Психокорекційні можливості методу активного соціально-психологічного навчання (на матеріалі підготовки психологів-практиків)

summary

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, завдання, сформульовано гіпотезу, розкрито теоретико-методологічні основи і методи дослідження, його наукову новизну, теоретичне й практичне значення, особистий внесок дисертанта, етапи дослідження, наведено відомості щодо апробації та впровадження результатів дослідження, викладено положення, що виносяться на захист.

У першому  розділі – "Психокорекція та її зв’язок з особистісним розвитком індивіда" – розглядається проблема підготовки психологів-практиків та підкреслюється необхідність їх особистісної психокорекції як передумови професійного становлення, проводиться аналіз теоретичних підходів до різновидів організації психологічної допомоги та виявлення спільних положень функціонування психокорекційних груп, порівнюються СПТ та АСПН як форми групової психокорекційної роботи

У контексті проблеми дисертаційного дослідження була проаналізована література з питань професійної підготовки психологів, що дозволило виділити три компоненти готовності фахівця до психокорекційної діяльності. Це знання теоретичних засад корекційної роботи (теоретичний компонент), володіння конкретними методами і методиками психокорекції (практичний компонент) та наявність особистісної підготовки, яка б дозволила уникнути непрофесіоналізму. У роботі відмічено, що в процесі  підготовки психологів недостатня увага приділяється забезпеченню взаємозв’язку психологічного пізнання і самопізнання, психокорекції власних проблем, з метою запобігання викривлень соціально-перцептивного матеріалу взаємодії на емоційному, когнітивному та поведінковому рівнях.

Шлях до професіоналізму у галузі психологічної практики лежить через групову психокорекцію. На нашу думку, вона не лише найбільш економічна, а й забезпечує об’єктивність психокорекційного процесу. Крім того, під час групової взаємодії, об'єкт (психіка людини) вивчається в умовах, в яких він формувався (у спонтанних взаєминах з іншими людьми).

Особистісна психологічна досконалість психолога-професіонала пов’язана з певними уміннями, зокрема: перетворювати себе на об’єкт дослідження, глибинної рефлексії інфантильних витоків особистісної проблематики, ретроспективного аналізу власного життя, усвідомлення “запрограмованості” власної психіки. Це реалізується у психокорекційному процесі АСПН, де майбутні психологи-практики досліджують причини власних особистісних деформацій та оптимізують професійно значущі особистісні якості.

Дослідження групових форм психокорекції дозволило виділити фактори, які сприяють ефективності  психокорекційних груп, незалежно від їх теоретичної орієнтації.  Це групова згуртованість, узагальнення, розвиток міжособистісних вмінь, катарсис та ін. Груповим формам психокорекційної роботи  притаманні: клімат довіри; принцип “тут і тепер”, який збільшує продуктивність зворотного зв’язку; апробація навчання шляхом переживання учасниками групового досвіду. Найістотнішим у групових методах психокорекції та консультування  є орієнтація на широке використання навчального ефекту групового впливу, реалізація принципу активності суб’єкта, включення суб’єкта в процес самодослідження та дослідження інших.

Найбільш вагомим для нашого дослідження питанням є порівняльна характеристика психологічних факторів, що сприяють психокорекції в СПТ і АСПН. Порівняння СПТ і АСПН як форм групової психокорекційної роботи дозволяє виявити їх спільні характеристики, а саме: використання групової динаміки, реалізацію принципу активності суб’єкта, орієнтацію на розширення соціально-перцептивної компетентності людини та ін. Відрізняються ж ці практики механізмами розширення соціально-перцептивної компетентності суб’єкта. У СПТ психокорекція відбувається через виявлення поведінкових стереотипів учасників груп, їх усвідомлення ними та закріплення оптимальних навичок взаємодії. АСПН орієнтоване на глибиннопсихологічне пізнання особистісних проблем суб’єкта, психокорекційна практика спрямована на нівелювання внутрішньої суперечності психіки шляхом гармонізації зв’язків між свідомою і несвідомою сферами. Різниця між АСПН та СПТ полягає і в урахуванні у практичній роботі психологічних захистів суб’єкта: у СПТ обмежуються лише роботою з ситуативними проявами захисту, а в АСПН провідною ідеєю психокорекційного процесу є виявлення базових форм захисту. У роботі груп АСПН значно більша увага приділяється таким глибиннопсихологічним феноменам, як наслідування, ідентифікація, проекція та заміщення, що пояснюється глибиннопсихологічною орієнтацією методу АСПН.

У другому  розділі – "Психологічні засади психокорекційного процесу активного соціально-психологічного навчання" – АСПН як метод психокорекції та наукового дослідження порівнюється з лабораторним експериментом, розглядаються питання управління груповим процесом АСПН та його динаміки (вираженість групових змін процесів АСПН проілюстровано малюнками “Я і група”), з’ясовуються механізми забезпечення психокорекційної ефективності АСПН та особливості використання вербальних і невербальних методик в АСПН. 

У розділі показано, що передумовами ефективності групової психокорекції за методом АСПН є єдність психодіагностичної та психокорекційної процедур, урахування керівником групи АСПН основних механізмів психокорекції та глибиннопсихологічних причин особистісних проблем суб’єкта.

Здобутком психодинамічної теорії, яка розвивається у рамках   психокорекційної практики АСПН, є обґрунтування необхідності врахування у професійно-практичній роботі психолога двох видів захистів: ситуативних і базових. Психокорекційна процедура методу АСПН передбачає розуміння внутрішньої суперечності та особистісних труднощів суб’єкта, які пов'язуються з феноменом "психологічних захистів". Завданням психокорекційної групової роботи є розкриття системоутворювальних засад "психологічних  захистів" (базові їх форми), усвідомлення яких  викликає у суб’єкта зміни в його когнітивній сфері, закономірно зумовлює зміни в емоційній та поведінковій сферах.

Метод наукового вивчення психологічних захистів та врахування їх функційних особливостей в процесі психокорекції потребує нівелювання ситуативних їх проявів і актуалізацію (за допомогою діалогічної взаємодії) основних, базових захистів. Цьому сприяє спонтанність взаємодії між членами групового процесу АСПН та гуманістична його зорієнтованість.

Організація та функціонування психокорекційного процесу за методом АСПН відрізняє його (в дослідницькому ракурсі) від лабораторного експерименту. Методу АСПН притаманна спонтанність групового процесу, відсутність наперед визначених гіпотез, активність суб'єктів навчання, недирективна роль керівника. Ці особливості вплинули і на  обґрунтування таких показників, як надійність та екологічна валідність методу.

Спеціальну увагу приділено у дисертації з’ясуванню основних психокорекційних механізмів методу АСПН. Ми виходили з того, що суб’єктивна інтеграція психіки суб’єкта забезпечується викривленням ним інформації (специфічним її селекціонуванням, відступами від реальності тощо). Психокорекційний процес АСПН орієнтований на підвищення рівня об’єктивності інтегрованості психіки учасників груп. Дослідження доводить, що основними психокорекційними механізмами методу АСПН, які забезпечують його психокорекційну спроможність, є  позитивна дезінтеграція та вторинна інтеграція психіки суб’єкта. Позитивність дезінтеграції полягає в тому, що вона забезпечує подальшу особистісну інтеграцію на більш високому рівні розвитку, відбувається багаторівнево і на фоні групової інтеграції. Вторинна інтеграція залежить від особливостей дезінтеграції і проявляється у розширенні самосвідомості, здатності до самоаналізу тощо.

Психокорекційний процес АСПН являє собою динамічну систему,   в якій групові та індивідуально-особистісні зміни учасників навчання перебувають у тісному зв'язку і підкоряються дії механізмів позитивної дезінтеграції та вторинної інтеграції. Групова динаміка допомагає реалізувати принцип багаторівневості у психокорекційній роботі і забезпечує оптимальність дозування психокорекційних впливів.

Важливого значення для нашого дослідження набуло з’ясування особливостей управління груповим психокорекційним процесом з глибиннопсихологічною орієнтацією. Ефективне управління груповим процесом є необхідною передумовою особистісної психокорекції членів групи АСПН. Керівник групи АСПН повинен своєю поведінкою представляти модель зразкового члена групи, розуміти механізми психокорекційного процесу і вміти забезпечувати єдність групових та індивідуально-особистих змін учасників навчання, регулювати співвідношення між емоційною напругою і когнітивним рівнем пізнання та самопізнання. Йому необхідно забезпечувати спонтанну плинність групового процесу, бути зосередженим на усвідомлюваних та неусвідомлюваних потребах учасників АСПН, спираючись на які актуалізується інтерес до навчання, вміти створювати дослідницьку атмосферу у групі завдяки дієвості групових принципів.

Важливим фактором забезпечення психокорекційного результату процесу АСПН є те, що керівником може бути лише людина, яка неодноразово пройшла групову психокорекцію, опанувала навичками власної психокорекції, здобула необхідні соціально-перцептивні знання, звільнена від надмірної психічної напруги завдяки гармонізації свідомої і несвідомої сфер. На нашу думку, важливим елементом управління груповим процесом, що сприятиме психокорекції, є забезпечення багаторівневості, послідовності і завершеності психодіагностики в єднанні з психокорекцією, що і актуалізує самопізнання учасників груп АСПН. Професіоналізм керівника проявляється в його здатності здійснювати адекватну процесуальну психодіагностику та забезпечувати її єдність з психокорекцією.

Для керівника групи АСПН найвищою цінністю є розв’язання проблеми забезпечення об’єктивності групового процесу, а не захоплення тією чи іншою теорією, яка б домінувала над емпіричною цінністю факту. З точки зору теоретичних засад методу АСПН, найбільша увага у групі повинна приділятися феномену поведінки ( і вербальної, і невербальної) її учасників. Зворотний зв’язок, групова динаміка, багаторівневість групового процесу забезпечують об’єктивність того, що відбувається у групі. Лише за умови об’єктивності групового процесу, можлива адекватна психодіагностика, яка є передумовою результативності психокорекційного процесу АСПН.

АСПН є  цілісною системою психологічного впливу, тому  методики, що використовується в АСПН, взаємопов'язані. Даному методу притаманна цілісність використання керівником прийомів, розуміння їх доцільності; має місце переростання однієї методики в іншу, що дозволяє уникати невиправданої дискретності групового процесу. Використання вербальних та невербальних методик в контексті АСПН має певні особливості: групова дискусія в АСПН - це прояснення передумов особистісної проблематики суб'єктів навчання за допомогою численних висловлювань у групі; підхід до інтерпретації психомалюнка відрізняється феноменологічністю; особливостями психодрами є відсутність формалізованої структуризації дій; у психологічному консультуванні важливим є психодіагностичне прояснення проблеми адекватно до психіки суб'єкта.

У третьому розділі – “Аналіз психокорекційних можливостей методу АСПН”– розглянуто сутність психокорекції за методом АСПН, виділено фактори, які їй сприяють, охарактеризовано психокорекційну спроможність комплексу тематичних малюнків, проаналізовано результативність психокорекційного процесу АСПН.

Основою психокорекційного процесу АСПН є робота з базовими захистами суб'єктів. Вийти на базові захисти можна лише шляхом визначення системних характеристик несвідомого, які проявляються під час аналізу поведінки суб'єкта протягом тривалого часу. Базові захисти формуються поза свідомістю суб'єкта, на основі численних витіснень певного матеріалу актуального досвіду із свідомої сфери в несвідому. Базові захисти інтегруються механізмом, що має динамічну спрямованість "від слабкості до сили". Ця інтеграція пов’язана з прихованими від свідомості суб’єкта інфантильними інтересами, які маскуються ситуативними захистами. Учасники групи АСПН мають можливість побачити ілюзорні способи інтегрованості власної психіки (тобто відступи від реальності), забезпечуючи тим самим засоби справжньої об’єктивної інтегрованості психіки. Метод АСПН дозволяє побачити деструкції такої суб’єктивної інтегрованості психіки, гармонізувати свідому й несвідому сфери шляхом розширення можливостей учасників навчання у розв’язанні внутрішніх суперечностей.

Гіпотеза дослідження про те, що психокорекційні можливості методу АСПН залежать від особливостей процесуальної психодіагностики, найяскравіше підтверджується матеріалом, представленим у параграфі, який розкриває психокорекційну спроможність комплексу тематичних малюнків. Об’єктивуванню внутрішніх суперечностей психіки (між логіками свідомого і несвідомого) особливо сприяє метод комплексу тематичних малюнків, психоаналіз яких передбачає діалог з автором. Несвідоме виявляється завдяки поздовжньому аналізу малюнків і виражається чіткою логічною системою. Логіку несвідомого об’єктивує діалог з автором малюнків та їх зміст. Саме діалогова інтерпретація малюнків сприяє проясненню логіки несвідомого і протиріч єднання її з логікою свідомого.

У процесі аналізу комплексу тематичних малюнків психодіагностична і психокорекційна процедури злиті, адже здійснення адекватної психодіагностики фактично разом з автором малюнків має психокорекційний ефект. Найвищим психокорекційним результатом аналізу комплексу тематичних малюнків є знаходження зв'язку між свідомими і несвідомими аспектами психіки, що значно розширює свідомість і надає людині відчуття психологічної сили, що і продемонстрував аналіз комплексу тематичних малюнків.

Дисертаційне дослідження підтвердило, що АСПН є цілісним діагностико-корекційним процесом: кожний діагностичний фрагмент в АСПН одночасно втілюється в психокорекції. На початкових етапах розвитку групи АСПН діагностичні моменти є провідними, а корекційні - допоміжними. Робоча стадія функціонування групи АСПН характеризується гармонізацією діагностичних і корекційних процесів, яка розвивається разом із посиленням психокорекційного ефекту на завершальній стадії роботи групи.

Дослідження психокорекційних можливостей методу АСПН проводилися у групах, членами яких були студенти психологічних спеціальностей та практикуючі психологи. Ними були названі такі психокорекційні наслідки проходження групи: позбавлення фатальної приреченості на деструктивні взаємини, розвиток емоційної чутливості та можливості адекватного виразу свого внутрішнього стану, відкриття нових перспектив побудови стосунків. Вагомим, на наш погляд, є те, що участь у психокорекційному процесі АСПН сприяє розумінню відповідальності за власне особистісне вдосконалення, за реалізацію своїх потенційних можливостей.

Показниками результативності психокорекційного процесу АСПН є:

-   покращення емоційного стану учасників, що свідчить про підвищення    рівня самоприйняття;

-    уникнення актів викривлень реальності і послаблення "захистів";

-    перспективні особистісні зміни, які сприяють професійному зростанню психологів-практиків.

Найбільший інтерес для нашого дослідження становили результати післягрупової професійної діяльності психологів-практиків. Були відмічені такі особистісні зміни після їх участі у психокорекційному процесі АСПН:

–   розвиток сенситивних здібностей  ( 95% );

–   зміна ціннісних орієнтацій в бік їх соціалізації  ( 93,3% );

–   відмова від потреби підтверджувати гідність “Я”, розвиток відповідальності за свою поведінку  ( 90% );

–  розвиток здатності передбачати і упереджувати деструктивний вплив “захисних” тенденцій на процес спілкування  ( 86,7% );

–   розвиток здатності упереджувати виникнення емоційних переживань, які обумовлені недосконалістю “Я”  ( 85% );

– розвиток здатності до глибинної рефлексії інфантильних витоків особистісної проблематики  ( 78,3% ).

Вищезгадане дозволяє нам пропонувати метод АСПН в якості складника професійної підготовки психологів-практиків.