ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕЗАДАПТАЦІЇ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПОДОЛАННЯ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено мету, завдання, об'єкт та предмет; викладено відомості про методи дослідження, висвітлено наукову новизну, практичне значення роботи; наведено інформацію щодо апробації результатів дослідження та публікацій.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження адаптації - дезадаптації дітей старшого дошкільного віку в умовах дошкільного навчального закладу» здійснено аналіз різних підходів до розгляду проблеми психологічної адаптації-дезадаптації, визначено особливості цього процесу у дітей старшого дошкільного віку та описано систему чинників їх дезадаптації в умовах дошкільного навчального закладу.

В сучасній науковій літературі проблема психологічної адаптації представлена досить широко, як в теоретико-методологічному, так і в практично-прикладному аспектах. Можна виділити різні концептуальні підходи, що розкривають сутність цього явища: положення про єдність організму і середовища (Ч. Дарвін, І. П. Павлов, С. Л. Рубінштейн, І. М. Сеченов, О. О. Ухтомський та ін.); концепції гомеостазу (Р. Ешбі, У. Кеннон, Ж. Піаже), функціональних систем (Ю. А. Александровський, П. К. Анохін), “загального адаптаційного синдрому” (Г.Сел’є), психосоматичні концепції (Ф. В. Басін, Д. І. Дубровський, К. К. Платонов). З різних позицій автори розглядають адаптацію і як сам процес пристосування, і як результат цього пристосування (адаптованість), і як взаємодію особистості та середовища (А. М. Алексюк, І. В. Жданов, П. С. Кузнєцов, О. Г. Мороз, О. Б. Плотнікова, В. А. Семиченко, Т. М. Титаренко, Г. М. Чуткіна, Т. C Яценко та ін.).

Проте загальним для всіх визначень є те, що адаптація виступає як динамічне, постійно змінюване явище, що має свої стадії та рівні, серед яких закономірне місце займає дезадаптація (порушення, спотворення адаптації). Звідси – трактування дезадаптації як процесу, що протікає поза патологією і пов'язане з відвиканням від одних звичних умов життя і відповідно, звиканням до інших (Л. Н. Бережнова, О. В. Хухлаєва). Стан дезадаптованості особистості в нових умовах життєдіяльності зазвичай супроводжується тимчасовими порушеннями психологічної рівноваги людини та виникненням специфічних емоційних станів, таких як страх, стрес, тривога, фрустрація, почуття дискомфорту тощо (В. І. Лєбєдєв, А. В. Фурман). Тривалий стан несприятливої адаптаційної взаємодії особистості та середовища призводить до виникнення стійких дезадаптаційних порушень: невротичних відхилень, акцентуацій характеру та подальшого дисгармонійного розвитку особистості (К. Леонгард, А. Є. Лічко, С. І. Подмазін).

В сучасній науковій літературі існує декілька підходів до вивчення проблеми дезадаптації. Прибічники медичного підходу (В. В. Ковальов, В. М. М’ясищев, С. Б. Семічев) характеризують стан дезадаптації як підвищену готовність організму до виникнення того або іншого захворювання, що формується під впливом різних несприятливих факторів, як екзогенного, так і ендогенного характеру. Представники соціально – психологічного підходу (Б. М. Алмазов, С. А. Бєлічева, Т. Г. Дичев, С. Раттер) розглядають дезадаптацію як процес порушення гомеостатичної рівноваги особистості та середовища, який виникає внаслідок невідповідності установок, ціннісних орієнтацій особистості вимогам та нормам суспільства, де вона живе. З позиції онтогенетичного підходу (Л. С. Виготський, Л. І. Божович) у дослідженні механізмів виникнення дезадаптації особливого значення набувають кризові, переломні моменти в житті людини та відзначається залежність процесів адаптації від стадії онтогенезу. На ранніх етапах психічні особливості та якості виникають шляхом пристосування дитини до вимог навколишнього середовища. Але, виникаючи таким чином, вони набувають самостійного значення і в порядку зворотного впливу визначають розвиток особистості.

Особливого значення процес адаптації набуває в старшому дошкільному віці, коли дитина, у досить стислий період часу, повинна оволодіти вмінням вступати в ігрову взаємодію з незнайомими однолітками; встановлювати соціальні зв’язки з дітьми та дорослим; прилаштовуватися до життя у групі; дотримуватися певних правил, що потребують вміння унормовано поводитися, відстоювати власні думки, позицію тощо (Н. Д. Ватутіна, О. Л. Кононко, С. М. Курінна, Т. О. Піроженко, В. М. Поліщук). При цьому, за даними досліджень Г.В.Бурменської, наявність дезадаптаційного стану у дітей старшого дошкільного віку позначається на рівні їх готовності до шкільного навчання, а в більшості випадків виявляється у «шкільній незрілості». Тому питання пошуку дієвих та ефективних шляхів подолання дезадаптації у дітей на ступені дошкільної освіти є найбільш перспективним шляхом попередження подальшої шкільної дезадаптації (М. Р. Бітянова, Л. В. Дзюбко та ін.).

Соціальна ситуація розвитку старших дошкільників у момент входження до нового соціуму ускладнюється руйнуванням динамічного стереотипу, сформованого на попередньому етапі життя. У непідготовленої дитини дотримання нового режиму і ритму життя, виконання нових вимог, обов’язків та функцій провокують виникнення таких явищ, як ,,адаптаційний синдром”, ,,адаптаційна хвороба”, ,,стан дезадаптації” (Т. В. Богуцька, О. Р. Боделан, Т. І. Науменко, С. П. Нечай, Т. І. Поніманська). В такому випадку пристосування відбувається або за рахунок погіршення стану здоров’я (субадаптація), або з виникненням порушень поведінкової та емоційної сфери (дезадаптація) (О. Л. Кононко). Особливістю дезадаптації є її негативний вплив, який відображається на всіх рівнях функціонування (психофізіологічному, психологічному, соціальному) організму.

Роботи багатьох авторів присвячені вивченню чинників, які впливають на виникнення дезадаптації (Г. В. Бурменська, О. О. Карабанова, О. Г. Лідерс та ін.). При цьому одні автори вирішальними вважають чинники соціалізуючого характеру (А. І. Захаров, В. С. Манова-Томова, А. А. Налчаджян, Р. В. Тонкова-Ямпольска), інші наголошують на залежності перебігу адаптації від стану фізичного здоров’я, механізмів змін у поведінці, своєрідності адаптивних реакцій дітей (Н. М. Аксаріна, Н. Д. Ватутіна, Л. Г. Голубєва, Ж. М. Юзвак). Розглядаючи фактори дезадаптації, І. А. Георгієва поділяє їх на зовнішні, куди відносить характеристики як малої групи, так і широкого соціального середовища (параметри діяльності, побутові умови, сімейний уклад, організацію навчання та ін.) та внутрішні, що вбирають в себе індивідуальні характеристики особистості всіх рівнів (від індивідуально-типологічних особливостей нервової системи до особливостей попереднього досвіду адаптації). Згідно комплексного підходу, обґрунтованого Ф. Б. Березіним, психологічні прояви дезадаптації та психологічної дезадаптованості потребують розгляду інтегративної дії психофізіологічних, психологічних та соціальних чинників на свідомість та поведінку дитини як суб’єкта діяльності, спілкування та пізнання.

Аналіз літератури дозволяє розглядати дезадаптацію особистості як явище, що має складну, багаторівневу, багатосторонню структуру та функціонує в складній системі взаємозв’язку внутрішніх психічних, зовнішніх, природних та соціальних факторів. Така природа дезадаптації дозволяє використати системний підхід для дослідження її особливостей, зокрема використовуючи системно-структурну модель, запропоновану В. А. Семиченко. В результаті її уточнення відповідно до завдань даного дослідження, пов’язаного з вивченням контингенту дітей старшого дошкільного віку, надано змістовну характеристику підсистем, що відображають основні напрямки взаємодії дитини з новим середовищем та формовияви процесів адаптування, які у разі впливу негативних чинників визначають спектр можливих дезадаптаційних проявів.

Отже, у якості основних вимірів, що характеризують повноцінну адаптацію дітей старшого дошкільного віку в умовах дошкільного навчального закладу, виокремлюється:

- психосоматична підсистема, що відображає ресурсні, психофізіологічні можливості організму для здійснення процесу адаптації (стан здоров’я);

- предметно-середовищна підсистема, що вказує на орієнтацію дитини у зовнішньо-предметних умовах перебування в групі дитячого садка (предметне, ігрове середовище);

- діяльнісна підсистема, яка відображає здатність дитини виконувати дії, що складають зміст провідної діяльності (в старшому дошкільному віці це сюжетно-рольова гра);

- соціальна підсистема, що демонструє контакти дитини з новим соціальним середовищем (прийняття норм та правил поведінки, спілкування з однолітками та дорослими);

- емоційно-особистісна підсистема, яка відображає психологічний комфорт у новій ситуації життя, її емоційне прийняття – загальний результат адаптації, що відкриває подальші перспективи розвитку.

Системний аналіз адаптації за представленою моделлю дозволяє не тільки встановити її рівень, а й здійснити аналіз напрямків, умов і чинників, що зумовлюють виникнення та розвиток дезадаптації у дітей старшого дошкільного віку в навчальному закладі та обрати відповідні шляхи до її подолання.

У другому розділі «Емпіричне дослідження проявів дезадаптації у дітей старшого дошкільного віку» розкрито форми організації та зміст емпіричного дослідження, обґрунтовано та описано психодіагностичний комплекс методик, який призначений для дослідження проявів дезадаптації у дітей старшого дошкільного віку відповідно до кожної з представлених вище підсистем; здійснено психологічну інтерпретацію отриманих результатів, що розкривають особливості перебігу адаптації в цьому віці.

Для успішного подолання дезадаптації, необхідно урахування впливу різних чинників, що зумовлюють її виникнення, встановлення чітких критеріїв для розпізнавання негативних ознак та здійснення своєчасної діагностики. Саме ці аспекти визначили основні орієнтири в проведенні емпіричного дослідження проявів дезадаптації у дітей старшого дошкільного віку, що відображено у системі характеристик, створеній на основі теоретико-методологічного аналізу проблеми, які представлено у табл. 1.

У відповідності до представленої моделі на підготовчому етапі було визначено логіку емпіричного дослідження та умови його проведення, а також обрано основну вибірку дослідження. Підібрано комплекс методик для діагностики проявів дезадаптації з урахуванням вікових особливостей старших дошкільників, а саме: високого рівня емоційності, низького рівня довільної регуляції поведінки, обмеженості об’єму уваги.

Аналіз літератури засвідчив, що незважаючи на широку представленість методик дослідження адаптації – дезадаптації, немає спеціально розробленого психодіагностичного інструментарію для визначення рівнів адаптації дітей окремо за кожною з підсистем.