ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЦІННІСНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ

summary

У вступі обгрунтовується актуальність проблеми, визначається предмет, об’єкт, мета, гіпотеза та завдання дослідження, розкриваються теоретико-методологічні засади, наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, наводяться дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – “Теоретичні засади дослідження феномену ціннісного самовизначення особистості в ранній юності” – висвітлюється стан розробки досліджуваної проблеми в науковій літературі, розглядаються основні підходи до питання самовизначення особистості, розкривається характеристика ключових понять – «особистість», «самовизначення», «цінність», «ціннісне самовизначення», «вибір», «суб’єктність».

Прагнення до самовизначення, реалізації своїх можливостей, інтенцій є завжди актуальним для людини. Поняття самовизначення – одне з центральних у психології особистості. Проблема ціннісного самовизначення особистості є предметом дослідження гуманітарної, насамперед екзистенційної психології, де вона трактується з виразно суб’єктних позицій. Самовизначаючись щодо об’єктивно і суб’єктивно значущих аспектів дійсності, особистість реалізує свою життєву перспективу, свободу вибору і творчість в середовищі соціокультурних і діяльнісних обмежень, норм, стандартів і стереотипів.

Встановлено, що особистісне самовизначення має ціннісно-смислову природу, воно є генетично вихідним і детермінує всі інші види самовизначення (Т.М.Буякас, М.Р.Гінзбург, З.С.Карпенко, Р.Ф.Пасічняк, А.А.Пузирей, В.Ф.Сафін та ін.). Особистісне самовизначення здійснюється внаслідок ієрархізації та впорядкування ціннісно-смислової сфери індивіда. Вивчення ціннісного аспекту самовизначення тісно пов’язане з дослідженням природи і сутності цінностей як регуляторів людської поведінки, уявлень особистості про майбутнє, формування сенсу життя, становлення суб’єктного потенціалу людини. Ціннісне самовизначення безпосередньо пов’язане з вибором, адже здійснюючи його, особистість повинна вибрати певні цінності.

Визначальною характеристикою особистості, джерелом її саморозвитку є суб’єктність (К.О.Абульханова-Славська, М.Й.Боришевський, А.В.Брушлинський, З.С.Карпенко, О.М.Леонтьєв, А.В.Петровський, С.І.Подмазін, С.Л.Рубінштейн, О.Б.Старовойтенко, В.О.Татенко та ін.). В основі суб’єктності лежить здатність індивіда до самодетермінації, до керування власним життям, здійснення зважених життєвих виборів. Самовизначення розглядається як реалізація індивідом свого суб’єктного потенціалу. Таким чином, суть феномену ціннісного самовизначення особистості полягає в усвідомленні, добровільному прийнятті і відстоюванні своєї позиції в складноструктурованому багаторівневому спектрі суб’єктності індивіда, що еволюційно розгортається в різних видах людської життєдіяльності.

В останні роки спостерігається тенденція до застосування холістичного підходу до вивчення особистості та ціннісного самовизначення зокрема. На засадах цього підходу побудована концепція аксіопсихіки і аксіогенезу З.С.Карпенко. В ній  індивід розглядається в єдності його ієрархічно-структурних (особистість) та динамічно-функціональних (суб’єкт) характеристик, тобто у вертикальному та горизонтальному вимірах. Самовизначення зумовлюється складним динамічним співвідношенням елементарних суб’єктних здатностей (компонентів “хочу”, “можу” і “володію”), системних (емерджентних) суб’єктних властивостей з особистісними новоутвореннями ціннісного змісту: нормовідповідної поведінки як результату прийняття особистістю мотивів і цілей конкретної діяльності (“треба”), соціальних установок і ціннісних орієнтацій як морально-смислових переживань (“мушу”), часових і смислових (екзистенційних) цілей загальної життєдіяльності (“буду”), есхатологічних устремлінь індивіда (“приймаю”).

Екстраполюючи принцип інтегральної суб’єктності З.С.Карпенко на царину ціннісного самовизначення, стверджується, що цей феномен охоплює індивідний (моносуб’єктний) рівень, що означає адаптивно-прагматичне пристосування до умов конкретної діяльності; особистісний (полісуб’єктний) рівень, що зумовлює моральне самовизначення в групі; індивідуальний (метасуб’єктний) рівень з екзистенційним самовизначенням у потоці цілісної життєдіяльності; абсолютносуб’єктний рівень, що стосується пошуків кінцевого сенсу існування і світопобудови (есхатологічне самовизначення).

Виникнення потреби в самовизначенні передбачає наявність специфічної соціальної ситуації розвитку особистості, певного рівня розвитку когнітивної, афективної та конативної підсистем сфери мотивації. В юнацькому віці всі ці онтогенетичні передумови актуалізуються. Зокрема доцільно виділити повне структурування самосвідомості, високий ступінь розвитку моральної свідомості, становлення абстрактно-логічного, теоретичного мислення, відрефлексованість емоційної сфери, формування життєвих планів, програм, зрілість ціннісних орієнтацій, світогляду, визначеність життєвих позицій, становлення індивідуального стилю саморегуляції.

Показано, що дослідження ціннісного самовизначення в ранній юності доцільно поєднувати з вивченням особливостей формування Я-концепції. Значення цінностей у становленні Я-концепції доведено багатьма вченими, серед яких І.Д.Бех, М.Й.Боришевський, О.Є.Гуменюк, С.І.Кон, С.А.Подмазін, В.В.Столін та ін.

Розглянуте як функція Я-концепції особистості, ціннісне самовизначення старшокласників по-різному конституюється її компонентами: афективний компонент задає інтенцію поведінки, когнітивний забезпечує цю інтенцію відповідними ресурсами, конативний інтегрує афективно-когнітивний імпульс і спрямовує його в русло ціннісного вибору. У поведінковому компоненті найчіткіше виявляється зв’язок переконань з об’єктивною дійсністю. Лише зріла особистість, Я-концепція якої становить збалансоване поєднання когнітивного, афективного та поведінкового компонентів, може демонструвати таку цілісність, гармонію думки та дії, здатність до вчинку. Ця складова характеризує людину насамперед  як індивідуальність тому, що у вчинку особистість обирає свій неповторний спосіб самоздійснення, заявляє про себе як про суб’єкт життєдіяльності.

У західній психології особистісне самовизначення в ранній юності розглядається в контексті формування психосоціальної ідентичності (Е.Еріксон, Дж.Марша та ін.). Ідентифікація передбачає прийняття певних соціокультурних цінностей, ототожнення з ними. Доповненням до ідентифікації є індивідуалізація, яка передбачає критичне осмислення соціальних цінностей та побудову на цій основі власної системи ціннісних орієнтацій, що, зрозуміло, і є проявом ціннісного самовизначення особистості. 

Пріоритетними сферами ціннісного самовизначення старшокласників є рольове, соціальне, моральне, життєве (екзистенційне) і професійне самовизначення, що репрезентують основні сфери життєздійснення особистості.

Доведено, що незважаючи на інтенсивний розвиток особистості в ранній юності, ціннісно-смислова сфера старшокласників, як і їхня Я-концепція, ще перебувають на стадії становлення. Тому учням буває важко здійснити професійне, моральне, соціальне  самовизначення. У зв’язку з цим актуальною є потреба в створенні розвивально-корекційних методик, спрямованих насамперед на розвиток та оптимізацію аксіогенезу старшокласників. 

У другому розділі – “Організаційно-методичні засади дослідження особливостей ціннісного самовизначення старшокласників” – висвітлюються методологічні засади психолого-педагогічного експерименту, розглядаються особливості взаємодії ціннісно-цільових і суб’єктних утворень особистості, досліджуються такі аспекти ціннісно-смислової сфери, як часова перспектива, рівень усвідомлення цілей та цінностей, локус контролю, визначаються пріоритетні цінності, типи спрямованості особистості, досліджуються особливості мотивації юнаків.

План психолого-педагогічного експерименту для двох рандомізованих груп з попереднім та підсумковим тестуванням був спрямований на перевірку гіпотези про те, що спеціально сконструйований тренінг ціннісного самовизначення сприяє розширенню діапазону усвідомлюваних мотивів цілісної життєдіяльності, переструктуруванню цінностей-цілей на основі реорганізації суб’єктних властивостей (цінностей-засобів) і досягненню більш високих онтогенетичних рівнів ціннісного самовизначення старшокласників. Реалізація такого плану передбачає проведення констатуючого і контрольного діагностичних зрізів, між якими в експериментальній групі випробовується дія незалежної змінної (тренінгові заняття). Контрольна група складалася з 30 учнів, а експериментальна – з 14.