Психологічні чинники розвитку комунікативних здібностей студентів-філологів Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження; визначено його об’єкт, предмет, мету, гіпотези й задачі; розкрито теоретико-методологічні основи та описано методи дослідження; висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи; наведено дані про апробацію та впровадження одержаних результатів, публікації за темою дисертації та структуру роботи.

У першому розділі – „Комунікативні здібності особистості як предмет психологічного та соціально-філософського аналізу” – проаналізовано наукову літературу з дослідження особливостей розвитку комунікативних здібностей особистості, викладено концептуальні засади та основні підходи до вивчення вказаної проблеми, проаналізовано підходи вітчизняних та зарубіжних фахівців до визначення сутності поняття „комунікативні здібності особистості”.

У роботі показано, що феномен здібностей привертав до себе серйозну увагу психологів (Б. Ананьєв, О. Бодальов, О. Волобуєва, Н. Волянюк, Ф. Гоноболін, Л. Карамушка, О. Ковальов, Г. Костюк, В. Крутецький, Н. Лейтес, О. М. Леонтьєв, М. Лисин, Г. Ложкін, С. Максименко, В. Мясищев, Р. Павелків, А. Петровський, К. Платонов, С. Рубінштейн, Б. Теплов, Л. Уманський, В. Шадріков та ін.). У межах психологічних досліджень під здібностями розуміють індивідуально-психологічні особливості, за якими одна людина відрізняється від іншої; здібностями називають не будь-які індивідуальні особливості, а лише ті, які стосуються успішного виконання певної діяльності або багатьох видів діяльності; поняття „здібність” не зводиться до певних конкретних знань, навичок чи умінь, які вже вироблені у певної людини.

Проаналізувавши психологічну літературу, в якій висвітлено сутність та структуру, особливості розвитку комунікативних здібностей особистості, ми виокремили такі наукові підходи до визначення цього складного феномену: суб’єктно-психологічний; соціально-психологічний; діяльнісний; психолінгвістичний; психолого-педагогічний; гуманістичний.

Згідно першого – суб’єктно-психологічного підходу – (Г. Васильєв, Дж. Гілфорд, Є. Голубєва, Е. Кречмер, О. М. Леонтьєв, С. Максименко, С. Рубінштейн, В. Шадріков) комунікативні здібності розглядаються як індивідуально-психологічні та фізіологічні особливості суб’єкта, які також залежать від типу темпераменту людини.

Другий – соціально-психологічний підхід – (А. Батаршев, Р. Бейлс, Е. Берн, Дж. Доллард, Е. Еріксон, Л. Карамушка, А. Кідрон, М. Кнепп, Е. Мейо, Л. Михайлов, Н. Міллер, Я. Міллер, Р. Нємов, К. Платонов, Л. Уманський, Ф. Фідлер, М. Форверг, Н. Шредер) аналізує здібності як такі, що відіграють провідну роль у спілкуванні та міжособистісних стосунках індивідів, суб’єкт-суб’єктній взаємодії тощо.

Зазначено, що у сучасній психології проблема сутності комунікативних здібностей особистості та їх розвитку найчастіше розглядалася з позицій діяльнісного підходу. Вчені вважають, що комунікативні здібності особистості формуються та повною мірою виявляються у процесі виконання суб’єктом діяльності, а також є свідченням того, наскільки успішно людина виконує ту чи іншу діяльність (Б. Ананьєв, Г. Андреєва, Д. Ельконін, І. Зимня, Є. Касунський, О. М. Леонтьєв, Б. Ломов, С. Максименко, В. Мясищев, Л. Орбан-Лембрик, К. Платонов, С. Рубінштейн, Б. Теплов, Е. Чугунова, В. Шадріков, Т. Щербан).

Прихильники наступного – психолінгвістичного підходу – під комунікативними здібностями розуміють мовну здібність, а саме знання основ мови, які, в свою чергу, являють собою сукупність певних структур та правил їх поєднання, вживання тощо (Н. Бардіна, А. Брушлинський, Л. Веккер, А. Залевська, В. Звегінцев, В. Пищальникова, Т. Пшонкіна, Д. Хаймс, Н. Хомський та ін.).

З точки зору наступного – психолого-педагогічного підходу – комунікативні здібності розглядаються як елемент структури педагогічних та організаторських здібностей (Н. Кузьміна, А. Мудрик, А. Шарапов та ін.), аналізуються в процесі розв’язання практичних задач, наданих, передусім, педагогічною практикою.

Психологи-гуманісти (Г. Балл, Д. Б’юджентал, Ф. Лерне, Р. Мей, К. Роджерс, Р. Трач, М. Форверг, Х. Шредер та ін.) розуміють комунікативні здібності як певні особистісні новоутворення, що дозволяють індивідові бути вільним, поставати самим собою завдяки власному вибору та внутрішньому розвитку.

В розділі проаналізовано структуру комунікативних здібностей за: видами (реальні та потенційні); сферою діяльності (загальні та спеціальні); змістом (комунікативні знання, вміння та навички); характером видів діяльності (предметно-пізнавальні або когнітивні та міжособистісні комунікативні здібності); умовами використання засобів комунікації (вербальні та невербальні комунікативні здібності); функціями у процесі спілкування (стратегічні та тактичні).

Отже, аналіз психологічної літератури з проблем комунікативних здібностей особистості дозволяє зробити наступні висновки:

– комунікативні здібності мають суспільно-історичне походження;

– вони формуються та удосконалюються в процесі спілкування й взаємодії людей;

– вони виявляють себе у комунікативних навичках та вміннях, а, особливо, у швидкості та успішності набування суб’єктом відповідних навичок, умінь та знань;

– комунікативні здібності сприяють досягненню людиною успіху в певному виді діяльності;

– наявність та рівень розвитку комунікативних здібностей визначаються творчим використанням суб’єктом комунікативних знань, умінь та навичок у різних (як очікуваних, так і несподіваних) комунікативних ситуаціях;

– комунікативні здібності висвітлюють готовність особистості до здійснення комунікативної діяльності.

У другому розділі – „Психологічні особливості розвитку комунікативних здібностей студентів філологічних спеціальностей” – описано особливості навчальної діяльності студентів філологічних спеціальностей, які зумовлюють становлення структури комунікативних здібностей, охарактеризовано існуючі в психологічній літературі моделі комунікативних здібностей студентів-філологів, побудовано та описано нормативну модель комунікативних здібностей студента-філолога, описано констатувальний етап дослідження.

Прийнявши за основу структуру комунікативних здібностей А. Кідрона, Ж. Глозман та А. Пуні, а також врахувавши концепцію „мовної особистості” Ю. Караулова та рівнів прояву комунікативних здібностей (репродуктивного та творчого) С. Максименка, було уточнено сутність поняття „комунікативні здібності студента філологічних спеціальностей”. Останні розглядаються як сукупність тезаурусного, мотиваційно-прагматичного та ціннісно-смислового шарів. Кожен шар вміщує комунікативно-інформаційний, когнітивний та емотивний компоненти, які охоплюють певні вміння. Модель комунікативних здібностей студентів філологічних спеціальностей зображено на рис. 1.

У другому розділі описано констатувальний етап дослідження. В констатувальному дослідженні взяли участь 150 студентів РДГУ та РІС „КСУ” в сформованих нами експериментальних та контрольних групах. Також в констатувальне дослідження було залучено 128 студентів I-II курсів МЕГУ імені академіка Степана Дем’янчука, а також 107 студентів III курсу РДГУ та 56 студентів III курсу РІС „КСУ” (всього в констатувальному дослідженні взяли участь 441 особа). Констатувальне дослідження проводилось упродовж 2007 року. Метою дослідження було визначення рівня розвитку комунікативних здібностей студентів у звичних для них умовах навчально-виховного процесу вищої школи.

Констатувальне дослідження складалося з чотирьох етапів. На першому етапі було визначено рівень володіння студентами іноземною мовою. Використано методику І. Зимньої „Рівень володіння студентами іноземною мовою”, а також серію вправ, відомих у методиці викладання іноземних мов та адаптованих нами для визначення рівня володіння студентами іноземною мовою („Словесна швидкість”, „Вживання слів”, „Складання речень з 11 заданих слів”, „Запам’ятовування слів незнайомою мовою”, „Встановлення пропущених слів у реченні”). З’ясовано, що студенти як експериментальних, так і контрольних груп мають переважно низький та середній рівні володіння іноземною мовою (див. табл. 1); ці студенти недостатньо добре розуміють усні та письмові тексти, їм досить складно створювати власні розповіді, вони не вміють будувати, „породжувати” усні висловлювання, а також роблять велику кількість лексичних, граматичних та стилістичних помилок.

На другому етапі констатувального дослідження було визначено стильові ознаки спілкування студентів філологічних спеціальностей, а також такі показники мисленнєво-мовленнєвої діяльності, як комунікативна та когнітивна активність особистості. На цьому етапі експерименту було використано такі методики:

1. Тест константності розміру.

2. Тест сортування об’єктів або сортувальний тест.

3. Методика М. Борисової „Співвідношення І та ІІ сигнальних систем особистості”.

4. Тест Векслера.

Тест „Штучна мова”.