Психологическая готовность старших подростков и юношества к супружеским взаимоотношениям

summary

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми; визначено об’єкт, предмет, мета, гіпотеза та задачі; викладено теоретично-методологічні основи і методи дослідження; сформульовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження; представлено дані про апробацію роботи і про впровадження її у практику, а також відомості про публікації.

Перший розділ "Дослідження теоретико-методологічних основ психологічної готовності до подружніх взаємовідносин" присвячено аналітичному огляду теоретичних та експериментальних досліджень з питань формування психологічної готовності. Розкривається сутність і зміст явища психологічної готовності та уточнюється поняття "психологічна готовність до подружніх взаємовідносин".

Узагальнюючи різні дослідження, поняття психологічної готовності можна розглядати як прагнення до здійснення певних дій (Д. Ушаков,  В. Даль, І. Олейник, В. Яременко та ін.); складне утворення  (П. Рудик, В. Апаторієва, А. Петченко та ін.); специфічний психологічний стан                    (Р. Білозеров, В. Сласт, А. Пуні та ін.); індивідуальний фон (Є. Савченко, Є. Кравцова,                   В. Поліщук та ін.); певний процес (Л. Гозман, Е. Еріксон, Н. Обозов та ін.) тощо. На підставі цих та інших даних можна припустити, що психологічна готовність – це стан особистості, що характеризується вибірковою активністю на основі усвідомлених потреб та мотивів для виконання активних дій, пов’язаних з високою емоційно-вольовою стійкістю.

У процесі реалізації готовності відбувається відображення суб’єктом ситуації та діяльності, в якій він знаходиться (М. Д’яченко, Л. Кандибович). Аналіз робіт А. Ганюшкіна, Л. Нерсесяна дав можливість умовно виділити чотири рівня психологічної готовності: повна готовність, наближена до повної, неповна, непідготовленість.

Дослідження готовності підростаючого покоління до створення сім’ї представлені в науковій літературі, де висвітлюються морально-педагогічні аспекти (В. Сухомлинський,               І. Трухін, В. Чудновський та ін.), соціальні та етичні проблеми (М. Алексєєва, Е. Берн,                Ю. Щербатих та ін.), медико-психологічні питання (Д. Єнікєєва, В. Каган, І. Юнд та ін.), а також формування статевої свідомості, ідентичності та їх ролі у психологічній готовності до шлюбу представлені у працях О. Кікенджі, І. Кона, В. Куніциної та інших.

Що ж до психологічної готовності до подружніх взаємовідносин, то узагальнення наукових даних свідчить про те, що її вивчення здійснюється переважно фрагментарно. Так, Е. Еріксон психологічну готовність до подружніх взаємовідносин  досліджує як соціально-психологічний процес, основу якого складає духовна зрілість людини, що спонукає до пошуку інтимної психологічної близькості, протистоянню ізоляції та самотності. На думку інших учених                 (С. Ковальова, Л. Шнейдера та ін.), вона формується з того часу, коли людина повністю усвідомлює свою готовність до комунікації, моральних, етичних, емоційних та інтимних відносин, а також до продовження роду. Серед основних видів психологічної готовності до подружніх взаємовідносин розглядають комунікативну, емоційно-інтимну, морально-етичну тощо, характер виявлення яких може змінюватися з набуттям життєвого досвіду, віком та специфікою гендерних стереотипів.

Водночас деякі спеціалісти прагнуть виділити основні фактори, що зумовлюють психологічну готовність до позитивних подружніх взаємовідносин. Це мотиви вступу до шлюбу та вірний вибір партнера (Ю. Альошина, А. Реан та ін.); виділення адаптаційних можливостей                   (Г. Балл, Т. Рогінська та ін.); емоційна зрілість партнерів (А. Маслоу, Г. Навайтіс, В. Торохтій та ін.); їх психологічна єдність (Т. Андрєєва, Н. Обозов та ін.); автономність (Л. Машкова,                  В. Сиченко та ін.); віковий період вступу до шлюбу та його тривалість (М. Еріксон, В. Сатир та ін.), а також період виникнення вагітності (А. Співаковська, К. Хорні та ін.); сексуальна задоволеність (Х. Каплан, В. Фромм та ін.); матеріальний статус чоловіка і дружини, їхній фізичний стан (Н. Самоукіна, Ю. Петров та ін.); батьківський вплив (К. Юнг, М. Макголдрик та ін.); сімейні міфи  (Е. Ейдеміллер, В. Юстицькис та ін.) тощо.

Таким чином, ми визначаємо поняття "психологічна готовність до подружніх взаємовідносин" як відносно стійкий стан особистості, що характеризує певну систему соціальних установок, сімейних цінностей, орієнтованих на позитивні взаємовідносини між подружжям.           

У зв’язку з тим, що за статистичними даними у місті Одеса за період 2001 року кількість розлучень в 1,1 раза (по Жовтневому району в 2 рази) перевищує кількість вступу до шлюбу, нами була розроблена анкета для уточнення найістотніших сімейних взаємовідносин. У дослідженні брали участь 50 жінок і 50 чоловіків віком 23-48 років. Як показали результати, основними труднощами, що ускладнювали розвиток позитивних подружніх взаємовідносин, виступають: несумісність характерів (70%); прагнення до вираженої незалежності (62%); неузгодженість у сімейних цінностях (58%); прояви ревнощів (53%); неуважність і невміння вислухати (49%); негативні стосунки з батьками (49%) та ін. Викладені вище проблеми, в свою чергу, було розбито на дві групи. До першої віднесено ті, що виявляються в період адаптації подружжя. Це авторитарні дії в поведінці; прояви ревнощів; підозри в невірності; приймання рішення про народження дітей, їх виховання; негативні стосунки з батьками, друзями і знайомими; переборювання конфліктних ситуацій. До другої – прогресуючі проблеми, що виникають після 8-10-ти років спільного життя. Зокрема, це несумісність характерів, недостатнє співпереживання з приводу хвороби, неуважність і невміння вислухати, відсутність спільного відпочинку, невиконання взятих зобов’язань тощо. Виділено також специфічні труднощі, що є характерними для чоловіків і жінок. Типовими для чоловіків виявилися проблеми невдоволеності інтимними стосунками та неетичною поведінкою, а для жінок – розходження поглядів стосовно сімейних цінностей, недостатнє співпереживання з приводу хвороби, неуважність, недовіра і виражена незалежність. Однак варто відзначити, що, незважаючи на ці сімейні складнощі, чоловіки більше задоволені своїм шлюбом, ніж жінки (чоловіки – 72%, жінки – 58%). Це також підтверджується дослідженнями таких учених, як Ю. Альошина, Н. Самоукіна та інших.

Розглядаючи результати самооцінки психологічної готовності до сімейних проблем, ми виявили, що до одруження 33% досліджуваних усвідомлюють міру своєї готовності подолати існуючі сімейні складнощі і, отже, спільне їх вирішення (чоловіків – 38%, жінок – 28%). Важливо відзначити, що після одруження, тобто через деякий період спільного життя, рівень психологічної готовності подружжя до позитивного вирішення сімейних проблем значно підвищується і досягає 44%. На підставі одержаних результатів можна припустити, що 40% жінок і 48% чоловіків, проходячи сімейну адаптацію, пристосувалися до свого партнера.

Встановлено також, що у 16 років позитивно оцінювали свою психологічну готовність до подружніх взаємовідносин взагалі лише 2%; у 18 років – 6%; у 20 років – 24%; у 23 роки – 36%; у 25 років – 54%, а у 30 років – 80% досліджуваних. Виявлено, що у жінок міра психологічної готовності в   23 роки значно вища, ніж у чоловіків (44% у жінок і 24% у чоловіків), а після 30-ти років у чоловіків рівень психологічної готовності має тенденцію підвищуватися (78% у жінок і 82% у чоловіків).

Відносно психологічної готовності підростаючого покоління до подружніх взаємовідносин можна сказати, що сензитивність, підвищена пізнавальна активність, прагнення до самовизначення в усіх сферах життя становлять сприятливу платформу для формування психологічної готовності старших підлітків і юнацтва до цього виду відносин (І. Гребенніков,          І. Трухін та ін.), оскільки саме в цей період розвивається підвищений інтерес до представників протилежної статі та виявляються чітко виражені гендерні особливості сексуальної активності, а також розвиваються певні уявлення про роль сім’ї та шлюбу (О. Кікінежді, А. Корегін, І. Юнд та ін.). За даними групи вчених (І Кон, Г. Крайг, Ф. Райс та ін.), перше сексуальне зближення в цей віковий період відбувається за таких факторів, як цікавість, готовність до сексу у юнаків та ніжного почуття у дівчат. Базуючись на наших спостереженнях, до перелічених факторів можна додати ще такі, як матеріальна зацікавленість, вплив оточення тощо.

Враховуючи це, можна говорити, що прагнення дістати задоволення, бажання відчути ніжність, позбутися опіки батьків, підвищити самооцінку, самоутвердитися, надмірна романтичність, а також вагітність виступають провідними мотивами для раннього вступу до шлюбу (В. Голод, А. Реан та ін.).

У другому розділі "Експериментальне дослідження факторів, що детермінують психологічну готовність юнаків і дівчат до подружніх взаємовідносин" аналізуються теоретичні аспекти емпіричного вивчення проблеми, подається загальна процедура організації дослідження і формулюються висновки. Основною тенденцією побудови констатуючого експерименту був добір методів дослідження психологічної готовності та індивідуально-психологічних особливостей старших підлітків і юнацтва, що дали змогу об’єктивніше охопити сутність характеристики всіх компонентів психологічної готовності до подружніх взаємовідносин. Добираючи їх, ми враховували валідність, відповідність віковим проявам досліджуваних, а також можливість оцінювати діагностовані особливості психологічної готовності за якісними та кількісними показниками.

Дослідження проводилося впродовж 2000-2001 рр. і було спрямоване на групи старших підлітків і юнацтва, оскільки даний віковий період має вирішальне значення у формуванні психологічної готовності до подружніх взаємовідносин.

Для систематизації одержаних первинних даних та їх статистичної обробки, всіх обстежених було поділено на 20 підгруп у відповідності з віком (загальні підгрупи респондентів - 15-16-річні, 17-18-річні, 19-20-річні), статевими відмінностями (підгрупи юнаків і дівчат) та мірою психологічної готовності до подружніх взаємовідносин (готові та неготові).