ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОБРАЗУ ДОВКІЛЛЯ В СВІДОМОСТІ ПІДЛІТКІВ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, вказано його об’єкт, предмет, мету; сформульовано гіпотезу і завдання дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи, описано форми апробації, подано положення, що виносяться на захист. Представлено основний категоріальний апарат дослідження.

Перший розділ під назвою “Теоретичний аналіз процесу формування образу довкілля в системі уявлень підлітків” присвячено висвітленню проблеми формування образів-уявлень в підлітковому віці.

У дисертації розглядається історичний розвиток поглядів на довкілля в психологічній науці. Відзначається, що для різних психологічних напрямів характерні істотні відмінності в усвідомленні й визначенні психологічної сутності поняття “довкілля”. Зокрема, стосовно ролі й змісту довкілля як факту і чинника психічного розвитку людини у вітчизняній науці згадуються його дослідження в роботах Л.С.Виготського і Г.С.Костюка. Ці праці було ініційовано дослідами педологів – науковців, які одними з перших почали вивчати середовище як окрему психологічну компоненту розвитку дитини. Аналізується роль довкілля в “теорії поля” К.Левіна, у працях науковців біхевіористської школи, інвайронменталістів, а, також, у сучасних розробках російської еколого-психологічної школи.

На основі аналізу існуючих поглядів на поняття “довкілля” і “образ довкілля” в дисертації сформульовано робочі їх визначення. Під довкіллям розуміються зовнішні чинники, умови й ситуації у життєдіяльності людини, в яких розвиваються її певні властивості, якості. А образ довкілля утворюється сукупністю образів об’єктів, що виокремлюються людиною в її оточенні.

У дисертаційному дослідженні образ довкілля розглядається як складова системи уявлень, що презентує другий рівень психічного віддзеркалення (1-й – відчуття й сприймання; 2-й – уявлення; 3-й – мова й мислення). Образи рівня уявлень, на думку багатьох науковців, є перехідними між чуттєвим сприйняттям й мисленням. З ними пов’язують досить широке коло психічних явищ: образну пам’ять, уяву, образи в особливих станах (зокрема, у гіпнозі) та ін. Психічний образ ще з античних часів виступав як основа уявлень про душу і свідомість. Його особливістю є двозначність: з одного боку, це – наукове поняття, інструмент пізнання психічного, а, з іншого боку, незалежно від розвитку психологічного знання, це – реалія буття, причинний вплив якої на поведінку живих істот існує об’єктивно (О.М.Леонтьєв). Категоріально поняття образу виникло в результаті відмежування психічної дійсності, яка виявляється насамперед у знанні про довкілля й дається у формі відчуттів, сприймань, уявлень і думок, від дійсності біологічної і фізичної, тобто від самих речей і тілесних органів, за допомогою яких можливе передавання такого знання. Але дане відмежування відбулося лише за рахунок співвіднесення з фізичними та фізіологічними процесами. Отже, категорія образу є (за М.Г.Яро­шев­ським та А.В.Петровським) системоутворюючим компонентом (“ядром”) “свідомості”, під чим розуміється цілісний образ дійсності (тобто сфери людської дії), що реалізує мотиви і відношення індивіда та включає його переживання себе самого і переживання світу, в якому існує суб’єкт. Однією з ключових властивостей психічного образу є значення як сукупність ознак, що необхідна для класифікації (Л.С.Виготський, О.Ф.Петренко).

При аналізі системи знань в науковій літературі зазначається, що психічні образи рівня уявлень вивчені значно менше, ніж образи відчуттів і сприймань та поняття. Така ситуація була характерною для 50-х років ХХ ст. (Є.І.Ігнатьєв), середини 70-х (Л.М.Веккер, О.М.Леонтьєв), кінця 80-х (Б.Ф.Ломов) і спостерігається нині. Однак у повсякденному житті людина має справу, насамперед, саме з образами цього рівня. В емпіричній психології стверджувалося, що уявлення (образ уявлення) – це похідна відчуття й сприймання, основними характеристиками якої є нестійкість, аконстантність й фрагментарність. Проте в подальших дослідах (А.В.Бєляєва, М.В.Гамезо, Б.Ф.Ломов, В.Ф.Рубахіна, О.М.Суркова та ін.) виявилася й інша сторона уявлень. З одного боку, можна казати про їх узагальненість (складність), що виявляється в об’єднанні пов’язаних між собою сприйнять, понять і уявлень. З другого – про існування образів, яким не відповідає жоден об’єкт матеріальної дійсності (зокрема, уявлення про квантову механіку).

Прийнято виокремлювати такі характеристики образів рівня уявлень (Г.С.Костюк):

 схематизацію як формування певних еталонів за рахунок редукування одних ознак й підкреслення інших. Тут можна казати про образи-еталони, когнітивні карти тощо;

 панорамність, яка дозволяє суб’єкту виходити за рамки наявної ситуації;

 зміну співвідношення просторово-часових параметрів. Йдеться про те, що послідовний (у просторі та / або часі) процес сприйняття певного предмета чи явища дійсності перетворюється в симультанний;

 контекстну залежність. Подібно до образів-сприйнять уявлення залежать від діяльності, яку виконує суб’єкт.

Творення таких образів тісно пов’язують з психічними процесами уяви, пам’яті, мислення. Характерною рисою образів рівня уявлень є те, що у них виявляється активний випереджальний характер пізнання людиною предметного світу.

У дослідженні розглядається зв’язок образу довкілля з образом світу, процес побудови якого ґрунтується не просто на фізіології та анатомії, а на екології у її відношенні до морфології органів чуття (О.М.Леонтьєв). Деякі характеристики образу світу притаманні й образу довкілля. Зокрема, його становлення є переходом за межі безпосередньо чуттєвої “картинки”; чуттєві модальності обов’язково утворюють підґрунтя образу довкілля, подібно до зображення – образ є не зображенням, а тим, що зображене.

Крім того, образ довкілля тісно пов’язаний з екологічною свідомістю, під якою розуміється, з одного боку, сукупність екологічних уявлень, ставлень до природи, стратегій і технологій взаємодії з нею, а, з іншого, – науково-практичне відображення зв’язку людини та суспільства з теперішнім і майбутнім довкілля й необхідності гармонізації відносин між ними.

На зміст образу довкілля, серед іншого, істотно впливає специфічне ставлення людини до нього: вважається, що об’єкти довкілля належать або їй, або іншим, або нікому. Таке ставлення можна назвати “почуттям власності”. З точки зору класифікацій почуттів останнє можна вважати предметним (за С.Л.Рубінштейном), як вираження в усвідомленому пере­живанні певного ставлення людини до світу, інтелектуальним (Е.Клапаред) або інтелектуально-праксичним (П.М.Якобсон), як почуття, завдяки якому пізнаються відношення між об’єктами і те, наскільки самі ці об’єкти дійсно існують. Оскільки будь-які частини мови, відбиваючи відношення між об’єктами, разом із тим можуть віддзеркалювати певне ставлення до них, варто говорити про почуття “і”, почуття “якщо”, почуття “але”, почуття “через”.

Власність є одним з найбільш поширених термінів у буденній свідомості й водночас однією з найменш вивчених понять у науці. Етимологічно воно належить до того, що пов’язане із ставленням людини до речей, інших людей, самої себе, довкілля в цілому. Чи не найпершими в становленні самосвідомості людини формуються почуття, виражені в поняттях “Моє”; “Чуже”. Майже кожен об’єкт людського оточення, включаючи навіть людей, сприймається, серед іншого, й у деякому відношенні до суб’єкта сприйняття – з позицій почуття власності. “Мій”, “твій”, “її” або “нічий”, так або інакше, свідчать про те, чим ми володіємо (квартира, автомобіль, гроші, здібності, характер, розум тощо). Однак ще й досі однозначності у думках і, взагалі, чіткого визначення цього явища не існує, незважаючи на досить значну кількість наукових праць з політології, економіки, права, філософії, соціології, в яких предметом досліджень виступає саме власність. Відзначимо факт звуження змісту поняття “власність” в роботах економістів до рівня суто економічної категорії, і те, що правознавці здебільшого схильні ототожнювати “власність” з “правом власності”, часто використовуючи їх як синоніми. У зв’язку з останнім слід виокремити ідеї О.О.Костенка, який чітко розрізняє “право власності” і “власність”. Тут “власність” трактується як щось належне виключно до окремої людини, що рефлектується суспільством через “право власності”. “Право” ж є властивістю суспільства, що рефлектується людиною. Наприклад, життя людини є її природною власністю, проте право на життя є вже рефлексією суспільства, що, у свою чергу, рефлектується людиною.

У психологічному контексті доцільно розглядати не явище власності як таке, а певне ставлення людини до тих чи інших об’єктів оточення, її почуття щодо них. У такому плані ця проблема у світовій психології розглядається досить рідко. Одним з перших на неї звернув увагу В.Джеймс, який ввів розрізнення між поняттями “Я” та “Моє”. Під першим розумілося більш обмежене й чітке відчуття людиною себе самої, тоді як друге поняття насамперед пов’язане з індивідуальним змістом і тому більш цікаве при вивченні особистості. С.Л.Франк писав, що речі та середовище, які є необхідними в житті людини, становлять для неї продовження власної духовно-тілесної особистості, “розширення” її тіла. Серед основних властивостей почуття власності в нашому дослідженні виокремлюється його зв’язок з такими процесами, як:

- освоєння або оволодіння, тобто пристосування (зміна) себе (відпо­відно) до зовнішнього об’єкта;

- засвоєння, або зміна зовнішнього об’єкта відповідно до себе;

- присвоєння як володіння чи керування, з одного боку, і феномен атрибуції – з іншого;

- відчуження.

Нарешті, у дисертаційному дослідженні обґрунтовується вибір саме підліткового віку й розглядається його специфіка стосовно психічних процесів, пов’язаних з формуванням образу довкілля. Разом з удосконаленням процесів відчуття, сприйняття, пам’яті та мовлення, а також з якісною зміною змісту навчальної діяльності (від емпіричних узагальнень до теоретичних понять), найважливішими в підлітковому віці є дві специфічні компоненти розвитку: поява формальних операцій (Ж.Піаже) і якісно новий рівень самосвідомості, що пов’язується з утворенням “Я-концепції” (І.С.Кон). Так, перше ініціює можливість оперування з абстрактними і узагальненими поняттями (яким є, зокрема, “довкілля”), а друге дозволяє говорити про “Я” (якщо “Я” дитини у більш ранньому віці можна звести до суми ідентифікацій із значущими іншими, то у підлітків сприймання й осмислення своїх емоцій та вчинків уявляються проявами власного “Я”). Отже, психологічні аспекти відношення “Я–довкілля” набувають особливої актуальності саме у підлітковому віці.

Другий розділ, що має назву “Аналіз результатів емпіричного дослідження особливостей образу довкілля у підлітків”, присвячено обґрунтуванню принципів побудови і застосування конкретних методик дослідження, а також аналізу отриманих емпіричних даних.

Виходячи з трирівневої структури свідомості (О.М.Леонтьєв), у емпіричному дослідженні було використано такі методи вивчення значення і особистісного змісту образу довкілля у свідомості підлітків: психосемантичні (синтез асоціативного експерименту з суб’єктивним шкалюванням, семантичний диференціал), проективні (“незавершених речень”, малюнкові методики) й тести. У роботі зазначаються переваги і недоліки кожного з методів.

Інформація збиралася у середніх школах №209, №267, №71 (технічний ліцей) та в українському гуманітарному ліцеї при Київському Національному університеті ім.Т.Г.Шевченка, а також у дитячому відділі центральної районної бібліотеки ім. Костомарова Шевченківського району м. Києва (1999–2002 роки). Досліджували уявлення і ставлення підлітків 13–16 років до довкілля. Всього в дослідженні брала участь 191 особа (97 дівчат і 94 хлопці), з них: 27 чол. вчилися у 7-му класі, 51 – у 8-му, 58 – у 9-му й 55 – у десятому.

Насамперед нас цікавила психосемантична структура образу довкілля. Для цього ми застосували оригінальну методику, що ґрунтується на методах асоціативного експерименту і суб’єктивного шкалювання. Отримані дані оброблялися в декілька етапів. На першому етапі об’єкти занадто низької абстракції (“подруга Наталка”, “вчителька Олена Іванівна” та ін.) замінювалися на слова з більш високою абстракцією – “друг / подруга”, “вчитель” тощо. Наступний етап полягав у складанні таблиці частот появи у вибірці тих чи інших об’єктів. Ці відомості було використано по-перше, у наступних етапах обробки поточної методики і, по-друге, при конструюванні матеріалу для дослідження семантичного диференціалу образу довкілля. Серед іншого, досліджувалася наповненість множини довкілля об’єктами (мається на увазі відношення сукупності різних об’єктів до загальної їх кількості). Було показано, що приріст нових назв об’єктів оточення істотно зменшувався – з 13% на початку до трохи більше 1% наприкінці. Далі з множини оточуючих об’єктів, що називалися підлітками, за допомогою кластерного аналізу було виокремлено семантичні класи, які умовно були названі: “Речі”, “Люди”, “Місця перебування”, “Природа”, “Діяльність”, “Об’єкти духовної сфери”, “Я”. Перш за все визначалася складність або диференційованість кожного з виділених класів, як кількість різних об’єктів. Серед отриманих результатів звертає на себе увагу слабка диференційованість груп “Люди” (13%) і “Місця перебування” (11%), враховуючи їх домінування у загальному співвідношенні (друге і третє місце). Водночас група “Природа” майже в два рази різноманітніша (22%).

Звертає на себе увагу змістова схожість структури довкілля, що уявляється підлітками, зі структурою ставлень особистості до “об’єктів” “середовища”, яку теоретично виділив О.Ф.Лазурський. Перетинаються вони за шістьма із сімох виявлених за нашою методикою групами – “Я”, “Матеріальні цінності”, “Оточуючі люди”, “Природа і тварини”, “Праця і навчання”. Останню можна співвіднести з групою “Діяльність”. “Добро і зло” та “Наука і мистецтво”, які разом можуть бути віднесені до групи “Об’єкти духовної сфери буття”. У результаті порівняння даних, одержаних за допомогою додаткових методик (“незавершені речення” і “Домінанта”), виявилося, що в усіх трьох випадках місце “Природи” у вузькому розумінні не домінуюче, але й не слабке. Слід відмітити ще й такий факт: за допомогою методики “незавершених речень” встановлено, що найбільш негативні емоції в підлітків викликає група “Місця перебування” (школа, вулиця, транспорт та ін.), а найбільш позитивні – “Об’єкти духовної сфери” (музика, любов тощо). Відзначимо й цікаву особливість у віковому розподілі. Пік важливості групи “Люди” спостерігається в учнів 8-х класів (близько третини), тоді як найнижче місце займають об’єкти групи “Природа” (лише 8,5%). Водночас у молодших і старших підлітків “Природа” незначно домінує над “Людьми” (приблизно на 3%). Варто згадати про майже цілковиту відсутність статевих відмінностей в уявленні про структурі довкілля – як у кожній віковій групі, так і в цілому. Виявлена розбіжність стосується лише групи “Природа”, яка є більш різноманітною у дівчаток.