У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, вказано об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичну та практичну цінність роботи, наведено дані про апробацію роботи.
У першому розділ “Концептуальні засади дослідження сучасних освітніх технологій у вищому навчальному закладі” викладаються теоретико-методологічні засади дослідження сучасних освітніх технологій професійної підготовки у вищому навчальному закладі. Розкривається та подається класифікація сучасних освітніх технологій, розглядаються проблеми розвитку особистості в процесі навчання та професійного становлення людини як суб'єкта професійної діяльності.
Теоретичний аналіз проблеми дослідження дозволив дійти висновку, що розробка поставленої проблеми має здійснюватися з позицій системно-діяльнісного підходу. Методологічною основою для аналізу проблем підготовки спеціалістів у вищих навчальних закладах виступають сучасні підходи до наукового пізнання: системний, синергетичний, культурологічний.
Системний підхід до аналізу сутності загальнокультурної та професійної підготовки спеціалістів надає необхідність єдності всіх компонентів цього процесу, визнання безперервного інтелектуального, творчого й професійного розвитку особистості протягом усього життя.
У педагогіці та психології вищої школи системний підхід є важливою теоретичною умовою наукової організації навчального процесу. Він передбачає розкриття цілісності об’єкта, механізмів, що її забезпечують, виявлення структури і різноманіття зв’язків складного об’єкта, аналіз його інтегративних властивостей (В.Биков, В.Сминтин, В. Юдін)
Основні ознаки системи дозволяють виділити властивості, що мають значення для розгляду освітніх явищ і процесів як систем: відкритість, динамічність, цілеспрямованість, багатофункціональність, розвивальність, самокерованість. Саме таке розуміння системного підходу виступає основою для обґрунтування методологічних засад аналізу проблеми впровадження сучасних освітніх технологій у процес підготовки спеціалістів (А.Бєляєва, В.Беспалько, Ю.Васьков, В.Галузинський, М.Євтух, С.Маринчак).
Впровадження сучасних освітніх технологій у вищих навчальних закладах ґрунтується на певній системі чинників. Серед них важливими є психологічні чинники. Дослідження їх може здійснюватися на підставі діяльнісного підходу, тобто з позиції інтеграційних процесів в освіті, що вимагають безперервності і ступеневого характеру навчання і на що орієнтують в своїх працях І.Зязюн, В.Кремінь, В.Паламарчук та інші.
При аналізі проблеми створення комплексу сучасних освітніх технологій може бути використана теорія самоорганізації (синергетики).
Специфіка сучасної соціокультурної ситуації потребує застосування культурологічного підходу до обґрунтування теоретико-методологічних основ підготовки спеціаліста (С.Архангельський, Г.Бордовський, В.Ізвозчиков, В.Козаков, Д.Дзвінчук). Культурологічний підхід до проблем професійної освіти дозволяє подолати суперечність між духовним і матеріальним, що існує у сфері освіти. Інструментально-нормативна модель підготовки спеціаліста сьогодні повинна бути замінена культурно-творчою моделлю, яка спирається на визнання принципової незавершеності культурно-освітнього шляху людини, індивідуалізації освітньої траєкторії.
При вирішенні завдань дисертаційного дослідження опору здійснено на фундаментальні дослідження дидактів, що обґрунтовують цілісність навчання в єдності всіх його компонентів (М. Данилов, В. Ільїн та ін.), на концепцію безупинного розумового розвитку студентів у процесі цілеспрямованого навчання на основі активного і свідомого засвоєння знань та їх практичного застосування (С. Шацький, П. Блонський), на активні методи навчання в контексті підвищення його ефективності (Ю.Бабанський, І.Лєрнер, М.Махмутов, П. Підкасистий). Вихідними в розробці та вдосконаленні теорії навчання у вищій школі є положення класичної дидактики. Дидактика вузівського навчання представлена, насамперед, у роботах С. Архангельського, В. Бондаря, А. Вербицького, В. Галузинського та М. Євтуха, М. Гарунова, Е. Гришина, Л. Семушина, Ю. Фокіна та А. Чернишова, І. Кобиляцького, Б. Коротяєва, О. Олексюка, С. Смирнова та ін.
Дидактичне обґрунтування професійного навчання (базова професійна освіта – кваліфікований робітник, бакалавр, спеціаліст) представлене в працях таких дослідників як В. Безрукова, А. Бєляєва, Р. Гуревич, Н. Ничкало, А. Паюл, Д. Чернілевського, А. Шкляра та ін.
Організація навчально-виховного процесу тут потребує опори на систему знань про індивідуальні особливості студентів, урахування індивідуальних стилів діяльності усіх суб’єктів освітнього процесу, прогнозування впливу сучасних освітніх технологій на ефективність підготовки спеціалістів.
Для успішної побудови методики навчання слід спиратися на такі компоненти як: індивідуальні здібності студентів; здатність викладачів до ефективного впровадження сучасних освітніх технологій; дидактична орієнтація на вироблення позитивно мотивованого ставлення студентів до нового; тести оцінки результатів діяльності; аналіз схеми управління впровадженням сучасних освітніх технологій.
Сучасна освіта повинна вирішувати подвійне завдання: - забезпечити загальний розвиток, який спрямований на формування інтелектуальних, естетичних, духовно-творчих, моральних, психофізичних якостей людини; - сприяти професійному розвитку, який передбачає наявність загальних здібностей для вирішення спеціальних завдань.
Сучасна освітня технологія у вищому навчальному закладі - це науково-обґрунтована і унормована за метою підготовки спеціалістів, змістом освіти, місцем та терміном навчання система форм, методів, засобів і процедур, що використовуються для організації та здійснення спільної навчальної діяльності тих, хто навчає, та тих, хто навчається. Сучасні освітні технології сприяють підвищенню ефективності діяльності вищих навчальних закладів за умов:
– їх науковості (включно з психологічною обґрунтованістю самих освітніх технологій);
– дотримання принципу безпосередньої взаємодії, делегування повноважень лінійного керівника (викладача) функціональному (студенту), посилення вимог до навчальних матеріалів, розширення психологічного поля динамічних процесів в оволодінні інформацією;
– володіння викладачами активними методами навчання, позитивною мотивацією до підвищення професіоналізму студентів у процесі активного навчання.
Професійне становлення студентів у вищому навчальному закладі залежить від рівня розвитку їх пізнавальних властивостей, зокрема таких як: наполегливість, самовладання, інтернальність, емоційна стійкість. Величезний вплив на професійне становлення студентів у вищих навчальних закладах здійснюють їх професійна спрямованість, значимість навчальної задачі і власна активність.
Так, наприклад, у ході становлення психологічної готовності студентів до інженерної діяльності в технічному вищому навчальному закладі, в першу чергу, змінюються програмні властивості особистості. У подальшому стан психологічної готовності студентів на різних етапах навчання визначають їх мотиваційні і інтелектуальні особливості. Переломним у плані становлення психологічної готовності до майбутньої професійної діяльності є третій курс, коли завершена адаптація до умов навчання у вищому навчальному закладі і починається більш інтенсивне формування професійної самосвідомості, що знаходить вияв у перебудові структури складових психологічної готовності, у першу чергу, в зміні суб’єктивних ставлень особистості. На цьому етапі студенти психологічно готові до переходу від “знань - описів” до “знань – інструментів”, від монотехнологій – до політехнологій.
В сучасних освітніх технологіях інноваційні процеси носять дискретний, циклічний характер, тісно пов’язаний з життєвим циклом нововведення, та залежать від дії низки психологічних чинників, серед яких головними є:
– готовність студентів до сприяння сучасних освітніх технологій та позитивна мотивація навчальної діяльності в цій ситуації;
– готовність викладачів і студентів до творчої діяльності;
– оптимальний психологічний клімат освітнього процесу та майстерність педагогів;
– врахування психологічних аспектів управління вищим навчальним закладом.
Психологічні чинники в сучасних освітніх технологіях спрямовані не тільки на збереження вже досягнутого рівня знань , а на його трансформацію. Зміни повинні бути (і на рівні організації, і на рівні особистості) чітко спрямовані на досягнення мети, мати відповідні засоби і досягнення.
У другому розділ “Організація та методичне забезпечення емпіричного дослідження психологічних чинників ефективного впровадження сучасних освітніх технологій у вищому навчальному закладі” розглядаються методичні питання організації дослідження, описується процедура проведення емпіричного дослідження, визначаються його мета і результати.
Характеристика вибірки. Дослідженням було охоплено 70 студентів інженерно-економічного напрямку підготовки та 54 студенти напрямку підготовки з комп'ютерної інженерії Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля і Краснодонського окремого факультету інженерії та менеджменту. Окрім того, було залучено до тестування 297 абітурієнтів цих навчальних закладів та Слов’янського державного педагогічного університету. Здійснено аналіз роботи 52-х викладачів кафедр Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Всього в дослідженні брало участь понад 500 осіб.
При розробці схеми емпіричного дослідження вихідним положенням стало те, що психологічна готовність людини до конкретної діяльності робить особистість здатною до відкриття нових форм цієї діяльності, до створення нових її видів.
Психологічна готовність – не тільки умова, що робить людину здатною до продуктивної діяльності, але й індивідуально-психологічна властивість, психологічний феномен, який дозволяє людині відтворювати звичні види діяльності і відкривати для себе нові види діяльності, здійснювати переходи від одного її виду до іншого.
Розглядаючи психологічну готовність особистості до навчання, а внаслідок, до професійної діяльності, ми спираємось на положення Б.Ананьєва про те, що передумови успішності будь-якої діяльності потрібно розглядати не тільки як суму необхідних властивостей індивіду, але й як певну структуру здібностей і обдарованості, їх особливий змістовий склад, різноманітну комбінацію сенсомоторних, мнемічних, логічних, емоційно-вольових та інших компонентів, що нерівномірно й своєрідно розвиваються в різних видах діяльності людини. Сукупність таких психофізичних та психологічних компонентів зафіксовано в дисертаційному дослідженні як інтегральна індивідуальність особистості. При вивченні структури інтегральної індивідуальності особистості потрібно виходити з функціонального складу тієї чи іншої діяльності.
Головною метою дослідження стала перевірка складових інтегральної індивідуальності особистостей як показника психологічної готовності суб’єктів навчально-виховного процесу до ефективного впровадження сучасних освітніх технологій у вищому навчальному закладі.
Таким чином, особистість стає здатною до навчання на обраній нею спеціальності, що далі буде мати позитивний вплив на успішність її професійної діяльності.
Для проведення емпіричної частини дослідження був складений набір методик, адекватний меті роботи. Залучення до методичного апарату конкретних тестів і відповідних їм експериментальних показників виконувалося на підставі наступних критеріїв: концептуальна обумовленість метода, висока валідність, психометрична надійність, можливість порівняння результатів, отриманих за допомогою певного методу, із результатами інших авторів.
Для дослідження структури розумових здібностей використовувався тест структури інтелекту (ТСІ) Р. Амтхауера (адаптація Х. Лийметс у співавт.). Коефіцієнт ретестової надійності – 0,83-0,91. Коефіцієнт надійності частин тесту (метод розщеплення) – 0,97. Критеріальна валідність з успішністю - 0,46; з експертними оцінками рівня інтелектуального розвитку - 0,62.
Здатність особистості до навчання у вузі, ступінь сформованості об'єктивних і суб'єктивних компонентів готовності до навчання, а саме: рівень вербального і невербального інтелекту, рівень креативності та рівень суб'єктивного контролю і ціннісна орієнтація спрямованості особистості визначалися за методикою Р.Кеттелла (Опитувальник 16 РF Р).
Рівень розвитку навчальних здібностей оцінювався за допомогою чотирибальної порядкової шкали: високий рівень здібностей до навчання (відмінно); середній рівень (добре); знижений рівень (задовільно); низький рівень (незадовільно).
Для дослідження структури розумових здібностей був використаний опитувальник Р.Кеттелла (складається з біполярних показників, що утворюють 16 факторів: стриманий – товариський; мислення конкретне, обмежене – абстрактне; емоційно хиткий – стійкий; залежний від групи – самостійний; серйозний – безтурботний; з вираженням “Я” – не принциповий; боязкий – схильний до ризику; твердий – м'який; довірливий – підозрілий; практичний – з багатою уявою; прямолінійний – гнучкий; спокійний – неспокійний; схильний до новаторства – консервативний; поступливий – напористий; спонтанний – контролюючий себе; спокійний – напружений).
Розвиток творчих здібностей діагностувався за допомогою тестів Торренса.
Дослідження системи цінностей респондентів здійснювалось за допомогою опитувальника термінальних цінностей І.Сєніна. Опитувальник термінальних цінностей складається з 80 тверджень, кожне з яких досліджуваному необхідно оцінити за 5-бальною системою.
Самоактуалізація особистості визначалася за методикою “Самоактуалізаційний тест” (САТ) (модифікація теста Є. Шострома авторським колективом кафедри соціальної психології МДУ (Ю. Алешина, Л. Гозман, М. Заїка, М. Кроз)). Самоактуалізаційний тест складається з 126 пунктів, кожний з яких включає два судження ціннісного чи поведінкового характеру. САТ вимірює самоактуалізацію за двома базовими і ряду додаткових шкал. Базовими є шкали Компетентності в часі і шкала Підтримки.
Опитувальник рівня суб'єктивного контролю РСК, розроблений на основі шкали локусу контролю Дж. Роттера й опублікований Е. Бажиним (1984), дозволив визначити рівень соціально-психологічної складової інтегральної індивідуальності особистості (інтернальность-екстернальність).
Рівень розвитку навчальних здібностей доцільно оцінювати за допомогою традиційної чотирибальної порядкової шкали: високий рівень здібностей до навчання (відмінно), середній рівень (добре), знижений рівень (задовільно), низький рівень (незадовільно).
Вибрані методики дозволяють виявити рівень психологічної готовності студентів до активного навчання, що означає адекватне сприймання процесу впровадження сучасних освітніх технологій у вищому навчальному закладі .
Аналіз рівня і структури інтелекту обстежуваних студентів показав, що приблизно п’ята їх частина – економістів (економічний напрямок підготовки) та студентів комп’ютерщиків (напрямок підготовки з комп’ютерної інженерії) мають високий рівень інтелектуальних показників, близько 5% респондентів продемонстрували низький рівень інтелекту за невербальним тестом Кеттелла та арифметичним субтестом, дещо більша частка молоді виявила низький рівень творчих здібностей (11,2% економістів і 15,5% студентів-комп’ютерщиків). Більшість обстежуваних мають середній (близько 40 %) і знижений (близько 30%) рівень інтелекту. В процесі статистичного аналізу встановлено, що прогностична цінність показників невербального і творчого вербального інтелекту є досить високою. Найбільші коефіцієнти рангової кореляції спостерігаються між показниками рівня невербального інтелекту і параметром успішності (0,69 у економістів і 0,48 у студентів - комп’ютерщиків), між показниками творчих здібностей і успішністю (0,75 у економістів і 0,58 у студентів - комп’ютерщиків), між показниками невербального інтелекту та експертними оцінками (0,48 і 0,50 – відповідно), між показниками творчих здібностей та експертними оцінками (0,61 і 0,58).
Проведений математичний аналіз також підтвердив наявність суттєвих відмінностей в рівні здібностей залежно від успішності навчання. Так, середній рівень інтелекту економістів і студентів-комп’ютерщиків, які успішно навчаються, значно перевищує середній рівень інтелекту тих, хто погано встигає (4,23 бала проти 2,95; відмінності достовірні на рівні значущості р = 0,01). Розрахунки показали, що у виборці "успішні" високий рівень інтелекту притаманний близько 60 % студентам-економістам і студентам-комп’ютерщикам, а низький рівень – лише 2 % студентам-економістам і 4 % студентам-комп’ютерщикам. У той самий час у виборці "неуспішні" виявлений один студент-економіст і два студенти-комп’ютерщики з високим рівнем невербального інтелекту за тестом Кеттелла.
Наведені дані свідчать про те, що показники невербальних і творчих вербальних інтелектуальних здібностей, діагностовані за допомогою вказаних тестів, мають важливе прогностичне значення для відбору найбільш здібної молоді для навчання на спеціальностях гуманітарного профілю.
Аналіз мотиваційної спрямованості особистості за допомогою мотиваційних опитувальників доводить, що більшості студентів-економістів і студентів-комп’ютерщиків притаманний проміжний рівень мотивації (44% опитаних), приблизно чверть респондентів продемонструвала високий рівень, близько 30% молоді виявили низьку мотивацію. Оцінювання рівня суб'єктивного контролю (РСК) засвідчило, що в обох виборках розподіл РСК близький до нормального статистичного: 17% студентів-економістів і 13% студентів-комп’ютерщиків продемонстрували високий і низький рівні, у третини респондентів виявлені проміжний і знижений рівні розглянутого мотиваційного параметра. Дослідженням встановлено, що високий рівень мотиваційної спрямованості є фактором, який сприяє успішному навчанню у вищому навчальному закладі. Між рівнем навчальних здібностей і показниками навчальної діяльності зафіксовані такі коефіцієнти кореляції: академічна успішність – 0,69; експертні оцінки – 0,71; задоволеність - 0,46. Це свідчить про прогностичну цінність пропонованих методів психодіагностики для відбору найбільш здібної до навчання молоді у вузі інженерно-економічного профілю. Математична обробка результатів дослідження показала, що серед 58 осіб з високим (5) і середнім (4) рівнями готовності до навчання виявлено п'ять невстигаючих (9%), серед 66 обстежених із зниженим (3) і низьким (2) показниками навчальних здібностей, виявлено чотири особи (6%) з доброю академічною успішністю. Близько 15 % респондентів продемонстрували високий і низький рівні готовності до навчання, близько 35 % – добрий і задовільний рівні.
Підсумковий рівень психологічної готовності до навчання у вищому навчальному закладі також успішно корелює з показниками успішності (г=0,69; р=0,01) та експертними оцінками (г=0,71; р=0,01). Похибка психологічної діагностики навчальних здібностей становить 7-8 %, тобто для більшості (понад 90 %) студентів-економістів і студентів-комп’ютерщиків прогнозний рівень готовності збігся з рівнем академічної успішності.
Таким чином, зроблено висновок про те, що мотиваційні та інтелектуальні компоненти готовності до навчання пов’язані статистично значущими коефіцієнтами кореляції з основними показниками навчальної діяльності студентів – академічною успішністю та експертними оцінками, тому психологічний відбір абітурієнтів за такими методиками показує, що, в першу чергу, до вищого навчального закладу слід зараховувати осіб з високим і середнім рівнями здібностей. Осіб з низьким рівнем готовності до навчання небажано зараховувати до вищого навчального закладу.
Для перевірки готовності викладачів до ефективного впровадження сучасних освітніх технологій у вищий навчальний заклад у констатуючій частині було проведено експеримент, у якому брало участь 32 викладачі віком від 27 до 30 років із педагогічним стажем роботи від 5 років та вище. При аналізі та обговоренні з’ясувалося, що серед виборки викладачів семеро було „успішних” в педагогічній діяльності та 25 „неуспішних”.
З останніх було організовано експериментальну групу. З ними було проведено додаткове тестування та застосовано проективні методики. Після чого було проведено спеціальні тренінги, що дало можливість через деякий час підвищити ефективність освітньої діяльності через її мотивацію. За підсумками проведеного експерименту з 25 „неуспішних” його учасників 19 викладачів стали „успішними” у порівнянні із 25 „неуспішними” з інших кафедр, з якими не проводилися тренінгові заняття.
Третій розділ” та запобігання в цьому процесі утруднень організаційно-психологічного плану (формуючий експеримент).
Дослідження було проведено з групами фінансово-економічного факультету та факультету комп’ютерних технологій Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля протягом 1999-2000 рр.
Було проведено цикли тренінгових занять з усіма суб’єктами навчальної діяльності, серед яких були: рольові ігри та ситуації, мислетворчі завдання (завдання, спрямовані на розвиток креативного мислення, творчі завдання для групової дискусії різних типів – вільної, програмованої, детермінованої, компромісної) та організаційно-діяльнісні ігри.
У ході тренінгових занять усі суб’єкти навчальної діяльності намагалися правильно обрати модель рішення для найбільш оптимального розв’язання проблемної навчальної ситуації, причому можливість комбінування елементів при моделюванні спільного рішення стало вирішальною передумовою усунення стереотипності навчання.
До і після тренінгових занять проводилось психологічне тестування студентів, а також оцінювалась продуктивність педагогічної діяльності викладачів.
За результатами дослідження встановлено:
– 60% всієї виборки студентів за тестами були „неуспішними” до тренінгових занять і тільки 12% – після них. Таким чином, тренінгові заняття підвищили успішність навчальної діяльності студентів.
– 19 “успішних” викладачів після проведення спеціальних тренінгів для підвищення продуктивності освітньої діяльності почали впроваджувати сучасні освітні технології більш успішно, ніж інші 25 викладачів, з якими не проводилися тренінги.
Підготовка фахівців у вищому навчальному закладі з використанням сучасних освітніх технологій (тренінгові заняття) уможливлює формування у них таких умінь, як швидка орієнтація у нестандартній професійній ситуації та прийнятті відповідного нестандартного правильного рішення.
Припущення про вплив елементів і характеристик системи управління на соціально-психологічний клімат колективу знайшло своє підтвердження. А саме – за оцінкою ступеня сприятливості впливу системи управління на соціально-психологічний клімат виділено чотири його типи, які існують у структурі вищого навчального закладу – незрілий, відстаючий, перспективний та зрілий.
У колективах з незрілим соціально-психологічним кліматом зафіксований вищий ступінь задоволеності його членів елементами та характеристиками управління, а також ефективністю діяльності при фактично низькому їх стані. Це свідчить про недостатню підготовленість членів колективу до управлінської діяльності.
Відстаючий тип соціально-психологічного клімату характеризується незадоволеністю членів колективу станом управління (навіть ефективним). Причинами цього є недостатня вихованість і підготовленість підлеглих, низький рівень розвитку колективу, а також непідготовленість оргуправлінців до адекватного сприяння проблем і особливості колективу.
Перспективний тип соціально-психологічного клімату – це поганий стан управління і незадоволеність ним членів правління. Підлеглих не задовольняє нездатність керівників навести належний порядок у роботі підрозділу, організувати справу на найбільш високому рівні. Це свідчить про наявність у колективі здорових сил, здатних поліпшити управлінську діяльність і в цілому оздоровити соціально-психологічний клімат у колективі.
Зрілий тип соціально-психологічного клімату є найбільш сприятливим, тому що в ньому правильність побудови керування співвідноситься з позитивним ставленням членів колективу до нього.
Дія психологічних чинників ефективного впровадження сучасних освітніх технологій сприяє формуванню адекватності самооцінки і самоконтролю індивідів, підвищує успішність їх діяльності. Безперервність паритетної соціальної взаємодії за умов впровадження сучасних освітніх технологій сприяє становленню позитивної Я-концепції особистостей викладача та студентів.
Роль керівництва закладу освіти в процесі впровадження сучасних освітніх технологій полягає у забезпеченні процесів функціонування освітнього процесу, алгоритмізації задач, подальшому розподілі завдань і делегуванні повноважень, здійсненні виховних і дисциплінарних функцій щодо вироблення у підлеглих відповідних мотивацій, установок до індивідуальної та колективної праці, вихованні моральних цінностей особистості, згуртуванні колективу на основі спільної діяльності для досягнення поставленої кінцевої мети.
Оптимальні сучасні процеси в педагогічній діяльності в наш час можуть бути реалізовані при дотриманні обов’язкових вимог і принципів в організації навчально-виховного процесу. Ґрунтуються вони на формуванні сприятливого організаційно-психологічного клімату, створенні відповідних психологічних умов щодо використання сучасних освітніх технологій.
У процесі формуючого експерименту за допомогою математичного аналізу було доведено, що параметри надійності впровадження сучасних освітніх технологій можна задавати та прогнозувати, а успішність педагогічного управління можна передбачити, залежно від сформованості психологічних чинників впровадження вище зазначених технологій у навчальний процес. Таким чином, переорієнтація функціонального змісту навчально-виховного процесу сприяє концентрації функцій освітньої діяльності на досягнення ідеальної мети. Виходячи з вище викладеного зроблено такі висновки:
1. Найбільш оптимальні динамічні процеси у освітній діяльності в умовах сьогодення можуть бути реалізовані за такої організації навчально-виховного процесу, яка ґрунтується на формуванні організаційно-психологічного клімату, створенні ситуації освітніх технологій.
2. Педагогічна діяльність має бути чіткіше зорієнтована щодо її кінцевого результату. Порівняння цього результату з поставленою метою дозволить визначити ступінь розробленості моделі, ефективність запропонованого комплексу засобів реалізації мети. Близькою метою може бути формування загальної культури, достатнього та професійного рівня молодого фахівця, віддаленою – формування професійної майстерності.
3. Запланований результат можна одержати лише за умови системного підходу до процесу впровадження сучасних освітніх технологій підготовки спеціалістів у вищому навчальному закладі.
4. Деякі уміння в галузі оргуправлінської діяльності у студентів, які виконують різноманітні рольові функції, можна сформувати, поступово переходячи з початкового етапу навчання до подальшого набуття спеціальних навичок на заняттях із спеціальних предметів, практичних заняттях та ін.
5. За наявності впливу психологічних чинників сучасних освітніх технологій, самооцінки і самоконтролю індивідів зростає міра узгодженості дій навчальної групи, що спрямовує суб’єктну активність кожного учасника освітнього процесу. Безперервність паритетної соціальної взаємодії за умов модульно-розвивального навчання сприяє становленню позитивної “Я-концепції” особистостей викладача та студентів.
Наслідком організації сприятливого соціально-психологічного клімату є конструювання розвивального освітнього простору, в якому дії членів навчальної групи спрямовуються на узгодження ціннісних орієнтацій навчальної групи. В такий спосіб створюються умови життєдіяльності групи як соціального об'єднання свідомих суб'єктів, які здатні до саморегуляції своєї індивідуальної та групової взаємодії. Студент бере на себе відповідні зобов’язання, виконує соціально-психологічні вимоги етапів модульно-розвивального процесу, підтримуючи власну “Я-концепцію” шляхом самоусвідомлення і самоконтролю своїх дій, вчинків, поведінки.
Соціально-психологічне моделювання (проектування) освітнього процесу щодо впровадження сучасних освітніх технологій є ефективною дією, яку доцільно здійснювати у двох напрямках забезпечення розвивальної взаємодії:
а) конструювання організаційного клімату вищого навчального закладу;
б) створення оптимального соціально-психологічного клімату у студентських колективах.
У випадку конструювання організаційного клімату ефективність оргсоціосистеми як макросередовища визначається такими параметрами як:
– полімотивація освітньої діяльності учасників навчання як першопричина їхньої паритетної співпраці;
– наявність повноцінного інформаційного, ділового і психологічного міжсуб’єктного обмінів, які виконують регуляційні функції, підтримуючи функціонування освітнього закладу;
– соціально-психологічний простір як результат здійснення реальної проектної (змодельованої) діяльності, що фіксує позиції партнерів у ситуаціях розвивальної взаємодії.
Кожен із зазначених параметрів оргклімату знаходить конкретизацію у низці відповідних критеріїв результативності. Останні не лише підтверджують об’єктивну можливість тієї чи іншої оргструктури, а й кількісно та якісно описують спроби втілення зазначених характеристик організаційної діяльності в системі освіти. | 
