, зокрема.

При галузевому поділі права за предметом та методом правового регулювання формальні теорії дихотомії публічних та приватних засад у праві – і в кримінальному праві, зокрема, – найбільшою мірою уможливлюють проникнення приватних засад (як, наприклад, диспозитивного правового режиму) до ареалу галузі публічного права. З огляду на сучасні процеси конвергенції у праві можна стверджувати, що кримінальне право як галузь права містить приписи як публічно-правової, так і приватноправової етіології, втілені, зокрема, у диспозитивних нормах.

У підрозділі 1.3. «Генеза приватноправових засад в кримінальному праві України» в історичній ретроспективі досліджуються приватноправові приписи (диспозитивні норми) законодавчих актів від епохи Київської Русі до сучасності на автохтонних українських землях.

Еволюція приватноправових механізмів вирішення кримінально-правових конфліктів знала періоди розквіту та стагнації. Приватний самоправний характер кримінального переслідування та покарання потроху витіснявся з публіцизацією державної системи кримінальної юстиції, втім віками окремі приватні елементи залишалися або в законодавстві, або у вигляді звичаїв, що існували поряд із традиційною каральною системою. У сучасному своєму вигляді вони підкреслюють інтегративність діючого законодавства та орієнтовані на захист та задоволення прав та інтересів приватних осіб.