Психологічні чинники розвитку креативного мислення майбутніх практичних психологів

summary

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, висвітлено наукову новизну, практичне значення дослідження, наведено дані про апробацію, упровадження одержаних результатів, публікації та структуру роботи.

У першому розділі «Теоретичний аналіз підходів до вивчення феномена креативного мислення та психологічних чинників його розвитку» подано результати теоретико-методологічного аналізу проблематики дослідження креативного мислення (креативності), висвітлено сучасні підходи до їх вивчення, систематизовано психологічні чинники розвитку креативного мислення в студентському віці, доведена важливість його розвитку в майбутніх практичних психологів на етапі становлення професіоналізму.

Аналізуючи численну літературу з проблеми дослідження можемо виокремити три основні етапи розвитку проблематики креативного мислення (креативності): імпліцитний (з античності до кінця ХІХ ст.), протягом якого формується уявлення про природу творчості, розглядаються основні психологічні закономірності процесів мислення, що відповідають принципам наукового детермінізму; експліцитний (кінець ХІХ – 80-ті рр. ХХ ст.), що складається з інкубаційного та номінаційного періодів; рефлексивний (90-ті рр. ХХ ст. – поч. ХХІ ст.), пов'язаний з осмисленням й узагальненням результатів дослідження креативності, креативного мислення, визначенням перспектив його розвитку.

Під час інкубаційного періоду на експліцитному етапі в асоціанізмі, Вюрцбурзькій школі, гештальтпсихології, психоаналізі, вітчизняній психології відбувався пошук природних і сутнісних механізмів творчого мислення, пояснювалася поява нових «психічних продуктів», формувалося поняття про інсайт, про творчість як характер мислення, визначалися детермінанти продуктивного мислення. Подолання теоретичних і методологічних труднощів ранніх спроб вивчення творчості стало передумовою переходу на номінаційний етап експліцитного періоду та появи понять «креативність», «креативне мислення».

Дж. Гілфорд не тільки сформулював проблему креативного мислення, але й визначив параметри дивергентного (креативного) мислення (продуктивність, оригінальність, семантичну гнучкість, образну адаптивну гнучкість, семантичну спонтанну гнучкість), розробив психометричний підхід до його дослідження. Його послідовник П. Торренс уважав характеристиками креативного мислення продуктивність, гнучкість, оригінальність. Вітчизняні автори поглибили й конкретизували виокремлені характеристики мислення, визначивши легкість генерування ідей при розробці стратегії пошуку, здатність до антиципації, прогнозування (О. М. Матюшкін); здатність до виявлення проблем, (Н. Б. Шумакова); витончене відчуття нового, реалізацію дослідницької (пізнавальної, пошукової) активності (Д. Н. Завалішина, А. В. Брушлінський); гнучкість як готовність виходу за межі ситуації (І. Н. Сєменов, С. Ю. Степанов); чутливість до дисгармонії елементів у структурі проблеми та прагнення до корекції дисгармонії на основі інтелектуальної компетентності (О. Л. Туриніна) .

Креативне мислення ряд науковців ототожнює з дивергентним (О. Л. Григоренко, Б. І. Кочубей, Н. І. Пов’якель, Дж. Гілфорд, П. Торренс), вважаючи його основними параметрами швидкість (продуктивність), гнучкість, оригінальність, розробленість.

Креативне мислення як багаторівневе утворення стали розглядати в складних структурних зв’язках з іншими компонентами психічної організації – інтелектом (Є. Н. Задоріна, С. В. Максимова, Е. де Боно, Дж. Гілфорд, М. Воллах, Н. Коган, С. Мєднік, П. Торренс, А. Ротенберг); пізнавальними процесами як складовими моделі креативності (В. М. Козленко, О. Н. Лук, О. М. Матюшкін, Я. О. Пономарьов, В. Є. Чудновський, Ф. Баррон, Р. Джонс, А. Кроплей, І. Літгон); особистісними властивостями креативів (Л. Я. Дорфман, Л. Б. Єрмолаєва-Томіна, Г. В. Корольова, К. А. Торшина, Т. Амабайл, Г. Айзенк, Ф. Баррон, Г. Клейн).

Значну увагу привертає аналіз продуктивності креативного мислення на процесуальному рівні як пошук невідомого: за допомогою механізму аналізу через синтез (К. О. Абульханова-Славська, А. В. Брушлінський); через механізм взаємодії логічного та інтуїтивного (Я. О. Пономарьов); за допомогою асоціативного механізму (Ю. О. Самарін, П. О. Шеварєв); шляхом застосування евристичних прийомів та методів (Ю. В. Кулюткін, О. М. Матюшкін, В. Н. Пушкін, Ю. О. Самарін, О. К. Тихомиров та інші).

Якісно нові аспекти та підходи до вивчення феномена креативного мислення полягають у дослідженні творчого процесу; вивченні особистості творця (взаємозв’язок інтелекту й продуктивності, поєднання рис особистості, їх своєрідності); аналізі продуктів творчої діяльності (винаходів, теорій творів); дослідженні середовищних умов, що сприяють творчості чи, навпаки, гальмують її (Д. Н. Завалішина, О. І. Кульчицька, В. О. Моляко, М. О. Холодна, Р. Стернберг, К. Урбан).

Креативне мислення також інтенсивно досліджується з позицій проблем творчої професійної діяльності, онтогенезу суб’єкта творчої праці тощо (О. І. Кульчицька, С. Д. Максименко, В. О. Моляко, В. Г. Панок, Н. І. Пов’якель, Н. В. Чєпєлєва).

При дослідженні психічних явищ одним з центральних виступає питання про їх детермінацію. С. Л. Рубінштейн відзначав науково-практичне значення реалізації принципу детермінізму в психології та підкреслював, що у своєму практичному застосуванні питання про детермінованість психічних явищ – це питання про управління ними, про можливість їх цілеспрямованої зміни. Саме тому виникає необхідність узагальнення численної кількості детермінант, поділ чинників розвитку креативного мислення на спадкові (О. О. Бодальов, О. А. Кісєльова, В. Д. Небиліцин, Л. А. Рудкевич, Б. М. Теплов та ін.); особистісні (Д. Б. Богоявленська, Г. С. Костюк, Н. Лейтес, Н. І. Пов’якель, В. А. Семіченко та ін.); мотиваційні (В. К. Зарецький, С. Л. Рубінштейн, І. Н. Семенов, С. Ю. Степанов, О. К. Тихомиров та ін.); середовищні (В. М. Дружинін, Н. В. Хазратова, М. М. Мєєрович, Л. І. Шрагіна, А. Арієті, Р. Стернберг, П. Торранс, К. Урбан та ін.) та вивчення їх у взаємозв’язку.

Студентський період є сензитивним щодо розвитку креативного мислення як інваріанта творчої діяльності майбутнього фахівця (Т. М. Буякас, В. М. Дружинін, Г. Ю. Любімова, В. О. Моляко). У багатьох існуючих на сьогоднішній день системних підходах до визначення сукупності професійно значущих якостей, підструктур особистості, спеціальних здібностей, які забезпечують здатність до ефективної, творчої професійної діяльності, креативність представлена як обов’язковий компонент або критерій різноманітних особистісно-професійних блоків, підструктур, компонентів; як особистісний чинник, як характеристика професійного мислення та професійної компетентності (М. В. Бадалова, Н. І. Пов’якель та ін.); як критерій професійної придатності (А. К. Маркова, Р. В. Овчарова та ін.); як складова кваліфікованої професійної свідомості (Н. Б. Завініченко, О. О. Сапогова); як одна з особистісно та професійно важливих якостей психолога (М. В. Бадалова, Н. І. Дунаєва, Л. В. Мова, Р. В. Овчарова, Н. І. Пов’якель, В. Г. Панок, В. Д. Потапова, Н. В. Чепелєва та ін.).